Загальні уявлення про патогенез отруєнь

У патогенезі отруєнь ФОР можна виділити дві головні стадії розвитку інтоксикації, які визначають комплекс терапевтичних заходів, спрямованих на врятування життя уражених.
Перша стадія, стадія вираженої специфічної дії ОР, починається з моменту проникнення їх в організм і завершується незабаром після розвитку повної клінічної картини отруєння. Цю стадію розглядають як результат пригнічення активності холінестерази, накопичення ацетилхоліну в мозку і периферичних тканинах, а також прямої дії ОР на тканинні структури. Процес атаки отруйними речовинами біологічних структур відрізняється швидкістю. Через 5 хвилин після початку дії ОР на організм холінестераза крові швидко пригнічується; за цей час ОР вступає у зв’язок із біохімічними системами органів і тканин, а накопичений ацетилхолін сприяє подальшому зниженню функціональної активності клітин.
Під час другої неспецифічної стадії розвитку ураження ФОР виникають розлади обміну катехоламінів і серотоніну, що особливо важливо для діяльності ЦНС, пригнічення ряду ферментних систем, а також порушення обміну речовин, відбувається розвиток гіпоксії, дихального і метаболічного ацидозу, певних ендокринних розладів.
У перші хвилини отруєння ФОР основним завданням лікування є пригнічення судомної реакції, тяжкого бронхоспазму, як характерних проявів їх специфічної дії. Ранні введення антидотів — холінолітиків типу атропіну ліквідовує практично всі прояви дії ФОР. При цьому усувається вплив цих отруйних речовин на холінестеразу, безпосередня дія ОР та надлишків ацетилхоліну на тканинні структури. Але однією з особливостей токсичної дії ФОР є те, що антидоти діють ефективно при введенні лише в перші 3-5 хвилин після розвитку картини отруєння. Якщо антидот не застосувати протягом перших хвилин, то пізніше він не усуне таких симптомів тяжкого отруєння, як бронхоспазм, ларингоспазм та судоми. Тому подальша терапія потребує поєднання методів специфічного лікування (антидоти) із заходами симптоматичної терапії, що спрямована на пригнічення судомних станів і боротьбу з шоком або колапсом.
При легкому ураженні введення антидотів характеризується високою ефективністю. Потрібно враховувати, що застосування атропіну або інших холінолітиків (а також їх поєднання з реактиваторами холінестерази) швидко усуває бронхоспазм, салівацію, але не може усунути міозу, який навіть при умові введення атропіну в кон’юктивальний мішок проходить повільно.
Для ураження середнього ступеня тяжкості не характерний розвиток судомних станів, але обсяг медичних заходів і терміновість їх проведення повинні бути такими ж, як і при тяжких ураженнях.