Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Світова криза заборгованості. Проблеми зовнішньої заборгованості України






В попередніх питаннях ми розглянули суть та механізм функціонування міжнародного кредиту як міжнародного руху позичкового капіталу. Загальний висновок свідчить про те, що нормально функціонуючий міжнародний кредит, як і лібералізація торгівлі або міграція праці, сприяють більш ефективному розвитку продуктивних сил світу, зростання добробуту країн, залучених у міжнародну економіку.

Проте практика міжнародного кредиту з усією очевидністю свідчить, наскільки реальний розвиток міжнародного ринка кредиту не погоджується з такими умовами нормальної роботи кредитної системи як стабільність та своєчасна виплата боргів.

Найбільш серйозним підтвердженням зазначеного слугує так звана світова криза заборгованості.

Головною причиною періодичної повторюваності міжнародної кризи заборгованості є наявність сильної мотивації до відмови від платежів по боргу суверенними боржниками1. Якщо уряди-боржники приходять до висновку, що виконання всіх платіжних зобов'язань не забезпечує більше чистого припливу коштів у майбутньому, з'являється стимул відмовитись від частини або від усіх платежів по боргу, аби тільки уникнути відпливу ресурсів із країн. Існування такого стимулу до відмови від платежів допомагає по

Це стосується і першу чергу країн, що розвиваються. ясними неодноразові випадки відмови від платежів латиноамериканських країн на початку XIX ст., одночасні масові відмови платити в 30-х роках і події 1982 p., коли величина сум обслуговування боргу збільшилась до розмірів нових надходжень капіталу, і багато боржників вимагали перегляду строків платежів.

Причина припинення платежів суверенними боржниками допомагає пояснити і деякі риси поведінки міжнародних кредиторів. Одна з них — наполегливість у встановленні більш високої відсоткової ставки в кредитах зарубіжним урядам у порівнянні з кредитами приватним та державним позичальникам у своїй власній країні. Вимоги більш високої відсоткової ставки є способом отримання своєрідної премії на випадок відмови від виплат по боргах: поки нема кризи, кредитори отримують цю премію, але у випадку кризи вони мають великі збитки.

Що здатне вирішити проблему відмови від платежів? Думаємо, що не може бути традиційне продовження, яке пов'язує надходження нових кредитів боржнику з виконанням вимоги " затягування пасків", щоб відтягти момент відмови від виплат по боргах. Нові кредити повинні щонайменше покривати суми виплат відсотків та основної суми боргу. Але навіть нові кредити настільки великі, що їх надання збільшує загальну суму боргу, через що боржник врешті решт може відмовитись платити незалежно від того, як довго здійснюватиметься нове кредитування.

Найбільш вірним способом вирішення проблеми права власності на кредити, що надаються суверенним боржникам, є введення застави або забезпечення, тобто активів того чи іншого виду, котрі можуть перейти у власність кредитора у випадку призупинення виплат по боргу позичальника. В угодах по позиках всередині країни юридично оформлені застава чи забезпечення відіграють важливу роль у підтриманні виплат по боргу і одноразово у зміцненні кредитоспроможності боржника, дозволяючи йому отримувати позики за більш низькою відсотковою ставкою і за більш зручною тимчасовою схемою. В минулому країнами, що своєчасно сплачували борги, звичайно виявлялись ті, чиї кредитори мали можливість накласти арешт на активи боржників у випадку недотримання строків виплат.

Незважаючи на прийняття зазначених вище заходів, сукупний борг країн світу у 1994 р. становив 1945 млрд. дол. Чистий приплив боргових ресурсів становив 108 млрд. дол. або 5, 5% від загального обсягу зовнішнього боргу.

Основна частина заборгованості припадає на країни, що розвиваються, а відтак проблема міжнародної заборгованості цих країн є однією з центральних як теорії, так і практики міжнародної валютно-кредитної та фінансової політики.

Значне зростання заборгованості КР розпочалося з середини 70-х років. У 1992 р. вона досягла 1400 млрд. дол. (в порівнянні з 250 млрд. дол. у 1975 p.). Причинами вибухового зростання заборгованості були.

З одного боку — зростання позичкового капіталу, який шукає прибуткового застосування, що розпочалося у зв'язку з нафтовою кризою кінця 1973 p. KP виявились залученнями до інтенсивного процесу міжнародного переміщення капіталу. Необхідність реалізації програми індустріалізації, виплати відсотків по попередніх позиках, використання нових позик не на цілі розвитку, а на покриття поточного дефіциту платіжних балансів у зв'язку зі зростанням цін на паливо, нав'язування їм з різних боків політики мілітаризації, діяльність ТНК спонукала країни, що розвиваються, брати позики і кредити у зростаючих обсягах. Чималу роль відігравала масова корупція чиновництва, яке наживалось на угодах по отриманню кредитів.

З іншого боку — в цей же період відбувся ряд взаємопов'язаних подій, котрі негативно вплинули на економічний і фінансовий стан країн, що розвиваються, і призвели до боргової кризи: у 1982-1983 pp. багато економічно відсталих країн виявились неспроможними здійснювати виплати по своїй зовнішній заборгованості.

Головні з цих подій — це стрибок цін на імпортовану нафту, скорочення попиту на сировину та сільськогосподарську проду-цію з боку ПРК і відповідно зменшення експортних надходжень в країни, що розвиваються, підвищення відсоткових ставок в ПРК, зростання курсу долара, скорочення приватних позик.

Боргова криза справила негативний вплив не лише на загальну економічну ситуацію і показники економічного зростання країн, що розвиваються, але й на стан фінансово-банківської системи ПРК.

Економічно відсталі країни закликають до встановлення нового міжнародного економічного порядку. Реально ж кредитори Ідуть на реструктуризацію тим чи іншим чином боргу.

Реструктуризація боргу — це переоформлення боргових зобов'язань, по яких настав або прострочено строк платежу. В це поняття входять:

1. Реструктуризація боргу по лінії Паризького Клубу. Вона найбільш значуща для державних боргів і відбувається за загальною угодою країн-кредиторів. Список учасників Паризького Клубу може змінюватись, однак в ньому присутні головні кредитори. Головне завдання зустрічей у Паризькому Клубі — створити прийнятні умови для повернення боргів.

Останнім часом реструктуризація боргів в Клубі відбувається за " розширеними умовами Торонто" і за " умовами Х'юстон".

Розширені умови Торонто були схвалені у грудні 1991 р. За ідеєю, вони повинні застосовуватись лише до більш бідних країн, котрі мають ВВП на душу населення менше 675 дол. і найбільший рівень зовнішньої заборгованості. Ці умови передбачають дві можливості зміни умов повернення зовнішніх боргів: 1) скорочення акуратно обслуговуваних боргів на 50% від загального борта або 2) скорочення на 50% витрат по обслуговуванню боргу. Умови Торонто передбачається використати у випадках, коли країна-кредитор не бажає або неспроможна списати частину або скоротити вимоги по його обслуговуванню. В цьому випадку повернення боргу кредитору розтягується більш як на 25 років, при цьому виплати відсотків відбуваються за ринковою ставкою з канікулами на перші 16 років. До вересня 1994р. на даних умовах був реорганізований борг для 23 країн.

Дещо раніше, у вересні 1990 р. Паризький Клуб ухвалив умови Х'юстон. Вони застосовуються до країн з середнім доходом, в яких ВВП на душу населення яе перевищує 1345 дол. і високим рівнем заборгованості. Згідно з х'юстонськими умовами, країнам, котрі отримують офіційну допомогу на розвиток (25% кредиту на розвиток надається у вигляді грантів), повернення боргу розтягується на 20 років, відсотки не виплачуються протягом перших 10 років. Решті країн погашення боргу продовжується до 15 років, з яких відсотки не виплачуються протягом 8 років. За період до 1994 року ці умови застосовувались до 14 країн, у тому числі до Англії, Сирії, Панами та Польщі.

2. Реструктуризація боргу комерційними банками. Найбільш популярним заходом реорганізації боргу для комерційних банків-кредиторів став прийнятий у 1989 р. План Бреді. Згідно з цим планом,. банки ідуть на реорганізацію деякої частини боргу країн, що розвиваються (як правило, це — зниження відсоткових виплат), лише в тому випадку, якщо її уряд приступить до здійснення більш радикальної програми макроекономічних і структурних перетворень. Кожний банк-кредитор має право вибрати свої методи реструктуризації, котрі були раніше застережені в умовах договору. Однак, в практиці, що склалась, банки вибирають дорадчий комітет, що представляє інтереси усіх банків-кредиторів, і веде переговори з урядом-боржником. Незважаючи на практику ведення переговорів, загальний обсяг реструктуровного в 1993-1994 р. р. боргу таких країн як Бразилія, Домініканська республіка, Йорданія, Польща, Болгарія та Еквадор становив 75 млрд. дол. До реструктурізації боргу також включаються:

1. Конверсія боргу в активи.

2. Зворотний викуп боргових зобов'язань (buy-back).

3. Конверсія боргу в облігації.

4. Списання всього боргу або його частини.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.