Зарубіжний досвід фінансового механізму соціального страхування та його адаптація до умов України

Процес створення ефективної системи соціального захисту в Україні залежить від багатьох чинників. Одним із них є використання досвіду зарубіжних країн, де ця система працює тривалий час і має позитивні результати. Значний інтерес являє собою система соціального захисту, яка формується в рамках Європейського Союзу, зважаючи на прагнення України увійти до ЄС [16].

Розглянемо принципи, правові засади та форми соціального захисту в європейських державах-членах ЄС (далі – країни-члени).

Відповідно до положень “Договору про заснування Європейського Співтовариства” кожен громадянин країни-члена ЄС є громадянином ЄС. Працівникам, самозайнятим особам та членам їх сімей надана свобода пересування в межах ЄС. Але така свобода для пересування може призвести до втрати багатьох можливостей у галузі соціального захисту порівняно з тими, які вони мають у своїй країні. Для забезпечення високого рівня соціального захисту, виконання положень, які визначені Європейською соціальною хартією та Хартією Співтовариства про фундаментальні соціальні права робітників, Співтовариство здійснює заходи, які сприяють координації дій у соціальному захисті та враховують відмінності національних законодавств щодо соціального захисту.

Відповідно до законодавства країн-членів ЄС наявність права на певний вид соціального захисту і його надання залежить від розміру та кількості внесків, зроблених до відповідних інститутів соціального захисту. Право на соціальний захист (на пенсії або допомоги) може пов’язуватися також із фактом проживання в одній із країн-членів ЄС. Але жодна країна має власне законодавство щодо соціального захисту.

Положення ст. 42 Договору про заснування Європейського Співтовариства знайшли своє відображення у Регламенті 1408/71. Цей факт визначає, що метою створення європейського законодавства щодо соціального захисту є не гармонізація законодавства країн-членів до європейського, а координація порядку забезпечення осіб, визначених ст. 51, та гарантування того, що внески до фондів соціального страхування, зроблені особою в одній із країн-членів ЄС. Також необхідно усунути можливі територіальні обмеження під час використання різноманітних схем соціального захисту. При цьому схеми можуть модифікуватися. Якщо країна не покращує свого законодавства порівняно із законодавством ЄС, то має застосуватися принцип верховенства права ЄС, коли певні національні норми не використовуються.

У той же час Регламент 1408/71 не поширюється на конвенції щодо соціального захисту, укладені між країною-членом ЄС і країною, яка не входить до ЄС, за вийнятком випадків, коли конвенція стала складовою національного законодавства. Так, наприклад, між Німеччиною і Свазілендом укладена конвенція, за якою певна группа прав, отриманих у Німеччині. Так, громадянин Іспанії, який ніколи не працював у своїй країні, але працював певний період у Свазіленді, а потім певний період у Німеччині, отримав право на пенсію за віком у Німеччині. Якщо він повеертається до Іспанії, то для виплати пенсії будуть включені періоди роботи як у Німеччині, так і у Свазіленді.

Названий Регламент визначає найманих працівників та самозайнятих як осіб “які застраховані примусово або приєдналися до схеми соціального страхування добровільно”. Соціальний захист у межах ЄС враховує будь-які

Схеми (національні) соціального страхування. Схема може бути примусовою і добровільною, із внесками з боку працівників і без таких внесків. Важливий сам факт страхування. Так, працівник-громадянин Великобританії, який знаходиться за межами своєї країни в будь-якій із країн ЄС, не втрачає права на допомогу по тимчасовій непрацездатності. Відповідно до європейського законодавства, якщо особа довгий час підлягала страхуванню в одній із країн-членів ЄС, то вона повинна мати право на соціальні виплати, навіть працюючи поза ЄС.

Розглянемо основні принципи, на яких ґрунтується законодавство ЄС щодо соціального захисту.

Визначальним є принцип недопущення дискримінації за національною ознакою. Тобто громадяни будь-якої із країн-членів ЄС мають рівні права на соціальний захист у мажах ЄС. Даний принцип не поширюється на громадян інших країн.

Недопустимість надання особі однакових виплат у різних країнах-членах. Під такими виплатами слід розуміти ті, які мають спільну мету, об’єкт і підставу виплати. Інші критерії є формальними і тому вони не відіграють визначальної ролі. Якщо працівник підлягав соціальному страхуванню у кількох країнах-членам, то, по суті, він може отримувати виплати у різних країнах. Таке право обмежується названим принципом, який деталізується і реалізується у країнах-членах відповідно до їх національного законодавства.

Цей принцип вимагає від країн-членів вироблення соціальної концепції щодо класифікації виплат та порядку їх надання. Зокрема, створені спеціальні фонди для перерозподілу коштів на соціальний захист між державами-членами.

Принцип взаємозаліку страхових періодів. Даний принцип поширюється на такі виплати: допомоги у зв’язку з материнством, сімейні, з тимчасової непрацездатності, з інвалідності, на поховання та пенсії за віком. Відповідний орган країни-члена, законодавство якої регулює набуття, збереження чи поновлення права на виплати, пов’язує це право із періодом страхування, зайнятості чи проживання. При цьому допомоги призначаються особі так, ніби вона працювала за законодавством цієї країни. Якщо компетентний орган встановить, що особа не може продовжувати працювати, то до страхового стажу може бути зарахований період страхування в іншій країні-члені. Моментом початку страхування є перший страховий внесок. Якщо особа певний період не працювала або подала неправдиві відомості, то цей період не зараховується до страхового стажу, який дає право на виплату.

Принцип незалежності до однієї країни. Кожна особа може бути суб’єктом системи соціального захисту тільки в одній країні.

Недопущення погіршення становища. Працівник не повинен відчувати незручності у результаті запровадження загальних правил. ЄС запроваджує норми, які надають певні гарантії мігрантам. Вони можуть вибирати більш вигідні допомоги, якщо мають право на однаковий вид допомоги у кількох країнах. Працівник, який скористався правом на свободу пересування, не може знаходитися у гіршому становищі порівняно з тим, хто цим правом не скористався. Так, у Німеччині досить високий рівень соціальних виплат. Якщо особа отримала право на пенсію у зв’язку з інвалідністю у Німеччині, то після повернення до своєї країни вона отримуватиме пенсію на рівні виплат у Німеччині, відповідно до зроблених нею внесків. Але поряд з цим така особа має право звернутися за місцем проживання за допомогою на утриманців.

Відповідно до Хартії основних прав Європейського Союзу “кожен, хто проживає та легально пересувається в межах ЄС, має право на соціальне страхування та соціальні блага відповідно до правил визначених правом Співтовариства та національними законами і практикою”. Розглянемо докладніше особливості схем соціального захисту в європейських країнах.

ФРН і Франція – це країни, де соціальне страхування отримало найбільш ранній розвиток і набуло своєрідних класичних форм. У цих країнах передбачені такі види соціального страхування: пенсійне; медичне; на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві і професійного харчування.

Порядок соціального страхування у Німеччині закріплений у Соціальному кодексі та окремих законах (наприклад, “Про соціальне страхування самостійних художників”). Великий інтерес являє собою пенсійне страхування. Відповідно до соціального кодексу є особи, які виключені із системи обов’язкового пенсійного страхування (які застраховані за іншою системою та які отримали пенсію у зв’язку зі старістю у повному розмірі) та звільненні (застраховані у системі страхування професійних груп). Пенсії за віком є чотирьох видів: звичайна пенсія, пенсія застрахованим із великим стажем; пенсія за віком інвалідам; пенсія шахтарям, які мають значний стаж роботи під землею.

У Нідерландах система соціального страхування не підлягає під класичну континентальну схему, але є однією із найрозвиненіших у Європі за масштабами виплат і має багато своєрідних рис. Соціальне страхування здійснюється у двох організаційно-фінансових формах: система державного страхування; система страхування само зайнятих осіб на випадок інвалідності.

Державному страхуванню підлягає все населення країни (пенсійне забезпечення, втрата годувальника, інвалідність). Внески сплачує безпосередньо застрахована особа. Пенсії виплачуються всім особам, які досягли пенсійного віку, - 65 років. Розмір пенсії розраховується з мінімальної зарплати і складає 70% для одиноких пенсіонерів і 100% сімейним.

Допомога з державного страхування може надаватись як у грошовій, так і в натуральній формі (путівки, проживання в інтернатах). Система соціального захисту в Нідерландах передбачає: страхування службовців, державне страхування, соціальну допомогу. У разі страхування найманих працівників внески сплачують роботодавці і наймані працівники з фонду заробітної плати. Збір внесків здійснюють промислові страхові асоціації, яких в Нідерландах 17. Керують ними представники роботодавців та найманих працівників. До соціальної допомоги вдаються у двох випадках: у разі крайньої необхідності - як до останнього засобу (її надають муніципалітети)- коли допомога по соціальному страхуванню менша гарантованого доходу (надають промислові страхові компанії). Державне страхування включає пенсії за віком, у разі втрати годувальника. Пенсійний вік становить 65 років.

Система соціального страхування ЄС орієнтована на забезпечення соціальних гарантій. Поряд із досягненнями у сфері соціального захисту, в європейських країнах є ряд проблем:

- значне збільшення видатків пенсійного страхування (у зв’язку з несприятливою демографічною ситуацією);

- складність забезпечення своєчасного та повного внесення страхових внесків (Португалія, Греція);

- неефективність контролю при управлінні фондами соціального страхування через механізм соціального партнерства. Проблема загострилась у зв’язку зі значним зростанням оформлень інвалідності (в Нідерландах - 15% осіб працездатного віку із загального числа відповідної вікової категорії). Це пояснюється недостатньою зацікавленістю органів управління фондів, які не несуть фінансової відповідальності, в обґрунтованому визначенні підстав для надання допомоги у зв’язку з інвалідністю. Тому Данія й Нідерланди реформують даний вид страхування.

Основні заходи щодо вирішення проблем у сфері соціального страхування:

- боротьба з шахрайством, обмеження видатків, посилення контролю (в адміністративній сфері);

- передача функцій соціального страхування приватним некомерційним і комерційним організаціям використання нових фінансових механізмів.

Одним із шляхів реформування системи соціального захисту також є врахування матеріального стану особи з метою надання її безпосередньо тому, хто потребує допомоги, а не тому, хто може забезпечити себе сам. Цією методикою найбільше користується Великобританія. Матеріальний стан особи враховується при виплаті 34 % усіх видів допомоги.

Сьогодні в Україні формується система соціального страхування континентального типу, перш за все за зразком ФРН. Соціальне страхування здійснюють недержавні некомерційні організації, які керуються соціальними партнерами. Звичайно, неможливо перенести систему соціального захисту розвинених країн на правове поле України. Але, безумовно, позитивний досвід слід використовувати, вибудовуючи власну систему.

Пенсійне забезпечення в постсоціалістичних країнах. Протягом останніх років кілька пенсійних реформ були проведені в країнах колишнього Радянського Союзу і Східної Європи. Казахстан і Угорщина запровадили нові пенсійні системи на початку 1998 р., а Хорватія і Польща зробили це в 1999 р.

Найпоширенішою є трирівнева система, яка передбачає солідарний рівень, накопичувальний обов’язковий і добровільний накопичувальний рівні.

Із колишніх соціалістичних республік Латвія єдина, де вдалося послідовно і досить успішно реформувати пенсійну систему за накопичувальним принципом. Система соціального захисту в Латвії почала створюватися на початку 90-х років. Із основного державного бюджету здійснюються внески на страхування пенсій і у зв’язку з безробіттям військовослужбовців дійсної служби, осіб, які виховують дитину до півтора року, осіб, у яких другий із подружжя перебуває на дипломатичній службі за кордоном. За безробітних, непрацюючих інвалідів та осіб, які отримують допомогу у зв’язку з материнством чи хворобою, внески робляться із відповідного бюджету соціального страхування.

Підсумовуючи все вищесказане, необхідно зауважити, що для успішного здійснення пенсійної реформи в Україні важливо використати досвід інших країн за наступними напрямами. Особливе значення в Україні має надання політичної підтримки пенсійній реформі з боку Уряду та Верховної Ради України на основі досягнення консенсусу щодо законодавчого забезпечення. Досягнення широкої підтримки пенсійної реформи громадськістю завдяки розробці спеціальної стратегії щодо освітніх програм (телебачення, радіо та друковані видання, організація “гарячих ліній”, відповіді на запитання в прямому ефірі провідними урядовими особами тощо).

ВИСНОВКИ

Соціальний захист - найбільша видаткова стаття зведеного бюджету України. У 2014 році частка фінансування цієї видаткової статті значно перевищує видатки на охорону здоров’я, освіту, економічну діяльність.

Видатки – один з найважливіших показників фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Вони є основою для визначення результатів виконання кошторису доходів і видатків, його аналізу з метою виявлення внутрішніх резервів.

Аналіз видатків на фінансування соціального захисту населення дало змогу оцінити масштаби і рівень виплат на допомогу населенню, яке потребує допомоги з боку держави, межу бідності в Україні, які з кожним роком мають тенденцію до зростання.

Соціально-економічна ситуація, що склалася у нашій країні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціального захисту населення. В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. Актуальним питанням є створення ефективної реформованої системи соціального захисту населення, яка повинна бути розрахована не тільки на окремі категорії громадян, які безпосередньо потребують захисту, а й на максимальний розвиток економіки, стимулювання трудових зусиль кожного працездатного члена суспільства.

В курсовій роботі були розглянуті, досліджені найважливіші аспекти взаємозв’язку бюджетної та соціальної сфер. Так, на теоретичному рівні було визначено вплив бюджету на соціальну сферу. Забезпечення суспільного добробуту населення потребує значних фінансових ресурсів, які дає бюджет. Економічна природа бюджету полягає саме в тому, що за його допомогою держава надає суспільству блага та послуги, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя. Так, розглядаючи вплив бюджету на соціальну сферу необхідно зауважити, що установи соціальної сфери перебувають на бюджетному фінансуванні, тобто держава змушена взяти на себе витрати цих установ і фінансування їх із державного й місцевих бюджетів, що дає можливість безоплатно надавати свої послуги суспільству (населенню), хоча й у мінімально необхідному розмірі. Отже, цей вплив відбувається через бюджетні видатки, такі як субвенції, дотації, пряме фінансування, яке здійснюється на основі певних принципів.

Основні причини виникнення проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що стало не вистачати коштів. Особливість кризи полягає у тому, що вичерпалися традиційні джерела фінансування соціальної сфери і майже не розроблені нові (недержавні), немає достатньої нормативної бази. Концепція реформи також не враховує всієї складності розв’язання такого завдання: підвищення фінансової стабільності соціальної сфери й зростання надходжень від продажу її пocлyг, з одного боку, і необхідності забезпечення доступу малозабезпечених верств населення до життєво важливих як для окремих сімей, так і для суспільства в цілому соціальних благ, із другого.

Усе це змушує уряди країн ретельніше аналізувати причини скрутного становища й розробляти заходи, що сприятимуть установленню раціонального балансу інтересів держави, виробників і споживачів соціальних послуг. Складність при прийнятті рішень у соціальній сфері полягає у необхідності одночасного задоволення критеріїв економічної ефективності й соціальної справедливості. Тому одним із основних завдань перехідного періоду повинно стати проведення такої політики перерозподілу й соціальних гарантій, яка б не послаблювала стимулів економічної активності й при цьому підтримувала життєвий рівень усіх громадян на прийнятному рівні.

Стійка соціальна система повинна бути сумісною зі стабілізацією і не інфляційним економічним зростанням, побудована на жорсткій дисципліні відрахувань, соціальному партнерстві основних груп, поєднанні державних і приватних форм соціального захисту, інтеграції завдань соціальної політики в макроекономічну стратегію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артус М. М. Бюджетна система України: навчальний посібник / М. М. Артус., Н. М. Хижа. – К.: Видавництво Європейського університету, 2005.

2. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV;

3. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 02.03.2000 №1533-III;

4. Закон України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам” від 16.11.2000 №2109-III;

5. Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21.11.1992 №2811-XII;

6. Закон України “Про соціальні послуги” від 2003 р., N 45;

7. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. – Донецьк: Янтар, 2001р.;

8. Бендасюк O.Державне управління соціальним захистом населення в умовах ринкової економіки / О. Бендасюк // Галицький економічний вісник. – 2010. – № 1 (26). – с.123;

9. Буряк П.Ю., Бугіль С.Я., Піхоцька О.М., Хомяк М.С., Маринець В.П., Филипів Р.С. Фінанси: курс для фінансистів. Підручник./ За ред. д.е.н., проф. Буряка П.Ю., д.е.н. Жихор О.Б. – К.: “Хай-Тек Прес”, 2010 р.;

10. Бондаренко Ю.М. Державне управління соціальним захистом населення в умовах європейської інтеграції України: Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління: 25.00.02 / Класичний приватний університет. – Запоріжжя, 2008. – с. 23.

11. Василик О. Д. Бюджетна система України: підручник / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 544 с.

12. Гриценко А. М. Соціальна політика: Навч.- метод. посіб. Для самост. вивч. дисципліни. – К.: КНЕУ, 2003, с - 309.

13. Давидюк О.О. Соціальна політика в умовах поглиблення соціальної нерівності в Україні. Доступно з: https://www.cpsr.org.ua;

14. Дерега В.В. Соціальна і гуманітарна політика: навчальний посібник /В.В. Дерега. - Миколаїв, 2012 р.;

15. Дема Д.І. Державне регулювання соціального захисту населення в країнах з ринковою економікою // Фінанси України. – 2000. –№9. – с.59-63.

16. Коломийчук В.С. Сучасні соціальні процеси в Україні: актуальність дослідження, особливості трансформації // Регіональна економіка. –2003. -№1. –с.87-91.

17. Ковалюк О. М. Фінансовий механізм організації економіки України: проблеми теорії і практики / О. М. Ковалюк. – Л.: Вид. центр. ЛНУ, 2002. – С. 277.

18. Луньова І.С. Правові механізми державного управління у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів// Держава та регіони, Серія: Державне управління. – 2010 р. - № 3. – с.204;

19. Момотюк Л.Є. Державне фінансування соціальних гарантій населення України: Автореферат. Дис.. к-та економ. наук: 08.04.01/ Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України. – К., 2005. – с. 20;

20. Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. – К.: “Знання”, 2008 р.;

21. Пасічник В.А. Фінансово-бюджетна політика як інструмент впливу на структурні зміни в економіці.// Наукові праці НДФІ.–2007.–вип. 3. с.17-24.

22. Плиса В.Й. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування в Україні: Навчальний посібник. – Львів: ВЦ ЛНУ ім. І.Франка, 2003. – с. 160.

23. Постанова КМУ від 1 жовтня 2014 року №509 “Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції”;

24. Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – с. 200;

25. Сахань І. Соціальні пріоритети державної політики: соціальний захист // Урядовий кур’єр. –2000.

26. Статистичний збірник “Соціальний захист населення України” Держкомстат України. - К. 2014р.;

27. Науменкова С.В., Міщенко С.В. Сучасна модель фінансової системи: порівняльний аналіз основних підходів // Фінанси України. – 2006. – №6. – С.44-56.

28. Наумова Л. Ю. Бюджетний механізм фінансової стабілізації економіки / Л. Ю. Наумова // Фінанси України. – 2003. – № 4. – С. 20.

29. Теоретичні та практичні проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку суспільства і держави: монографія / В. Ф. Опришко, Ф. П. шульженко, О. О. Гайдулін та ін..; за аг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка; Київ. Нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана, 2006. – с. 702.

30. Тропіна В.Б. Бюджетне забезпечення соціальної функції держави в Україні. //Фінанси України. – 2008 – №5. с.15-32

31. Халецька А. А. Формування та реалізація соціальної політики держави по підвищення доходів, рівня життя та захисту населення //Економіка та держава. – 2009р. – с. 98.

32. Чугунов І.Я., Суріна О.В. Розвиток системи пенсійного забезпечення в Україні //Наукові праці 2008 р., №4, - с. 45;

33. Шевчук П.І. Соціальна політика. – Львів: Світ, 2003. – с. 400.

33. Шклярський Ю.Н. Соціальний захист в економічній структурі суспільства // Соціальний захист. – 2000. – №8. – с. 33-40.

34. Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування: підручник. – К.: Кондор. – 2007. – с. 464.

35. Юхименко П. І., Федосова В. М., Лазебник Л. Л. та ін. Теорія фінансів: Підручник / За ред. проф. В. М. Федосова, С. І. Юрія. – К.: Центр учбової літератури, 2010р. – с. 576.

36. Міністерство фінансів України [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.minfin.gov.ua;

37. Міністерство соціальної політики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.mlsp.gov.ua;

38. https://www.rbcua.com/ukr/fitch