Практична робота №3

Тема: Надання першої долікарняної допомоги потерпілим

Мета роботи:

1. Вивчення типових ушкоджень у залежності від механізму травми.

2. Придбання практичних навичок із надання допомоги потерпілим при недостатньому чи раптово припиненому диханню.

3. Вивчення послідовності дій при наданні до­помоги потерпілим у залежності від харак­теру ушкоджень.

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.

В сучасному техносоціальному середовищі зростає вплив на організм людини цілого комплексу шкідливих і не­безпечних чинників виробництва й побуту. До того ж у деяких технологічних процесах ще значне місце посідає ручна фізи­чна праця, яка може класифікуватись як дуже важка й напру­жена і супроводжуватись постійною небезпекою виникнення аварійної ситуації, що викликає розвиток " стресу очікування" як одного з видів психоемоційного напруження.

Указані чинники ставлять високі вимоги до організму людини, викликають надмірно високе функціональне напру­ження, яке може призвести до ушкодження чи швидкого про­гресування багатьох захворювань.

Враховуючи специфіку впливу на організм чинників техносоціального середовища стає надзвичайно актуальною проблема розробки методів і засобів, які б забезпечували ви­живання потерпілих в умовах надзвичайних ситуацій.

Практикою доведено, що чим раніше розпочати захо­ди по наданню невідкладної допомоги тим стає більшою ймо­вірність виживання потерпілих. З цією метою всі студенти по­винні пройти навчання з методів надання невідкладної допо­моги й отримати з цих питань відповідні практичні навички.

Під час допомоги потерпілим необхідно діяти в такому порядку:

1. Оцінити стан потерпілого;

2. Вибрати метод надання допомоги;

3. Ужити заходи по транспортуванню;

4. Викликати медичну допомогу.

Оцінюючи стан потерпілого перш за все необхідно звернути увагу на наявність: свідомості, дихання, його ритміч­ність, реакцію зіниць на світло і намагатись визначити його пульс.

Наявність дихання можна визначити, нахилившись до обличчя потерпілого. Якщо воно є, то вухом відчутні дихальні звуки, а шкірою буде відчуватись струмінь видихуваного пові­тря. У потерпілого може бути атональне дихання, яке передує повній зупинці. Воно проявляється у вигляді судомних диха­льних рухів з великою амплітудою, коротким вдихом і швид­ким повним видихом з частотою від двох до шести дихань на хвилину чи рідким поверхневим диханням.

Пульс у потерпілого визначають на судинах шиї, роз­ташувавши 2-3 пальці на боковій поверхні шиї або на перед­пліччі, чи в паховій області. Серцебиття можна прослухати безпосередньо вухом, приклавши його до лівої половини гру­дей.

Після зупинки серця у потерпілого виникає відсутність реакції звуження або розширення зіниць на світло. Цю реак­цію можна перевірити в освітленому приміщенні, прикривши очі потерпілого від світла долонею, а потім швидко її прибра­вши. Зіниці розширюються приблизно через 45 с після припи­нення мозкового кровообігу й досягають найбільшої величини приблизно через 105 с.

Якщо у потерпілого відсутні свідомість, дихання, пуль­сація судин тоді необхідно терміново приступити до прове­дення реанімаційних заходів. Легенево-серцева реанімація повинна бути направлена на відновлення функцій серця й ди­хання. Це досягається за допомогою штучної вентиляції ле­гень /ШВЛ/ і зовнішнього /непрямого/ масажу серця. У той же час один із присутніх, що знаходиться поруч зобов'язаний по­відомити про випадок для виклику медичної бригади.

ІІ. ХАРАКТЕР СУЧАСНОГО ТРАВМАТИЗМУ.

При правильній організації предметної діяльності, до­триманні технологічної й трудової дисципліни процес виконан­ня будь-яких робіт відбувається без аварій і катастроф. Однак при порушенні режимів експлуатації машин, механізмів, обла­днання чи технологічних процесів можуть виникати надзвичайні ситуації, наслідком яких є порушення цілості тканин і органів тіла людини або розладнання їх функцій. Порушення цілісності тканин і органів тіла під дією зовнішньо­го впливу називають травмою. Травми можуть спричинятися дією механічних, хімічних, термічних і специфічних чинників /

електричний струм, променева енергія й ін./

Травми можуть бути гострими й хронічними. Ті травми, що виникають раптово, називають нещасним випадком. При цьому у людини відразу виникають різної тяжкості порушення в тканинах і органах, а в тяжких випадках - травматичний шок чи навіть смерть.

Хронічні ушкодження організму - призводять до про­фесійних захворювань. Вони спричиняються слабкою дією шкідливих чинників, які постійно повторюються в часі вібрація, шум, підвищений тиск і ін.

Від сили і тривалості вплину травмуючого шкідливого чи небезпечного чинника й локалізації ушкодження залежить відповідна реакція організму. Вона може виражатись у великій утраті крові, запальних процесах, загибелі тканин чи цілих ор­ганів.

При механічних травмах пошкодження можуть бути відкритими /наприклад рани / або закритими/удари, струси, розтяжіння, переломи, вивихи, розриви внутрішніх органів, пошкодження мозку, серця, легенів, органів черевної порож­нини. При цьому завжди в тій чи іншій мірі пошкоджуються кровоносні судини, що супроводжується крововиливом у тка­нини, полості тіла чи кровотечею, яка при пораненні крупних судин може бути смертельною.

Термічні пошкодження викликаються впливом на тка­нини високих і низьких температур: перші викликають опіки, другі обмороження.

Хімічні пошкодження виникають від впливу на тканини кислот, лугів, отруйних речовин і викликають хімічні опіки.

Травми, що повторюються при аналогічних обставинах у деяких контингентів населення, в аналогічній виробничій, побутовій, спортивній чи воєнній діяльності називають трав­матизмом.

Розрізняють: травматизм виробничий, травматизм не зв'язаний з виробництвом, травматизм навмисний. Травматизм не зв'язаний з виробництвом, поділяється на травма­тизм, спричинений транспортом, отриманий при пішохідному русі, побутовий і спортивний. До навмисного травматизму відносяться воєнні /бойові /травми.

Виробничий травматизм. Умови і обставини праці, не­доліки техніки безпеки і охорони праці, неправильна організа­ція праці є або безпосередніми причинами, що викликають травму, або побічними, що знижують працездатність /наприклад недостатня освітленість, тісні умови й ін. / Травма­тизм може бути пов'язаний з психофізіологічним станом робі­тника /втома, хвороба/. Виробничі травми виникають внаслі­док пошкодження ручним інструментом, різними машинами, внаслідок обрушення предметів /обвали, засипання землею, падіння інструментів і ін. /. Серед пошкоджень на виробництві найбільше розповсюдження мають рани, синці опіки.

Транспортний травматизм. Основними причинами цього виду травматизму є недостатня підготовленість водіїв, недотримання правил дорожнього руху, несправний стан про­їзної частини доріг, дефекти сигналізації, алкоголізм і ін. При транспортному травматизмі переважають тяжкі ушкодження з високим відсотком смертності на місці події. Транспортний травматизм частіше всього дає поранення че­репа, таза, хребта, нижніх кінцівок, розриви внутрішніх орга­нів.

Побутовий травматизм. На долю цих ушкоджень при­падає значний відсоток /понад 60%/ загального числа травм. Більшість ушкоджень при побутових травмах відносяться до легких і лише біля 10% потерпілих госпіталізується. Більшість побутових, ушкоджень виникають при виконанні різноманітної домашньої роботи / приготування їжі, використання електро­приладів і ін. /, переважають ушкодження пальців і кистей.

Спортивний травматизм. Основні припини спортивних травм: недоліки в організації й методиці занять; відхилення в стані здоров'я /втома, хвороба/; відхилення в поведінці /грубість, неуважність і ін. / і несприятливі метеорологічні умо­ви; відсутність або недостатня страховка, і недоліки в облад­нанні майданчиків, ковзанок водних станцій, бігових доріжок і інших місць занять. Дефекти спортивного інвентарю також можуть призвести до різного роду ушкоджень. Характерними ушкодженнями при окремих видах спорту є: синці, розтяжіння зв'язок, переломи, рани, струс і ушиби мозку, обмороження й опіки.

Воєнний травматизм. Під час війни характер травми визначається видом зброї й умовами, в яких стримана травма. Воєнні травми в мирний час зв'язані з навчальними і стройо­вими заняттями і стройовою підготовкою, з доглядом за ма­шинами й ін. У всіх родах військ найбільший відсоток ушко­джень отримують при оволодінні матеріальною частиною й тренуванні молодого поповнення. Переважають незначні ушкодження /синці, розтяжіння, опіки й ін./.

Наслідки лікування травми, а в деяких випадках і жит­тя потерпілого залежать від правильного надання першої до­помоги. Перша допомога повинна обмежуватись тимчасовою зупинкою кровотечі, перев'язкою рани чи опіку, іммобілізацією перелому, прийняттям заходів для оживлення потерпілих у стані клінічної смерті, переносом і транспортуванням, їх до лікарняних закладів.

Для надання першої до лікарняної допомоги у вироб­ничих умовах повинні бути у відповідних місцях аптечки чи санітарні сумки.

III. ДОПОМОГА ПОТЕРПІЛИМ ІЗ НЕДОСТАТНІМ ЧИ РАПТОВО ПРИПИНЕНИМ ДИХАННЯМ.

При травматизмі бувають випадки, коли потерпілий утрачає свідомість. В цьому випадку необхідно перевірити наявність у нього дихання. Наявність визначається візуально по підніманню і опусканню грудної клітки під час самосійного вдиху й видиху потерпілим.

Нормальним вважають дихання, що характеризується чіткими і ритмічними підніманнями й опусканнями грудної кліт­ки. В такому стані потерпілий не потребує штучного дихання.

Порушеним вважають дихання, що характеризується нечітким чи неритмічним підняттям грудної клітки з рідкими, мовби хапаючими повітря, вдихами.

Перевірка стану потерпілого повинна відбуватись швидко-на протязі 15-20 с.

У випадках відсутності чи порушення дихання у потер­пілого необхідно негайно приступити до штучного дихання, метою якого є відновлення самостійного дихання.

Існують різні заходи по відновленню самостійного ди­хання у потерпілого. Вони поділяються на дві групи: штучне дихання за допомогою апаратів і ручне.

Штучне дихання апаратним способом здійснюють за допомогою спеціальних апаратів, які забезпечують вдування й виведення повітря з легенів через маску, надіту на лице поте­рпілого. Простішими з цих апаратів є: ручний портативний апарат РПА-1 і апарат ДП-10-02.

Короткий опис приладів. Основним вузлом апарата ДП-10-02 є дихальний мішок, об'єм якого в розправленому стані складає 1, 5 л. Мішок має форму еліпсоїда, виготовлено­го зі стійкої гуми і пористого пружного вкладиша. Апарат обла­днаний рото розширювачем, повітроводом для попередження западання язика й масками різних розмірів для герметичного підключення приладу до потерпілого.

При стисненні мішка руками в ньому створюється над­лишковий тиск повітря. Під дією тиску відкривається клапан, що пропускає повітря з мішка в легені потерпілого через мас­ку і повітрявод. По закінченні стиснення мішок, в силу своєї пружності, розправляється і в ньому створюється розріджен­ня. Під дією атмосферного тиску відкривається всмоктуючий клапан і повітря надходить у мішок до повного його розши­рення. Повітря з легенів потерпілого виходить через клапан в атмосферу.

Аналогічним із принципу устрою є апарат РПА-1. Ос­новними частинами його є, замість мішка, гумовий гофрирований міх, що приводиться в дію рукою, і маска, яка щільно накладається на рот і ніс потерпілого. Коли стискується міх, відбувається нагнітання під деяким тиском атмосферного по­вітря в легені потерпілого в об'ємі від 0, 25 до 1, 5 л. Коли міх розтягують, в нього надходить чисте атмосферне повітря, а повітря з легенів, під дією еластичності грудної клітки, вільно виходить на зовні через спеціальний клапан.

Порядок виконання штучного дихання.

1. Звільнити потерпілого від стягуючої одежі - розстебнути комір, розв'язати галстук ослабити пояс.

2. Покласти потерпілого на спину на горизонтальну повер­хню - стіл чи підлогу.

3. Максимально запрокинути голову потерпілого так, щоб підборіддя опинилось на одній лінії із шиєю. Для цього під лопатки положити валок / можна скрутити одяг/. При цьому по­ложенні шиї язик відходить від входу в гортань, створюючи вільний прохід для повітря в легені. При такому положенні голови рот переважно розкривається. Коли рот потерпілого щільно стиснутий, розкрити його необхідно за допомогою роторозширювача.

4. Обстежити порожнину рота, і при наявності сторонніх предметів /кров, слизь і ін. / видалити їх. Для цього необхідно голову і плечі потерпілого повернути в бік, а потім, за допомо­гою носової хусточки, намотаної на вказівний палець, очисти­ти порожнину рота й горла, після цього надати голові початкове положення.

5. Підібрати за розміром повітрявод, ввести його і зафік­сувати ліпким пластиром.

6. Підібрати маску необхідного розміру, приєднати її до апарата і щільно притиснути до лиця потерпілого. Для герме­тичності шкіру в області накладання маски попередньо змастити вазеліном.

7. Подаючому допомогу однією рукою держати дихальний мішок чи гофрирований міх, а другою притиснути маску до лиця потерпілого.

8. Проводити штучне дихання шляхом ритмічного достат­ньо різкого стиснення мішка чи міха. Частота дихання для до­рослої людини повинна бути 14-16 разів за хвилину /тобто через 3-4 с/.

Ручні способи. У багатьох випадках апарата на місці пригоди може не бути, тоді штучне дихання/доводиться вико­нувати ручним способом. (Рис 1).

Серед існуючих ручних способів штучного дихання найбільш ефективним є спосіб " рот у рот", і " рот у ніс". Він по­лягає з тому, що подаючий допомогу вдихує повітря з своїх легенів в легені потерпілого через його рот або ніс. Цей спосіб більш легкий і виключає небезпеку пошкодження органів по­терпілого. Вдування повітря відбувається через марлю, носо­ву хустинку або іншу нещільну тканину, чи через спеціальну трубку.

Підготовка потерпілого для проведення штучного ди­хання відбувається таким чином, як описано вище.

Після підготовки необхідно:

1. Затиснути пальцями ніс потерпілого, зробити глибокий вдих, охватити ротом весь рот потерпілого / а у маленьких дітей і ніс/ і із силою видихнути повітря в рот потерпілого.

2. Відкинутись назад, звільнити рот і ніс потерпілого. В цей період грудна клітка потерпілого опускається й відбувається пасивний видих. Потім зробити новий вдих і видих у легені потерпілого. Періодичність дихальних циклів та, що і при ви­користанні апаратів.

Якщо неможливо відкрити рот потерпілого, внаслідок судорожного стиснення щелеп, штучне дихання роблять вду­ванням повітря через ніс, закривши рот потерпілого.

При проведенні штучного дихання, будь-яким спосо­бом контроль за надходженням повітря в легені потерпілого здійснюють візуально по розширенню грудної клітки при кож­ному вдуванні повітря. Якщо після вдування повітря грудна клітка потерпілого не розширюється, це свідчить про непрохі­дність дихальних шляхів. Необхідно ще раз перевірити прохі­дність дихальних шляхів і герметичність наложеної маски.

При появі у потерпілого перших слабких дихальних рухів слід пристосуватись до ритму його дихання. Штучне ди­хання необхідно проводити до відновлення глибокого ритміч­ного дихання у потерпілого.

Іноді одночасно зі штучним диханням необхідно робити закритий масаж серця. Це краще робити у двох, тому що ма­саж і штучне дихання необхідно чітко чергувати: після 4-5 на­давлювань на грудну клітку проводять одне вдування повітря в легені потерпілого.

Закритий масаж серця. Непрямий масаж серця під­тримує кровообіг як при зупиненому так і фібрилюючому сер­ці. Потерпілого кладуть на спину, піднявши його ноги на 50-70 ся для полегшення притоку крові до серця. Оголюють грудну клітку, розстібують пасок, /рис. 2/. Людина яка проводить зов­нішній масаж серця, розташовується збоку від потерпілого), визначає місце натискування /нижня половина грудини на два поперечних пальці вище мечовидного відростка/. На вказану ділянку грудини вздовж її осі розміщується долоня однієї руки, а на неї зверху під прямим кутом - долоня другої руки і почи­нає виконувати поштовхоподібні натискування на грудину ве­ртикально вниз із зміщенням її до хребта. Під час клінічної смерті людина втрачає м'язозий тонус і грудна клітка стає ду­же рухомою, це дозволяє при масажі зміщувати нижній кінець грудини на 3-4 см. Серце таким чином здавлюється і з його порожнин виливається кров у кровоносні судини.

Частота поштовхів складає 50 натискувань за хвилину. Тиск повинен проводитись тільки основою долоні. Кожні 3-4 хв. необхідно контролювати пульс. Руки під час поштовху за­бороняється згинати в ліктьових суглобах, вони повинні бути прямими. Щоб збільшити тиск на грудну клітку, під час по­штовху можна допомагати важкістю верхньої частини свого тулуба. Кожний поштовх повинен бути достатньо різким, але не дуже сильним, щоб не пошкодити грудину, ребра і внутрі­шні органи. Після кожного поштовху необхідно швидко роз­слабити руки, не віднімаючи їх від грудей, при цьому грудна клітка потерпілого розправиться і кров надійде в серце. При правильному масажі кровообіг відновлюється досить швидко, у потерпілого з'являється пульс і звужуються зіниці.

Масаж серця продовжують робити до відновлення пульсу й дихання чи до прибуття медичних працівників.

IV. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ПЕРШУ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ ПОТЕРПІЛИМ.