Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Процесуальний порядок притягнення як обвинуваченого.




 

Кримінально-процесуальний аспект значення акту притягнення особи як обвинуваченого проявляється в таких моментах:

 

- обвинувачений, якому мають бути надані та роз'яснені його права,забезпечена можливість їх реалізації;
— висунуте обвинувачення є основою для обвинувального висновку та судового розгляду: обвинувальний висновок та вирок суду не можуть виходити за межі висунутого обвинувачення; зміна
обвинувачення в суді допускається обвинувачем за умови, що при цьому не порушуються правила підсудності справ чи обов'язкового проведення розслідування, обвинуваченому надається можливість ознайомитись з новим обвинуваченням і не погіршується право обвинуваченого на захист; розгляд у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинуваченням, за яким вони передані суду;
— з моменту притягнення особи як обвинуваченого органи розслідування отримують право на застосування низки засобів примусу: відсторонення обвинуваченого від посади, обрання запобіжних
заходів, а також право об'явити розшук обвинуваченого;
— притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом, який дає обвинуваченому право користуватися послугами захисника;
— притягнення особи як обвинуваченого дає початок змагальності кримінального процесу: чітко визначаються сторони та права учасників процесу, функції захисту та обвинувачення отримують можливість активного прояву;
— між обвинуваченим, захисником та іншими учасниками процесу виникають кримінально-процесуальні відносини, які характеризуються змагальністю та конструктивним розвитком у рамках процесуальної форми в напрямі розв'язання справи по суті.
Як обвинувачений можуть бути притягнуті лише осудні особи, які досягай віку, з якого за відповідні злочини може наставати кримінальна відповідальність. Іноземці й особи без громадянства, що перебувають на території України, які вчинили злочини, відповідають на загальних підставах.
Імунітет від кримінальної відповідальності і статус недоторканності мають окремі особи, стосовно яких встановлені додаткові гарантії захисту їх прав.
Притягнення особи як обвинуваченого складається з кількох етапів:
1) винесення постанови про притягнення як обвинуваченого;
2) пред'явлення обвинувачення;
3) роз'яснення обвинуваченому його прав та вручення йому копії постанови про притягнення як обвинувачуваного;
4) допит обвинуваченого.
Кожен з цих етапів взаємопов'язаний один з одним і в своїй сукупності являє єдиний акт притягнення особи як обвинуваченого, який повинен здійснюватись у передбаченій процесуальній формі з забезпеченням захисту передбачених законом прав учасників процесу.

 



42. Зміна і доповнення обвинувачення в стадії досудового розслідування.

 

Необхідність зміни обвинувачення виникає у таких випадках: коли в ході допиту обвинуваченого або провадження подальших слідчих дій були виявлені нові епізоди злочину або обставини, які вимагають перекваліфікації дій обвинуваченого; коли встановлено, що обвинувачений вчинив інші злочини, коли частина обвинувачення не знайшла підтвердження.
Зміна обвинувачення можлива як у бік погіршення становища обвинуваченого, так і в бік поліпшення. Якщо під час попереднього слідства виникне необхідність змінити пред'явлене обвинувачення або доповнити його, слідчий зобов'язаний заново пред'явити обвинувачення з виконанням вимог, встановлених статтями 131, 132, 133 і 140 КПК України.
Зміна і доповнення обвинувачення провадиться винесенням нової постанови про притягнення як обвинуваченого, де з урахуванням обставин формулюється нове обвинувачення. Потім в установленому порядку обвинуваченому оголошується обвинувачення і провадиться допит. Допит за знову пред'явленим обвинуваченням здійснюється в повному обсязі.
Інколи обвинувачення змінюється шляхом виключення з нього окремих епізодів чи частини обвинувачення, які в ході розслідування не знайшли підтвердження. В цьому випадку, згідно з ч. 2 ст. 141 КПК України, слідчий своєю постановою закриває справу в цій частиш обвинувачення, про що обголошує обвинуваченому. Нове обвинувачення в такому разі не пред'являється. Однак, якщо виключення окремих епізодів обвинувачення тягне за собою зміни у кваліфікації злочину, то обвинувачення пред'являється заново.
Обвинувачення, сформульоване в постанові про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє значення до набрання обвинувальним вироком законної сили.
При розгляді справи в суді змінити обвинувачення право надано прокурору. Прокурор може змінити обвинувачення, в тому числі і в бік погіршення становища підсудного, але суд при цьому має відкласти на три дні судовий розгляд справи, надавши підсудному можливість аналізу нового обвинувачення і підготовки до захисту.
У разі відміни вироку апеляційною чи касаційною інстанцією та повернення справи на додаткове розслідування обвинувачення, сформульоване в постанові про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє юридичне значення доти, доки не буде змінено або не буде винесено нової постанови про притягнення як обвинуваченого.
Якщо обвинувачений є посадовою особою, слідчий, у разі необхідності, відсторонює його від посади, виносячи про це мотивовану постанову (див. додаток 17). Відсторонення від посади про-ВаДиться з санкції прокурора або його заступника. Копія постанови Направляється для виконання за місцем роботи обвинуваченого.
Відсторонення від посади відміняється постановою слідчого, коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає необхідність.



 

43. Поняття і система запобіжних заходів і підстави їх застосування.

 

Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.

При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується.

Запобіжними заходами є:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового колективу;

3-1) застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу.

 

44. Умови і процесуальний порядок застосування запобіжного заходу взяття під варту (арешту) і строки тримання особи під вартою в стадії досудового розслідування.

 

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.

Місцями попереднього ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих.

 

У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор або на гауптвахту Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.

 

Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.

У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев'яти місяців - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців - за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

 

45. Поняття, підстави і процесуальний порядок затримання.

 

46. Поняття, розміри застави та процесуальний порядок застосування цього запобіжного заходу.

 

Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися із зареєстрованого місця проживання чи перебування або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.

 

Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід. Він не може бути меншим: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого, або особливо тяжкого злочину, - однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого, або особливо тяжкого злочину чи раніше судимої особи, - п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо інших осіб - п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обгрунтованого достатніми доказами.

 

Міра запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду - судом.

 

47. Поняття, підстави, умови і процесуальний порядок зупинення досудового розслідування.

 

Зупинення досудового слідства — це тимчасова перерва в провадженні розслідування по справі, перерва в процесуальній діяльності, яка не виключає за необхідності проведення розшукових і оперативно-розшукових заходів з метою розкриття злочину і розшуку обвинуваченого.

 

Досудове слідство в кримінальній справі зупиняється у випадках:

1) коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме;

2) коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження в справі;

3) коли не встановлено особу, яка вчинила злочин;

4) зупинення судом слідчих дій на час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи.

 

48. Види процесуальних рішень, що приймаються за результатами досудового слідства.

 

49. Процесуальний порядок закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку.

 

Слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій, крім даних, передбачених у статті 130 цього Кодексу, зазначає: відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також рішення в питанні про речові докази відповідно до статті 81 цього Кодексу.

Якщо розслідуванням встановлено факти, які вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення щодо особи, яка притягалась як обвинувачений, або щодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці факти до відома громадської організації, товариського суду, трудового колективу або адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення.

Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві.

 

50. Поняття, структура і зміст обвинувального висновку.

 

Після закінчення слідства і виконання вимог статей 217—222 цього Кодексу слідчий складає обвинувальний висновок.

Обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частини. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання.

При посиланні на докази обов'язково зазначаються аркуші справи.

В резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого обвинувачення з зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин.

Обвинувальний висновок підписує слідчий з зазначенням місця і часу його складання.

Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено на рідну мову обвинуваченого або іншу мову, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку приєднується до справи.

До обвинувального висновку додаються:

1) список осіб, що підлягають виклику в судове засідання, з зазначенням їх адреси і аркушів справи, де викладені їх показання або висновки;

2) довідка про рух справи та про застосування запобіжного заходу з зазначенням часу і місця тримання під вартою кожного з обвинувачених, якщо вони заарештовані;

3) довідки про речові докази, про цивільний позов, про заходи, вжиті до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;

4) довідка про судові витрати в справі за час досудового слідства з посиланням на відповідні аркуші справи.

У списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, з метою нерозголошення відомостей про осіб, щодо яких у порядку, передбаченому статтями 52-1 та 52-3 цього Кодексу, застосовані заходи безпеки, замість їх справжніх прізвища, ім'я і по батькові зазначається псевдонім, а замість адреси - назва органу, який здійснює заходи безпеки, та його адреса.

 

51. Поняття, умови і процесуальний порядок досудової підготовки матеріалів у протокольній формі.

 

52. Поняття, значення і види підсудності.

 

Визначити підсудність означає встановити суд, який згідно із законом повинен здійснювати правосуддя при попередньому розгляді кримінальної справи суддею, а також провадження в суді першої інстанції і в подальших стадіях, якщо виникає така необхідність.

 

Правила про підсудність мають велике практичне значення. Чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення кримінальних справ забезпечує правильність функціонування всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань, є однією з правових гарантій справедливого правосуддя. Додержання правил про підсудність сприяє швидкому, всебічному і повному розгляду кримінальної справи з урахуванням її конкретних особливостей та з найменшими затратами державних коштів, здійсненню принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, підвищує виховне значення правосуддя, забезпечує реалізацію права обвинуваченого на компетентний суд.

 

Види підсудності

залежно від ознак самого злочину (роду, характеру), суб'єкта злочину, місця його вчинення та зв'язку кримінальних справ між собою, якщо їх кілька, встановлює такі види підсудності:

 

1) родову (предметну) - визначається характером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією.;

2) спеціальну (персональну) - визначається суб'єктом злочину. Стосується кримінальних справ, що підсудні військовим судам, а також про злочини, вчинені суддями та народними депутатами України;

3) територіальну (місцеву) - визначається місцем вчинення злочину.;

4) за зв'язком справ - визначається можливістю об'єднання в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, які (справи) підсудні за територіальною, родовою чи персональною ознакою різним судам.

 

53. Поняття, значення і загальні правила стадії попереднього розгляду справи суддею.

 

Суддя одноособово чи суд у справі, що надійшла від прокурора з обвинувальним висновком, з'ясовує щодо кожного обвинуваченого такі питання:
1) чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;
2) чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;
3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК;
4) чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;
5) чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду;
6) за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи
немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб;
7) за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено (ст. 237 КПК).
Питання, що з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи, пов'язані з перевіркою матеріалів кримінальної справи, по якій провадилось досудове слідство;

 

Попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора. Про день попереднього розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Якщо в судове засідання з'явились інші учасники судового розгляду, вони висловлюють свої думки щодо питань, зазначених у статті 237 цього Кодексу, та заявлених ними клопотань. Прокурор висловлює свою думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового розгляду. Постанова судді виноситься в нарадчій кімнаті.

При попередньому розгляді справи ведеться протокол.

Справа повинна бути призначена до попереднього розгляду суддею не пізніше десяти діб, а у разі складності справи — не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду

За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень:

1) про призначення справи до судового розгляду;

2) про зупинення провадження в справі;

3) про повернення справи прокуророві;

4) про направлення справи за підсудністю;

5) про закриття справи;

6) про повернення справи на додаткове розслідування.

 

54. Поняття, значення і етапи (частини) стадії судового розгляду.

 

Судовий розгляд. В цій стадії суд, здійснюючи правосуддя, остаточно досліджує всі істотні обставини, перевіряє докази, зібрані при провадженні дізнання і досудового слідства, та постановляє виправдувальний чи обвинувальний вирок з призначенням покарання або без призначення покарання.

 

Необхідність точного і правильного додержання кримінально-процесуального законодавства при розгляді судом справ спрямовано на додержання встановлених законом процесуальних гарантій всіх учасників судового розгляду. Це необхідно для забезпечення всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, поста-новлення законного та обґрунтованого судового рішення.

 

Частини судового розгляду:

1) підготовча частина судового розгляду;
2) судове слідство;
3) судові дебати;
4) останнє слово підсудного;
5) постановлення і проголошення вироку.

 

55. Судове слідство: поняття і порядок.

 

Судове слідство — це основна частина судового розгляду, в якій в умовах колегіальності та гласності відбуваються остаточне дослідження й оцінка зібраних органами дізнання і досудового слідства у кримінальній справі доказів, вирішується головне питання кримінального судочинства — про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності.
Підсумок судового розгляду повинен підвести законний і обґрунтований вирок, що є найважливішим актом правосуддя1.
1. Судове слідство починається з читання обвинувального висновку.

2. Головуючий роз'яснює підсудному суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання.

3. головуючий з'ясовує думку учасників судового розгляду про те, які докази треба дослідити, та про порядок їх дослідження.

4. Допит підсудного.

5. Оголошення показань підсудного

6. Допит потерпілого.

6. Допит свідка (Додатковий і повторний допит свідка, Допитані свідки залишаються в залі судового засідання і не можуть залишити її до закінчення судового розгляду без дозволу головуючого)

7. Експертиза у судовому слідстві може призначатися як за клопотанням учасників процесу, так і з ініціативи суду.

8. Після розгляду судом усіх доказів, що є в справі, головуючий опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. У випадках заявлення клопотань суд їх обговорює і розв'язує, про що виносить ухвалу, а суддя — постанову. Після розв'язання клопотань і виконання додаткових дій головуючий оголошує судове слідство закінченим.

9. По закінченні судового слідства суд переходить до судових дебатів.

 

56. Вирок: поняття, ознаки і процесуальний порядок постановлення.

 

Після реалізації підсудним свого права на останнє слово, суд негайно йде до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий в судовому засіданні оголошує присутнім у залі судового засідання.
Вирок — це акт правосуддя, який постановляється і проголошується іменем України. Вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим та постановлений лише на тих доказах, що були розглянуті в судовому засіданні.

 

Згідно зі ст. 324 КІШ, постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі питання:
1)чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;
2)чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;
3)чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;
4)чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;
5)чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного, і які саме;
6)яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;
7)чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, та чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а та
кож кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;
8)що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;
9)що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;
10)на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі;
11) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;
12)чи слід у випадках, передбачених ст. 96 КК, застосовувати до підсудного примусове лікування;
13)чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки.

 

Перед тим, як постановити вирок, відбувається нарада суддів під керівництвом головуючого.

 

Коли під час наради при постановленні вироку суд визнає необхідним з'ясувати будь-яку обставину, яка має значення для справи, то він, не постановляючи вироку, своєю ухвалою, а суддя — постановою відновлює судове слідство в справі. Слідство при цьому належить провадити в межах з'ясування обставин, які викликали його відновлення.

 

Розв'язавши питання, що підлягають вирішенню в нарадчій кімнаті, суд складає вирок.

Вирок повинен бути написаний одним із суддів, який брав участь у його постановленні.

Вирок повинен складатися з трьох частин — вступної, мотивувальної і резолютивної.

Виправлення у вироку повинні бути застережені та підписані всіма суддями в нарадчій кімнаті до проголошення його.

 

57. Поняття і загальна характеристика стадії апеляційного провадження.

 

Апеляційне провадження — самостійна стадія кримінального процесу, в якій суд інстанції вищого рівня на підставі апеляцій перевіряє законність і обґрунтованість вироків, ухвал суду першої інстанції та постанов судді, що не набрали законної сили, а також постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами.
Перед судом апеляційної інстанції при перегляді ним кримінальної справи в порядку апеляційного провадження стоять такі завдання:
а)не допустити виконання незаконного, необґрунтованого та несправедливого вироку;
б)швидко виправити допущені на попередніх стадіях помилки, прорахунки та порушення;
в)забезпечити захист і реалізацію прав, законних інтересів учасників процесу;
г)сприяти однаковому розумінню та застосуванню законів судами першої інстанції1.

 

Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення цілей і виконання завдань кримінального судочинства. Воно допомагає попередити набрання законної сили неправосудними вироками, ухвалами і постановами, швидко виправити допущені судом першої інстанції помилки і цим самим забезпечити охорону прав, свобод і законних інтересів учасників процесу, а також сприяє поліпшенню якості роботи судів нижчого рівня та формуванню судової практики відповідно до вимог матеріального і процесуального закону.

 

58. Поняття і загальна характеристика стадії касаційного провадження.

 

Відповідно до чинного законодавства єдиною касаційною інстанцією з перегляду кримінальних справ в Україні є Верховний Суд України і, зокрема, його Судова палата у кримінальних справах і Військова судова колегія.

 

У касаційному порядку можуть бути перевірені:

1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції;

2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.

У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки місцевих судів, постанови (ухвали) цих судів у справах про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру, інші постанови (ухвали), які перешкоджають подальшому провадженню у справі, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків, постанов (ухвал), крім випадків, коли апеляційною інстанцією зазначені рішення скасовано, а справу направлено на нове розслідування чи новий судовий розгляд.

Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, подаються через суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу або постанову, а на інші рішення - безпосередньо до касаційного суду.

Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, передається до касаційного розгляду після надходження її до суду.

Касаційні скарги, подання на судові рішення, зазначені в частині другій статті 383 цього Кодексу, передаються судді касаційного суду, який протягом 15 діб з часу їх надходження вирішує питання про витребування справи.

 

59. Поняття і загальна характеристика стадії перегляду судових рішень в порядку виключного провадження.

 

Судові рішення у кримінальних справах (вироки, постанови, ухвали), що набрали законної сили, можуть бути переглянуті в порядку виключного провадження тільки на підставах:

 

1) за нововиявленими обставинами;
2) у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону й істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, що значно вплинули на правильність судового рішення.
Подання про перегляд справи за нововиявленими обставинами розглядається апеляційним чи касаційним судом, а в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону й істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, що значно вплинули на правильність судового рішення, в порядку виключного провадження судові рішення можуть бути переглянуті тільки на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України (ст. 400-10 КПК).
Нововиявлені обставини характеризуються такими ознаками:
—їх невідомість суду з причин, що від нього не залежать;
—їх суттєве значення для справи;
—їх наявність в об'єктивній дійсності до постановлення вироку;
—неможливість урахування під час провадження в справі і постановлення вироку в зв'язку з невідомістю їх суду;
—їх відкриття тільки після набрання вироком законної сили;
—їх спеціальне розслідування прокурором або, за його дорученням, слідчим.

 

Обов'язковою умовою розгляду справи за нововиявленими обставинами є те, що обставини, які приводяться як привід для поновлення справи, повинні бути абсолютно новими, раніше невідомими слідчим органам і суду, такими, що у матеріалах справи не висвітлені й вимагають окремого розслідування.

 

Такі нововиявлені обставини, як фальсифікація доказів, завідомо неправильний переклад, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, завідомо неправильний висновок і пояснення судового експерта, зловживання прокурорів, дізнавачів, слідчих і суддів повинні бути установлені вироком суду, а за неможливості його постановлення — матеріалами розслідування. Поновленню справи за такими нововиявленими обставинами обов'язково повинне передувати порушення кримінальної справи, притягнення до кримінальної відповідальності й засудження осіб, винних у фальсифікації доказів, у дачі свідомо неправдивих показань тощо (свідка, потерпілого, експерта, перекладача, прокурора, судді та інших осіб).

 

До інших нових обставин належать:
—дані про вчинення злочину іншою особою, а не тим,кого засуджено в справі;
—виявлення живою особи, що вважалася вбитою;
—виявлення факту неосудності засудженого в момент вчинення ним суспільно небезпечного діяння;
—дані про невинуватість засудженого в тій або іншій частині злочинів, що ставляться йому у вину;
—виявлення раніше не відомих учасників злочину;
—встановлення більшого розміру викраденого майна;
—викриття обману, якщо засуджений видавав себе за іншу особу;
—встановлення факту смерті потерпілого у випадку,коли винний був засуджений за заподіяння тілесних ушкоджень, інші обставини.

 

Клопотання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами вправі подавати учасники процесу (засуджений, його захисник або законний представник; потерпілий або його представник; цивільний позивач, цивільний відповідач і їхні представники, якщо новови-явлені обставини стосуються не тільки розміру, а й підстав цивільного позову), а також інші особи, яким законом надано таке право (наприклад, після смерті засудженого з метою його реабілітації клопотання вправі подавати його близькі родичі).

 

Відповідно до ст. 4008 КПК клопотання про перегляд справи за нововиявленими обставинами заінтересовані особи подають прокурору, який вирішує питання про призначення розслідування нововиявлених обставин або відмовляє в цьому. В разі призначення розслідування прокурор особисто або через органи дізнання чи слідчих проводить розслідування цих обставин. Розслідування проводиться за правилами, встановленими КПК для проведення досудового слідства.
Правом винести постанову про призначення розслідування за нововиявленими обставинами наділені всі прокурори району, області, міста й інші, у тому числі їх заступники і помічники. Право ж внести в суд подання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами мають Генеральний прокурор України і його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурори міст Києва та Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області).
Приводом для порушення розслідування нововиявлених обставин є:
—заяви засудженого, підозрюваного, його захисника,законного представника;
—після смерті засудженого — заяви його близьких Родичів, захисника;
—заяви цивільного позивача, цивільного відповідача,або їхніх представників;
—заяви потерпілого, його представника;
—повідомлення державних, громадських, приватних підприємств, установ, організацій і посадових осіб;
—повідомлення в пресі;
—явка з повинною особи, що заявила про здійснення нею злочину, за який засуджена інша особа;
—безпосереднє виявлення прокурором відомостей про нововиявлені обставини.

 

60. Поняття і загальна характеристика стадії виконання вироку.

 

Виконання вироку — завершальна стадія кримінального процесу, в якій вирок суду, що одержав законну силу, звертається до виконання і безпосередньо реалізуються рішення суду (про покарання, про відшкодування шкоди, про оправдання і звільнення з під варти тощо) та вирішуються питання, що виникають у зв'язку зі зверненням вироку до виконання і його виконанням.
Одним з принципів кримінального процесу є обов'язковість вироку, ухвали і постанови суду, згідно з якою вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

 

Предметом кримінально-процесуальної діяльності даної стадії є. а) звернення вироку до виконання та здійснення процесуального контролю і прокурорського нагляду за своєчасним і правильним виконанням вироку; б) забезпечення вирішення проблем повної або часткової безпосередньої реалізації чи зміни вироку; в) зарахування попереднього ув'язнення в строк відбутого покарання, якщо ці питання не визначені при винесенні вироку; г) вирішення юридичних питань, які виникають у ході фактичного виконання вироку; д) зняття і погашення судимості; є) здійснення контролю за виконанням вироку.

 

Суб'єктами правовідносин, що виникають в стадії виконання вироку, є: суд, засуджений, захисник, прокурор, цивільний відповідач, представник органу, що відає виконанням покарання, тошо Питання, які виникають при виконанні вироку ї потребують юридичного вирішення, вирішуються виключно судом у судовому засіданні.
Суд, що вирішує питання, пов'язані з виконанням вироку.

 

61. Особливості провадження у кримінальних справах про злочини і суспільно небезпечні діяння неповнолітніх.

 

За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення деяких найбільш тяжких злочинів: умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом , крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство — з чотирнадцяти років (ст. 22 КК).
До неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого КК, у віці, коли їм виповнилося 11 років, але до досягнення віку, з якого згідно з кримінальним законом можливе настання кримінальної відповідальності, суди застосовують заходи виховного характеру, передбачені ст. 105 КК.
Примусові заходи виховного характеру суди можуть застосовувати також до неповнолітніх, які у віці до 18 років вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо їх виправлення можливе без застосування покарання.
Тому закон встановлює:
— вікову межу кримінальної відповідальності;
— додаткові форми заміни кримінальної відповідальності іншими заходами, надаючи особливого значення обставинам, що пом'якшують покарання;
— межі застосування позбавлення волі;
— спеціальний режим виконання покарань тощо.

 

62. Особливості провадження в кримінальних справах по застосуванню примусових заходів медичного характеру.

 

Справи, що надійшли до суду від прокурора в порядку, передбаченому ст. 418 КПК, суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить безпосередньо в судове засідання.

При внесенні справи в судове засідання суддя зобов'язаний вирішувати такі питання, пов'язані з підготовкою її до розгляду:

про день і місце слухання справи в судовому засіданні;

про виклик в судове засідання прокурора і захисника;

про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;

про витребування додаткових доказів;

про можливість участі в судовому засіданні особи, стосовно якої розглядається справа;

про необхідність виклику в судове засідання експерта;

всі інші питання, які стосуються підготовчих до судового розгляду дій1.

Якщо внаслідок однобічності і неповноти проведеного слідства не були з'ясовані всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, і ці прогалини не можуть бути усунені в судовому засіданні, суд зобов'язаний повернути її на додаткове досудове слідство.

Судовий розгляд справ про застосування примусових заходів медичного характеру відбувається у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора і захисника, за правилами, що встановлені главами 25, 26 та 34 КПК2.

У ході судового слідства досліджуються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно не- безпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В необхідних випадках в судове засідання викликається експерт.

Якщо особа, щодо якої розглядається справ, викликана в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства висловлює думку прокурор, потім захисник, а потім суд виходить в нарадчу кімнату для винесення ухвали по справі.

Судові дебати по такій категорії справ не ведуться.

Коли суд перебуває в нарадчій кімнаті, він вирішує такі питання у справах про застосування примусових заходів медичного характеру:

чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа;

чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа;

чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої осудності;

чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання;

чи слід застосовувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме (ст. 420 КПК).

Коли судом буде встановлено, що дана особа вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, чи після вчинення злочину захворіла на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання, суд, коли визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя постанову про застосування до цієї особи примусових заходів медичного характеру, з зазначенням яких саме.

Коли суд визнає непотрібним застосувати такі заходи, справу необхідно закрити, про що виноситься ухвала (постанова). В тих випадках, коли неосудність або обмежена осудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлено, суд виносить ухвалу, а суддя постанову про направлення даної справи для провадження подальшого досудового слідства на загальних підставах.

Якщо вчинення зазначеного діяння особою, щодо якої розглядається справа, не буде доведене, суд своєю ухвалою, а суддя — постановою закриває справу.

 

63. Відшкодування шкоди, завданої особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

 

Відповідно до Закону України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" шкода, заподіяна особі, відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини осіб названих державних органів.
У ст. 1 Закону наводиться перелік незаконних дій:
• незаконне засудження, незаконне притягнення як обвинуваченого, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
• незаконне застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконна конфіскація майна, незаконне накладення штрафу;
• незаконне проведення оперативно-розшукових заходів.
Право на відшкодування шкоди виникає у громадянина в таких випадках:
• постановлення виправдувального вироку суду;
• закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
• відмова в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з цих підстав;
• закриття справи про адміністративне правопорушення.

 

Шкода, заподіяна оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи (тобто гласними чи негласними розшуковими заходами, які здійснювались із застосуванням оперативних і оперативно-технічних способів), відшкодовується за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано.
Закриття справи за так званими нереабілітуючими обставинами — амністією, недосягненням віку, з якого настає кримінальна відповідальність, зміною обставин та ін. — не дають права на відшкодування шкоди згідно з цим законом.
Відповідно до ст. З Закону відшкодуванню підлягають:
• заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій;
• майно (в тому числі гроші, грошові вклади і проценти за ними, цінні папери та проценти за ними, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
• штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
• суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;
• моральна шкода.

 

64. Міжнародне співробітництво у сфері кримінального судочинства.

 

Інтерпол !!!!

 

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.059 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал