Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Економічне зростання




Кожна країна потребує щоразу більшої кількості товарів і послуг для задоволення потреб її населення. Це означає, що крива виробничих можливостей національної економіки має переміщуватися вправо (рис. 2.4).

Збільшення кількості товарів і послуг, які продукує національна економіка у даному році порівняно з попереднім, називають економічним зростанням.

Економічне зростання є важливою метою кожної країни. Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя в країні. Економіка, що зростає, спроможна повніше задовольняти потреби людей і ефективніше розв’язувати соціально-економічні можливості сім’ям і окремим особам отримувати додаткові матеріальні блага і послуги без відмови від споживання інших життєвих благ. Економічне зростання дає змогу країні боротися з бідністю та забрудненням довкілля без зниження наявного рівня споживання та скорочення інвестицій. Воно створює можливості для скорочення робочого часу і збільшення часу відпочинку і дозвілля. Економічне зростання полегшує розв’язання проблеми обмеженості ресурсів. Нарешті, воно дає змогу нації зберігати державну незалежність.

У гіпотетичній економіці, яка продукує два товари, результатом економічного зростання є те, що національна економіка здатна одночасно виробляти більше масла і тракторів (рис. 2.4) Якщо у статистичній економіці, де відсутнє зростання, треба пожертвувати частиною масла, щоб отримати більше тракторів, то у динамічній, зростаючій економіці водночас виробляють більші обсяги обох продуктів.

 


Рис. 2.4.Крива виробничих можливостей за умов економічного зростання

 

Рис.2.5.Крива виробничих можливостей у динамічній економіці

 


 

Однак економічне зростання не супроводжується пропорційним зростанням виробництва усіх видів продуктів. Тут можливі різні варіанти (рис. 2.5). Наприклад, національна економіка може виробляти вдвоє більше масла, а виробництво тракторів зростає лише на 60%.

Нині економічне зростання простежується в усіх розвинутих країнах світу, крива їхніх виробничих можливостей постійно переміщується вправо. Проблема полягає лише в тому, якими темпами відбувається таке переміщення. Проте за певних умов крива трансформації може переміщуватися і вліво. Це відбувалося в Україні та в деяких інших державах, що виникли внаслідок розпаду СРСР. Скорочення національного обсягу виробництва було результатом зміни соціально-економічного ладу і труднощів, пов’язаних з переходом від командно-адміністративної системи до ринкової. Суттєвим чинником для України було й те, що одночасно із переходом до ринкової системи (на практиці реформування економіки відбувається надто повільно) їй доводилось у неймовірно складних внутрішніх і зовнішніх умовах розв’язувати ще одне не менш складне завдання – розбудовувати свою державність.



Нинішній вибір точки на кривій трансформації є основним визначником майбутнього стану цієї кривої. Щоб зрозуміти це твердження, відкладемо по осях кривої виробничих можливостей "блага на сьогодення" й "блага для майбутнього". "Блага для сьогодення", або поточні блага, є споживчими товарами – продукти харчування, одяг, житло, холодильники, автомобілі тощо. "Блага для майбутнього", або "інвестиційні блага", – це устаткування й верстати, наукові дослідження й освіта, профілактична медицина та ін. "Блага для майбутнього" створюють передумови для збільшення кількості і якості матеріальних ресурсів, підвищення продуктивності праці, вони визначають економічне зростання у майбутньому.

 


Рис. 2.6.Поточний вибір Бідасії та економічне зростання

Рис.2.7.Поточний вибір Багатії та економічне зростання

 


Припустімо тепер, що існують дві країни – Бідасія та Багатія, які в даний момент в усіх відношеннях однакові, за винятком того, що Бідасія на кривій виробничих можливостей віддає перевагу поточним благам споживання. Точка на рис. 2.6. відображає цей вибір. Водночас Багатія віддає перевагу виробництву більшого обсягу "благ майбутнього" і зменшує обсяги поточних благ, що показано точкою на рис. 2.7.

Через декілька десятиліть за незмінних інших умов крива виробничих можливостей Багатії переміститься правіше, ніж крива Бідасії. Багатія вибрала таку структуру виробництва, яка сприятливіша для науково-технічного прогресу, поліпшення якості матеріальних і трудових ресурсів; структура ж виробництва Бідасії зорієнтована більше на поточне виробництво споживчих товарів і послуг. Багатія розбудовує свою національну "фабрику", її виробничі потужності швидко зростають, що дає змогу виробляти більше споживчих благ у майбутньому. Бідасія матиме нижчі темпи економічного зростання і відставатиме в економічному розвитку.



Економічне зростання будь-якої країни визначають чотири групи факторів:

1) фактори пропозиції;

2) фактор попиту;

3) фактор ефективності;

4) соціокультурні, інституційні та інші фактори.

Фактори пропозиціїзумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. Їх теж чотири:

1) кількість та якість природних ресурсів;

2) кількість та якість трудових ресурсів;

3) обсяг капіталу країни;

4) технологія.

Перелічені фактори пропозиції, які називають "колесами економічного зростання", визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний аспект, дає змогу національній економіці нарощувати свій потенціал.

Природні ресурси – це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресур­си, клімат тощо. На планеті є лише кілька країн, що володіють такими багатими природними ресурсами, продаж яких дає їм змогу швидко просуватися шляхом економічного зростання, зокрема Саудівська Аравія, Кувейт та деякі інші. Більшість країн світу небагата на природні ресурси. Проте навіть дуже бідні на них країни – Швейцарія, Японія чи Ізраїль – демонструють високі темпи економічного зростання і забезпечують високий рівень життя своїх громадян. Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі.

На думку багатьох економістів, трудові ресурси – пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці – становлять найважливіший фактор економічного розвитку. Справді, інші фактори виробництва (капітал, сировину, технологію) можна купити в інших країн. Проте застосування високопродуктивної техніки в місцевих умовах вимагає кваліфікованих працівників.

Для збільшення обсягу капіталу (устаткування, виробничих будівель, доріг) необхідне скорочення поточного споживання впродовж десятиліть. У розвинутій економіці від 10 до 20 % національного доходу використовується для нагромадження капіталу; і навпаки, найбідніші країни часто можуть заощаджувати лише 5 % національного доходу. Крім того, значна частина цих невеликих заощаджень спрямовується на забезпечення зростаючого населення простими знаряддями праці.

Крім трудових, природних ресурсів та капіталу, четвертим життєво важливим фактором економічного зростання є технологія, яка охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент та підприємництво. Однією з ключових складових цього фактора є виховання в індивідів підприємницького духу. Країна не може процвітати без власників чи менеджерів, які мають бажання ризикувати, відкривати нові підприємства, освоювати нові технології, розв’язувати трудові конфлікти.

Економічне зростання залежить також від фактора попиту,тобто макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Несприятливе макросередовище (високі податкові та процентні ставки, низький рівень завантаження виробничих потужностей та ін.) сповільнює економічне зростання, бо не забезпечує повного використання ресурсів.

Фактори пропозиції й попиту, які впливають на економічне зростання, взаємопов’язані. Наприклад, неповне залучення трудових ресурсів уповільнює темпи нагромадження капіталу, а низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть спричиняти безробіття.

Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності). Іншими словами, країна має використовувати ресурси найекономніше і виробляти з них найцінніші для суспільства товари і послуги.

Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зростання, проте вони важко піддаються кількісній оцінці. Це передовсім соціокультурні та інституційні чинники. Зокрема, значний позитивний вплив на економічне зростання багатьох країн справляє сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера, що склалася в них. У цих країнах суспільна думка розглядає матеріальний успіх як бажану соціальну мету. Підприємництво, торгівля, фермерство, винахідництво – це престижні види діяльності, а особи, зайняті ними, користуються повагою. Важливим соціокультурним чинником економічного зростання є позитивне ставлення до праці. У розвинутих країнах її оцінюють як великеблаго для людини, а не як кару за гріхи. Нарешті, у тривалому періоді економічне зростання залежить від політичної організації суспільства. Країни, політичні системи яких спираються на демократичні принципи, характеризуються впорядкованістю відносин власності, процедури укладання і виконання угод, і вони розвиваються, як правило, значно швидше, ніж країни з недемократичними, неправовими режимами.

В усіх державах можуть виникати перешкоди, що уповільнюють або стримують економічне зростання. Найчастіше вони пов’язані з інституційним або громадським середовищем. Наприклад, надмірне втручання державних інституцій у приватнопідприємницьку діяльність здатне знижувати продуктив­ність праці, а податкова система може підривати стимули до праці та інвестування. У багатьох економічно відсталих країнах поширені корупція, хабарництво і здирство, які погіршують умови для підприємницької та інвестиційної діяльності.

Вагомим соціально-культурним чинником, що може гальмувати виробництво та економічне зростання, є наголос суспільства радше на виконанні обов’язків, а не на особистій ініціативі. Нерідко дотримання релігійних звичаїв і обрядів суттєво обмежує тривалість робочого дня або робочого року і скеровує ресурси замість інвестування на здійснення різних релігійних церемоній.

Важливими чинниками, які стримують економічне зростання, є несумлін­не ставлення до праці, господарські злочини, припинення роботи через трудові конфлікти та ін.

Збільшення обсягу національного виробництва може досягатися, по-пер­ше, за рахунок збільшення кількості факторів та, по-друге, через підвищення ефективності їх використання. Тому розрізняють два основні типи економіч­ного зростання – екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип економічного зростання – це нарощування вироб­ництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів за попереднього рівня технології. Інакше кажучи, обсяг продукції зростає за рахунок зростання чисельності робочої сили, обсягу інвестицій, використову­ваних сільськогосподарських угідь та інших ресурсів. При цьому продуктив­ність праці залишається незмінною.

Інтенсивний тип економічного зростання – це збільшення вироб­ництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів – підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання фізичного капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо. За цього типу зростання продуктивність праці підвищується.

У реальній дійсності обидва типи економічного зростання співіснують, але здебільшого переважає один із них. Тому в аналітичній економії говорять про переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення значення в національній економіці інтенсивного типу економічного зростання називають інтенсифікацією економіки.

У другій половині XX ст. у розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечувало приблизно третину приросту реального національного доходу, а дві третини припадало на підвищення продуктивності праці. Отже, нині підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу.

Наприкінці XVIII ст. Томас Мальтус пророкував, що внаслідок зростання чисельності населення збільшення національного продукту супроводжуватиметься зниженням життєвого рівня людей. На його думку, обсяг виробництва зростає повільніше, ніж чисельність населення. Чому? Нові працівники прикладають робочу силу до обмежених ресурсів землі. Кожен працівник тепер має менше землі для обробітку. Тому обсяг продукту зменшується, і знижуються доходи цих працівників. Отже, Мальтус уважав, що економічне зростання та збільшення кількості населення ведуть до того, що робітники одержуватимуть лише мінімум засобів існування. Однак учений не передбачив майбутнього внеску наукових відкриттів, розвитку техніки в економічну зростання та збільшення національного доходу.

Більш як півтора століття тому німецький економіст Ф. Ліст у праці "Національна система політичної економії" (1841 р.) розділив історію суспільства на стадії. Цю класифікацію розвинув К. Маркс. Згідно з їхніми поглядами, кожне суспільство еволюціонує в одному напрямі, – тобто послідовно прогресує. На зміну примітивним культурам, основу яких становили мисливство й землеробство, прийшло рабство. За середньовіччя склалося командне управління, яке ґрунтувалося на земельній власності – феодалізмі. Ренесанс і реформація підготували промислову революцію, що сприяла зміні феодалізму капіталізмом. Прихильники Маркса вважали, що капіталізм, або ринкова система, також мусить зійти з історичної сцени і поступитися місцем соціалізму або комунізму. Однак перебіг реального життя не завжди підтверджує думки економістів та істориків. Усупереч передбачен­ням К. Маркса капіталізм не зник. Навпаки, ринкова система забезпечила небувале прискорення економічного розвитку багатьох країн.

Друга половина XX ст. позначилася високими темпами економічного зростання в Японії, Німеччині, скандинавських країнах, державах Північної Америки, нових індустріальних країнах та ін. Реалії свідчать, що сучасна ринкова економіка функціонує ефективніше, ніж у XIX– першій половині XX ст.

Країни, які обрали марксистську схему організації національної економіки, нині повертаються до ринкової системи. Їхній експеримент із командною економікою виявився невдалим.

З огляду на високі щорічні темпи економічного зростання у другій половині XX ст. постає запитання: чи може воно тривати й у XXI та наступних століттях? Нині економісти дають на нього дві протилежні відповіді. Противники економічного зростання вказують на те, що світова система використовує ресурси і нагромаджує відходи темпами, які планета не може витримати. Розвиток сучасної промисловості залежить від невідтворюваних природних ресурсів, які вичерпуються. Згідно з цим поглядом, людство невдовзі вичерпає певні природні ресурси – нафту, мідь, вугілля, орні землі, що життєво важливі для процесу виробництва. Надмірне навантаження на землю внаслідок украй інтенсивного її обробітку, витоптування травостою перетворює її в пустелю, а здатність планети прогодувати населення зменшується. Вилов риби зі Світового океану відбувається такими темпами, що вона не встигає поновлюватися. Зростання відходів, що є неминучим результатом економічного зростання, пригнічує абсорбційну здатність світової екологічної системи. Внаслідок економічного зростання забруднюється довкілля, вичерпується озоновий шар, змінюється клімат планети.

Критики економічного зростання стверджують, що подальше зростання в розвинутих країнах здебільшого означає задоволення щораз менш значущих потреб коштом посилення загрози екологічній системі й самому життю на Землі. Вони заявляють, що темпи економічного зростання необхідно уповільнити і перейти до "нульового зростання". На їхню думку, треба різко обмежити використання непоновлюваних ресурсів і обмежити використання відновлюваних ресурсів, щоб ті могли поновлюватися. Обсяг викидів не повинен перевищувати абсорбційну здатність довкілля.

Прихильники економічного зростання переконані, що це – єдиний шлях до поліпшення матеріального достатку й підвищення життєвого рівня. Збільшення виробництва товарів і послуг та доходів забезпечує кращі освіту й медичне обслуговування, триваліший відпочинок, продовжує середню тривалість життя і т.д. Науково-технічний прогрес дає змогу збільшувати розвідані запаси ресурсів і створювати нові, відкривати або розробляти замінники для наявних ресурсів і т.д. Запаси ресурсів залежать від розвитку технічних знань.

Зв’язок між економічним зростанням і станом довкілля, на думку адептів зростання, перебільшений. Прискорення економічного зростання не обов’язково означає збільшення забруднення. Вони вважають, що забруднення є не стільки побічним продуктом зростання, скільки наслідком того, що частина довкілля – річки, озера, моря, океани, повітря – трактується як спільна для використання власність. Ця спільна власність стала нашим смітником. Для зменшення забруднення довкілля прихильники економічного зростання пропонують запровадити законодавчі обмеження або спеціальні податки.

З нинішньої полеміки про економічне зростання випливає, що зростання не є абсолютним благом. Наслідки безперервного зростання обсягу вироб­ництва для довкілля та способу життя потрібно обов’язково враховувати за будь-якого підходу до оцінки майбутнього економічного зростання.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал