Слов'яни і скандинави

Скандинавські ватаги професіональних воїнів, яких на заході Європи звали норманами (" північними людьми"), а на сході ва­рягами (від шведського - клятва), з кінця IX - початку X ст. здійснювали напади на землі Данії, Англії, Франції, Південної Прибал­тики, дійшли до Середземного моря й задовго до Колумба висадилися в Америці. Основними їхніми заняттями стали воєнний промисел, військова служба і торгівля. Варяги відзначалися мужністю, хоробрістю, наполегливістю, безжалісністю як до против­ника, так і до себе. Осідаючи в місцях своїх переможних вилазок, змішуючись з місцевим населенням, вікінги швидко втягувалися в культуру підкорених територій.

На поч. IX ст. активізувалося проникнення варягів через систему річок та озер углиб Східної Європи. Прямуючи на схід, скандинави переслідували швидше торгову, ніж військову мету. Ладозьке озеро і р. Волхов служили " в'їз­ними ворітьми" з Балтики: через басейн оз. Іль­мень звідси можна було дістатися до Волги, нею досягти земель волзьких булгар і Хозарїї, а Перетнувши Каспійське море - арабських країн Середньої і Передньої Азії. Підприєм­ливі купці-воїни переправляли на південь мед, віск, хутра, рабів. З часом південний напрямок починає переважати у здобичницькій, вій­ськово-службовій і торговельній діяльності скандинавів.

З IX ст. скандинавські мореплавці почали проникати на новий торговий шлях на пів­день, який отримав назву " шлях з варяг у греки". З оз. Ільмень по малих річках і річкових волоках їхні човни простували до верхів'я Дніпра, а вже звідти Дніпром спускалися в Чорне море. Осідаючи в прирічкових населених пунктах, варяги або підкоряли довколишні племена, примушуючи їх де сплати данини, або вступали з ними в союзницькі відносини. Щодо Києва, то сюди сходилися річкові транзитні шляхи, і власне ця специфіка розташування міста, яка дозво­ляла контролювати увесь дніпровський шлях надала йому роль бази, з якої впродовж IX ст. нормани здійснили поступове об'єднання територій, пов'язаних конфігурацією гідрографічної мережі з Дніпром.

Зазначимо, що археологічна наука ні виявила слідів тривалого перебування або економічного чи побутового впливу скандинавів у Середньому Подніпров'ї періоду заснування Руської землі. На східнослов'янських землях вони з'явилися тоді, коли тут вже існувала власна державність.

Походження назви " Русь"

Нестор-літописець, роблячи у 860 р. запис про похід Аскольда і Діра на Константинополь, відзначає, що з того часу " начася презивати Руска земля".

В історичних джерелах, як відомо, по різному тлумачиться термін “ Русь”. Дехто дослідників намагається довести його фінське походження, інші шукають його корені у шведській, слов'янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви " Русь" в інших народів. Поступово термін " Русь" поширюється на всіх дружинників, у тому числі й слов'янського походження. Назва “Русь” поширюється насамперед на полян, що панували у протодержавному утворенні н Наддніпрянщині, а потім і на всіх східних слов'ян. Цим же словом іменували Давньоруську державу з центром у Києві. Офіційні назви " Русь", " Руська земля" у X - XI ст. стають загальновживаними на всьому її просторі.