Тема : Iнтерфейс користувач-система.

ТЕМИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ

Лекція 1

Тема: Iнтерфейс користувач-система.

1. Iнтерфейс користувач-система.

2. По­коління розвитку механізму людино-машинної взаємодії.

3. Механізми для організації взаємодії користувачів із СППР.

Комп’ютерні системи підтримки прийняття рішень призначені розв’язувати задачі для користувачів, а тому невіддільною складовою їх роботи має бути точне використання параметрів, здобутих від користувача, і повернення йому результатів роботи системи. При цьому якщо система працює коректно, але подає ре­зультати у спосіб, який є незручним для користувача, то роботу такої системи не можна вважати задовільною (людському фактору при створенні СППР приділяється головна увага). Загальне побажання користувачів полягає в тому, щоб зі складними інфор­маційними системами можна було працювати успішно, оминаючи тривалий і дорогий етап навчання. Усе це зумовлює ряд вимог та особливостей побудови користувацького інтерфейсу СППР.
Фактично, для ОПР система підтримки прийняття рішення — це інтерфейс користувача. Інтерфейс користувача охоплює всі механізми, якими команди, запити і дані вводяться в систему підтримки прийняття рішення, так само як і всі методи, якими результати та інформація виводяться системою. Якщо ОПР не має доступу до моделей і даних і не може легко переглядати результати, система не може забезпечувати підтримку рішення. Тому якщо інтерфейс не відповідатиме їхнім потребам і очікуванням, ОПР часто повністю відмовлятимуться використовувати систему незалежно від потужності моделювання або придатності даних.
Ключ до хорошого проекту інтерфейсу користувача полягає в поданні інформації так, щоб користувачі могли оцінити самостійно повний потенціал системи. Сьогодні це більше мистецтво ніж наука. З набуттям досвіду проектувальники стануть більш гармонійно підходити до того, що потрібно користувачам, і зможуть краще задовольняти їх завдяки вдалій комбінації кольорів, правильному розміщенню вікна введення та висновку і взагалі приємному робочому оточенню.
Iнтерфейс користувач—системазабезпечує зв’язок ОПР із СППР та її компонентами. При проектуванні й розробці інтерфейсу необхідно додержувати певного еталона, який має три ключові аспекти:
мову дій — що може робити користувач під час спілкування із СППР. Мова дій охоплює операції від звичайного користування клавіатурою чи функціональними клавішами та сенсорними панелями до джойстику і усних команд звичайною мовою;

мову відображення — що бачить користувач у результаті роботи системи. Варіанти вибору щодо мови відображення досить різноманітні: використання знакових чи рядкових принтерів, екранів, графічних засобів, кольору, графопобудовачів, звукового виводу тощо;
базу знань — що необхідно знати користувачеві, щоб вести діалог із системою. Базу знань може знати користувач чи вона може міститися на папері (як посібник) і бути доступною як сукупність діалогових команд підказування (із застосуванням нав­чальних засобів) чи деяка комбінація перелічених компонентів.

Розробники інтерфейсу мають приділяти значну увагу його ергономіці, ставлячи за мету забезпечити комфортну й ефективну взаємодію користувачів зі складною системою обробки інформації, а також досягти повноти системи знань, які залучаються до цього процесу.
Можна вирізнити три центральних механізми для організації взаємодії користувачів із СППР:

• формальний діалог, що грунтується на «кмітливості» комп’ю­тера з урахуванням структури його як віртуальної машини;
• природна мова, відбиває особливості мислення конкретної людини, у результаті чого мова реалізується на лінгвістичній основі подання знань, комунікації (зв’язку) і висновку (логічного);
• графічний діалог, що відтворює задану предметну область, зокрема із застосуванням піктограм (графічних зображень об’єк­тів і дій). Останні мають деякий сенс для користувача, а для комп’ютера — це просто положення маркера.

Комп’ютер «надає перевагу» модальності формального діалогу, причому найперші обчислювальні системи розроблялися виключно для експертів з обчислювальної техніки; такі системи не мали ознак «дружності до користувача» і вимагали від серйозних користувачів знань однієї чи кількох мов програмування. Проте людям зручніше працювати з простішими в користуванні формальними засобами мовного інтерфейсу (меню, заповнення форм тощо), а також із графічними інтерфейсами і звичайною мовою.
Формальна мова, природна мова і графіка, а також різні гібриди цих елементів являють собою альтернативи для створення користувацьких інтерфейсів. До окремих інтерфейсних механізмів і критеріїв належать вибір із меню, trackballs (кульковий маніпулятор), керування за допомогою команд голосом, підказування голосом, клавішні керування курсором, клавіші фіксованих функцій, скролінг (вертикальні чи горизонтальні переміщення зобра­жень у вікні екрана), керування вікнами на екрані дисплея, використання динамічних (електронних) таблиць, миша, визначені користувачем функціональні клавіші, сенсорні екрани.
Питання про те, який конкретний метод чи пристрій користувацького інтерфейсу необхідний для мов дій і відображень у СППР, може вирішуватись з двох поглядів — з погляду принципів і керуючих вказівок з проектування інтерфейсів інтерактивних інформаційних систем і з погляду врахування потреб потенційних користувачів.
У розпорядженні розроблювачів СППР перебувають різні керівні вказівки з проектування інтерфейсів, існують сотні загальних принципів і докладних специфікацій. Зокрема, Сміт і Моз’єр склали 679 вказівок щодо розробки програмного забезпечення користувацького інтерфейсу інформаційних систем у такому плані:

1. Ввід даних.
2. Відображення даних.
3. Послідовність керування.
4. Керівництво користувача.
5. Передавання даних.
6. Захист даних.

Перелічимо основні принципи, що зумовлюють певний стандарт інтерфейсу користувача.
1. Щодо засобів відображення і управління — домагатися, щоб уся відображувана інформація була легко зрозумілою і користувач постійно контролював ситуацію; передбачити засоби, що допомагають користувачеві пересуватися по СППР.
2. Щодо компонента діалогу між користувачем і системою — мінімізувати складність задач вводу даних користувачем та ймовірність помилок вводу. Передбачити альтернативні методи вводу. Ретельно визначити процедуру обробки помилок.
3. Підтримувати сумісність відображуваної інформації та діалогу по всій СППР.

4. З метою повторного входу до системи (якщо користувач перервав роботу із СППР) необхідно передбачити засоби зберігання виконаної роботи і забезпечити «дружній» режим повторного входу.
5. Передбачити спеціалізовані й умонтовані засоби протоколювання (разом з бібліотекою стандартних протоколів, доступних для користувача), а також діалогове відображення протоколів, діалогові засоби підказування для полегшення розуміння протоколів.
6. Мати на увазі, що для керівників ключовим засобом інтерфейсу є графічне відображення, перетворення табличних даних на графіки й діаграми.
7. Необхідно забезпечити точні та ефективні процедури управ­ління базою даних для задач підтримки великих масивів даних (включаючи засоби вводу й оновлення), а також створити засоби супроводження даних, куди належать форми для вводу даних, і забезпечити можливість реєстрації транзакції з метою перевірки.
8. Для прийому зовнішніх даних у СППР необхідно вмонтувати засоби інформаційного зв’язку.

Оскільки принципи застосування користувацького інтерфейсу мають, як правило, узагальнений характер, то при виконанні прак­тичної роботи зі створення СППР необхідно ураховувати також і потреби потенційних користувачів. Типи користувачів, задач і ситуацій, пов’язаних з прийняттям рішення, мають визначити специфічні особливості всього процесу розробки користувацького інтерфейсу. Для керівників вищої ланки управління конче потрібна і є більш доречною зовсім інша, ніж для керівників середньої ланки, техніка користувацького інтерфейсу; СППР, орієнто­вані на швидкість реакції або на кризові ситуації, мають зовсім інші вимоги до інтерфейсу, ніж системи підтримки довгострокового планування; альтернативні контексти задач (наприклад, чи передбачається використання СППР для підтримки структурування задачі або для одержання прогнозів) також потрібно ураховувати у процесі синтезу або добору формальних засобів та інструментів для компонування мов дій і мов відображень людино-машинного інтерфейсу.
Отже, підтримка прийняття рішень у контексті побудови людино-машинних інтерфейсів має характер, явно зорієнтований на людські якості (специфіку роботи) користувача. Слід також зазначити, що сама проблема розуміння ролі СППР з боку користувача є неоднозначною, зокрема розрізняють пасивне й активне розуміння цієї системи.

Пасивне розуміння СППР стосується критерію простоти (друж­нього ставлення) в користуванні або механізму користування системою, тобто роботи термінала, процедур вводу і виводу, синтак­сису використовуваного діалогу.

Активне розуміння передбачає жорсткіші стандарти оцінки системи, зокрема ця форма розуміння потребує ставлення до СППР з погляду спроможності надання допомоги в рішеннях проблеми, а також визначає ті характеристики інтерфейсу, які дійсним і придатним до вимірювання способом підвищують можливості керівників у прийнятті рішень.

Але при оцінці СППР важливо аналізувати інтеграцію аспекту керування з боку користувача з процесом прийняття рішень за допомогою системи. Тому з метою створення ефективних інтерфейсів користувача СППР потрібні удосконалення в напрямку обох форм розуміння. Більш того, СППР може бути дуже дружньою з погляду комфортності роботи користувача чи навіть фактичного використання системи, але не впливати на якість прийня­тих рішень. Можна також уявити ситуацію, коли СППР підви­щує ефективність процесу прийняття рішень (особливо в тому разі, коли процедури і правила роботи без системи є дуже суб’єк­тивними або мають очевидні дефекти), але при цьому дістає негативну оцінку з боку користувача.
Дослідження і роботи зі створення користувацького інтерфейсу проводяться в багатьох країнах, і тому можна очікувати на появу досконаліших механізмів взаємодії користувача і системи. Нині найбільшої уваги заслуговують чотири конкретні альтернативні варіанти користувацького інтерфейсу: інтерфейс, що грунтується на меню; адаптивний інтерфейс; інтерфейс із застосуванням природної мови; графічні засоби для удосконалення діалогу користувач—система.