Прийоми, які можуть викликати у співрозмовника до вас сим­патію і довіру.

Дослідники виділяють такі етапи бесіди: підготовка до бесі­ди, встановлення контакту, орієнтування в ситуації й людях, об­говорення питання й прийняття рішення, вихід із контакту.

Основними етапами ділової бесіди є: підготовчі заходи, поча­ток бесіди, інформування присутніх, аргументування положень і завершення бесіди.

Підготовчі заходи пов'язані з початковим етапом проведення бесіди. Не існує єдиних безпомилкових правил підготовки до ді­лової бесіди. Однак буде корисним варіант схеми такої підготов­ки: планування, збирання матеріалу і його оброблення, аналіз зі­браного матеріалу та його редагування.

П. Мицич зазначає, що, готуючись до бесіди, потрібно:

— обрати найбільш вдалі момент і місце для проведення бесі­ди і лише після цього домовлятися про зустріч;

— з'ясувати все про співрозмовника (його ставлення до ініці­атора бесіди та рівень моральної культури;

— зібрати і систематизувати інформацію, необхідну для роз­мови;

— створити відповідну атмосферу довіри, щоб схилити до се­бе співрозмовника;

— визначити мету, стратегію й тактику проведення бесіди, скласти детальний план розмови, виділити базові слова, ключові речення;

— уявити собі позицію співрозмовника з цього питання та хід бесіди, передбачити нюанси, які можуть вплинути на її перебіг і результат.

На початковому етапі планування визначають тему, яку бажа­но обговорити, і можливих учасників ділової розмови.

Потім слід вибрати найбільш вдалий момент і лише потім до­мовлятися про зустріч.

Коли бесіда вже призначена, складається план її проведення. Спочатку слід визначити цілі, які ви перед собою поставили, а потім розробити стратегію їх досягнення і тактику ведення бесі­ди. Такий план — це чітка програма дій з підготовки та прове­дення конкретної бесіди.

Підготовка і планування бесіди дозволяє завчасно передбачи­ти можливі суперечливі моменти, що знижує ефективність за­уважень співбесідника. Набуваються навички швидкої та гнучкої реакції при виникненні непередбачуваних ситуацій.

Планування ділової бесіди дає змогу визначити її конкретну мету вже на початку підготовки до неї, знайти та усунути «вузь­кі» місця в бесіді, узгодити час її проведення.

Збирання матеріалу для ділової бесіди — тривалий процес, що включає в себе пошук можливих джерел інформації. Зібрані та ретельно відібрані фактичні дані систематизуються, що до­зволяє виділити найважливіші факти, на яких варто акцентувати увагу.

Аналіз зібраного матеріалу допомагає визначити взаємо­зв'язок фактів, зробити висновки, підібрати необхідну аргумен­тацію, тобто зробити першу спробу скомбінувати весь зібраний матеріал в єдине логічне ціле.

Кінцева стадія підготовки бесіди — редагування тексту, доро­бка й остаточне його шліфування.

Початок бесіди — дуже важливий етап. Його завданнями є:

— встановлення контакту із співбесідником;

— створення ділової атмосфери;

— намагання привернути увагу до актуальних питань, що об­говорюватимуться.

Початковий етап бесіди має насамперед психологічне значен­ня. Перші фрази діють на співбесідника (на його рішення вислу­ховувати вас далі чи ні).

Встановлення контакту (встановлення психологічного духов­ного зв'язку між людьми. Цей зв'язок має сприяти взаєморозу­мінню і взаємовпливу). Знайти вдалий спосіб входження в кон­такт можна через усмішку, погляд, міміку, інтонацію голосу.

Розрізняють контакти: вербальні, невербальні, глибинно-особистісні, емоційні, епізодичні, ефективні, неефективні інтелек­туальні, постійні, усвідомлені, неусвідомлені, поверхові тощо.

Дослідники зазначають, що контакт людей починається із ко­нтакту очей (коли зустрілися погляди, вони можуть бути зацікав­леними, миттєвими, довірливими, настороженими). Після цього треба привітатися, познайомитися. Рекомендації щодо знайомст­ва описано в багатьох працях.

Рекомендують навчитися запам'ятовувати ім'я та по батькові людини, з якою ведете бесіду, адже своє ім'я звучить для кожно­го, як найкраща музика.

Велике значення має і дистанція між людьми під час спілку­вання. Під час ділових зустрічей люди можуть знаходитися на відстані 1, 2—3, 7 м один від одного.

Співбесідники є більш уважними на початку бесіди (висока концентрація уваги). Уже від перших фраз залежатиме ставлення до вас вашого співрозмовника.

На початку бесіди потрібно уникати вибачень, виявлення ознак невпевненості. Вельми корисно точно і з правильним наго­лосом назвати повне ім'я співбесідника, обов'язково запам'ятати його і в подальшому якомога частіше звертатися до співрозмов­ника на ім'я.

Правильний початок бесіди передбачає назвати мету, тему та ознайомити з послідовністю питань, які заплановано розгля­нути.

Рекомендують починати розмову:

— із запитання, яке разом з відповіддю повинне викликати ін­терес партнерів;

— з посилання на якусь цікаву подію, що сталася;

— з компліменту;

— з переліку проблем, що будуть розглянуті.

Чим незвичайнішим буде початок розмови, тим швидше опа­нується увага партнерів. Не можна починати розмов з вибачення, подяки, неповаги до партнера.

Бесіду варто вести в привітному і доброзичливому тоні.

Істотне значення має і ритм бесіди. Потрібно пробувати під­вищувати її інтенсивність залежно від наближення до завершен­ня, оскільки уважність зменшується, дається взнаки втома спів­бесідника. Великого значення потрібно надавати ключовим словам.

Існує багато прийомів початку бесіди. Але всі їх різновиди можна звести до чотирьох основних:

1) прийом зняття напруги (сприяє встановленню особистих контактів);

2) прийом «зачіпки» (дозволяє коротко викласти ситуацію або проблему, зв'язавши її зі змістом бесіди, та використати цю «за­чіпку» для початку бесіди);

3) прийом стимулювання гри уяви (припускає на початку бесі­ди постановку великої кількості питань з проблем, які повинні розглядатися під час бесіди);

4) прийом прямого підходу (означає безпосередній підхід до справи, без будь-якого вступу).

Важливе значення має орієнтування в ситуації й людях, що передбачає врахування власного емоційного стану, стану спів­розмовника і особливостей довкілля.

Не рекомендують навіть розпочинати розмову із знервованим співбесідником. У ділових бесідах треба бути оперативними, гнучкими, виявляти творчість.

Потрібно з'ясувати тривалість бесіди, обумовити мету зустрі­чі, уявити собі образ партнера, передбачити його поведінку.

Для цього необхідно вивчити все про майбутнього співбесід­ника (вік, стать, типова поведінка в тій чи іншій ситуації тощо). Залежно від характеру люди по-різному готуються до бесід: одні детально обмірковують тему розмови, добирають засоби впливу на співбесідника, інші — не займаються такою ретельною підго­товкою. Покладаючись лише на свою інтуїцію та розум. Виділяють дев'ять типів співрозмовників:

1) безглузда людина — нетерпляча, збуджена; у бесіді несві­домо підштовхує співбесідника не погоджуватися з висловлени­ми тезами та твердженнями. З такою людиною потрібно бути спокійним, спростовувати її твердження, не виходити за межі професійного спілкування;

2) статечна людина — доброзичлива та спокійна в розмові, під час підведення підсумків зустрічі їй слід дати можливість виявити себе;

3) всезнайко — завжди має на все свою думку, яку хоче виго­лосити, думка співрозмовника його не цікавить. У бесіді рекоме­ндують збити пиху з такої людини, для цього можна використати складні запитання;

4) балакун — любить говорити сам, не вміє вислуховувати ін­ших, перебиває співрозмовника. Рекомендовано своєчасно й так­товно зупиняти таких людей;

5) боягуз — часто відмовчується, не любить виставляти себе на посміховисько, щоб не здатися безглуздою людиною. З такою лю­диною потрібно поводитися тактовно, прислухатися до її думок;

6) неприступна людина — має такий вигляд, ніби все відбуваєть­ся поза її особою і не варте її уваги та зусиль. До такої людини по­трібно виявляти інтерес, підкреслювати значення її знань та досвіду;

7) незацікавлена людина — намагається демонструвати свою незацікавленість тим, що відбувається навколо;

8) «велике цабе» — не терпить критики, себе вважає кращою від інших, свої пропозиції єдино правильними. З такою людиною треба бути обережними, ні в якому разі не критикувати її. Реко­мендують у розмові з нею використовувати прийом протистав­лення на зразок: «Так..., проте»;

9) чомучка — завжди про все і про всіх запитує. Рекоменду­ють такій людині ставити подібні запитання, змушуючи її розмір­ковувати над проблемою, яку винесено на обговорення.

Будь-якому фахівцеві знання про такі типи людей допоможуть врахувати особливості спілкування з ними і краще підготуватися до зустрічі.

Зауважимо, що досягти успіху в бесіді зможуть люди, які:

— не відчувають тривоги та упередженості у спілкуванні;

— які вміють встановлювати зворотній зв'язок, передбачати ситуацію;

— люблять себе (у народі кажуть, що лише та людина може любити і поважати інших, яка любить і поважає себе);

— мають необхідну захисну реакцію (розуміння, що постійні помилки до добра не приводять);

— можуть заздалегідь розпізнати і врахувати темперамент та вікові і статеві особливості співрозмовників;

Наступний основний етап ділової бесіди — інформування присутніх, тобто передача відомостей, з якими ви хочете їх озна­йомити. Така передача повинна бути точною, ясною, професійно правильною і, по можливості, наочною.

Особливу увагу слід приділяти стислості викладу. Необхідно не забувати про часові норми бесіди.

Постійно слід пам'ятати про напрями бесіди, тобто тримати в голові її основні завдання і не відхилятися від теми, навіть якщо співбесідники «закидають» доповідача запитаннями.

Під час бесіди потрібно постійно звертатися до співбесідника із запитаннями, ураховуючи, що особистий вплив у ділових сто­сунках має дуже велике значення.

Найбільш розповсюджена помилка молодих підприємців у надмірному говорінні, коли намагаються переконати спів­розмовника в правоті своєї точки зору. Потрібно дати можли­вість висловитися й іншим. Адже недарма римляни казали: «Нехай буде вислухана й інша сто­рона».

Не потрібно боятися ставити запитання. Це лише полегшить ділову розмову, оскільки дасть можливість легко зорієнтуватися в ставленні співрозмовника до проблеми.

У процесі інформування не треба боятися зауважень співбесі­дників. Кажуть, людина без зауважень — це людина без власної думки. Зауваження співбесідника означають, що він вас активно слухає, слідкує за вашим виступом, ретельно перевіряє вашу ар­гументацію і все обмірковує.

Зауваження полегшують бесіду, оскільки вказують на те:

— чи цікавився співбесідник темою;

— у яких положеннях ще потрібно переконати співрозмов­ника;

— що думає співбесідник про суть справи.

Обговорення питання і прийняття рішення — важливий етап у бесіді. Потрібно передати інформацію і вислухати певні пропо­зиції, виявити інтерес до вирішення проблеми. «Найпростішим виявом демонстрації зосередженості є зацікавлене уважне мов­чання. Мовчати треба вчитися, бо це не пасивний, а активний процес, який потребує і фізичного, і психічного напруження. Мо­вчанням можна приховати свої справжні почуття від партнера».

Фахівець повинен учитися отримувати інформацію під час бе­сіди шляхом уміло поставлених запитань. Дослідники розрізняють запитання: відкриті, закриті, прямі, непрямі, риторичні тощо.

М. С. Дороніна виділяє ще групу запитань для обміркову­вання, серед яких:

— запитання про погляди (Які ваші погляди на нові технології в галузі?);

— запитання про факти (Між іншим, яка вага цієї упаковки?);

— запитання, які наводять на певну думку (Ви вважаєте...? А що як поглянути на проблему з іншого боку?);

— запитання про згоду (Ви хотіли б мати обладнання такої потужності?);

— запитання з поясненням (Ви хотіли б пояснити, чому наш термін не влаштовує Вашу фірму?);

— запитання-підсумок (Це всі умови транспортування. Якої Ви думки про них?);

— запитання, пов'язане з пошуком орієнтирів (Я назвав п'ять переваг наших послуг, але не знаю, яка з них найбільше цікавить Вашу фірму. Може, терміни послуг?);

— запитання-заява (Якщо я зможу довести перевагу цього ва­ріанта упаковки, то Ви готові замовити товар?);

— запитання про наявну перешкоду (А може, є інші причини Вашої незгоди?);

На етапі обговорення проблеми рекомендують намагатися бачити ситуацію очима партнера, зрозуміти його внутрішній стан, потреби і бажання.

Існують і рекомендації щодо ведення бесіди:

• намагайтеся уважно слухати і чути;

• робіть спроби перейти від монологу до діалогу;

• давайте змогу співрозмовникові спокійно висловити свою думку;

• викладайте свою інформацію чітко, коротко й послідовно;

• добирайте способи й засоби аргументування залежно від ін­дивідуальних особливостей співрозмовника (рівня його мислен­ня, віку, статі, типу темпераменту тощо);

• викладайте докази в коректній формі.

Після інформування присутніх і відповідей на питання настає основний етап ділової бесіди — аргументування висунутих по­ложень.

За спостереженнями науковців, аргументація — найважча фа­за і бесіди, і переговорів. Тому потрібно користуватися достовір­ними даними і лише тими, які сприймаються партнерами. Для цього дію аргументів радять перевіряти додатковими запитання­ми для контролю за рівнем розуміння та сприйняття їх співроз­мовником".

Велике значення має обмін предметними позиціями й вироб­лення рішень, фіксування домовленості і вихід із контакту (спів­розмовники мають підбити підсумки бесіди, зафіксувати взаємні зобов'язання й розподілити ініціативу щодо реалізації ухвалених рішень).

На цьому етапі формується попереднє враження, займається конкретна позиція. За допомогою аргументів можна повністю або частково змінити позицію і враження вашого співрозмовника, пом'якшити суперечності, критично розглянути положення і фа­кти, викладені учасниками бесіди.

У всіх випадках аргументацію слід вести коректно.

Для досягнення більшої переконливості аргументації слід до­тримуватися простих правил:

• пристосовуйте аргументи до особистості вашого співбесід­ника, зважайте на його смаки та переконання, на його манери ве­дення справ;

• використовуйте термінологію, яка зрозуміла вашому співбе­сіднику;

• не забувайте, що зайва переконливість викликає опір зі сто­рони співбесідника, особливо якщо у нього агресивна натура;

• уникайте формулювань, що ускладнюють аргументацію;

• намагайтеся як можна наочніше викласти свої докази.

Останній етап бесіди — завершення. Успішно завершити ро­боту — це означає досягти завчасно накресленої мети бесіди. На останньому етапі вирішуються такі завдання:

♦ досягнення основної мети або альтернативної (іншої) мети;

♦ забезпечення теплої атмосфери (навіть, якщо ви не досягли мети — позитивного результату);

♦ стимулювання співбесідника до виконання накреслених дій;

♦ підтримання в майбутньому контактів зі співрозмовником, його колегами;

♦ складання резюме з чітко вираженим основним висновком, зрозумілим усім присутнім.

При прийнятті рішення рекомендують:

—спостерігаючи за співрозмовником, визначити момент для закінчення бесіди;

—заздалегідь сформулювати мінімальну мету й обміркувати альтернативні варіанти розв'язання проблеми;

—намагатися добитися добровільної згоди партнера;

—не виявляти невпевненості, розгубленості наприкінці бесі­ди, навіть якщо її мети не було досягнуто;

—закінчуючи бесіду, доцільно використати свій найсильніший аргумент.

Завершення бесіди не потрібно зводити тільки до повторення найважливіших її положень. Основні ідеї повинні бути сформу­льовані дуже чітко й коротко. Усім присутнім повинна бути і зрозумілою кожна деталь узагальнюючого висновку, не повинно бути місця зайвим словам і нечітким формулюванням. В узагаль­нюючому висновку повинна переважати одна основна думка, ви­кладена у вигляді кількох положень у стислій формі.

Вихід із контакту — важливий момент, який має значення для продовження спілкування в майбутньому. Прощаючись, потрібно сказати, що сподіваєтеся на подальшу співпрацю (для цього мо­жна спільно накреслити систему перспективних ліній її розвитку, позитивних змін). Поводитися зі співбесідником потрібно за всі­ма правилами етикету.

Бесіду краще закінчити на оптимістичній ноті, висловити свою віру в людину, в її особистість.

Успішне використання бесіди підвищує моральну культуру людини, її психологічну компетентність, сприяє досягненню ус­піху в діловому житті.

На нашу думку, варто звернути увагу на деякі важливі прак­тичні рекомендації, щодо підвищення ефективності проведення ділової бесіди, зокрема:

• уважно вислуховуйте співбесідника до кінця;

• ніколи не нехтуйте його упередженнями;

• уникайте непорозумінь і неправильних тлумачень;

• поважайте свого співбесідника, будьте ввічливі, тактовні й дипломатичні;

• якщо потрібно, будьте наполегливі, але зберігайте витримку, коли «температура» бесіди піднімається;

• намагайтеся полегшити співбесідникові сприйняття ваших тез і пропозицій.

Готуючись до бесід, потрібно пам'ятати такі правила етикету:

—кожну бесіду проводити так, щоб вона переросла в пода­льшу співпрацю;

—заздалегідь треба знати тему зустрічі;

—призначаючи зустріч, треба чітко домовитися про дату та час, повідомити клієнтові, як краще до вас дістатися;

—секретар має знати ім'я, по батькові, прізвище клієнта, гід­но зустріти його, в разі потреби — замовити перепустку; підготу­ватися до зустрічі (перевірити, чи є місце для верхнього одягу клієнта);

– коли клієнт зайде, організаторові зустрічі потрібно підвес­тися, потиснути йому руку, запропонувати зручне місце;

— розпочинати бесіду потрібно точно в призначений час;

—перед собою організатор повинен мати інформацію про по­саду, ім'я та по батькові клієнта (його візитівку);

—у кабінеті годинник має бути розміщений так, щоб його до­бре бачили як господар, так і клієнт, це допоможе орієнтуватися в часі;

— потрібно намагатися менше говорити, а більше слухати співрозмовника, щоб його зрозуміти;

— якщо пропозицію клієнта прийнято, потрібно йому про це сказати і домовитися про те, як надалі розвиватимуться ділові стосунки;

— клієнтові потрібно чітко сказати, коли буде дано остаточну відповідь;

— якщо пропозиція клієнта не влаштовує, потрібно одразу йому про це сказати;

— прощаючись із клієнтом, організатор зустрічі має встати з-за столу, подати руку, провести до виходу, сказати йому добрі слова, побажати успіхів у справах і висловити надію на майбутнє співробітництво.

ВИСНОВКИ:

• Бесіда в усіх її видах (ритуальна, глибинно-особистісна і ді­лова) є унікальною формою встановлення контакту між людьми, їх взаєморозуміння та взаємодії.

• Поширеною помилкою, що призводить до невдачі під час бесіди, є жорстка орієнтація на остаточний результат і тиск на партнера.

• Перш ніж розпочинати бесіду, треба добре обміркувати свою поведінку на всіх її етапах: при встановленні контакту, під час орієнтації, при обговоренні проблеми і прийнятті рішення, а також при завершенні контакту.

• Час, витрачений на засвоєння правил і прийомів ведення ін­дивідуальної бесіди, обов'язково принесе користь у розв'язанні багатьох проблем.

• Успіх індивідуальної ділової бесіди залежить від моральної та психологічної компетентності у спілкуванні кожного співроз­мовника.

Зауважимо, що дуже часто бесіди, а точніше — індивідуальні бесіди, є однією з форм виховного впливу в сім'ї, школі, вищому навчальному закладі, серед друзів тощо.

Через бесіду виховного характеру, як правило, намагаються вплинути на співрозмовника, стимулювати його до певних вчин­ків, запропонувати готові рецепти вирішення проблем тощо. Однак не слід забувати, що кожна людина, навіть дитина — це осо­бистість зі своїми поглядами, специфікою характеру, здібностя­ми, уподобаннями. Ніхто не бажає ставати об'єктом виховання, навіть доречного та справедливого, а тим більше — об'єктом ма­ніпулювання.

На любов людина відповідає, як правило, любов'ю, на доб­ро — добром. Тому не треба хитрувати, коли намагаєшся погово­рити з людиною, переслідуючи певну дидактичну мету.

Не вимагайте від співрозмовника більшого, того, що він не в змозі зробити, усвідомити, змінити, досягти і т. ін. Через ті чи ін­ші причини. Не варто нав'язувати співрозмовникові поради, а тим більше давати оцінку його вчинків. Слід пам'ятати, що люди болісно сприймають критику, навіть справедливу. Важливо по­будувати розмову так, щоб людина критично сама оцінила свої вчинки і зробила висновки або сама попросила дати їй пораду чи допомогти іншим чином у даній ситуації.

Рекомендується завершувати виховну бесіду на приємній, оп­тимістичній ноті, щоб ця розмова не виявилася останньою і щоб співрозмовник остаточно не втратив віру в себе.

2. Кадрова співбесіда (інтерв'ю) є одним із найбільш універсальних і популярних методів оцінювання персоналу.

Співбесіди можуть відбуватися віч-на-віч або відразу з групою претендентів; претендента або групу можуть інтерв'ювати одночасно кілька людей (лінійний керівник, що пройшов спеціальну підготов­ку в галузі добору претендентів і методам співбесід; психолог; ме­неджер персоналу; представник колективу).

Необхідними вміннями інтерв'юерів є:

— уміння формулювати запитання відповідно до мети бесіди і правильно їх ставити;

— уміння контролювати за допомогою запитань, знаків схвален­ня, зміни напряму розмови, її хід, пристосовувати свій стиль до особистості претендента і конкретних обставин, виявляти й обговорювати його складні проблеми з урахуванням того, що претендент має в бесіді свої цілі і прагне їх реалізувати;

— уміння доброзичливо слухати, надавати можливість демонст­рувати себе, резюмувати, виносити судження, приймати пра­вильні рішення.

Кадрова співбесіда вимагає ретельної підготовки, бо необхідно створити комфортні умови для бесіди (м'яке приглушене світло, «тепле» фарбування стін, зручні меблі), що сприяє зняттю цілком природної напруги претендента і дозволять йому бути більш відвер­тим; інтерв'юер має добре знати організацію, умови і характер пропонованої роботи, вміти вичерпно відповісти на запитання претен­дента; необхідно попередньо ретельно ознайомитися з документами та біографією кандидата; визначити, зважаючи на потреби організації, запитання, які треба поставити (не слід ставити запитання, відповіді на які очевидні, і починати відразу зі складних і «важких», особливо не ставити їх поспіль), продумати способи повторної перевірки відпо­відей. Необхідно також визначити загальний (формальний або не­формальний) характер бесіди.

Бесіда починається з представлення співробітника кадрової служ­би й інших інтерв'юерів (якщо вони є), розповіді про організацію, ситуації в ній і про відповідну посаду.

Види кадрових бесід:

— за біографічними даними кандидата, яка дозволить оцінити ко­лишні успіхи, але не характеризує нинішню ситуацію і моти­вацію до майбутньої роботи. Іноді при з'ясуванні життєвого шляху краще досліджувати конкретний період або яскравий епізод;

— за ситуацією. Претендентові пропонуєтьсядля рішення одна або кілька проблем, що дозволяє оцінити його загальні й ана­літичні здібності, методи роботи, вміння виходити зі складних становищ;

— за професійними і особистими якостями, яким при проведенні інтерв'ю рекомендується відводити 30% часу. Для цього в ході співбесіди ставлять запитання про поведінку в тих чи інших умовах, пов'язаних із професійною діяльністю, а відповіді оці­нюють за заздалегідь розробленими критеріями.

На співбесіді можуть ставитися запитання різного типу:

— обмежені (коли? який?);

— навідні, відповідь на які вже передбачається (вони покликані у завуальованій формі продемонструвати вимоги організації);

— вузькоспеціальні, пов'язані з тонкощами професії;

— гіпотетичні, спрямовані для передбачення цінностей і устано­вок претендента під час поведінки його в тій чи іншій ситуації;

— зондувальні (про можливі способи рішення тієї або іншої про­блеми).

Запитання рекомендується ставити приблизно в такій послідов­ності: про особисті особливості, специфіку освіти, кваліфікацію, професійну підготовку, досвід роботи, плани і прагнення, причини бажання одержати дану посаду, можливість поєднання роботи й осо­бистого життя, сильні і слабкі сторони, розмір заробітної плати, цілі кар'єри на 5-10 років, причини звільнення з колишньої роботи, пла­ни дій у випадку заняття посади. Варто також запропонувати пре­тендентові самому ставити запитання, які його цікавлять, на основі яких можна багато чого довідатися про людину.

У цілому запитання мають бути такими, на які не можна дати стандартну відповідь, але іноді вони можуть бути і «лобовими»: «Чи є Ви генератором ідей?», «Чи хороший Ви організатор?», «Чи може­те Ви багато працювати?», «Чи добре у Вас здоров'я?» тощо.

Крім питань, важливе значення мають зовнішні фактори: поход­ження, поведінка, відповідність зовнішнього вигляду і стилю одягу посаді, на яку дана особа претендує; охайність, дрібні, але виразні деталі поведінки і розмови, наприклад, присутність почуття власної гідності й у той же час помірної самокритики, відсутність поспіху у відповідях.

Після того, як необхідна інформація зібрана, кандидатові потрібно дати можливість сказати те, що, на його думку, не було договорено, розкрити щось більш докладніше, поставити запитання про роботу тощо. Потім йому повідомляється хід подальших подій: терміни ви­рішення його питання і способи повідомлення про результати бе­сіди.

Після співбесіди потрібно негайно приступити до осмислення й обговорення її результату (якщо інтерв'ювала комісія), оскільки от­римана інформація швидко забувається чи перекручується й упоряд­кувати її згодом буде дуже важко. І тільки після цього можна почи­нати роботу з іншим кандидатом. Остаточні рішення приймаються після ознайомлення з усіма претендентами шляхом систематичного виключення зі списку тих, хто найменш відповідає вимогам. Не слід квапитися, а тим більше приймати рішення в перші хвилини бесіди і відразу ж пропонувати роботу.

Тим, хто пройшов відбіркову бесіду дають заповнити спеціальну анкету, скласти більш докладну автобіографію тощо; тим, хто не пройшов співбесіду направляється офіційне письмове повідомлення про відмову з вираженням поваги, надією на збереження добрих відносин надалі. Причини відмови при цьому не повідомляються.