Створення УНР і початки її дипломатичної діяльності.

Лютий 1917 приніс в Україну великі надії на національне відродження, на третю історичну спробу встановлення власної державності, самостійності й суверенну. Надзвичайно зросла активність політичних сил. Але понад два з половиною століття, проведених у складі Російської імперії, спричинили певну політичну нерішучість цих сил, неадекватну оцінку ними бажань і можливо­стей, навіть деяку інертність у висуненні рішучих вимог. І на першому етапі державотворення політичні плани й гасла національних сил не сягали далі прагнення встановлення автономії України у складі федеративної демократичної республіки Росії. Складалося враження, що за час імперського правління забулося власне державництво періоду Київської Русі, славетна Українська козацька держава Богдана Хмельницького. Ніби зацик­лило провідні політичні сили України на тому остан­ньому, що було втрачене за імперського панування, — на автономії.

За автономію у складі Росії виступала і ЦР створена І7 березня 1917 року і різноманітні форуми у вигляді з'їздів різних політичних і громадських організацій.

Підтримка програм, висунутих Центральною Радою, була така велика, що наприкінці травня до Петрограда відрядили делегацію, яка представляла всі політичні сили тогочасної України. Очолив її відомий політичний діяч і письменник В. Винниченко. Споді­вання покладалися великі. Перед Тимчасовим урядом висувалися вимоги широкої автономії для України, вве­дення «посади постійного* комісара Центральної Ради при Тимчасовому уряді, призначення крайового комісара на всю Україну, українізації армії, школи, якомога ширшого представництва українців у керівних о місцях.

Відмовляючи українцям у їхніх законних вимогах, Тимчасовий уряд водночас дозволив полякам форму­вати свої національні легіони як у армії, так і в тилу. Ці легіони розставлялися так, що на випадок певного збігу обставин вся Правобережна Україна потрапляла б під владу польських військ. А в українізації окремих частин делегатам було категорично відмовлено. Як, до речі, й в усіх інших вимогах.

Делегація повернулася до Києва ні з чим. Тоді Цен­тральна Рада звернулася до українського народу зі своїм Першим -Універсалом, який був проголошений 23 червня 1917 року. Хоча він мав дещо декларативний характер, проте створив перший уряд України - Генеральний Секретаріат на чолі з Винниченко.

Перший Універсал настільки налякав Тимчасовий уряд, що з Петрограда миттєво прибула до Києва делегація у складі трьох міністрів — Керенського, Терещенка, Церетелі. З великим небажанням ці міністри все ж» таки визнали право України на автономію. Погодилися вони й з тим, що Центральна Рада виробляє особливий Статут своєї діяльності й повноважень і подає Установчим зборам на затвердження.

Тоді 16 липня 1917 року ЦР ухвалює свій Другий Універсал. В цьому більш конкретному документі вона визнавала Установчі збори, які мали затвердити автономію України, одночасно наголошуючи, що Україна не має наміру відокремлюватися від Росії.

Прийнятий 20 ли­стопада 1917 року Третій Універсал проголосив ство­рення Української Народної Республіки. Суперечлива думка про федерацію з Росією, попри всі нові політичні реалії, червоною ниткою проходить і через цей універсал. Хоча певні зміни до федеративності Росії все ж були внесені. Тепер Україна хотіла вступити до федерації, до якої увійшли б Крим, Кавказ, Військо Донське, Ку­бань, Сибір, Молдова, Башкирія. Центральна Рада за­кликала їх створити соціалістичні республіки, які й увійшли б до такої федерації, з якою могли швидше замиритися Німеччина та Австро-Угорщина. Третій універсал декларував дуже широке коло різноманітних політичних і соціальних свобод. Чи не вперше в такому програмному документі було заявлено про прагнення до миру. Але тут вибухнула війна з Радянською Росією. Росія визнала УНР, прихильно поставилася до ідеї федерації, проголосивши право націй на самовизначення аж до відокремлення.

Проголошення УНР значно посилило увагу Антанти до України.

Проте представники Антанти з великим обуренням зустріли звістку про початок переговорів України з Німеччиною та Австро-Угорщиною, бо тепер вони залишалися з Четверним союзом наодинці.

Участь України а цих переговорах страшенно стри­вожила союзників. Вони намагалися всіляко поліпшити своє становище в Україні, особливо ті з них, хто мав там міцні економічні позиції, як, наприклад, Франція.