Поняття, ознаки та джерела політичної влади.

Політична влада трактується дослідниками як здатність та можливість здійснювати свою волю, вплив на політичну діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів: авторитету, права, насильства. Політична влада є здатністю суспільних груп та індивідів, що їх представляють, впроваджувати у суспільне життя рішення, що виражають їх волю.

У сучасній політичній науці існує кілька підходів до трактування сутності політичної влади:

· сутнісний, згідно якого влада є сутністю, яка має свою особливу, унікальну природу. Наприклад, влада монарха у Середні віки трактувалась як особливий дар, даний Богом, недоступний та незрозумілий для звичайних людей.

· телеологічний – трактує владу як здатність досягати поставленої мети. Йдеться про те, що той, хто досягає мети, реалізує заплановані цілі, володіє владою. Водночас це трактування не є цілком вірним, адже влада – це не тільки досягнення мети, а й засіб цього досягнення.

· психологічний – трактує владу та владні відносини як природні прояви людської психіки.

· поведінковий (біхевіористський) – визначає владу крізь призму відносин між людьми, при якому одна людина віддає накази, а інша – підкоряється, а прагнення до влади проголошується домінуючою рисою природи людини.

· комунікативний – визначає владу як певне спілкування між людьми за допомогою мови, жестів та символів, через які передаються накази та досягається їх виконання.

· системний підхід до трактування влади визначає останню як визначальний елемент суспільного життя, який підтримує соціальний порядок – регулює суспільне життя, вирішує конфлікти, інтегрує суспільство тощо.

Виходячи із запропонованих дефініцій влади, основними характеристиками владних відносин є:

· наявність як мінімум двох взаємодіючих одна з одною сторін,

· наявність нерівності між ними у розподілі ресурсів,

· для успішного здійснення впливу на об’єкт влади, той, хто цією владою володіє, повинен розпоряджатися певними ресурсами, тобто засобами, за допомогою яких він може забезпечити виконання владних наказів.

Найвищим та найповнішим виразом політичної влади є влада державна. Політична влада – є можливістю та здатністю усіх суб'єктів політики здійснювати вплив на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, на політичну поведінку індивідів, соціальних груп та об'єднань. Державна влада є лише однією із форм політичної влади: це спеціально організована система державних органів, організацій, установ, що створена для управління усіма сферами суспільного життя. Основними ознаками державної влади є:

· структурне розмежування суспільних груп на тих, хто здійснює владу (суб′ єкт влади, політична еліта) та тих, на кого ця влада спрямована (об′ єкт влади, решта населення);

· державна влада поширюється на певну територію, в рамках якої вона володіє ознаками суверенітету (верховенства та неподільності);

· державна влада реалізується за допомогою певного особливого відокремленого управлінського апарату;

· державна влада володіє монополією на організоване та легальне застосування засобів примусу;

· державна влада є основним арбітром у розподілі первинних благ при реалізації суспільних справ.

Політична влада є цілісною, багатогранною системою, в якій взаємодіють різноманітні компоненти матеріальної, політичної, духовної культури суспільства. Основними компонентами владних відносин є суб′ єкт влади, об′ єкт влади, джерела, засоби (ресурси) та їх співвідношення, що змушує взаємодіяти всі ці елементи та визначає особливості механізму та способів взаємодії суб′ єкта та об′ єкта.

Суб′ єктом влади є окрема людина, спільноти людей (народ, нація, класи, етногрупи, світове співтовариство), політичні інститути та державні й громадські організації тощо. Для виникнення владних відносин суб′ єкт політичної влади повинен володіти певними особливостями, зокрема бажанням володарювати, що проявляється у наданні наказів та розпоряджень, та готовністю брати на себе пов′ язану з ними відповідальність. Іншою особливістю суб′ єкта володарювання є його компетентність, знання про справи, стан та настрої підлеглих, уміння використовувати ресурси, володіння авторитетом. Таким чином, джерелами політичної влади можуть бути авторитет, сила, закон, багатство, гроші, соціальний та політичний статус у суспільстві, інтерес, знання та інформація тощо.

Суб′ єкт влади, видаючи накази (розпорядження, команди), визначає поведінку об′ єкта влади (людей, їх груп, організацій, спільнот, на які спрямована влада), і використовує певні санкції, спонукаючи до підкорення. Співвідношення суб′ єкта та об′ єкта влади, процес функціонування владних інституцій пов′ язаний з поняттям «піраміди влади», на верхівці якої перебуває владна еліта (організована активна меншість, що є суб′ єктом влади), а біля підняжжя – маси (більшість населення, що підпорядковується еліті).

З нижніх щаблів даної піраміди на верхні делегується частина індивідуальних воль багатьох людей, які на верхніх щаблях акумулюються, узгоджуються, перетворюючись у «загальну волю» суспільства. Ця воля повертається вниз у вигляді владних рішень, що регулюють суспільні відносини. Таким чином, взаємини суб′ єкта та об′ єкта влади у владній піраміді полягають у тому, що політична еліта панує, тобто має право приймати рішення від імені всього народу, контролює поведінку мас через позитивні чи негативні санкції, має престиж та певні привілеї матеріального та нематеріального характеру.