Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Конвенції поділяються на фундаментальні та управлінські (раніше називалися пріоритетними).






Фундаментальними визнано вісім конвенцій, предметом регулю­вання яких є фундаментальні принципи і права у сфері праці, що охо­плюються Декларацією про основоположні принципи та права у сфе­рі праці (1998 р.). Згідно з нею сам факт членства у МОП зобов'язує держави ратифікувати фундаментальні конвенції. Сьогодні подано 1200 ратифікацій, що становить 86 % можливої кількості ратифіка­цій. До них належать:

- щодо принципу свободи об'єднання і дієвого визнання права на ведення колективних переговорів - конвенції № 87 та № 98;

- щодо принципу скасування всіх форм примусової та обов'язкової праці - конвенції № 29 та № 105;

- щодо принципу недопущення дискримінації у сфері праці та за­йнятості - конвенції № 111 та № 100;

- щодо принципу дієвої заборони дитячої праці - конвенції № 138 та № 182.

Україна ратифікувала усі фундаментальні конвенції.

Для ефективного і дієвого застосування міжнародних норм МОП запровадила механізм контролю за їхнім дотриманням, що передба­чає систематичне звітування держав про стан виконання ратифікова­них конвенцій. Тому усі конвенції та рекомендації були поділені на предметні групи, одна з яких присвячена питанням безпеки та гігіє­ни праці.

Протягом 1950-2013 років МОП розробила низку зводів практич­них правил з охорони праці, які містять практичні, технічні та нау­ково обґрунтовані детальні рекомендації, що розробляються на три­сторонній основі групою експертів і ухвалюються рішенням Адміні­стративної ради МОП.Зводи практичних правил не є інструментами, які встановлюють зобов'язання держав - учасниць МОП чи змушу­ють змінити положення національного законодавства. Зводи форму­ються як типові правила, що пропонують межі здійснення політики з охорони праці на національному рівні та надання технічної допомо­ги на локальному рівні, з питань безпеки й охорони здоров'я на робо­ті у конкретних галузях економіки, захисту працівників від конкрет­них шкідливих факторів тощо.

Настанови, ухвалені у межах МОП, є одним з інструментів, що також забезпечує створення безпечних і здорових умов праці. У 2001 році було прийнято Настанову про систему управління охороною праці, яка пропонує компетентним органам державної влади, працівникам, роботодавцям та їхнім представникам практичні підходи та заходи, впровадження і поліпшення системи управління охороною праці, метою якої є зменшення травм, захворювань та смер­тей, пов'язаних із виконанням працівниками своїх трудових функцій. Настанова може застосовуватися як на національному, так і на ло­кальному рівні. На національному рівні встановлюється національна мережа системи управління охороною праці, що регулюється закона­ми та національним законодавством. На рівні роботодавця вона може бути інтегрована у загальну систему управління організацією.

Протягом своєї діяльності МОП ухвалювала конвенції та рекомен­дації, що повністю були присвячені безпеці та гігієні праці або місти­ли окремі положення, які враховували певні питання безпеки і гігієни праці. Історично конвенції та рекомендації з безпеки та гігієни праці були ухвалені щодо:

- загальних питань (запобігання нещасним випадкам на виробни­цтві, національна політика з охорони праці тощо);

- захисту від окремих виробничих ризиків (токсичні речовини, ма­шини тощо);

- охорони праці в окремих сферах економічної діяльності (будів­ництво, торгівля, установи, робота на шахтах тощо).

Такі конвенції та рекомендації охоплювали усіх працівників або окремі категорії.

Перші конвенції та рекомендації (зрештою, як і пізніші) мали свої змістовні особливості. Так, конвенції та рекомендації про забезпе­чення захисту від промислових ризиків, що спричинюються особли­во небезпечними речовинами, передбачають конкретний набір вимог, яких необхідно дотримуватися. Як правило, їхні положення спрямо­вані на заходи захисту від професійних захворювань чи виробничого травматизму. Проте фактичний стан виробничого травматизму викли­кав справедливе занепокоєння та оголив проблему необхідності зміни підходів нормотворчої діяльності МОП із проблем безпеки і гігієни праці, зокрема і МОП. Започаткуванням нових підходів до цього про­цесу характеризувалися 70-ті роки минулого століття.

Однією з перших спроб ухвалення актів, які враховують систем­ний підхід в управлінні охороною праці, були Конвенція 1977 року про виробниче середовище (забруднення повітря, шум та вібрація) (№ 148) та супроводжуюча її Рекомендація (№ 156), їхнім суттєвим недоліком є обмежена сфера дії. Тому ухвалення у 1981 році Конвен­ції про безпеку та гігієну праці (№ 155) розглядалося як вагомий крок у зміні підходів до нормотворчої діяльності МОП із безпеки і гігієни праці. Вона має програмний характер, приділяє увагу питанням роз­роблення, здійснення і періодичного перегляду національної політи­ки, спрямованої на попередження нещасних випадків на виробництві.

У 2006 році МОП ухвалила Конвенцію про основи, що сприяють безпеці і гігієні праці (№ 187) та супроводжуючу її Рекомендацію (№ 197). Ці акти враховують два основних принципи у забезпеченні охорони праці - створення і підтримка національної культури профі­лактики безпеки і гігієни праці та впровадження системного підходу до управління безпекою і гігієною праці.

Конвенція № 187 сприяє забезпеченню права працівників на без­печне та здорове виробниче середовище; зміцненню відповідальності урядів, роботодавців і працівників; створенню тристоронніх консуль­тативних механізмів з питань безпеки і гігієни праці; формулюванню і здійсненню національних програм із безпеки і гігієни праці, в осно­ву яких закладені принципи оцінки і контролю над небезпеками і ри­зиками на рівні робочого місця; ініціативам, що зміцнюють культуру профілактики безпеки і гігієни праці; участі і представництву праців­ників на всіх рівнях управління безпекою і гігієною праці. Конвенція № 187 і Рекомендація № 197 є результатом, що враховує вимоги сього­дення та багаторічний досвід удосконалення нормотворчої діяльнос­ті МОП із безпеки і гігієни паці. Вони є актами всеохоплюючого ха­рактеру, що дозволили уникнути дублювання положень чинних кон­венцій і рекомендацій та навпаки передбачають сприяння та посилен­ня впливу останніх.

 

1.5. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці

 

На початку XX століття лідери провідних держав дійшли висновку про необхідність спільного вирішення проблем у сфері праці. Тому з метою визначення сфер і напрямів, що потребують спільного ви­рішення, та формування механізму їхньої співпраці було вирішено створити відповідні організації.

Міжнародна міжурядова організація - це об'єднання держав, ство­рене на основі міжурядової угоди. Міжнародна неурядова організа­ція - це будь-яка міжнародна організація, заснована не на підставі міжурядової угоди, цілі та функції якої за своїм характером не є уря­довими. Як міжнародні міжурядові, так і неурядові організації ство­рюються для виконання визначених цілей, мають власну систему ор­ганів, що функціонують на постійній основі, володіють міжнародною правосу б' єктністю.

Міжнародні міжурядові організації у сфері охорони праці за ко­лом учасників та територіальною сферою діяльності поділяються на:

- універсальні - членами таких організацій є переважна біль­шість держав світу, а тому їхня діяльність охоплює усі географічні ре­гіони. Яскравими прикладами цієї категорії суб'єктів є Організація об'єднаних націй (далі - ООН), МОП, ВООЗ. Незважаючи на універ­сальний характер, структура цих організацій побудована з урахуван­ням особливостей конкретних регіонів. У структурі МОП функціонує декілька регіональних офісів, а саме: регіональні офіси для Африки, Латинської Америки і країн Карибського басейну, арабських країн, Азії та Тихоокеанського регіону, Європи та Центральної Азії;

- регіональні - їхніми членами є держави певного географічного регіону. Наприклад, такими організаціями є Рада Європи, Європей­ський Союз;

- субрегіональні - членами цих організацій є держави, розташова­ні у межах конкретної території певного географічного регіону. На­приклад, Північна рада була утворена у 1952 році і складається із представників держав Північної Європи - Данії, Фінляндії, Ісландії, Норвегії, Швеції, Гренландії - та територій - Фарерських та Аланд- ських островів. Північна рада займається питаннями безпеки та гігіє­ни праці й екологічними проблемами, розробляє рекомендації щодо токсичних і небезпечних речовин, техніки безпеки атомної енергети­ки, захисту від радіації тощо;

- міжрегіональні - членами цих організацій є держави, що роз­ташовані у різних географічних регіонах. Наприклад, членами Араб­ської організації праці є держави, що розташовані в Північній Африці та Західній Азії.

Кожна міжнародна організація має власні мету, завдання і структу­ру та використовує властиві їй механізми. Але особливістю міжнарод­ного співробітництва, зокрема з охорони праці, є те, що, незважаючи на таку різноманітність, діяльність більшості міжнародних організа­цій відбувається у таких напрямах:

- формування спільних міжнародних стратегій, політик і програм, спрямованих на просування основних прав людини, поліпшення умов праці та умов проживання;

- створення міжнародних трудових стандартів, які ґрунтуються на унікальній системі нагляду щодо їхнього впровадження;

- запровадження програм міжнародного технічного співробітни­цтва, які допомагають державам-учасницям ефективно впроваджувати у національну систему міжнародні трудові стандарти, політики та програми;

- проведення навчання, освіти та дослідницької діяльності з питань охорони праці, збір, обробка та поширення інформації, пов’язаної з охороною праці.

До міжнародних організацій, рішення яких є важливими у сфері охорони праці, належить передусім Організація Об’єднаних Націй. Вона була створена з метою розвитку дружніх відносин між націями, підтримання міжнародного миру та безпеки, міжнародної співпраці у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, куль­турного і гуманітарного характеру, заохочення та розвитку поваги до прав людини. ООН покликана бути центром узгоджених дій націй для досягнення поставлених перед нею завдань.

Зокрема, Комітет з економічних, соціальних і культурних прав ООН надає допомогу у розгляді звітів держав-членів про виконан­ня Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні пра­ва. На 38-й сесії, що відбулася 30 квітня - 16 травня 2007 року, Комі­тет розглянув п’ятий звіт України про виконання Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, відзначив позитивні змі­ни національного законодавства та практики, але також вніс декілька пропозицій і зауважень, спрямованих на ефективне виконання пакту. Стосовно забезпечення умов праці, які відповідають вимогам безпеки і гігієни праці, Комітет рекомендував розглянути питання підвищення розміру штрафів за порушення законодавства про охорону праці, осо­бливо за випадки, в результаті яких настав виробничий травматизм, ратифікації конкретних конвенцій МОП із безпеки та гігієни праці.

Система органів ООН з охорони праці також включає:

- спеціалізовані установи, зокрема: МОП, ВООЗ, Міжнародну морську організацію, Організацію об’єднаних націй з промислового розвитку, Організацію ООН з питань продовольства і сільського гос­подарства, Міжнародне агентство з атомної енергії;

- агентства, програми та фонди, зокрема: Програму ООН з навколишнього середовища, Програму розвитку ООН.

Всесвітня організація охорони здоров’я є спеціалізованою уста­новою ООН, котра керує міжнародною діяльністю у сфері охорони здоров’я та координує її, відповідає за забезпечення провідної ролі у вирішенні проблем глобальної охорони здоров’я, скеровує наукові дослідження з питань охорони здоров’я, встановлює норми і стандарти, забезпечує технічну підтримку країн, а також контролює ситуацію у сфері охорони здоров’я й оцінки динаміки її змін.

Самобутньою є практика створення центрів ВООЗ, які співпра­цюють із конкретних питань охорони здоров’я. З питань охорони здоров’я працівників функціонує Глобальна мережа центрів ВООЗ, які співпрацюють із питань гігієни праці.

За роки діяльності у межах ВООЗ ухвалювалися документи, що визначали політику діяльності організації та її членів із питань охорони здоров’я працівників. У жовтні 1994 року Друга зустріч центрів ВООЗ, які співпрацюють із питань гігієни праці, що від­булася у м. Пекін (Китай), затвердила Декларацію про професійне здоров’я для всіх та прийняла Резолюцію, якою ухвалила Глобаль­ну стратегію медицини праці для всіх (Шлях до здоров’я на робо­ті). Остання визначила пріоритетні напрями у сфері охорони про­фесійного здоров’я.

23 травня 2007 року 60-та Всесвітня асамблея охорони здоров’я ухвалила Глобальний план дій з охорони здоров’я працюючих на 2008-2017 роки. План визначає заходи, спрямовані на розроблення і реалізацію інструментів стратегії у сфері охорони здоров’я праців­ників, охорону і зміцнення здоров’я на робочому місці, підвищення ефективності роботи і розширення доступу до служб медицини пра­ці, надання та розповсюдження фактичних даних для практичного ви­конання заходів, включення охорони здоров’я працівників у стратегії та програми інших секторів економічної діяльності.

ВООЗ працює і над проблемами запобігання професійним захворюванням. Особлива увага приділяється попередженню захворювань, спричинених азбестом. Всесвітня асамблея охорони здоров’я у Ре­золюції 58.22 (2005 р.) «Про попередження раку та боротьбу з ним» закликала держави звернути особливу увагу на ті захворювання, що спричинені впливом хімічних речовин на робочих місцях. На азбест припадає половина усіх випадків смерті від раку, спричиненого про­фесійним захворюванням. У 2007 році Департамент ВООЗ з охорони здоров’я і довкілля та Програма МОП з безпеки й охорони здоров’я на роботі та в довкіллі ухвалили Схему розроблення національних про­грам з ліквідації захворювань, пов’язаних з азбестом, у якій запропо­новано взірець національної програми ліквідації таких захворювань.

ВООЗ у співпраці з іншими міжнародними організаціями надає технічну допомогу державам, розробляє керівні вказівки, здійснює дослідження практичних випадків і проводить навчання з питань охо­рони здоров’я працівників.

Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ) - міжнародна організація, утворена у 1957 році з метою розвитку співробітництва у сфері мирного використання атомної енергії. Її членами є 159 держав, Україна набула членства у 1957 році.

Глобальний режим безпеки, який пропагується МАГАТЕ, реалізу­ється через систему міжнародних інструментів, частина з яких вста­новлює обов’язки держав, а частина таких не передбачає. Агентство не є міжнародною організацією, у межах якої ухвалюються конвенції та інші інструменти, що встановлюють конкретні обов’язки держав, зокрема і з питань охорони праці. Воно бере активну участь у реаліза­ції відповідних документів, ухвалених іншими міжнародними органі­заціями. Наприклад, Конвенція ООН про ядерну безпеку від 17 черв­ня 1994 року визнає МАГАТЕ суб’єктом, котрий виконує функції се­кретаріату конвенції.

Проте МАГАТЕ розробляє низку документів, які набувають усе більшого значення як механізм забезпечення ядерної та радіацій­ної безпеки у всьому світі. Такими є кодекси поведінки, що не є обов’язковими.

8 вересня 2003 року Радою керуючих МАГАТЕ було схвалено Ко­декс поведінки із забезпечення безпеки і збереження радіоактивних джерел. Кодекс надає державам-членам рекомендації, за допомогою яких вони можуть розробити й узгодити стратегії, закони та підзаконні акти з безпеки та збереження радіоактивних джерел. Кодекс спрямований не лише на збереження радіоактивних джерел, але й на сприяння розвитку культури безпеки серед усіх фізичних осіб (зокре­ма, працівників) та усіх органів, які займаються поводженням із раді­оактивними джерелами. 8 березня 2004 року Рада керуючих схвалила інший кодекс - Кодекс поведінки з безпеки дослідницьких реакторів, що також встановлює вимоги до захисту працівників, які використо­вують або забезпечують безпеку використання реакторів.

З метою охорони здоров’я та зменшення загрози життю, майну, умовам праці МАГАТЕ повноважне встановлювати і впроваджувати стандарти безпеки та зобов’язане застосовувати їх у своїй роботі, держави ж можуть застосовувати стандарти, впровадивши такі у своє за­конодавство.

Стандарти безпеки випускаються у формі основ безпе­ки, вимог безпеки та настанов із безпеки. Залежно від сфери поши­рення на усі або окремі види діяльності вимоги та настанови поділя­ються на загальні та спеціальні.

Одним із напрямів діяльності МАГАТЕ є реалізація програм тех­нічного співробітництва, за допомогою яких безпосередньо надають­ся послуги державам-членам. Така допомога надається на національ­ному, регіональному та міжрегіональному рівнях. Стосовно Украї­ни вона надавалася у межах Міжнародного Чорнобильського проек­ту, спільного проекту ЄС-МАГАТЕ-України «Оцінка безпеки україн­ських атомних електростанцій» та інших проектів.

Міжнародна організація праці (МОП) була заснована у 1919 році, а у 1946 році стала першою установою ООН зі спеціальним статусом, метою створення якої є співробітництво для забезпечення тривалого соціального миру у всьому світі й усунення соціальної несправедли­вості шляхом поліпшення умов праці.

МОП - єдина установа ООН, діяльність якої ґрунтується на три­сторонній основі. Тристороння структура робить МОП унікальним форумом, у межах якого представники уряду, роботодавців і праців­ників формують міжнародні політики та стандарти у сфері праці. Сьо­годні її членами є 185 держав, Україна є членом із 12 травня 1954 року.

З кожного напряму діяльності МОП ухвалює акти, які за змістом та формою є різноманітними та охоплюють широке коло питань. Такі акти не лише встановлюють обов’язки для відповідних суб’єктів, але є взірцем для національного законодавства, інформаційно-довідковим матеріалом для працівників і роботодавців, їхніх представницьких ор­ганізацій та об’єднань, індикатором, що відображає рівень міжнарод­ного консенсусу з актуальних проблем у світі праці.

У 2000 році Адміністративна рада МОП ухвалила рішення про використання в експериментальному порядку теми безпеки і гігіє­ни праці для запровадження нового комплексного підходу у нормо- творчій діяльності МОП. Його метою було підвищення узгодженос­ті, актуальності та реального впливу МОП на впровадження міжна­родних стандартів з охорони праці у національні правові системи. На 91 -шу сесію Міжнародної конференції праці (2003 р.) було подано доповідь «Нормотворча діяльність МОП у сфері безпеки і гігієни пра­ці: поглиблений розгляд з метою розроблення плану дій у цій сфері», що Грунтувалася на спеціально проведених дослідженнях. На основі консенсусу Конференція ухвалила Глобальну стратегію з безпеки і гі­гієни праці.

Важливим напрямом у реалізації завдань МОП є розвиток спів­робітництва та надання технічної допомоги державам. За 50 років, протягом яких впроваджувалася технічна допомога, МОП керувала 700 проектами технічної кооперації, наданими для понад 80 країн. Останні 17 років співробітництво між МОП та Україною здійснюва­лося у межах 30 проектів технічного співробітництва, зокрема з роз­будови спроможності соціальних партнерів у сфері охорони праці, підготовки Національної стратегії та Загальнодержавної програми з безпеки та гігієни праці в Україні на 2012-2016 роки, а також розро­блення та реалізації Національної стратегії тристороннього співробіт­ництва з протидії ВІЛ/СНІДу у сфері праці.

У межах технічного співробітництва з 2006 року в Україні реалізо­вується Програма гідної праці для України. 12 червня 2012 року підпи­сано Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством соціальної політики України, Всеукраїнськими об’єднаннями профспілок та Все­українськими об’єднаннями організації роботодавців та Міжнарод­ною організацією праці з Програми гідної праці для України на 2012— 2015 роки. У цей період виконання роботи буде зосереджено на декіль­кох напрямах, зокрема на удосконаленні системи соціального захисту, що передбачає не лише ухвалення Національної програми з безпеки та гігієни праці, але й вжиття конкретних заходів на її виконання.

Важливим напрямом діяльності МОП є проведення навчання, освіти та дослідницької діяльності з питань охорони праці. З цією ме­тою у межах МОП створено систему навчальних інститутів, центрів та бібліотек, наприклад Міжнародний інститут трудових досліджень, Міжнародний навчальний центр МОП. Ядром у навчальній, освіт­ній діяльності та діяльності з обміну знаннями МОП є Міжнародний інформаційний центр із техніки безпеки та гігієни праці, створений у 1959 році.

Європейський Союз - економічне та політичне об’єднання 27 європейських держав. Оформлення його створення завершилося у 1992 році з прийняттям Маастрихтського договору, що набув чиннос­ті 1 листопада 1993 року.

В ЄС функціонує система органів, відповідальних за впроваджен­ий політики у сфері охорони праці. Так, у Європейському парламенті функціонує Комітет із зайнятості та соціальних справ, а у межах Єв­ропейської комісії утворені генеральні директорати (зайнятості, со­ціальних справ та рівних можливостей; охорони здоров’я та спожи­вачів; підприємництва і промисловості), секція з охорони праці, а та­кож три комітети (консультативний, науковий та комітет інспекторів).

22 липня 2003 року було утворено Консультативний комітет з без­пеки та охорони здоров’я на роботі, покликаний допомагати Євро­пейській комісії у підготовці та впровадженні рішень, ухвалених із питань охорони праці, сприяти співробітництву між національними органами держави, профспілками і роботодавцями. Комітет також співпрацює з іншими органами, що працюють у сфері охорони праці, наприклад із Комітетом старших інспекторів праці, Науковим коміте­том щодо максимально дозволених концентрацій шкідливих речовин.

Навчанням та підготовкою кадрів, проведенням семінарів та конфе­ренцій, наукових досліджень із питань охорони праці займаються та­кож Європейська комісія з поліпшення умов проживання та праці, Єв­ропейський соціально-економічний комітет, Комітет регіонів, Європей­ський центр професійного навчання, Європейське хімічне агентство.

Поліпшення умов праці, зменшення травматизму на виробництві можливі у разі розбудови соціального діалогу, зростання поінформо­ваності зацікавлених осіб, впровадження корпоративної соціальної відповідальності. Ці підходи відображені у стратегіях ЄС з охорони праці. 11 березня 2002 року Європейська комісія оприлюднила Інфор­маційний лист «Адаптація до змін у сфері праці і в суспільстві: нова стратегія Європейських співтовариств у сфері охорони здоров’я і без­пеки праці на 2002-2006 рр.». Стратегія спрямована на консолідацію зусиль із попередження ризиків, пов’язаних із травматизмом на ви­робництві, за рахунок більш суворого дотримання стандартів і пра­вил, підвищення рівня професійного навчання працівників. У ній пе­редбачені заходи з протидії новим соціальним викликам, пов’язаним із радикальною перебудовою суспільства, перетворенням європей­ської економіки у конкурентоспроможну, яка опирається на угоду між соціальними партнерами.

21 лютого 2007 року Європейська комісія опублікувала Інформа­ційний лист до Європейського парламенту, Європейської Ради, Євро­пейського соціально-економічного комітету та Комітету регіонів під назвою «Поліпшення якості та продуктивності на роботі: Стратегія Європейських співтовариств про охорону здоров’я та безпеку на ро­боті на 2007-2012 роки». Її метою було зменшення до кінця 2012 року нещасних випадків на виробництві на 25 %.

Співдружність незалежних держав (СНД) - регіональна міжна­родна організація, що врегульовує питання співробітництва країн Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії.

28 вересня 2001 року укладено Угоду про співробітництво у сфері забезпечення промислової безпеки небезпечних виробничих об’єктів. Угода передбачає узгоджену діяльність держав щодо встановлення вимог промислової безпеки до проектування, будівель, засобів ви­робництва, наближення національних процедур із підготовки та атес­тації працівників організацій, що експлуатують небезпечні виробни­чі об’єкти, обміну інформацією, проведення конференцій, семінарів та нарад, підготовки спеціалістів та підвищення їхньої кваліфікації тощо. На її виконання створено Міждержавну раду з промислової без­пеки.

У межах СНД також затверджуються регіональні міжнародні стан­дарти з охорони праці, які мають загальний або спеціальний характер. До актів загального характеру належать багатосторонні угоди, зокре­ма:

1. Угода держав - учасниць СНД про взаємне визнання прав на від­шкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров’я, які пов’язані з ви­конанням ними трудових обов’язків, від 9 вересня 1994 року;

2. Угода держав - учасниць СНД про співробітництво в галузі охо­рони праці від 9 грудня 1994 року;

3. Угода держав - учасниць СНД про порядок розслідування не­щасних випадків на виробництві, що сталися з працівниками під час перебування їх поза державою проживання, від 9 грудня 1994 року;

4. Угода про порядок розроблення і дотримання погоджених норм і вимог охорони праці до продукції, яка взаємопостачається, від 12 квітня 1996 року.

У межах СНД Міжпарламентською асамблеєю держав-учасниць ухвалюються модельні акти, що мають рекомендаційний характер. У сфері охорони праці розроблено модельні закони: «Про безпеку мри використанні хімічних речовин на виробництві» від 29 жовтня 1994 року, «Про охорону праці» від 8 червня 1997 року, «Про промислову безпеку небезпечних виробничих об’єктів» від 6 грудня 1997 року, «Про обов’язкове соціальне страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань» від 15 червня 1997 року.

Щодо врегулювання спеціальних питань охорони праці переважає практика укладення міжурядових та міжвідомчих угод.

 

2. Особливості нормативно-правового регулювання охорони праці в Україні.

2.1. Загальна характеристика нормативно-правового забезпечення охорони праці

 

Аналізуючи нормативно-правові акти з охорони праці можна виокремити два основних види таких актів, а саме: акти загального характеру та спеціальні нормативно-правові акти. До загальних належать акти, які стосуються регулювання сус­пільних відносин з охорони праці у всіх галузях і поширюють свою чинність на усі види трудових правовідносин, зокрема і в галузі пра­на. Натомість спеціальні законодавчі та інші нормативно-правові акти регулюють правовідносини безпосередньо у сфері охорони праці в різних конкретних га­лузях.

З-поміж як загальних, так і спеціальних нормативно-правових актів можна виокремити передусім закони України та підзаконні нормативно-правові акти. При цьому останні поділяються на акти централізованого характеру та локальні нормативно-правові акти.

Для охорони праці як комплексного інституту трудового права ха­рактерним є також широкий спектр так званого відомчого законо­давства. Це передусім акти профільних міністерств і відомств, що спрямовані на виконання вимог законів та підзаконних нормативно-правових актів, які покликані забезпечувати дотримання вимог з охо­рони праці у відповідній сфері людської діяльності. Подекуди ці акти мають міжвідомчий характер. Наприклад, акти Міністерства охорони здоров’я, які стосуються питань охорони праці і виробничої санітарії, застосовуються для регулювання відносин у різних галузях суспіль­но корисної діяльності.

Дещо меншого значення у правовому забезпеченні відносин охо­рони праці в галузі юриспруденції мають норми договірного характе­ру. Колективні договори тут, як правило, не укладаються, а на рівні ін­дивідуальних договірних стосунків питання охорони праці фігурують хіба що в умовах трудового договору, де йдеться про обов’язки робо­тодавця «забезпечити працівнику належні умови праці».

 

2.2. Закони України, якими забезпечується охорона праці

 

Визначальну роль у регулюванні відносин з охорони праці в галузі юриспруденції, як і загалом у цій сфері, відіграє Конституція України.

Право на належні, безпечні та здорові умови праці (ч. 4 ст. 43) ви­знано нашою державою одним із конституційних прав людини і гро­мадянина. Забезпечення цього права здійснюється за допомогою сис­теми правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що утворюють охорону праці в галузі. Норми Основного Закону сприяють реалізації зазначених прав з охорони праці в галузі. Це, зокрема, право на об’єднання й участь у профспілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав, право на відпочинок, право на інформацію, на охорону здоров’я, на судовий захист тощо. Конституція України гарантує усім працівни­кам також право на страйк, хоча для більшості категорій працівників у галузі юриспруденції, а саме для органів прокуратури, суду, Зброй­них сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку, існує заборона страйку (крім технічного та обслуговуючого персона­лу). Ці та інші норми Конституції мають важливе значення для регу­лювання трудових відносин, зокрема з охорони праці в галузі, і зна­йшли свою конкретизацію в інших нормативно-правових актах.

Основним кодифікованим актом, який визначає засади правово­го регулювання охорони праці є Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України). Він передбачає цілу низку правил з охорони праці, які містяться у главі XI, що так і називається - «Охорона пра­ці». Норми, що стосуються цих відносин, містяться також у багатьох статтях інших глав КЗпП України: «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професій­ні профспілки».

Кодекс цивільного захисту України регулює відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Стаття 4 Кодексу визначає ц ивільний захист як функцію держави, спрямовану на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Питання юридичної відповідально за порушення законодавства про охорону праці загалом і в галузі зокрема знайшли своє відобра­ження у Кримінальному кодексі України та Кодексі України про ад­міністративні правопорушення. Кримінальний кодекс України, на­приклад, містить розділ X, присвячений злочинам проти безпеки ви­робництва. Статті 271, 275 передбачають кримінальну відповідаль­ність за порушення вимог законодавства про охорону праці, правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд. У Кодексі про адміністра­тивні правопорушення передбачено адміністративну відповідаль­ність за порушення вимог законодавства про працю та охорону пра­ці (ст. 41).

Центральне місце у системі законодавства України про охорону пра­ці, зокрема і в галузі права, посідає Закон України «Про охорону праці», що був ухвалений Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року і наступними змінами до нього. Цей закон містить дев’ять розділів, що встановлюють загальні положення з охорони праці, організацію охо­рони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, державне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Окремий розділ присвячений міжгалузевим та галузе­вим нормативним актам про охорону праці, який визначає види, поря­док опрацювання, ухвалення та скасування таких актів.

Визначаючи у ст. 2 сферу дії, Закон України «Про охорону праці» вказує, що він поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працівників.

Щодо нормативно-правового забезпечення охорони праці на під­приємствах, в установах, організаціях, то Закон зобов’язує робото­давців розробляти і затверджувати положення, інструкції та інші акти з охорони праці, якими встановлюються правила виконання ро­біт і поведінки працівників безпосередньо на робочих місцях. Крім цього, роботодавець зобов’язаний безоплатно забезпечувати праців­ників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охо­рони праці.

Працівники відповідно до Закону зобов’язані суворо дотримувати­ся вимог нормативно-правових актів з охорони праці, дбати про без­пеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей, про­ходити у встановленому законодавством порядку попередні та періо­дичні медичні огляди.

У статті 3 Закон України «Про охорону праці», визначаючи зако­нодавство про охорону праці, крім власне самого Закону та КЗпП України, називає також Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на ви­робництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» і при цьому наголошує, що усі інші нормативно-правові акти про охорону праці повинні ухвалюватися відповідно до цих законів.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на виробництві та профе­сійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» був ухвалений у 1999 році на виконання Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Цей закон визначає правові основи, економічний механізм та організаційну струк­туру загальнообов’язкового державного соціального страхування гро­мадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захво­рювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі людини на виробництві. Він є невід’ємним актом у системі законодавства про охорону праці.

До основних загальних законодавчих актів про охорону праці в галузі належать також Основи законодавства України про охорону здоров’я. Вони регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, висо­кої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунен­ня чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності. Основи законодавства України про охорону здоров’я передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та ін­ших процесів, пов’язаних із діяльністю людей, а також до якості ма­шин, устаткування, будинків та таких об’єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров’я людей. Вони встановлюють вимоги щодо про­ведення обов’язкових медичних оглядів осіб певних категорій, зокре­ма працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також закладають правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлює необхідність гігієнічної регла­ментації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біо­логічної природи, присутніх у середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації, а також вимоги до проектування, будівни­цтва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробни­цтва і технологій, гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населе­них пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях тощо.

У Законі України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» визначе­но правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки. Він спрямований на за­хист життя і здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах шляхом запобігання їхньому виникненню, обмежен­ня (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

До нормативних актів, які побічно стосуються охорони праці в га­лузі, можна віднести й Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», завданням якого є забезпечення відносин у сфері охорони, використання та відновлення природних ресурсів, га­рантування екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської діяльності на довкілля. Цей закон наголошує на підвищенні екологічної культури населення, а також передбачає під­готовку кваліфікованих фахівців через обов’язкову освіту і виховання у сфері охорони навколишнього природного середовища в навчально-виховних закладах.

У Законі визначено заходи щодо гарантування екологічної безпеки, а також природні території та об’єкти, які підлягають особливій охо­роні (природно-заповідний фонд, курортні та лікувально-оздоровчі зони тощо).

Деякі питання правового регулювання охорони праці в галузі міс­тяться також в інших законодавчих актах України. Зокрема, глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшкодування шк оди, зокрема відповідальність за ушкодження здоров’я і смерть працівни­ка у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків.

 

2.3. Підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють відносини з охорони праці в галузі

 

Важливу роль у забезпеченні відносин з охорони праці в галузі юриспруденції відіграють підзаконні нормативно-правові акти. Вони, з огляду на юридичне становище органу, який ухвалив відповідний акт, поділяються на акти централізовані та місцеві, або децентралі­зовані. При цьому з-поміж децентралізованих (місцевих) актів мож­на виокремити також локальні нормативно-правові акти, які ухвалю­ються безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях у межах визначених для них повноважень.

За юридичною силою підзаконні нормативно-правові акти можна поділити на акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, державних комітетів, спеціальних служб тощо. Існує також поділ на галузеві та. міжгалузеві підзаконні нормативно-правові акти з охорони праці.

Підзаконні нормативно-правові акти найвищої юридичної сили у сфері охорони праці ухвалюються зазвичай Кабінетом Міністрів України. Цей центральний орган виконавчої влади з нагляду за охо­роною праці забезпечує реалізацію державної політики у цій сфе­рі, подає на затвердження Верховної Ради України загальнодержав­ну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничо­го середовища.

Крім того, на виконання своїх повноважень Кабінет Міністрів України ухвалює відповідні постанови, якими затверджуються різно­манітні положення, правила та переліки, що стосуються регулюван­ня відносин з охорони праці. Наприклад, постановою Кабінету Міні­стрів від 21 грудня 1998 року були затверджені Типові положення про відділи з питань охорони праці відповідних державних адміністрацій. А у березні 1994 року цей же орган затвердив постанову «Про порядок опрацювання, прийняття та скасування державних міжгалузе­вих і галузевих нормативних актів про охорону праці».

Безпосереднє значення для застосування у сфері юридичної діяль­ності має затверджений Кабінетом Міністрів України Перелік про­фесій та видів діяльності, для яких є обов’язковим первинний профі­лактичний наркологічний огляд. Тут, зокрема, передбачено, що такий огляд зобов’язані проходити особи, які для виконання своїх професій­них обов’язків мають отримати, носити і використовувати вогнепаль­ну зброю, а також особи, які вступають на службу в органи МВС, дер­жавної податкової служби тощо.

Кабінетом Міністрів України затверджено також Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях.

Нормативно-правове забезпечення охорони праці є настільки важ­ливим, що Закон України «Про охорону праці» містить спеціальний розділ «Нормативно-правові акти з охорони праці», де визначаються загальні засади щодо опрацювання, прийняття та скасування відпо­відних актів підзаконного характеру.

Документами, що належать до нормативно-правових актів з охо­рони праці (НПАОП), цей Закон називає: правила, норми, регла­менти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, що є обов’язковими для виконання.

Передбачено, зокрема, що опрацювання та прийняття нових, пере­гляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони пра­ці здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпе­чує формування державної політики у сфері охорони праці, за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням із органами державного нагляду за охо­роною праці.

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці, є Державна служба гірничо­го нагляду та промислової безпеки (Державний комітет з нагляду за охо­роною праці, що утворений у складі Міністерства праці та соціальної політики України). До органів державного нагляду за охороною праці належать також Державний департамент пожежної безпеки МВС, Голо­вне санітарно-епідеміологічне управління МОЗ України тощо.

Санітарні правила та норми затверджуються центральним орга­ном виконавчої влади, що забезпечує формування державної політи­ки у сфері охорони здоров’я. Таким органом є Міністерство охорони здоров’я України.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

Загалом ухвалення НПАОП здійснюється на основі перспективних (п’ятирічного) та поточних (річного) зведених планів. Зведені плани, зокрема, передбачають узагальнення галузевих планів нормотворчої діяльності, що затверджуються міністерствами, а також пропози­цій зацікавлених юридичних осіб. На підставі зведеного та галузевих планів формуються відповідні розділи з питань нормотворчої діяль­ності у національній та галузевих програмах поліпшення безпеки, гі­гієни праці та виробничого середовища.

Важливо зазначити, що опрацювання та прийняття НПАОП ба­зується на засадах науковості, що передбачає врахування досягнень науки та міжнародного досвіду. Для цього до нормотворчого проце­су залучаються спеціальні науково-дослідні установи та організації. Створено навіть мережу так званих головних і базових організацій.

Зокрема, на Національний науково-дослідний інститут охорони пра­ці покладено функції головної організації України. Він координує відповідну роботу та надає методичну допомогу фахівцям базових організацій, опрацьовує проекти НПАОП. Базові та головні орга­нізації створюються у більшості галузей економіки згідно з рішен­ням міністерств, відомств, концернів, корпорацій та інших юридич­них осіб. До розробки проекту нормативного акта можуть залучатися відповідні організації або творчі колективи чи навіть групи фахівців. З метою профілактики нещасних випадків Фонд соціального страху­вання від нещасних випадків на виробництві та професійних захво­рювань України має право брати участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці.

Під час ухвалення НПАОП враховуються різносторонні інтереси усіх зацікавлених суб’єктів та охоплюється широке коло питань, що потребують регулювання. Водночас з ухваленням проекту НПАОП розглядаються й інші взаємопов’язані нормативні акти. Розробники зобов’язані одночасно підготувати обґрунтовані пропозиції про їхній перегляд, зміну чи скасування.

Закон України «Про охорону праці» передбачає, що у разі немож­ливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці роботодавець зобов’язаний повідомити про це відповідний ор­ган державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.

Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розгля­дає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу за­планованих заходів, визначає їхню достатність і за наявності підстав може, як виняток, прийняти рішення про встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів з охорони праці.

Роботодавець зобов’язаний невідкладно повідомити заінтересова­них працівників про рішення зазначеного органу державного нагляду за охороною праці.

Важливо зазначити, що нормативно-правові акти з охорони праці є обов’язковими для виконання у виробничих майстернях, лаборато­ріях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання, облаштованих у будь-яких навчальних закладах.

Організація охорони праці на зазначених об’єктах, а також поря­док розслідування та обліку нещасних випадків з учнями і студента­ми під час трудового та професійного навчання у навчальних закла­дах визначаються центральним органом виконавчої влади, що забез­печує формування державної політики у сфері освіти і науки, за пого­дженням із відповідним профспілковим органом.

Що стосується учнів і студентів, які проходять трудове і профе­сійне навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівни­цтвом їхнього персоналу, то закон передбачає застосування законо­давства про охорону праці щодо них у такому ж порядку, що й до пра­цівників підприємства.

На виконання вимог Закону України «Про охорону праці» Держав­ний комітет України з нагляду за охороною праці затвердив своїм на­казом від 21 грудня 1993 року спеціальний Порядок опрацювання і за­твердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві, де визначив процедуру опрацювання та ухвалення найважливіших документів нормативного характеру з питань охорони праці. А 29 січня 1998 року цим же органом було затвердже­не Положення про розробку інструкцій з охорони праці, у якому вста­новлено вимоги до змісту, побудови і викладу інструкцій з охорони праці, визначено порядок опрацювання та введення в дію нових, пе­регляду та скасування чинних інструкцій.

Положення є обов’язковими для всіх міністерств та інших органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій неза­лежно від форми власності та виду їхньої діяльності.

Інструкція є нормативним актом, що містить обов’язкові для до­тримання працівниками вимоги з охорони праці під час виконання ними робіт певного виду або за певною професією на робочих місцях, у виробничих приміщеннях, на території підприємства і будівельних майданчиках або в інших місцях, де за дорученням роботодавця вико­нуються відповідні роботи, трудові чи службові обов’язки.

Інструкції поділяються на: інструкції, що належать до держав­них міжгалузевих нормативних актів про охорону праці, примірні ін­струкції та інструкції, що діють на підприємстві.

Інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці, розробляються для персоналу, який здійснює вибухові роботи, обслуговує електричні установки та пристрої, ван­тажопідіймальні машини та ліфти, котельні установки, посудини, що перебувають під тиском, а також для інших працівників, правила без­пеки праці яких установлені міжгалузевими нормативними актами про охорону праці, затвердженими органами державного нагляду за охороною праці.

Ці інструкції затверджуються відповідними органами державного нагляду за охороною праці за узгодженням із міністерствами або ін­шими органами, до компетенції яких належить відповідна інструкція або окремі її вимоги. їхнє дотримання є обов’язковим для працівників відповідних професій або під час виконання відповідних видів робіт на всіх підприємствах незалежно від їхньої підпорядкованості, форми власності та виду діяльності.

Примірні інструкції затверджуються міністерствами або іншими органами виконавчої влади, виробничими, науково-виробничими та іншими об’єднаннями підприємств, які мають відповідну компетен­цію, за узгодженням з органами державного нагляду за охороною пра­ці, до компетенції яких належить така інструкція або окремі її вимоги, і Національним НДІ охорони праці. Ці інструкції можуть використову­ватися як основа для розробки інструкцій, що діють на підприємстві.

Інструкції, що діють на підприємстві, належать до локальних нор­мативних актів про охорону праці, і вони є чинними у межах конкрет­ного підприємства. Такі інструкції розробляються на основі держав­них міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, примірних інструкцій та технологічної документації підприємства з урахуванням конкретних умов виробництва та вимог безпеки, викла­дених в експлуатаційній та ремонтній документації підприємств - ви­готовлювачів обладнання, що використовується на певному підпри­ємстві. Вони затверджуються роботодавцем і є обов’язковими для до­тримання працівниками відповідних професій або під час виконання відповідних робіт на цьому підприємстві.

Інструкції повинні відповідати чинному законодавству Украї­ни, вимогам державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці: правил, норм, стандартів, інших нормативних і організаційно-методичних документів про охорону праці, на основі яких вони розробляються.

Інструкції зазвичай містять тільки ті вимоги щодо охорони праці, дотримання яких є обов’язковим для працівників. Порушення праців­ником цих вимог повинно розглядатися як порушення трудової дис­ципліни, за яке до нього може бути застосовано дисциплінарне стяг­нення згідно з чинним законодавством.

Перегляд інструкцій, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці, та примірних інструкцій здій­снюється в міру потреби, але не рідше одного разу на 10 років. Ін­струкції, що діють на підприємстві, переглядаються в терміни, що ви­значені державними нормативними актами про охорону праці, на під­ставі яких вони опрацьовані, але не рідше одного разу на 5 років, а для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою - не рідше одно­го разу на 3 роки.

Найнижчою ланкою у системі нормативно-правових актів з охоро­ни праці є локальні нормативні акти. Вони, з огляду на порядок їх­нього ухвалення, поділяються на такі, що ухвалюються роботодавцем самостійно (інструкції з охорони праці), за погодженням із профспілками та такі, що ухвалюються на загальних зборах (конференції) на­йманих працівників (правила внутрішнього трудового розпорядку).

За зовнішньою формою вираження з-поміж локальних норматив­них актів з охорони праці можна виокремити:

- положення (наприклад, Положення про службу з охорони праці); правила (наприклад, Правила внутрішнього трудового розпо­рядку);

- інструкції (наприклад, Інструкція з охорони праці з електробезпеки);

- накази (наприклад, Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їхньої відповідності нормативним актам про охорону праці);

Інші.

Локальні нормативні правові акти можна розмежувати також за предметом правового регулювання. Рекомендаціями Держнаглядохо- ронпраці щодо застосування «Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підпри­ємстві» визначено примірний перелік питань, з приводу яких на ло­кальному рівні доцільно ухвалювати нормативно-правові акти.

Серед локальних нормативних актів, що є найбільш поширеним у галузі юриспруденції, є звичайно Правила внутрішнього трудового розпорядку. У них конкретизуються обов’язки адміністрації та пра­цівників, питання прийому на роботу і звільнення, використання ро­бочого часу, порядок застосування заходів заохочення за сумлінну працю та заходів впливу на порушників трудової дисципліни. Ці пра­вила нагадують про обов’язки власника поліпшувати умови праці, до­тримуватися вимог нормативних актів з охорони праці.

Друге місце у системі локальних нормативних актів посідають інструкції з охорони праці, які є основним видом локальних актів, що регулюють відносини у цій сфері суспільно-трудової діяльнос­ті. Щоправда, їхня роль у загальному забезпеченні охорони праці в галузі юриспруденції все ще є доволі незначною. Адже специфі­ка діяльності більшості працівників суду, прокуратури, приватних чи державних нотаріусів, адвокатів у плані безпеки праці є відмін­ною від діяльності в інших сферах, особливо тих, що пов’язані з ви­робництвом. Тому інструкції з охорони праці переважно затверджу­ються для технічного персоналу, допоміжних та обслуговуючих пра­цівників, чия робота пов’язана з використанням технічних засобів, електронної техніки, вибухових та легкозаймистих речовин, хіміч­них сполук тощо.

 

2.4. Покажчик нормативно-правових актів з охорони праці

 

Із набранням чинності Законом України «Про охорону праці» нормативно-правові акти, що забезпечували регулювання цієї сфе­ри суспільних відносин потребували відповідного впорядкування та систематизації. Тому вже 27 січня 1993 року Кабінет Міністрів України своєю постановою «Про заходи щодо виконання Закону України “Про охорону праці” визнав за необхідне створення Дер­жавного реєстру міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (далі - Реєстр ДНАОП).

Реєстр ДНАОП надавав можливість оперативно визначати та від­шукувати відповідні нормативно-правові акти і став фактично пе­редумовою для створення єдиної автоматизованої системи обліку і а опрацювання необхідних джерел, що покликані регулювати від­носини з охорони праці. Від самого початку Реєстр містив понад 2, 5 тис. нормативно-правових актів.

8 червня 2004 року наказом Державного комітету України з на­мощу за охороною праці було затверджене нове Положення про Дер­жавний реєстр нормативно-правових актів з питань охорони пра­ці, яким Управлінню нормативно-правового та юридичного забез­печення було доручено забезпечити ведення цього Державного реє­стру НПАОП.

Вказане положення регулює порядок ведення Державного реє­стру нормативно-правових актів з питань охорони праці та встанов­лює правила їхнього кодування.

Реєстр НПАОП - це банк даних, який складається і ведеться з метою забезпечення єдиного обліку та формування відповідного ін­формаційного фонду цих актів.

Включенню до Реєстру НПАОП підлягають нормативно-правові акти з охорони праці, що затверджуються Держнаглядохоронпраці України, та нормативно-правові акти колишнього СРСР з питань охорони праці, які діють на території України відповідно до По­станови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545 (1545-12) «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».

Державні, галузеві стандарти з питань охорони праці реєстру­ються у порядку, встановленому Держстандартом України. Ці нор­мативні документи можуть включатися до Реєстру НПАОП зі збере­женням позначень (шифрів), які їм були надані під час реєстрації в Держстандарті України.

Рішення про включення нормативно-правових актів з питань охо­рони праці до Реєстру НПАОП зазначаються в наказі Дернаглядохоронпраці України про затвердження НПАОП.

Для включення НПАОП у Реєстр до управління Держнаглядохоронпраці України, на яке покладено його ведення, подаються: на­каз про затвердження НПАОП; надруковані два примірники затвер­дженого НПАОП українською мовою та один - автентичний переклад на російську мову; оригінали аркушів погодження НПАОП; на­каз про створення редакційної комісії; протокол засідання редакцій­ної комісії; магнітна дискета з текстом НПАОП українською та ро­сійською мовами.

НПАОП, які мають реєструватися в Міністерстві юстиції Украї­ни, подаються управлінню Держнаглядохоронпраці України, на яке покладено ведення Реєстру, після цієї реєстрації.

Для включення НПАОП до Реєстру управління Держнаглядохо­ронпраці України оформлює реєстраційну картку, яка підписується посадовою особою Держнаглядохоронпраці України, що її склала.

Після перевірки комплектності поданих документів НПАОП при­своюється відповідне позначення (шифр).

Відповідні види НПАОП для однакового застосування мають таке цифрове позначення: правила - 1, переліки - 2, норми - 3, по­ложення - 4, інструкції - 5, порядки - 6, інші - 7.

Якщо нормативно-правовий акт поширюється на всі або декілька видів економічної діяльності, то він позначається кодом 0.00.

Положенням про Державний реєстр нормативно-правових актів з питань охорони праці передбачено, що відповідні дані про затвер­дження та введення в дію НПАОП оформляються у вигляді Покаж­чика НПАОП, який затверджується наказом Держнаглядохоронпра­ці України щокварталу.

Публікується Покажчик НПАОП у журналі «Охорона праці» та в інших виданнях Держнаглядохоронпраці України. Покажчик нормативно-правових актів з питань охорони пра­ці постійно оновлюється та поповнюється. Остання його редакція була сформована на підставі наказу Держгірпромнагляду України від 2 січня 2013 року. Цим же наказом сектору взаємодії з Верхо­вною Радою України та засобами масової інформації з міжнародної діяльності Держгірпромнагляду України доручено забезпечити роз­міщення його на веб-сайті Держгірпромнагляду.

3. Поняття охорони праці та державна політика у галузі охорони праці в Україні.

 

Стаття 1 Закону України «Про охорону праці» вказує, що:

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.
Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
1) пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
2) підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

3) комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля; 4) соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; 5) встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

6) адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану; 7) використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству; 8) інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; 9) забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

10) використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

 

 

4.1. Система управління охороною праці в Україні.

 

Одним із завдань державного управління у сфері праці є забезпе­чення охорони життя і здоров’я працівників у процесі трудової діяль­ності, створення безпечних і здорових умов праці на кожному робо­чому місці, формування у працівників, роботодавців та загалом у сус­пільстві свідомого ставлення до особистої безпеки та безпеки оточу­ючих, запровадження нових та вдосконалення існуючих механізмів управління охороною праці. З цією метою формується й функціонує система управління охороною праці (далі - СУОП).

Система управління охороною праці - це сукупність органів управ­ління, які на основі законів та підзаконних нормативно-правових ак­тів проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснен­ня завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, без­печних і належних умов праці, запобігання травматизму та профзах­ворюванням, а також дотримання прав працівників з охорони праці.

Систему управління охороною праці розглядають як складне комплексне утворення, тому в її структурі виокремлюють декілька підсистем:

- структурно-функціональну, суть якої полягає у формуванні та створенні сукупності органів управління, які виконують закріплені за ними функції й вирішують поставлені перед ними завдання за допо­могою визначених методів. Саме цю підсистему науковці вважають кістяком управління охороною праці;

- інформаційно-поведінську, що охоплює управлінські теорії та ідеології, внутрішні та зовнішні відносини управлінського колекти­ву, рівень організаційного та особистісного розвитку кожного члена управлінського колективу, повноту, достовірність й об’єктивність ін­формації з охорони праці та поінформованості працівників та їхніх представників з питань охорони та умов праці;

- підсистему саморозвитку, що передбачає систематичне вдоскона­лення й розвиток управління охороною праці, постійне її оновлення.

Як і в будь-якій системі управління, елементами СУОП є суб’єкти та об’єкти управління, а також рівні, функції та завдання управління охороною праці.

Незважаючи на складну структуру, основними функціями СУОП є:

1) прогнозування і планування робіт з охорони праці. Вказані функ­ції є нерозривними, визначають суть програмно-цільового управлін­ня і лише у взаємозв’язку забезпечують ефективне функціонування СУОП.

Прогнозування передує встановленню мети і завдань з охорони праці, визначає подальший розвиток у цій сфері та за строком буває короткостроковим, середньостроковим і довгостроковим. Планування і охорони праці передбачає встановлення послідовних рішень щодо створення безпечних і здорових умов праці та у свою чергу поділяєть­ся на оперативне, поточне й перспективне. Результатом планування є розроблення й ухвалення планів заходів з охорони праці на визначений період (оперативні плани розробляються на місяць, квартал, ухвалю­ються річні плани, перспективні плани розробляються на 2-5 років), врахування його вимог у програмних документах організації;

2) організація та координація робіт з охорони праці, що передбачає формування та діяльність системи органів та посадових осіб, відпо­відальних за управління охороною праці, визначення їхніх функціо­нальних повноважень, координування дій з метою уникнення дублю­вання та заповнення прогалин в управлінні;

3) стимулювання роботи з удосконалення охорони праці. Ця функ­ція спрямована на формування зацікавленості






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.