Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Нормативні акти. 1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р






1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996..

2. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

3. Цивільний кодекс України: Коментар.: /Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. / За загал. ред. Харитонова Є. О., Калитенко О. М. / Х.: Одисей. – 2003.

4. Господарський кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – 19-22. - Ст. 144.

5. Закон України " Про підприємства в України" //Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 24. - Ст. 272.; 1992. - № 17. - Ст. 209; № 38. - Ст. 562; № 39. - Ст. 574.

6. Закон України " Про господарські товариства" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49. - Ст. 682.

7. Закон Украины „О государственной регистрации юридических лиц и физических лиц-предпринимателей” от 15 мая 2003 г. // Голос Украины (24 июня 2003 года). - № 115-116 (3115- 3116).

8. Закон України „Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 38. – Ст. 508.

9. Закон України „Про банки та банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 5-6. – Ст. 30.

 

Тема № 4

Цивільні правовідносини

 

Приблизний план

Вступ

1. Цивільно-правові відносини як різновид правових галузевих відносин.

1.1 Поняття та особливості цивільно-правових відносин.

1.2 Елементи цивільно-правових відносин як індивідуалізовані ознаки окремих цивільно-правових відносин

1.3. Класифікація цивільно-правових відносин.

2. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин.

2.1. Поняття та особливості юридичних фактів як підстав виникнення цивільних прав.

2.3. Види юридичних фактів.

2.3. Конкуренція підстав виникнення цивільних прав та обов’язків.

Висновки

Література

 

Методичні вказівки

 

Тема цивільні правовідносини є найбільш складною в теорії цивільного права у зв'язку з дискусіями щодо їх поняття, природи, видів та сутності.

Висвітлюючи перше питання теми, важливо виходити з того, що цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема, які потребують розкриття у курсовій роботі.

Для більш повної характеристики цивільних правовідносин студенту, слухачеві необхідно також: - визначити структуру (елементи); - визначити суб’єктний склад; - виявити зміст цивільних правовідносин; - з'ясувати, що є об’єктом цих правовідносин; - встановити підстави їх виникнення, зміни та припинення.

Фізичні і юридичні особи вступають у різні цивільно-правові відносини. З метою індивідуалізації окремих цивільно-правових відносин наука цивільного права окреслює їх елементи (структуру). Традиційною вважається трьохланкова структура відповідно до якої відносять: суб’єкти, об’єкти, зміст (суб’єктивне цивільне право та суб’єктивний цивільний обов’язок).

Особи, яки є учасниками цивільних правовідносин, називаються суб’єктами. Відповідно зі ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти. Аналізуючи це питання курсанту, студенту, слухачеві необхідно звернути увагу, що в цій нормі закріплено два види суб’єктів цивільних відносин: особи приватного права та особи публічного права.

Необхідною умовою участі особи в цивільних правовідносинах є наявність у неї цивільної правосуб’єктності (цивільної правоздатності та цивільної дієздатності) як юридичної можливості бути учасником цивільних правовідносин, самостійно набувати права та мати юридичні обов’язки, нести відповідальність за їх не виконання чи неналежне виконання.

Приступаючи до аналізу цивільної правоздатності студенту та слухачеві слід звернути увагу на те, що в ЦК України відсутнє загальне визначення правоздатності, але в ст.25 ЦК України закріплено визначення правоздатності фізичних осіб і ст.68 ЦК України стосовно юридичних осіб, які є тотожними поняттями. Це дає підстави з'ясуваня видів правоздатності, що має теоретичне та і практичне значення. За моментом виникнення і змістом в юридичній літературі виділяють загальну і спеціальну правоздатність.

Для з’ясування суспільно-юридичної якості цивільної правоздатності курсанту, студенту, слухачеві необхідно визначити концептуальний та законодавчий підхід для її характеристики.

Потребує теоретичного осмислення і цивільна дієздатність суб’єктів цивільного права. Відповідно з п. 2 ч. 1 ст. 30 ЦК України під цивільною дієздатністю фізичної особи розуміється здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатності своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. При цьому варто зазначити, що ця конструкція є ускладненою і більш повною у порівнянні з визначеннями у ст. 11 ЦК УРСР і дозволяє виділити її окремі елементи (правочиноздатність, деліктоздатність та інші). Тому в курсовій роботі доцільно проаналізувати ці зміни в законодавстві, опанувати обсяг дієздатності неповнолітніх, малолітніх та осіб, які були обмежені в дієздатності. Також слід з'ясувати підстави і порядок визнання фізичної особи недієздатною.

Cтуденту та слухачеві слід звернути увагу на те, що іноді в юридичній літературі в категорії дієздатності учасники цивільних правовідносин додатково відокремлюють деліктоздатність (здатність суб’єкта нести цивільно-правову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання цивільного обов’язку).

Учасників цивільних правовідносин поділяють на уповноваженого та зобов'язаного. Проте суб’єктний склад цивільних правовідносин може змінюватись внаслідок правонаступництва, тобто коли одна сторона (правонаступник) передає іншій стороні (правоприємнику) свої права та обов’язки за певними правовідносинами (універсальна), або тільки права чи тільки обов’язки (сінгулярна). У зв’язку з цим у процесі аналізу цивільних правовідносин студенту та слухачеві доцільно розкрити вказані питання.

Зміст цивільних правовідносин становлять суб’єктивні цивільні права та суб’єктивні цивільні обов’язки. Висвітлюючи це питання важливо виходити з того, що у юридичній літературі суб’єктивне право традиційно характеризується як єдність трьох елементів (повноваження на власні дії, повноваження вимоги, повноваження на захист. Слід звернути увагу що остане повноваження в літературі розглядається як окреме суб’єктивне цивільне право).

Розглядаючи питання щодо суб’єктивного цивільного обов’язку студент, слухач повинен вказати, що в літературі розрізняють два види суб’єктивних цивільних обов’язків (активний (позитивний обов’язок) та пасивний (негативний обов’язок)).

У процесі аналізу змісту цивільних правовідносин треба також звернути увагу на те, що за своєю структурою зміст цивільних правовідносин може бути простим або складним.

Приступаючи до аналізу питання про об’єкти цивільних правовідносин необхідно з’ясувати, що поряд із застосуванням цього поняття в цивілістиці використовується поняття " об’єкт цивільних прав". Об’єкти цивільних прав та об’єкти цивільних правовідносин тотожні. Питання про поняття об’єкта цивільних правовідносин та визначення їхнього кола сприймається у юридичній науці неоднозначно. Виходячи з цього, курсант, студент, слухач повинен критично поставитися до існуючих суджень, самостійно обрати для себе позицію, обґрунтувавши її з урахуванням положень цивільного законодавства і в першу чергу ст. 177 ЦК України, звернувши увагу на те, що в ЦК України міститься окремий розділ (розділ 3) присвячений об’єктам цивільних прав в порівняння з цивільним кодексом УРСР, який не містив ні яких окремих положень щодо цього питання.

Цивільно-правові відносини досить різноманітні за суб’єктним складом, змістом та підставами виникнення. Наукою розроблені певні критерії, за якими всі цивільно-правові відносини поділяються на види, але не зважаючи на розгорнуту класифікацію правовідносин, необхідно мати на увазі, що у своїй сукупності вони становлять певну систему. Їх можна поділити на відповідні види, залежно від тих чи інших обставин.

За підставою виникнення правовідносин виділяють регулятивні та охоронні відносини. За характером взаємозв’язку між зобов'язаним та уповноваженим суб’єктом розрізняють абсолютні, загально регулятивні та відносні правовідносини. За об’єктом слід виділяти правовідносини майнового та немайнового характеру. За способом задоволення інтересів зобов’язаної особи виділяють речові, зобов'язальні, корпоративні та виключні правовідносини. За характером поведінки зобов’язаної сторони розрізняють активні та пасивні правовідносини.

Приступаючи до аналізу видів правовідносин студенту, слухачеві необхідно не тільки їх перелічити, але й визначити практичне значення.

Виникнення цивільних суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, як і інших прав та обов'язків приватного та публічного характеру, пов'язано з юридичними фактами. Вони можуть залежати від волевиявлення набувача, а можуть бути наслідком інших обставин, що не охоплюються волею і волевиявленням людини.

Особливість набутих прав і обов'язків може зумовлюватися специфікою та видом самого юридичного факту, тому студенту та слухачеві слід розглянути це питання детальніше.

Крім того, необхідно звернути увагу, що усі юридичні факти мають неоднакові правові наслідки, тому в доктрині науки теорії права і цивільного права їх прийнято поділяти. За ознакою присутності в них волі та волевиявлення прийнято виділяти події і дії.

Події не залежать від волі людей, а спричинені або звичаями людського буття (зміна пори року, народження та смерть людини, старіння людини), або певними аномаліями (буря, повінь, землетрус, вбивство). За вольовим змістом вони поділяються також на абсолютні і відносні.

Дії навпаки є актами активної поведінки людей. Дії можуть бути правомірними (вони учиняються згідно з нормами права і спрямовані на набуття, зміну і припинення цивільних прав і обов'язків,) і неправомірними - вчинки. До юридичного факту як правомірної дії можна віднести й правове становище, правовий статус (особливо спеціальний та індивідуальний).

Особливість набутих прав і обов'язків може зумовлюватися специфікою та видом самого юридичного факту, що слід розглянути детальніше. Це може бути одиничний юридичний факт або певна їх усистемлена необхідна сукупність - юридичний склад. До юридичного складу, як правило, входять юридичні факти з матеріальним і процесуальним (процедурним) змістом. При цьому варто відзначити, що у цивільному праві є декілька рівнів встановлення підстав виникнення цивільних прав і обов'язків: загальний, спеціальний і окремий. Конкуренція підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є рідким випадком, але вона зустрічається. Це відбувається в двох випадках, при конкуренції законодавства або при конкуренції засобів окремих інститутів цивільного права. Всі ці питання доцільно розглянути в курсовій роботі.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.