Лекція 3: Психологічна природа спілкування

1. Гармонія і дисгармонія спілкування.

2. Основні види міжособистісної взаємодії. Роль міжособистісних взаємин у спілкуванні.

3. Моделі і стилі спілкування.

4. Психологічна культура спілкування.

5. Психологічні ефекти установки. Методичні прийоми та психологічні закони ефективного спілкування.

6. Теорії міжособистісної взаємодії.

7. Соціальні типи в діловому спілкуванні.

8. Гендерні особливості спілкування.

1. Однією з найважливіших умов гармонійного спілкування є постійне орієнтування на особистість співрозмовника, прийняття його як рівноправного суб'єкта діалогу. Недотримання або обмеження цієї умови веде до дисгармонії спілкування і перетворює одного із співрозмовників в об'єкт або засіб для досягнення мети.

Розвинуте спілкування завжди складається з двох аспектів, кожен з яких побудований за певною схемою зв'язків людини з людиною. Одна схема має суб'єкт-суб'єктну структуру, а інша базується на суб'єкт-об'єктних взаєминах. Перша схема характеризується вищим ступенем орієнтації на особистість іншої людини. Суб'єкт-суб'єктна основа спілкування пронизана гуманістичними установками, вона створює передумови до ідентифікації і рефлексії, а також стверджує право кожного партнера на свою думку і самостійність. Це основа відкрито-діалогічної взаємодії, або співпраці, людини з людиною.

Зовсім інші характеристики має спілкування, яке базується на суб'єкт-об'єктній основі. Тут ведучому партнеру (або суб'єкту) відводиться роль маніпулятора іншою людиною як об'єктом чи засобом для досягнення своєї мети. Переважає чисто формальний підхід до людини та мінімальна орієнтація на особистість співрозмовника. Їїсуть – закритий маніпулятивно-монологічний тип впливу людини на людину.

Якщо взяти за критерій ступінь орієнтації на особистість партнера, то можна виділити іншу групу рівнів спілкування.

Високий духовний рівень ставить у центр особистість як самоціль спілкування. На цьому рівні формуються установки повного прийняття один одного такими, як вони є. Спілкування на цьому рівні характеризується посиленим інтересом до індивідуальності людини, формується на основі діалогу і у межах психологічного простору кожного з партнерів. Максимальний ступінь самовираження породжує такий високий духовний стан, як любов.

Діловий рівень спілкування, насамперед, характеризується тим, що ставлення до людини відбиває її ділові якості, що відповідають вимогам спільної діяльності.

Наступний рівень - стандартизований, або проміжний. Стандартизоване спілкування характеризує низький ступінь орієнтації на особистість, в ньому дуже часто домінує формальна структура відносин з різними варіантами особистісної деформації. Її суть можна визначити такою фразою: " Я вас не чіпаю, і ви мене не чіпайте! "

Маніпулятивний рівень спілкування характерний для людей егоцентричного складу, які не займаються глибоким самопізнанням і самоаналізом. Для них інша людина - гравець, в якого треба виграти або перехитрувати. Для цього застосовують всі засоби - від улесливості до грубості і тиску, а особистість співрозмовника та його внутрішній світ повністю ігнорують.

Найнижчий рівень дисгармонії - примітивний. Для людини цього рівня будь-який індивід є завадою або засобом для задоволення будь-якої потреби.

Примітивний рівень характеризує дегуманізоване суспільство і спілкування, в якому спрощені правила та фізичні реакції становлять основу ставлення людини до інших людей.

2. Складовою спілкування є процес сприймання людини людиною. Такий процес визначають ще терміном соціальна перцепція (від лат. сприй­мання) — відображення речей і явищ у свідомості людини за допомогою органів чуття; образ-уява про іншу людину.

Соціальна перцепція виступає в ролі регулятора спілкування. Означений аспект спілкування передбачає сприймання та оцінку партнера, самого себе та ситуації, за якої воно відбувається.

Оскільки спілкування є процесом взаємодії двох або більше суб'єктів, йдеться про встановлення контакту та взаємопізнання людей. Розглянемо механізми взає­мопізнання конкретніше:

Ідентифікація (від лат. ототожнювати) — це уподібнення себе до іншого, вміння поставити себе на місце іншого, поглянути на речі його очима, ототожнити себе з ним, погодитись на певний контроль з його боку. Всі ці способи спрямовані на досягнення взаєморозуміння партнерів по спілкуванню, на кращу організацію їх сумісної діяльності.

Симпатія (від грец. потяг, внутрішня прихильність, добро­зичливість) — схвальне позитивне емоційне ставлення людини до інших лю­дей чи груп, яке проявляється в приязності, доброзичливості, захопленості, що сприяють спілкуванню, взаємоповазі і взаємодопомозі.

Емпатія (від грец. співпереживання) — особливий спосіб ро­зуміння іншої людини, коли домінує емоційне сприйняття її внутрішнього світу. Форми емпатії: співпереживання та співчуття — проявляються каузально (від лат. причина), тобто відповідно до кожної причинності, кон­кретного випадку. Від цього значною мірою залежатиме ефективність взає­модії. Психологи пояснюють емпатичне розуміння як «уміння ввійти в середину особистісного світу значень іншої людини і побачити правильність сво­го розуміння». Також важливим є вміння відповісти на емоційну потребу в такий спосіб, який є доречним і дієвим для співрозмовника.

Рефлексія (від, лат. відображення, обернення назад) — осмислен­ня діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це вже не просто знання про іншого, але й знання того, як інший розуміє мене, тобто своєрідний подвоєний процес дзеркального відображення один одного.

Стереотипізація (від лат. твердий, і — відбиток) — спрощене, схематичне, однобічне, перебільшене і, як правило, засноване на упередженні уявлення про якийсь об'єкт. Суть цієї помилки розкривається у фразах типу: Ти такий, як всі новачки (старшокурсники, солдати...). Народна мудрість (Не всі кури однієї натури) застерігає від такої упередженості.

З психологічної точки зору стереотип є процесом приписування схожих характеристик усім членам соціальної групи або спільноти без достатнього усвідомлення можливих відмінностей між ними. Наприклад, стійке стереотипне сприйняття як зразку ввічливості – англійців; великої кількості думок – французів; загадкової слов'янської душі - росіян.

Ми будуємо своє спілкування по-різному, залежно від того, з ким ми спілкуємось. Для кожної категорії партнерів є так звані різноманітні " техніки" (або моделі) спілкування, в залежності відхарактеристики співрозмовника.

Психологи вважають, що вірогідність помилки у такому випадку досить велика та залежить від факторів: зверхності, вподобання, особистого ставлення партнера до нас.

Фактор зверхності - оцінювання людини, що краща за нас з якого-небудь важливого для нас параметру, дещо за вищим значенням, ніж якщо вона була б нам рівня, а не навпаки.

Фактор вподобання в процесі сприйняття людини людиною полягає в завищенні або в недооцінені будь-яких якостей в залежності від того, чи подобається нам (зовнішньо) людина, чи ні.

Фактор особистого ставлення партнера до нас діє таким чином, що люди, які добре до нас ставляться оцінюються вище тих, що ставляться до нас погано.

Отже, стереотипи відіграють подвійну роль у спілкуванні: з одного боку, вони скорочують час ознайомлення з іншими людьми, дають змогу всту­пати у контакт з людьми різного віку, статі, професійної і соціальної незалеж­ності; з іншого — можуть сприяти формуванню хибних знань про людей, що негативно впливає на весь процес спілкування.

3. Для характеристики системи дій, що їх виконують суб'єкти спілкування, використовують і таке поняття як модель. Відповідно до цього виділяють і типи особистості.

Учені виділяють такі типи особистостей (залежно від того, як вони ставляться до моральних цінностей, а отже, до спілку­вання та його культури):

1. Споживацький тип. Людина цього типу намагається утвердити себе серед інших. З усього хоче мати користь. Прагне до щастя, яке в її розумінні — найбільша цінність. Індивідуаліст, спочатку має бути добре йому, а потім іншим. Довіряє лише собі.

2. Конформістський тип. Людина цього типу має колективі­стський характер. Намагається бути, як усі. Спілкуватися з такою людиною легко. Біля себе не терпить людей, схожих на неї. Лю­дина цього типу може порушувати правила, але не загальноприй­няті норми.

3. Аристократичний тип. Це яскраві особистості з почуттям власної гідності. Люди цього типу обожнюють створений ними власний світ. Часто вони діють, не думаючи про наслідки. Дба­ють лише про себе, зверхньо ставляться до інших. Спілкуватися з такими людьми нелегко.

4. Героїчний тип. Люди цього типу завжди з чимось борються. У спілкуванні вони активні й наступальні, не сприймають світу та інших людей такими, якими вони є, намагаються їх змінити. «Герої» — це люди соціально орієнтовані, у них розвинене по­чуття обов'язку, справедливості, але вони не характеризуються терпимістю до інших.

5. Релігійний тип. До цього типу належать люди, для яких го­ловна цінність — сенс життя, а джерело моралі не в людині й суспільстві, а поза ними. Мотивом поведінки і спілкування з інши­ми є любов до ближнього і почуття єдності з людьми та світом.

Потрібно навчитися розпізнавати моральний тип людини, з якою доведеться спілкуватися. Це допоможе зорієнтуватися і ви­брати відповідну лінію поведінки для досягнення успіху.

Прогресивний американський психолог, фундатор сімейного консультування В. Сатир теж виокремлює п'ять типів особистостей:

1) запобігливий;

2) звинувачувальний;

3) врівноважений;

4) віддалений;

5) урівноважений.

Запобігливий тип. Така людина в розмові прагне догодити ін­шим, часто вибачається, не вступає в суперечки. Вона говорить так, ніби нічого не може зробити сама, не діставши схвалення інших, погоджується з будь-якою критикою на свою адресу, вдячна вже за те, що з нею розмовляють. Цей тип ще має назву миролюбця.

Звинувачувальний тип. Така людина постійно шукає і знахо­дить тих, хто винен. Вона — диктатор, господар ситуації, нерідко поводиться зухвало, говорить різко та жорстко, перебиває інших, не даючи людям договорити до кінця. Людина цього типу прагне в такий спосіб завоювати авторитет, владу над іншими. У глибині свідомості вона знає, що без інших нічого не варта, і тому радіє, якщо люди їй підкоряються, відчуваючи себе винними. Сам же звинувачувальний тип при цьому дістає задоволення

Врівноважений тип — це дуже коректна, надто спокійна лю­дина, яка розраховує все наперед, має монотонний голос, вибу­довує довгі фрази.

Віддалений тип не реагує на жодні запитання, часто говорить недоречно, невчасно і невлучно.

Ці чотири типи спілкування свідчать про занижену самооцін­ку, відчуття власної меншовартості.

Урівноважений тип. Пове­дінка такої людини послідовна, гармонійна. До інших вона ста­виться відкрито, чесно, ніколи не принижує людську гідність.

Люди такого типу спілкування, як правило, знаходять вихід зі складного становища і можуть об'єднати інших людей для спіль­ної діяльності. Це — цілісні особистості. Вони прямо передають свої думки, відкрито виражають почуття, здатні до особистісного зростання, викликають повагу і довіру до себе. Урівноважені лю­ди мають високий рівень моральної та психологічної культури спілкування і потенційні можливості для її підвищення.

Серед особливостей спілкування традиційно виокремлю­ють не лише певні способи впливу на людей, а й стилі як ін­тегровані характеристики. Під стилем розуміють особливу, символічно значущу властивість людської діяльності, що виникає в результаті вибору суб’єктом певного способу та манери діяльності (манери поведінки) у межах загальноприйнятих норм і несе інформацію про суб’єкт (належність до певної соціальної групи, соціальну роль, орієнтацію на певні цінності і морально-етичні норми, особисті якості і психічний стан). Це найзагальніше визначення стилю, його можна застосовувати до всіх сфер людської діяльності і життя.

Кожна людина володіє притаманними тільки їй способами встановлення і розвитку контактів з іншими людьми. Цю відмінність визначають як стиль спілкування, підвалину якого складають морально-етичні настанови особистості, знання і дотримання нею соціально-етичних цінностей суспільства.

Традиційно розрізняють три стилі лідерства:

1) авторитарний;

2)демократичний;

3) ліберальний.

Вони характеризують не лише спілкування, а й манеру пове­дінки лідера щодо інших, тип його влади, ставлення до роботи та інших. Відповідно до зазначених стилів лідерства можна описати і стилі спілкування.

Виділяють такі стилі спілкування:

демократичний: будується на мовних і немовних засобах, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до змісту по­відомлення. Він ґрунтується на гуманному ставленні до особистості, супроводжується високою оцінкою партнера, орієнтацією на його сильні сторони. Ця складна тактика спілкування не завжди дає швид­кий позитивний результат. Це мистецтво переходу від ділового до духовного рівня спілкування. Для оволодіння цим мистецтвом по­трібне виховання, а то й психологічна допомога;

авторитарний: поширений у недемократичному суспільстві. Йому притаманне вибіркове і здебільшого негативне ставлення до партне­ра, до людини взагалі. Він базується на усереднюванні її індивіду­ально-психічних особливостей, урахуванні вразливих місць, застосу­ванні засобів, що нав'язують певну точку зору. Це спілкування за типом суб'єкт-об'єктних стосунків, коли партнера розглядають лише як засіб досягнення власної мети. Зміст, характер і особливості екст­ремальних видів діяльності, в основному, передбачають такий стиль спілкування. Але він абсолютно не прийнятний для демократично­го стилю управління;

суперечливий: нестійка тактика спілкування, яка припускає еле­менти різних стилів. Це залежить не стільки від мети і змісту спілку­вання, стільки від стану суб'єкта;

комбінований: характеризується гнучким використанням автори­тарного, демократичного і суперечливого стилів управлінського спілкування залежно від обставин.

Спрямованість у стилі ділового спілкування може бути різ­ною — на іншого або на себе. Якщо людина потребує іншого, або заклопотана собою, то кажуть, що у неї піддатливий стиль. Якщо співрозмовник прагне досягти успіху в спілку­ванні та діяльності, контролюючи інших, його стиль називають агресивним. Якщо людина зберігає емоційну дистанцію, неза­лежність у спілкуванні, її стиль вважають відчуженим. Крім того, розрізняють такі стилі: альтруїстичний (допомога іншим), маніпулятивний (досягнення власної мети) та місіонер­ський (обережний вплив).

4. Психологічна культура ділового спілкування — це знання закономірно­стей психічної діяльності співрозмовників і вміння застосовувати ці знання в конкретних ділових ситуаціях. Це дозволить створити сприятливий психолог­ічний клімат ділової розмови, скласти позитивне враження про себе, розпізна­ти партнера і вміло його вислухати, ставити питання і відповідати на них, захищатись від некоректних партнерів, а також використовувати техніку без­конфліктного спілкування зі співрозмовниками різних психологічних типів.

Щоб створити сприятливий клімат, насамперед необхідно ні за яких об­ставин не домагатись якоїсь вигоди для себе. Той, хто шукає для себе вигоду, ризикує потрапити до розряду малоцікавих партнерів у наступних перегово­рах. Передусім слід зацікавити партнера своєю пропозицією. Розмову потрібно повести так, щоб співрозмовник дав необхідну вам інформацію. Для цього слід зрозуміти точку зору партнера і спробувати подивитись на речі його очима. Іншими словами, використовувати прийоми атракції (мистецтва подобатися людям).

Основний закон атракції: " Робити подарунки дитині і не дратувати батька свого співрозмовника"

Коли ми зустрічаємося з кимось, нас оцінюють троє людей, які " живуть" у нашому співрозмовнику: Батько, Дорослий, Дитина. Аналогічно ми оцінюємо інших.

Як одразу привернути увагу співрозмовника?

Основа ставлення співрозмовника до нас закладається в перші 15 секунд розмови з ним. Щоб успішно пройти через " мінне поле" перших 15 секунд, необхідно використати правило трьох плюсів. Спеціалістами помічено: щоб з самого початку знайомства чи бесіди прихилити до себе співрозмовника, потрібно дати йому, як мінімум, три психологічних " плюси", або іншими словами, тричі зробити приємні " подарунки" його Дитині. (Те ж саме стосується і закінчення бесіди).

Існує, звичайно, багато можливих " плюсів", але найбільш універсальними з них вважають комплімент, посмішку, ім'я співрозмовника, підняття його значимості та інші.

Ефективні прийоми приваблення партнера

Комплімент.

Словник СУЛМ дає наступне визначення: «Комплімент — похвала, викликана прагненням сказати люб'язність кому-небудь». Таким чином, комплімент тут виступає синонімом похвали і лестощів. Проте в тлумачних словниках, виданих ще до 1917 року, компліменту надається дещо інше значення: «Комплімент - шанобливі слова, виражені усно або письмово; вітання».