Воскової композиції ортопедичного протеза або ортодонтичного апарата. Перевірка конструкції в клініці.

Послідовність конструювання і моделювання

План:

1. Перевірка знімної конструкції в клініці.

2. Кінцеве моделювання.

3. Загіпсовка воскової композиції в кювету:

а/ прямий метод

б/ обернений метод

в/ комбінований метод.

4. Нанесення на модель ізоляційного матеріалу.

5. Формування пластмаси.

6. Обробка протезів.

Після загіпсовки моделі в оклюдатор, видаляють прикусні валики і приступають до постановки зубів. При протезуванні знімними протезами необхідно вирішити проблему про фіксацію та стабілізацію протеза. Під фіксацією розуміють укріпленні протеза на щелепі в спокої, а під стабілізацією стійкість протеза під час функції (мова, жування). Одним із найбільш розповсюджених методів укріплення знімного протеза на щелепі при наявності зубів являється використання кламерів. Кламер- частина знімного протеза, яка охоплює зуб на 2/3 його поверхні, і таким чином утримує протез на щелепі. При фіксації повних знімних протезів використовують клапанну зону. Після цього приступають до постановки штучних зубів. Детальніше ці етапи розглядають в темі «Виготовлення знімних протезів».

Слідуючим етапом у виготовленні знімних протезів є перевірка знімної конструкції в клініці. Це роблять для того, щоб проконтролювати виконання всіх попередніх процедур і правильне визначення висоти прикусу і центральної оклюзії, вибір кольору, форми і розміру зубів, співвідношення їх при центральній і боковій оклюзії, правильність розміщення зубів по відношенню до альвеолярного відростка, серединної лінії обличчя.

Перевірка конструкції протеза складається з:

1/ огляду моделей щелеп;

2/ перевірка постановки зубів в оклюдатор або артикулятор;

3/ перевірка воскового шаблона з зубами в порожнині рота.

Після огляду моделей слід детально перевірити постановку зубів в оклюдаторі або артикуляторі до того, як воскові шаблони з зубами будуть введені в порожнину рота. Звертають увагу на колір, розмір і форму зубів, величину різцевого перекриття. Дальше слід перевірити всі оклюзійні контакти бокових зубів, як з вестибулярної так і з піднебінної сторони. Для перевірки конструкції протеза восковий базис і зуби протирають спиртом, вводять в порожнину рота і контролюють правильність визначення висоти прикусу і центральної оклюзії. Висоту прикусу контролюють анатомо-фізіологічним методом з використанням розмовної проби. Якщо були допущені помилки їх ліквідовують. Після перевірки правильності визначення висоти прикусу і центральної оклюзії контролюють щільність контактів штучних зубів. При перевірці конструкції протеза не слід забувати про естетику. Перевірка конструкції протеза закінчується виточенням меж протезного ложа на моделі. Піднебінний торус, кісткові виступи на альвеолярних відростках підлягають ізоляції. Якщо на цих етапах не було допущено помилок, або вони були ліквідовані, приступають до слідуючого лабораторного етапу, де кінцеве моделювання базисів перед загіпсовкою в кювету впливає на подальший хід роботи. При правильному моделюванні одержують добрий і красивої форми протез. Рівномірність товщини базису, довжина його, оформлення меж базису - всі ці моменти полегшуються при виготовленні протезів. Моделювання проводять тільки в основному довкола зубів, з губної, щічної і жувальної поверхонь. При неакуратній роботі, коли віск на зубах залишився непоміченим, після витравлення воску і послідуючої формовки пластмаси, зуби можуть забарвлюватися базисними матеріалами. Детальне моделювання полегшує обробку протеза після полімеризації. Крім того при такому моделюванні, зуби міцніше сидять в гніздах при загіпсовці і при формуванні пластмаси. Крім моделювання пришийкової поверхні зубів і очищення всіх поверхонь зубів від напливів, необхідно відмоделювати базис, зробити його рівномірної товщини на всьому протязі. Базис протеза на н/щ моделюють товстішим від верхнього, щоб уникнути його поломки, так як нижній протез вужчий верхнього. В останню чергу обережно проводять весь базис над полум’ям пальника, і впевнившись, що протези абсолютно чисті і гладкі переходять до загіпсовки в кювету і заміни воску на пластмасу.

Існує 3 методи загіпсовки моделей в кювету:

1/прямий

2/обернений

3/комбінований.

При прямому методі поступають слідуючим чином. Відділивши модель від оклюдатора, готують її так, щоб вона вільно поміщалась в кюветі (її основі). Зовнішні поверхні кювети повинні бути дещо вищі рівня зубів. Дальше замішують гіпс і заповнюють ним половину кювети (її основи), потім беруть модель і занурюють в центр основи кювети. Витисненим гіпсом формують валики довкола зубів. Закривають гіпсом вестибулярну поверхню, ріжучий край і жувальну поверхню зубів. Таким чином отримуємо гіпсовий валик, який покриває всі зуби. Вільними залишаються тільки піднебінні поверхні зубів. Край кювети очищають від гіпсу! Верхня частина кювети повинна легко насаджуватися і щільно прилягати по всьому краю основи кювети. Щоб новий шар гіпсу не зєднався, кювету занурюють на 10 хв у воду, потім накладають верхню частину кювети, з якої попередньо знімають верхню кришку і заливають контрформу.

Обернений метод.

Модель занурюють на декілька хвилин у воду. Замішують гіпс і заповнюють ним верхню частину кювети, в яку занурюють модель до шийки зубів. Занурюється тільки модель, а ясна, зуби і піднебінна поверхня залишаються вільними від гіпсу. Контркювету занурюють у воду на 10 хв і гіпсують основу кювети. Після застигання гіпсу, кювету відкривають і виплавляють віск. У верхній частині кювети залишається модель, а в основі штучні зуби, кламери. При цьому штучні зуби будуть обернені своїми ріжучими і жувальними поверхнями до дна основи кювети, а шийками вверх.

Комбінований метод.

Цей метод використовують у випадку, коли передні зуби поставлені на приточці, або корінні зуби знаходяться близько до гребня альвеолярного відростка. При цьому зуби на приточці покривають валиком, корінні зуби і ясна залишаються вільними. Гіпсовку проводять в основу кювети. Після полімеризації базисів і їх вивільнення з кювети їх обробка затруднена, а інколи і повністю неможлива. Найкращим способом попередження прилипання гіпсу до пластмасового базису є нанесення тонкого шару рідкого ізоляційного матеріалу(ізоколу або олії) на поверхню моделі. Ізоляційний матеріал наносять до формовки пластмаси 2 рази: перший після витравлення воску; другий - після повного охолодження кювети. Рідину на модель наносять з допомогою щіточки. Слідуючим лабораторним етапом після нанесення ізоляційного лаку є паковка пластмаси та її пресування. Для цього беруть скляну або фарфорову посуду і приступають до приготування пластмасового тіста. Насипають спочатку полімер (порошок) (1 гр. порошка на 1 штучний зуб: для базиса знімного протеза слід взяти 14гр. порошку), а потім по краплинах добавляють мономер до повного насичення порошка. Пластмаса при достиганні проходить слідуючі етапи:

1/ пісочна

2/ набухання

3/ стадія ниток

4/ тістоподібна

5/ губоподібна.

Посуду накривають кришкою і періодично помішують шпателем. Паковку пластмаси слід проводити в тістоподібній стадії, коли маса не тягнеться за шпателем і при розтягуванні щоб не утворювалось довгих ниток, що тягнуться. Пластмасу вложують на місце витравленого воску і зверху накривають целофановою плівкою, попередньо змоченою водою. Обидві частини кювети з’єднують в руках і поміщають під прес. Ущільнення пластмаси під пресом слід проводити обережно і поступово.

Пресування проводиться в два етапи. В перший поступовим пресуванням частини кювети не доводять до повного змикання (залишають зазор 1, 5 мм), і після невеликої паузи кювету розкривають для контролю. Після цього приступають до кінцевої пресовки, доводячи частини кювети до повного зєднання. Потім кювети фіксують у бюгель і поміщають у полімеризатор. Полімеризацію проводять у спеціальних полімеризаторах (шляхом кип’ятіння води) або в електричних печах з регулюємою температурою до 150 градусів. Після проведення полімеризації і вивільнення протезів з кювети приступають до їх обробки. Для обробки протезів використовують спеціальні інструменти: шабери трьохгранні, штихелі напівкруглі, прямі і гострі напильники з різними насічками. Спочатку карборундовими камінцями, а потім напильниками знімають залишки пластмаси на границі протеза і обробляють краї протеза до намічених границь. Борами або фрезою оформляють границі протеза біля шийок зубів. Штіхелем знімають всі залишки і нерівності з поверхні протеза, роблячи рівномірну товщину і гладку поверхню.

Поверхню протеза, обернену до слизової оболонки, не обробляють, щоб не порушити архітектоніку і границі, а лише очищають, або звільняють від гіпсу.

Прямим і гострим штихелями знімають лишню пластмасу біля шийок зубів, а також між зубами, надаючи їм натуральний вигляд. Шліфовку протезів проводять з допомогою наждачного паперу. Полірування проводять войлочними і фетровими фільцями різної форми. Спочатку полірують між зубами і самі зуби, весь час змочуючи при цьому поверхню протеза кашецеподібною масою з пемзи. Потім полірують жорсткими щітками до одержання гладкої, блискучої поверхні. Закінчують полірування мягкою щіткою з крейдою до дзеркального блиску.

ВИРІВНЮВАННЯ ОКЛЮЗІЙНОЇ ПОВЕРХНІ ЗУБНИХ РЯДІВ ШЛЯХОМ ПІДВИЩЕННЯ ПРИКУСУ. ВКОРОЧЕННЯ ЗУБІВ

Ці методи є доступними для кожного лікаря і широко використовуються у клініці ортопедичної стоматології. Підвищення прикусу показано у разі незнач­ного вертикального переміщення зубів. Для цього достатньо незначно підви­щити прикус, щоб усунути блокувальні моменти і поліпшити умови для проте­зування.

Прикус підвищують на одиночних коронках, мостоподібних протезах або шинувальних апаратах. Щоб уникнути помилок, необхідно знати, що одномо-ментно підвищувати прикус можна не більше ніж на 2 мм. За необхідності при­кус можна підвищити і більше ніж на 2 мм. Цю процедуру треба проводити у два етапи, щоб запобігти виникненню небажаних реакцій з боку жувальних м'язів та скронево-нижньощелепного суглоба.

Необхідно пам'ятати, що зуби, які утримують висоту прикусу, повинні бути з'єднані в один блок, а само підвищення прикусу не повинно порушувати мно­жинний контакт між зубами.

Укорочення зубів застосовується дуже часто, коли виправлення їх поло­ження неможливо провести ортодонтичним методом. Виправлення деформацій оклюзійної поверхні шляхом укорочення зубів без їх депульпування показано у разі незначного переміщення як у вертикальному, так і в медіо-дистальному напрямках. За наявності значно виражених форм деформацій виникає не­обхідність у депульпуванні зубів. У такому разі необхідно враховувати функціональну цінність зуба, який треба депульпувати, а також виконувати всі вимоги щодо терапевтичного лікування зубів.

ОРТОДОНТИЧНИЙ МЕТОД ВИПРАВЛЕННЯ ОКЛЮЗІЙНОЇ ПОВЕРХНІ ЗУБНИХ РЯДІВ

-

Цей метод дає хороші результати, але має суворо визначені показання до застосування. Метод вимагає подовжених термінів лікування, що не завжди є можливим, а також спричиняє труднощі, з якими стикаються хворі, особливо похилого віку.

На час виправлення оклюзійної поверхні впливають багато чинників: ступінь переміщення зуба, його положення у зубній дузі, стан тканин пародон-та, вік хворого і його загальний стан.

В осіб старшого і похилого віку перебудова здійснюється помалу і прино­сить лише частковий успіх. У людей віком понад 45-50 років необхідно відда­вати перевагу радикальнішим методам, які описані вище.

Апаратурно-хірургічний метод виправлення оклюзійної поверхні зубних рядів не знайшов широкого застосування через складнощі оперативних втру­чань і не завжди позитивний ефект від лікування, особливо у хворих старшого віку із супутніми соматичними захворюваннями.