Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Впродовж 1992 р. Україну визнали ще 64 держави.




2 липня 1993 р. Верховна Рада України схвалила «Основні напрямки зовнішньої політики України». В них, зокрема, наголошувалося, що неодмінною умовою розбудови незалежної Української держави є її активне та повномасштабне входження до світового співтовариства. Торуючи свій шлях у світ, Україна спиратиметься на власні загальнонаціональні інтереси.

Протягом 1992–1993 рр. Україна вступила в безпосередні дипломатичні зв’язки зі США, Канадою, Польщею, Німеччиною, Францією, Китаєм, Росією, Казахстаном, державами Балтії, Скандинавії та ін., приєдналася до паризької «Хартії для нової Європи», стала членом Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ, згодом – ОБСЄ), багатьох міжнародних організацій, зокрема Світового банку, Міжнародного Валютного Фонду.

Швидке визнання державної незалежності України десятками країн світу певною мірою породило ілюзію того, що труднощі, пов’язані з перехідним періодом, будуть розв’язані безболісно і в короткий термін. Але надії на те, що «Захід нам допоможе», танули на очах. Політичні партії і рухи обстоювали різні, нерідко полярні позиції в питаннях зовнішньої політики.

Однією з гострих проблем, що виникли перед Україною, стало виконання зобов’язань щодо практичної реалізації без’ядерного статусу. Серйозне занепокоєння викликав і стан україно-російських взаємин, оскільки після здобуття незалежності, відносини між двома державами почали погіршуватися. Господарські стосунки між ними нерідко характеризувались як «економічна війна».

 

Після того, як в квітні 1991 р. хвиля страйкових виступів змусила голову Ради міністрів УРСР В.Масола подати у відставку, на чолі уряду, який отримав назву «Кабінет Міністрів», було поставлено першого заступника Масола В.Фокіна. Впродовж 17 місяців кабінет Фокіна піддавався майже безперервній критиці з боку партій, профспілок та інших громадських організацій, оскільки економічне становище в країні невпинно погіршувалося.

На початку 1992 р. Росія здійснила лібералізацію цін, як наслідок – вартість газу в Україні за рік зросла в 100 разів, нафти – в 300 разів. Після того, як Україна стала платити Росії й Туркменістану реальну ціну за нафту й газ, питома вага витрат на енергоносії в продукції, яку вона виробляла, стрімко збільшилася. Це означало підвищення витрат виробництва й відповідне зменшення маси валового внутрішнього продукту. Зростання цін на енергоносії почало розкручувати спіраль інфляції. Дефіцит державного бюджету покривався випуском не забезпечених продукцією паперових грошей. Інфляція набула масштабів гіперінфляції. За 1992 р. гроші знецінилися в 21 раз, а за 1993 р. – у 103 рази. Таких масштабів інфляції не спостерігалося в цей час у жодній країні світу.



У жовтні 1992 р. Верховна Рада затвердила головою уряду народного депутата України Л.Кучму. Останній до того очолював одне з найбільших у світі підприємств із виготовлення ракет стратегічного значення в Дніпропетровську.

Новому прем’єр-міністру довелося працювати в економічній ситуації, що значно погіршилася. Виникли серйозні суперечності у баченні шляхів реформування економіки та вдосконалення системи державного управління між президентом та главою уряду. Складними були стосунки обох високих посадових осіб із парламентом. Після погрози Л.Кучми піти у відставку Верховна Рада надала прем’єр-міністру повноваження видавати декрети, які заповнювали прогалини у законодавстві або навіть могли змінювати в певних межах чинні закони.

Все ж, Кучма й Кравчук так і не змогли знайти спільної мови. Після ряду наполегливих прохань Верховна Рада дозволила голові уряду у вересні 1993 р. піти у відставку.

Виконавчу владу було покладено на Президента, а виконуючим обов’язки прем’єр-міністра був призначений Ю.Звягільський. Новий уряд із метою припинення вивозу за кордон цукру, м’яса, олії та інших продуктів різко підняв на них ціни. Шляхом заниження фіксованого курсу валют, посилення державного регулювання цін, зупинки підприємств та невиплати зарплати вдалося суттєво знизити інфляцію. Але це не стабілізувало економіку.

У червні 1994 р. уряд знову очолив В.Масол. Соціально-економічна ситуація в державі продовжувала погіршуватися. За дефіцитом держбюджету Україна вийшла на перше місце в світі. Внаслідок 30% зменшення поставок нафти і газу з Росії державу охопила енергетична криза.



За 1992–1994 рр. Верховна Рада України ухвалила близько 450 законів. Однак через брак цілісної концепції переходу до демократичного суспільства з ринковою економікою багато з них виявилися відірваними від життя й належним чином не спрацювали. Національне законодавство не сприяло створенню належного інвестиційного клімату, гальмувало економічний розвиток держави.

Протистояння Президента й Верховної Ради на тлі всеохопної кризи закінчилося рішенням обох сторін достроково припинити повноваження й звернутися до виборців із проханням підтвердити мандати. У березні й квітні 1994 р. за мажоритарним законом відбулися вибори до Верховної Ради. Вони вперше провадилися на багатопартійній основі.

У виборах взяли участь 32 політичні партії, з яких 14 здобули право бути представленими в парламенті. Однак депутатські фракції чисельністю понад 10 осіб сформували тільки 4 партії: комуністів (90), Народний рух (22), Селянська партія (21) та соціалісти (15).

Виборці по-різному реагували на бездіяльність владних структур перед обличчям кризи. Переважна більшість народних депутатів попереднього складу, яка балотувалася на новий термін, не була обрана. Багато виборців взагалі не пішли голосувати, демонструючи цим недовіру будь-якій владі. Відразу було заповнено тільки 338 депутатських місць із 450. Після трьох турів голосування у грудні 1994 р. парламент погодився з пропозицією Центральної виборчої комісії припинити виборчий марафон, який загрожував стати безкінечним.

Оскільки у парламенті кількісно переважали ліві групи і фракції, Головою Верховної Ради був обраний лідер СПУ О.Мороз. На жаль, новий склад законодавчого органу не переважав за ефективністю роботи попередній.

26 червня 1994 р. відбулися вибори Президента України. За кількістю поданих голосів претенденти розподілилися в такому порядку: Л.Кравчук, Л.Кучма, О.Мороз, В.Лановий та інші. Другий тур виборів в липні 1994 р. дав перевагу Л.Кучмі.

Початок економічних реформ.Жахливий стан, у якому опинилася економіка України в середині 1990-х рр., зумовлювався, перш за все, відсутністю реальних реформ. Не відповідаючи за діяльність уряду, Верховна Рада особливо не переймалася браком відповідної законодавчої бази. Політика лівих партій, які домоглися успіху на парламентських виборах, була безвідповідальною: вони тягнули в минуле, якого вже не існувало, на карту ставилася незалежність держави. Все це посилювало опозиційні настрої в суспільстві, викликало гострі соціально-політичні конфлікти, підривало довіру до влади, не сприяло зміцненню міжнародного іміджу України.

Такі настрої стривожили «партію влади». Проголошена Л.Кучмою в жовтні 1994 р. стратегія економічних перетворень була схвалена основною частиною депутатів Верховної Ради, які пересвідчилися в небезпеці попереднього курсу вичікування. Реформи почалися з лібералізації цін та валютного курсу.

Дещо раніше Національний банк України, запровадивши жорстку дефляційну політику, у липні 1994 р. добився найнижчого (2,1%) рівня інфляції проти попередніх 3 років. Але монетарні обмеження не підкріплювало зниження бюджетних витрат. Короткочасне приборкання інфляції досяглося утворенням заборгованості у виплаті заробітної плати, пенсій та інших соціальних видатків і зростанням кредиторської та дебіторської заборгованості в народному господарстві. Заборгованість іншим країнам на середину року зросла до 7 млрд. доларів США.

Наприкінці 1994 р. суспільство постало перед новим витком гіперінфляції. Курс купоно-карбованця стрімко падав. У листопаді в обігу з’явилася 500-тисячна купюра, реальна вартість якої не перевищувала 4 доларів США. Намагаючись перешкодити знеціненню грошей, уряд запровадив фіксований курс купонів щодо долара та рубля. Але це призвело тільки до зростання оборотів «тіньової економіки», суцільної бартеризації розрахунків та відтоку валюти за кордон.

Щоб скоротити емісію не забезпечених товарною масою грошей, уряд почав збільшувати питому вагу податків з прибутку. Зрештою, в Україні було встановлено найвищу в світі ставку прибуткового податку з громадян – 90%. Тож і ці заходи виявилися помилковими: в умовах надмірного оподаткування згорталася виробнича та комерційна діяльність.

Коли ж, з метою входження в світовий ринок, була ліквідована монополія зовнішньої торгівлі, Україна практично негайно стала об’єктом колосальної товарної інтервенції з-за кордону. На перших порах її здійснювали сотні тисяч так званих «човників». Вітчизняний товаровиробник цієї конкуренції не витримав. Тисячі підприємств припинили або різко скоротили виробництво.

Експерти Міжнародного валютного фонду засвідчили, що економічна ситуація в Україні 1994 р. стала гіршою, ніж у будь-якій іншій країні, за винятком воюючих.

Л.Кучма, прагнучи здобути міжнародну підтримку реформаторському курсу, провадив активну зовнішню політику. Відтепер вона мала стати концептуально визначеною, багатовекторною, прагматичною і зваженою. Першим важливим кроком на шляху утвердження нового образу України стало рішення Верховної Ради від 16 листопада 1994 р. про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Розгорнулася активна робота з поглиблення україно-амери­кан­сь­ких відносин. 20–24 листопада 1994 р. Президент України перебував з державним візитом у США. Позитивні тенденції у розвитку міждержавних взаємин закріпив офіційний візит Президента США Б.Клінтона до України, який відбувся 11–12 травня 1995 р. Відтоді дві країни вийшли на рівень стратегічного партнерства.

Активізувалися взаємини з Канадою. Динамічно почали розвиватися стосунки з Німеччиною, Великою Британією, Францією, Італією, Австрією, Бельгією, Фінляндією, Норвегією, Швейцарією. Головним досягненням в європейському напрямі зовнішньої політики стало прийняття України в листопаді 1995 р. до Ради Європи.

Предметом особливої уваги стала розбудова відносин з державами Центральної та Східної Європи, насамперед з Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Румунією.

Довго й важко відбувалося налагодження взаємозв’язків з Росією як основним стратегічним партнером. Зрушення на краще почалися в 1995 р., коли був парафований текст договору між Україною та Росією. Однак президенти обох держав цей документ підписали тільки 31 травня 1997 р. в Києві. Перший державний візит Президента України до Москви відбувся в лютому 1998 р. Головний його результат – укладення договору про економічне співробітництво терміном на 10 років.

Налагодження стосунків з провідними державами світу відкрило Україні шлях до отримання фінансової допомоги. Кредити, які надавалися Європейським банком реконструкції та розвитку, Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, урядами США, ФРН, Італії та інших країн, допомагали Україні зводити кінці з кінцями в платіжному балансі. Без них, зокрема, неможливо було розплатитися з Росією й Туркменістаном за поставку нафти та природного газу. Однак, домагаючись кредитів, уряди «проїдали» ці кошти, витрачаючи їх на поточні проблеми, вирішення ж самих цих проблем відсувалося на невизначене майбутнє.

Спільною помилкою урядів Є.Марчука (з червня 1995) та П.Лазаренка (з травня 1996) було саме надання переваги кредитній формі одержання зарубіжних коштів. Тоді як країна потребувала прямих інвестицій приватного зарубіжного капіталу, передусім у промисловість.

Звинувачення П.Лазаренка у зловживанні службовим становищем зумовили 2 липня 1997 р. його відставку, щоправда «за станом здоров’я». Незабаром екс-прем’єр-міністр опинився у в’язниці за кордоном. Масштаби висунутих щодо нього претензій з боку правосуддя вразили світову громадськість.

Наступним головою уряду в липні 1997 р. було призначено В.Пустовойтенка. Досягши певного оздоровлення економічної структури, зменшення дефіциту бюджету, він разом із тим не зумів зупинити ріст заборгованості держави із виплат зарплати. Економічні показники продовжували знижуватися майже в усіх галузях.

Відсутність прозорого законодавчого поля для здійснення підприємницької діяльності призвела до створення нерегульованих законом монополістичних об’єднань. На чолі їх стояли так звані «олігархи». Використовуючи зв’язки з представниками виконавчої та законодавчої влади, вони привласнювали об’єкти приватизації за мізерні суми й завдавали державі величезних збитків. За рівнем корумпованості Україна посідала третє місце в світі.

Протягом майже усіх років незалежності держава знаходилася в стані економічної кризи. За 1990–1999 рр. валовий внутрішній продукт (ВВП) країни скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції – на 48,9%, сільського господарства – на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,82 рази, виплати пенсій – у 4 рази. Все це вкрай негативно позначилося на життєвому рівні народу. Україна увійшла до числа країн не лише з високим, а й зростаючим рівнем бідності, що постійно провокувало політичну нестабільність та ідеологічне протистояння різних суспільних сил.

Зрештою, спроби реформувати економіку почали приносити деякі результати. Максимальну ставку прибуткового податку з фізичних осіб вдалося зменшити з 90% у 1994 р. до 40% у 1999 р. Відповідно, податок на прибуток знизився з 45 до 30%, податок на додану вартість – з 28 до 20%. Істотно послабився податковий прес на сільських товаровиробників і підприємства малого бізнесу, зменшилось податкове навантаження на фонд оплати праці. В спеціальних економічних зонах запроваджувався режим пільгового оподаткування.

Безсумнівним успіхом стало досягнення відносної фінансової стабілізації. Восени 1996 р. в обіг увійшла гривня. Щоправда під час грошової реформи був встановлений її завищений курс щодо долара США та інших валют, який не відповідав реальній купівельній спроможності української валюти. Це істотно підірвало можливості вітчизняного експорту. Восени 1998 р. під впливом російського дефолту гривня наполовину знецінилася, однак витримала удар. З 1999 р. зниження її курсу щодо світових валют тривало, але в доволі низьких межах.

Прямі іноземні інвестиції збільшилися з 484 млн. доларів США в 1994 р. до 3 122 млн. у 1999 р. На перший погляд, ці темпи зростання винятково високі, але їх абсолютний рівень для економіки був недостатнім.

Немало фірм згорнули свою діяльність в Україні через нестабільність в урядовій політиці щодо іноземного капіталу, корумпованість чиновників, неприхильне ставлення до іноземного капіталу значної частини суспільства.

Досить складно розв’язувалося земельне питання. Протягом 1996 р. було здійснене роздержавлення землі та її передача у власність юридичних осіб. Потім розпочався другий етап земельної реформи: видача сертифікатів, які засвідчували право на земельний пай.

Все ж за кілька років в економіці сталися необоротні зміни. До 2000 р. форму власності змінили понад 65 тис. підприємств і організацій. Понад 70% загального обсягу промислової продукції стало вироблятися на недержавних підприємствах. В галузях промисловості, які спромоглися вийти зі своєю продукцією на зовнішній ринок, відбулася певна стабілізація.

Прийняття Конституції. Перспективи розвитку Української держави. Ще у червні 1991 р. з метою оптимізації структури влади Верховна Рада ухвалила концепцію нової Конституції. Однак конституційний процес затягнувся на 5 років. Продиктовані життям зміни раз у раз вносилися до Конституції 1978 р. Таких поправок було майже 200. Зволікання ж із прийняттям Основного закону загальмувало перехід до нового суспільного устрою й змін на краще.

Президент Л.Кучма доступними йому засобами стимулював прискорення конституційного процесу. З великими труднощами вдалося здолати суперечності між фракціями і нарешті прийняти Конституцію. Сталося це 28 червня 1996 р.

З ухваленням Конституції визначились основні координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей – усе те, що формує політико-економічну систему держави. На базі Головного закону почались формування національної правової системи, розбудова політичних структур, становлення громадського суспільства. Це складний, довготривалий і суперечливий процес.

29 березня 1998 р. відбулися перші (в умовах дії нової Конституції) парламентські вибори. Вони здійснювалися за змішаною пропорційно-мажоритарною системою. 4% бар’єр подолали 8 із 30 політичних партій і блоків, що брали участь у виборах. Компартія України здобула 84 депутатські місця, Народний рух України – 32, блок СПУ–СелПУ – 29, Партія «зелених» – 19, Народно-демократична партія – 17, створене напередодні виборів екс-прем’єр-міністром П.Лазаренком об’єднання «Громада» – 16, Прогресивна соціалістична партія та Соціал-демократична партія (об’єднана) – по 14 мандатів.

Однак жодна з політичних сил не отримала переконливої більшості у парламенті, що виразно проявилося при виборах Голови Верховної Ради. Після тривалої «спікеріади» 7 липня 1998 р. на 69 пленарному засіданні цю посаду зайняв один із лідерів Селянської партії О.Ткаченко.

31 жовтня 1999 р. стало датою чергових президентських виборів. З 13 кандидатів найбільше голосів виборців набрав Л.Кучма, на друге місце вийшов лідер комуністів П.Си­моненко. Повторне голосування (14 листопада) засвідчило переконливу перемогу Кучми.

Повторне обрання Л.Кучми змінило розстановку сил в парламенті. 1 лютого 2000 р. відбулися вибори нового керівництва Верховної Ради. Її головою став І.Плющ. Головою уряду на­прикінці 1999 р. був призначений керівник Національного банку України В.Ющенко.

Уряд Ющенка з кінця 1999 р. запровадив жорсткий курс на зміцнення позицій держави в ключових, стратегічних галузях економіки. Надходження в бюджет коштів із паливно-енергетичного комплексу дозволило ліквідувати гостру проблему заборгованостей.

Навесні 2000 р. висловлювалися численні песимістичні прогнози щодо наслідків президентського указу «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». Однак підсумки першого року господарювання за умов фактичної відсутності колгоспного ладу виявилися цілком успішними. Виробництво валової сільськогосподарської продукції зросло за 2000 р. на 9,2%. У 2001 р. було досягнуто рекордного врожаю зернових (майже 40 млн.), а валова сільськогосподарська продукція стала більшою проти попереднього року на 9,9%.

Головним підсумком 2000 р. стало те, що вперше за всю історію незалежності було здійснено рішучі кроки, спрямовані на подолання розбалансованості між економічними і політичними перетвореннями, досягнення перших економічних успіхів. Як свідчать офіційні джерела, після тривалої економічної кризи відбулося реальне зростання: валовий внутрішній продукт збільшився на 6%, промислове виробництво – на 12,9%, валова продукція сільського господарства – на 9,2%.

В числі інших позитивних результатів – погашення заборгованості з пенсій, зменшення зовнішнього боргу, активізація інвестиційної, в т. ч. кредитної діяльності, зростання експортного потенціалу економіки. Вперше спостерігалося позитивне сальдо в зовнішній торгівлі. Частка експорту в ВВП становила майже 60% – це дуже високий показник. Україні вдалося уникнути дефолту. Серйозно зміцнилася бюджетна позиція.

У 2001 р. приріст ВВП склав вже 9,1%, обсяг промислової продукції зріс на 14,2%. Інфляція знизилася до 6%. Заборгованість із зарплати скоротилася наполовину, майже на третину зросли реальні пенсії. Валютні резерви збільшилися з 1,5 млрд. до 3,2 млрд. доларів США. Прискорення темпів економічного зростання вперше супроводжувалося скороченням безробіття й випереджаючими темпами підвищення реальної заробітної плати.

Після зниження виробництва, яке тривало ціле десятиліття, протягом 2 років темпи економічного зростання досягли одних із найбільших у світі показників.

Попри це, більшість Верховної Ради, основу якої на день голосування, тобто 26 квітня 2001 р., склали депутати від компартії, об’єднаних соціал-демократів, «Трудової України» та «Демократичного союзу», 263 голосами «За» відправили у відставку уряд В.Ющенка. Він став восьмим прем’єром, якого спіткала така доля за 10 років незалежності, але, мабуть, першим, який випав із влади не стільки з економічних, скільки з партійно-політичних міркувань.

Президент Л.Кучма після тривалих консультацій з різними політичними силами у парламенті запропонував нову кандидатуру на посаду прем’єр-міністра, яким став А.Кінах.

16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум, який мав з’ясувати ставлення народу до таких питань: чи має Президент в ряді випадків право достроково припиняти повноваження Верховної Ради, чи необхідне створення двопалатного парламенту, обмеження депутатської недоторканості та зменшення кількості депутатів з 450 до 300? Народ України схвально відгукнувся на всі питання. Однак процес реалізації результатів референдуму затягнувся на невизначений термін.

Певною мірою цьому зашкодив так званий «касетний скандал», що розгорнувся з 28 листопада 2000 р. Йшлося про зникнення у вересні того ж року журналіста Г.Гонгадзе та про записи розмов Президента з високими посадовими особами. Опозиція вимагала відставки Л.Куч­ми, однак суспільство не підтримало активними діями заклики лідерів опозиції.

31 березня пройшли останні парламентські вибори, теж – за пропорційно-мажо­ри­тарною системою. Серед партій та виборчих блоків найпопулярнішим у народі виявився блок «Наша Україна» на чолі з В.Ющенком. Далі йшли комуністи, очолений керівником Адміністрації Президента В.Литвином блок «За єдину Україну!», блок Ю.Тимошенко, соціалісти, а також об’єднані соціал-демократи. Партійні фракції поповнилися й депутатами, обраними від одномандатних округів.

Однак можливість переходу депутатів з однієї фракції до іншої призвела до того, що лідер виборчих перегонів блок «Наша Україна» опинився відсунутим на другий план. Головою Верховної Ради став В.Литвин. Посаду прем’єр-міністра України посів В.Янукович.

Наступні президентські вибори мають відбутися у жовтні 2004 р.

Складною для української держави є проблема пошуку власного місця в суперечностях світової глобалізації та антиглобалізму.

Головною політичною подією на початку 2010 року стали вибори президента України. В другому турі виборів 7 лютого глава Партії регіонів Віктор Янукович переміг прем'єр-міністра Юлію Тимошенко з відривом у понад 3%. Тимошенко спробувала оскаржити результати виборів і призначити повторне голосування, надавши у Вищий адмінсуд України дев'ять томів матеріалів про фальсифікації. Проте лідер "Батьківщини" програла суд. Перший рік президентства Віктора Януковича, що склав з себе повноваження керівника Партії регіонів, позначився побудовою "міцної вертикалі". Глава держави швидко підпорядкував усі гілки української влади. Янукович отримав слухняну більшість у парламенті, представники Партії регіонів сформували Кабінет міністрів, а Конституційний суд, скасувавши політреформу 2004 року, наділив президента величезними повноваженнями. Новий глава держави також докорінно змінив зовнішньополітичний курс України. Янукович задекларував відмову України від вступу в НАТО та домовився про продовження перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі. На відміну від свого попередника Віктора Ющенка Янукович зміг налагодити відносини з Росією, проте незважаючи на часті зустрічі з Дмитром Мєдвєдєвим він постійно заявляє про необхідність інтеграції в Європу.

Президенти України і Росії Віктор Янукович і Дмитро Мєдвєдєв 21 квітня у Харкові підписали угоду про продовження на 25 років терміну перебування Чорноморського флоту Росії на території України. Угода також передбачає право пролонгації цього терміну ще на 5 років за згодою сторін. В обмін на це Україна отримала від Росії знижку на ціну на газ. "Нафтогаз України" назвав досягнуті домовленості "доленосними", оскільки дозволять компанії уникнути банкрутства. В "Нафтогазі" заявили, протягом строку дії газових пільг компанія додатково отримає близько 39 млрд доларів. Крім того, з контрактів вилучено пункти щодо штрафних санкцій, які становили постійну загрозу для діяльності НАК. Водночас, продовження перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі викликало хвилю критики опозиційних політичних сил. Опозиція звинуватила президента у здачі національних інтересів і порушенні Конституції.

2010-й рік ознаменувався поверненням до старої форми правління - президентсько-парламентської. Таким чином, новообраний Віктор Янукович отримав повноваження, які мав президент Леонід Кучма. Раніше Янукович заявляв про необхідність внесення змін до Конституції України. Він наголошував, що бачить країну з "сильним президентом, у якого є практичні важелі контролю" і "політично структурованим парламентом". 30 вересня Конституційний суд скасував зміни, внесені до Конституції у 2004 році, й зобов'язав владу привести законодавство у відповідність до норм Основного закону зразка 1996 року. Після скасування політреформи 2004 року глава держави отримав повний контроль над Кабміном. Тепер він може сам, без участі парламенту, визначати, кому бути прем'єром, призначати і звільняти міністрів, керувати безпосередньою роботою Кабміну і скасовувати будь-які його акти.

Напередодні десятиліття вбивства журналіста Георгія Гонґадзе, Генпрокуратура назвала замовника злочину. Втім, інформація пролила мало світла на одну з найрезонансніших справ незалежної України. За офіційною інформацією ГПУ, встановлено, що замовником вбивства журналіста був тодішній міністр внутрішніх справ, нині покійний Юрій Кравченко. Справу про замовника вбивства журналіста було закрито у зв'язку з його смертю (у 2005 році Кравченко був знайдений мертвий із двома вогнепальними пораненнями, офіційна причина смерті - самогубство). За офіційною версією, у вересні 2000 року в своєму службовому кабінеті глава МВС Кравченко усно віддав Пукачу наказ убити журналіста. Якими особистими мотивами керувався Кравченко, наказуючи знищити Гонгадзе, правоохоронці не пояснили. Прокуратура також відзвітувала про завершення слідства щодо колишнього генерала МВС Олексія Пукача. Пукача оголосили єдиним обвинувачуваним по справі. Йому висунута низка обвинувачень, серед яких "умисне вбивство при обтяжуючих обставинах". При цьому Генпрокуратура наголосила, що продовжить досудове слідство для того, щоб встановити всіх, хто мав відношення до вбивства.

 

Друга половина 2010 року ознаменувалася порушенням низки кримінальних справ колишньої глави уряду Юлії Тимошенко та її найближчих соратників. "Першою ластівкою" стало порушення кримінальної справи про нанесення збитку України через рішення Стокгольмського арбітражу, який зобов'язав НАК "Нафтогаз України" повернути компанії RosUkrEnergo 11 млрд кубометрів газу, вилученого в 2009 році.

Тимошенко назвала терором дії влади по відношенню до представників опозиції. "Довіра в суспільстві і до президента, і до його уряду стрімко падає, тому їм потрібно прибрати з політичної арени тих людей, які намагаються їм протистояти".

 

Грандіозні масштаби взаємозв’язків та взаємозалежностей між різними країнами не лише прискорюють еволюційний розвиток національних політичних інститутів, але надають їм нових якостей, як консолідуючих, так і руйнівних. Частину повноважень національних держав отримують нові міждержавні та міжнародні об’єднання. Політичний суверенітет народу і національної держави немовби «розмивається», державно-політичні бар’єри, що за недавніх часів ізолювали народи, «розчиняються».

Прикладом таких змін виступає Євросоюз, котрому притаманні майже всі ознаки держави: обраний населенням і наділений правом приймати закони Європарламент, виконавчий орган – Рада міністрів ЄС, яка підзвітна Європарламенту і виконує функції уряду, спільні фінансово-економічні інститути (валюта, центробанк, митний і візовий кордон) тощо.

На окрему увагу заслуговує та роль, яку відіграє в глобалізаційних процесах США. На сьогодні ця країна є безумовним світовим лідером. Саме від неї залежить спрямованість багатьох акцій планетарного масштабу. Вона користується і більшістю переваг, наданих глобалізацією.

Інша ситуація складається довкола так званих «перехідних» суспільств, до яких належить і Україна. Останні під тиском глобалізації зазнають додаткового навантаження.

7 квітня 2013 р. Президент України підписав Наказ "Про помилування засуджених" № 197/2013, звільнивши колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Він повернувся до політичного життя й став активним учасником Євромайдану (регіональні протести).

22 листопада 2012 року на Майдані Незалежності у Києві стартувала двотижнева акція протесту підприємців проти нового Податкового кодексу. Тисячі підприємців вийшли на вулиці з вимогою скасувати документ, що передбачав ліквідацію спрощеної системи оподаткування. До акції на Майдані долучилися підприємці інших міст по всій Україні. В перший день протестів Окружний адмінсуд Києва заборонив проведення мітингів у центрі Києва, проте це не зупинило мітингувальників. Радикально налаштовані демонстранти почали вимагати також відставки уряду та проведення виборів до Верховної ради у березні 2011 року. Президент Віктор Янукович наклав на кодекс вето, а потім повернув документ до Верховної ради зі своїми поправками (зокрема, зберегти "спрощенку") і кодекс у новій редакції було ухвалено 2 грудня. В ніч на 3 грудня комунальні служби під охороною міліції демонтували наметове містечко учасників акції.

 

21 листопада 2013 р. уряд призупинив курс на євроінтеграцію, спричинивши хвилю масових протестів по всій Україні і кампанію за висловлення недовіри уряду. В листопаді 2013 р. Верховна рада прийняла законопроекти: - Проект № 3451 закону "Про прокуратуру" (8 листопада 2013 р.) прийнято за основу із скороченням строку підготовки), що спрямований на створення системи неупередженого судочинства в Україні. - "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства з питань проведення виборів" (21 листопада 2013 р.), що ураховує зауваження Венеціанської комісії щодо виборчого законодавства України. Удосконалення окремих галузевих законів в умовах підсилення авторитарних тенденцій і збільшення корупції в політичній системі матиме формальний характер. Враховуючи призупинення євроінтеграційного курсу, функціонування системи судочинства і виборчої системи зберігатиме залежність від суб'єктивних чинників (рішень високопосадових осіб).

Події 30 листопада стали переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий, а також додавши їм масовості. Близько 4 години ранку, коли на Майдані Незалежності залишалося до 400 протестувальників, площу оточили близько 2000 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» із трьох регіонів України — Автономної Республіки Крим, Луганської та Донецької областей.

 

Під час розгону мітингувальників бійці «Беркуту» застосовували вибухові пакети, били людей кийками, скидали людей на землю з постаменту монументу Незалежності та чавили ногами. При цьому мітингувальників били навіть за кілька сотень метрів від Майдану. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників (за офіційними даними Генеральної прокуратури — 79 осіб. Частина людей, що втекла від «Беркуту», заховалась у Михайлівському монастирі на Михайлівській площі. За словами очевидців, перед атакою «Беркуту» на Майдані зник мобільний та інтернет-зв'язок. До 4:27 бійці «Беркуту» повністю оточили площу, витіснивши учасників протесту та пропустивши комунальників для встановлення Новорічної ялинки. Близько 5-ої ранку «Беркут» зачищав Хрещатик, б'ючи кийками та нецензурно лаючи присутніх там громадян.

 

3 грудня 2013 р. на порядок денний у Верховній Раді України було винесено голосування за проект Постанови про відповідальність Кабінету Міністрів України (№3692) - за основу та в цілому. Підтримка проекту депутатами означала б проголошення вотуму недовіри уряду М. Азарова. Авторами проекту стали А. Яценюк, В. Кличко, О. Тягнибок. Ініціатива опозиції проголосити вотум недовіри уряду М. Азарова, підкріплена масовими протестами в країні, не була реалізована. Постанову підтримало 186 депутатів, що належать до опозиції. Виносячи це питання на обговорення у Верховній Раді, опозиція обмежила можливості легітимного вирішення політичної кризи. Задовольнити вимоги учасників Євромайдану і опозиції може Президент, або Прем'єр-міністр (який може піти у відставку за власним бажанням).

 

19 грудня 2013 р. уряд схвалив проект бюджету України на 2014 р. Того ж дня у Верховній Раді було підтримано постанову "Про особливості процедури розгляду і прийняття проекту Закону України про Державний бюджет на 2014 рік". Чинником, що спричинив публічне обговорення проекту бюджету стали підписані В.Януковичем і В. Путіним 17 грудня 2013 р. угоди між Україною і Росією, в яких визначалася ціна на газ для України. Проект бюджету 2014 р. виглядає "оптимістичним" щодо макропоказників економіки країни, які закладені в ньому, не є "бюджетом розвитку", а лише консервує ті економічні тенденції, що склалися в Україні.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.012 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал