Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Типи ризик–менеджменту: уникнення ризику, його попередження, прийняття ступеня ризику.






Основною метою оцінки і обґрунтування ризику є забезпечення його мінімальної шкоди для господарської діяльності, тому в науковій і господарській практиці застосовують ризик – менеджмент, мета і завдання якого – на основі отриманої інформації розробити комплекс заходів по зниженню економічного ризику.

Існує чотири основні принципи, яких необхідно дотримуватись при виборі тієї чи іншої стратегії менеджменту в конкретній ситуації:

· передавайте ризик третій стороні (страхуйте) в тих ситуаціях коли можливі збитки внаслідок несприятливих подій значимі, а ймовірність їх настання невелика;

· уникайте ризику в ситуаціях, коли збитки внаслідок несприятливих подій значимі, а ймовірність їх настання велика;

· контролюйте ризик в тих ситуаціях, коли величина збитків внаслідок настання несприятливих подій незначна, а ймовірність настання висока;

· ризикуйте в тих випадках, коли збитки внаслідок настання несприятливих подій незначні і невеликою є ймовірність їх настання.

В рамках зазначених принципів менеджменту ризику розроблена ціла низка видів діяльності по мінімізації ризику: Попередження ризику. Прийняття ступеня ризику. Розподіл ризику. Зовнішнє страхування ризику (коли інвестор або суб'єкт ризику передає відповідальність за настання можливих втрат третій стороні).. Встановлення лімітів. Диверсифікація. Створення резервів і запасів. Отримання додаткової інформації.

Вибір того чи іншого способу мінімізації економічного ризику обумовлюється декількома факторами, зокрема, схильністю суб'єкта рішення до ризику; видами ризику і т.д. Причому основною умовою при такому виборі повинна залишатись економічна доцільність.

Для вибору способу мінімізації можна скористатись класифікацією ризиків за способом мінімізації:

- ризики, які можуть мінімізуватись з допомогою страхування (перелік таких ризиків визначається діючим законодавством в сфері страхування; переліком послуг, які надають конкретні страхові організації;

- ризики, які мінімізуються без залучення страхових організацій (ризик інфляції не страхують).

 

2. Внутрішні способи оптимізації ризику: лімітування, диверсифікація, створення запасів (резервів), здобуття додаткової інформації.

Лімітування – установлення страхових обмежень – лімітів на ризиковані операції.

По тим видам господарської діяльності й господарських операцій, які можуть постійно виходити за встановлені межі припустимого ризику, цей ризик лімітується шляхом установлення відповідних економічних і фінансових нормативів. Система таких нормативів, які забезпечують лімітування ризиків, може включати:

а) максимальний обсяг комерційної справи по закупівлі товарів, що полягає з одним контрагентом;

б) максимальний розмір сукупних запасів товарів на підприємстві (запасів поточного поповнення, сезонного збереження, цільового призначення);

в) максимальний розмір споживчого кредиту, наданого одному покупцеві (у рамках диференційованих груп або покупців груп товарів);

г) мінімальний розмір оборотних активів у високоліквідній формі (з виділенням їхньої суми у вигляді готових засобів платежу);

д) граничний розмір використання позикових засобів у господарському обороті (або їхня питома вага в загальній сумі використовуваного капіталу);

е) максимальний розмір депозитного внеску, розташовуваного в одному комерційному банку, і інших.

Отже, лімітування є важливим прийомом зниження ступеня ризику й застосовується банками при видачі позичок, при висновку договору на овердрафт і т.п. Суб'єктами, які хазяюють, він застосовується при продажі товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталу й т.п.

Воно включає забезпечення необхідного рівня ліквідності активів (підвищення частини оборотних активів у загальній їхній сумі; підвищення частини готових засобів платежу в оборотних активах; підвищення частини високооборотних товарних запасів у загальній їхній сумі) і дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства.

Диверсифікованість ризиків припускає паралельне проведення різних варіантів підприємницької діяльності з різним рівнем ризиків (це й одночасний розвиток різних виробництв для підтримки необхідного рівня прибутковості, це й розподіл портфеля інвестицій у різні цінні папери, це й розмаїтість торговельного обороту й т.п.). Відоме прислів'я - «не ложі яйця в один кошик» дуже вдало характеризують метод диверсифікованості

Одним з основних способів мінімізації ризику є створення запасів і резервів. Мета – уникнення ризику призупинення діяльності господарюючого суб'єкта внаслідок нестачі матеріальних і інших ресурсів.

До запасів крім предметів та продуктів праці належать запаси виробничих потужностей, обігових коштів, незавершеного виробництва, кваліфікації кадрів тощо.

Матеріальні запаси можна поділити на три види: страховий запас готової продукції на складі; страховий виробничий запас; динамічний страховий запас.

Створення резерву грошових коштів здійснюється з метою покриття випадкових затрат, при цьому виділяють два види резервів:

1. загальний резерв грошових коштів покликаний покривати будь-які зміни в кошторисі спричинені впливом факторів ризику;

2. спеціальний резерв, що складається з надбавок не покриття зростання цін і різних затрат за окремими позиціями.

Створення запасів і резервів на підприємстві є досить дієвим способом захисту від ризику, але і відносно “дорогим”, оскільки вимагає вилучення грошових коштів з господарського обороту.

Постійне нагромадження інформації про ринок сприяє збільшенню обрію пізнання, уточнює прогноз ситуації й знижує ступінь ризику.

Часто на практиці відбувається переоцінка власних можливостей, що сприяє проведенню неадекватних ризикованих операцій. Перш, ніж використати той або інший спосіб реалізації поставленої мети, варто прорахувати внутрішні можливості й необхідність залучення резервів і зовнішньої допомоги.

При оптимізації різноманітних ризиків розраховуються варіанти з максимальною планованою корисністю й різним рівнем ризику. З даного набору вибираються альтернативні варіанти для прийняття рішень.

 

3. Зовнішні засоби зниження ризику: розподіл ризику, зовнішнє страхування.

Антиризикова діяльність здійснюється за допомогою страхування.

Страхування – фінансова операція, направлена на грошове відшкодування можливих втрат при реалізації окремих фінансових ризиків (настання страхового випадку). Розрізняють внутрішнє і зовнішнє страхування фінансових ризиків.

Нейтралізація ризиків за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації у ряді випадків є неможливою. В цьому разі єдиним запобіжним заходом по усуненню збитків від настання ризиків є зовнішня їх нейтралізація.

Сутність зовнішнього страхування фінансових ризиків полягає в “передачі” фінансових ризиків (а відповідно, і фінансових втрат по них) стороннім господарюючим суб’єктам – партнерам по господарській діяльності, страховим компаніям тощо. На ринку страхових послуг страхові компанії надають послуги із страхування:

кредитних ризиків (товарних, експортних тощо);

інноваційних ризиків;

депозитних ризиків;

відповідальності;

ризиків на випадок недосягнення планового рівня рентабельності тощо.

В процесі зовнішнього страхування фінансові ризики “передаються” повністю або частково. Критерієм вибору страховика в процесі зовнішнього страхування фінансових ризиків є рейтинг страхової компанії, рівень її платоспроможності, перелік послуг по страхуванню конкретних видів цих ризиків, що надаються нею.

 

6. Контроль ризику.

Контроль над ризиком становить істотну частину успішної торгівлі. Ефективне керування ризиком вимагає не тільки уважного спостереження за розміром риска, але також стратегію мінімізації збитків. Стосовно системи управління контроль мо­же бути внутрішнім і зовнішнім. Контроль. який є підсистемою управління інвестиційною діяльністю підприємства, називається внутріш­нім інвестиційним. Організація внутрішнього контролю являє собою систему взаємо­пов'язаних заходів, спрямованих на перетво­рення інформації за допомогою механізму, яким є кадрове, організаційне, методичне, тех­нічне та програмне забезпечення під управлін­ням нормативно-правових положень. Організа­цію контролю розглядаємо з позицій системно­го підходу, згідно з яким організація являє со­бою сукупність елементів, пов'язаних між собою певними взаємозв'язками. Елементами організації контролю є інформаційне, кадрове, організаційне, методичне, технічне, програмне забезпечення, нормативно-правова база. Зв'яз­ками виступають відношення між елементами організації внутрішнього контролю, які вини­кають в процесі здійснення контролю і перет­ворення інформації для отримання рекоменда­цій, що використовуються апаратом управління для прийняття рішень.

 

7. Узагальнена схема управління ризиком.

У загальному виді алгоритм керування ризиками представлений на рисунку Як ми вже відзначали раніше, оцінка ризиків починається з їхнього аналізу, що складається з виявлення невизначеності уточненні ризикованості й оцінці ризиків. Після реалізації всіх етапів аналізу ризиків ризик-менеджер повинен ухвалювати рішення щодо впливу на ризики.

Контроль результатів  
Алгоритм керування ризиками






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.