Загальні риси розвитку науки

На початку XVII – другій половині XIX ст. відбувалося поступове сходження науки до тих її результатів, можливості яких були закладені її родоначальниками; одночасно зростала ейфорія з приводу її практичного застосування. До кінця зазначеного періоду склалася цілісна наукова картина світу. Не залишилося фрагмента дійсності, на пізнання якого не претендувала б наука. Поряд з цим розвивалися наукові міфи і містифікації. На цьому етапі змінювалася взаємодія науки і техніки, як і сама роль техніки в суспільному бутті. Формувалося уявлення про людину як господаря в світі природи.

Ставлення до техніки як до чинника, який визначає могутність держави, стало встановлюватися з початку XVIII ст., у другій половині якого почалося формування техніки промислової революції з використанням досягнень науки. Створювані робочі машини й універсальні парові двигуни дозволяли передавати їм функції, що здійснювалися до цього безпосередньо робітниками. А у XIX в. відбувався розвиток техніки великого машинного виробництва з системою робочих машин, що приводяться в дію паровим двигуном. Наука все більше ставала продуктивною силою суспільства. У свою чергу, в ній з'являлися ідеї, які використовувалися для створення нових типів машин, двигунів, нових галузей виробництва (хімічних, електротехнічних та ін.)

Розвиток науки поставив перед людством три взаємопов'язані проблеми: а) характер наукового мислення, б) функціонування науки як соціального інституту; в) характер суспільних відносин у зв'язку з фактом існування науки.

Цим займалися філософія і соціологія.

Основні ідеї наукового пізнання Нового часу спочатку сформулювали мислителі, які тісно пов'язали себе з громадським життям епохи, що жили в країнах, де інтенсивно розвивалося нове виробництво. Одним із перших заявив про необхідність звернутися до вивчення законів природи для їх практичного використання виходець з великих землевласників Англії, вихованець Кембриджа, глибокий знавець античної філософії, літератор, і політичний діяч Ф. Бекон (1561-1626). Він став лорд-канцлером Англії при Якові I, а потім був звинувачений у корупції. Свою політичну діяльність він поєднував з науковими заняттями, створив план «Великого відновлення наук», написав окремі розділи цієї універсальної, на його думку, системи природничо-наукових знань, що мали практичне значення, розробив метод наукового пізнання (індукцію) і показав, як ним користуватися.

Теоретичні основи нового експериментування, що дає можливість, на його думку, позбутися «обману почуттями розуму» при простому спостереженні природи, заклав великий італієць Г. Галілей (1564-1642). Одним з перших дослідників природи він стверджував універсальний характер формульованих наукою законів Всесвіту. Він же знайшов експериментальне підтвердження теорії Коперника про рух планет навколо сонця. Ввівши принцип инерциального руху, Галілей заклав основи сучасної механіки. Всі ці ідеї прийшли в протиріччя з релігійними догматами, були засуджені судом інквізиції. Галілей на її вимогу покаявся, зберігши тим самим собі життя і подальшу можливість займатися науковими дослідженнями.

Сучасник Галілея, філософ Р. Декарт (1596-1650), фізик і математик, вихованець єзуїтського коледжу Ля-Флеш у Франції, метою своєї діяльності ставив знаходження принципів теоретичного наукового мислення, вважаючи основним з них право на сумнів в істинності найавторитетніших знань. Цього виявилося достатньо для конфлікту з церквою. Він довго жив в Голландії, що вирізнялася тоді відносним вільнодумством, але, гнаний клерикалами, був змушений переїхати в Стокгольм на запрошення королеви Христини для заснування там Академії наук.

Розвиток науки, зростання уваги громадськості до її можливостей привели до створення перших наукових співтовариств нового типу. До їх числа відносяться Лондонське королівське товариство (1662), ідею якого висував ще Ф. Бекон, Французька королівська академія наук (1666). Вони функціонують до теперішнього часу. Початок їх виникненню поклали зборів друзів, які цікавилися наукою. Як писав Спрат, історик Лондонського королівського товариства, «спочатку вони ставили собі тільки одну мету – задовольнити бажання дихати більш свіжим повітрям і спокійно розмовляти один з одним, не побоюючись бути втягнутими в пристрасті і божевілля цього похмурого століття». Свобода спілкування талановитих людей зробила свою справу – наука утвердилася як найважливіший інститут нового часу.

Філософія в XVII – першій половині XVIII ст. створювалася як натурфілософія, наука наук, що дає пояснення результатам природничо-наукових досліджень, а також виробляє методи наукового пізнання, придатні для розуміння спочатку явищ природи, а потім – структури людського суспільства, відносин людей, моралі, права, політики. У XVI – XVII ст. прогресивні промисловці все більш починали розуміти важливе значення науки для розвитку господарства. Підприємці, вчені, техніки-професіонали часто спілкувалися між собою, обговорюючи широке коло питань – від технічних удосконалень на фабриках до соціального облаштування суспільства. Таким було, наприклад, «Місячне товариство», які збиралися в період повного місяця в Бірмінгемі (Англія), в яке входили фабрикант залізних виробів Д. Уілкінсон, горшечних – Веджвуд, доктор Е. Дарвін (дід Ч. Дарвіна), священик і хімік Д. Прістлі, соціальний «фантазер» з Ірландії Еджверт, фабрикант гудзиків, який став потім виробником парових машин, М. Болтон. Друзями цього товариства були філософ і історик Д. Юм, економіст А. Сміт, засновник сучасної геології Геттон. Предметом їх спілкування були конкретно-практична користь науки, реформа системи освіти і т. д.

Успіхи наукового пізнання вели до роздумів про відносність релігійного обґрунтування моральних цінностей. Почалися пошуки світських моральних цінностей, стали розвиватися ідеї безрелігійної освіти суспільства як умови його благополуччя. Діяльність просвітителів стала ідеологічною базою Французької революції (гасла свободи, рівності і братерства), основою розвитку сучасних наук про державу і право. Мудра Катерина II, захопившись листуванням з просвітителями, все ж зупинила своїх російських прихильників: «Ви живіть по-азійському, тільки думайте по-європейськи!»

Наприкінці XVIII – початку XIX в. відбувалася промислова революція в Англії, політичні перетворення в Америці, Франції. Суспільству ставала все більш ясною практична користь науки, як і взаємна зацікавленість наукових досліджень в нових суспільних відносинах. XIX століття – епоха розквіту класичного природознавства. Була створена єдина система наук. Перші дослідження неповторних явищ, що були розпочаті в попередньому столітті І. Кантом і геологами, перетворилися на спектр природно-історичних наук – геологію, палеонтології, біологію, ембріологію і т.д., в рамках яких йшла інтенсивна полеміка про можливості використання знання про сьогодення для розуміння минулого. До середини століття ідея незворотності процесів живої і неживої природи, як і людського суспільства, стала визнаною, а філософська діалектика була заявлена ​ ​ як метод осягнення таких процесів. Роботи Ч. Дарвіна, як і розвиток фізико-математичних наук – термодинаміки, теорії електрики, електромагнетизму, – підірвали віру в універсальність принципів побудови знань в механіці (механічна картина світу) для розуміння всіх природних явищ, заклали основу для формулювання альтернативних картин світу (електромагнітної і т. д.). Водночас природознавство все тісніше пов'язувало себе з виробництвом. З'явилися перші науково-дослідні інститути. Важливим особою став інженер.

Суспільні науки на початку XIX ст. розвивалися досить інтенсивно, що було пов'язано з різкими змінами в самій дійсності, дослідникам відкрилася велика кількість нового емпіричного матеріалу, накопиченим досвідом у самих суспільних науках. Суперечності соціального буття людей зажадали як інтенсивного творення теоретичних моделей цих процесів (політекономії, теорії держави і права, соціології і т. д.), так і ідеологічного вираження груп, що боролися за владу, в тому числі – моделей суспільства соціальної справедливості. Так виник утопізм у формі соціалізму (термін «соціалізм» став широко вживатися з 30-х років XIX ст.). Робилися спроби реальної діяльності з перебудови суспільства на засадах соціальної справедливості: рух бабувістов, «Союз комуністів», колонії соціалістів у США, рух анархістів.

К. Маркс і Ф. Енгельс, аналізуючи соціальні колізії в Європі та США початку XIX ст., спробували дати «діалектично – матеріалістичне» обґрунтування соціалістичним ідеям, використовуючи для своєї концепції німецьку класичну філософію, вчення А. Сміта та інших економістів. Проголосивши ідею перетворення суспільства шляхом класової боротьби і пролетарської революції, вони перетворили своє вчення в ідеологію такої боротьби і заявили про необхідність партійного нею керівництва, чим дали «теоретичне благословення» на нові кровопролиття в ім'я справедливості. У прямому протиріччі з цими ідеями знаходиться релігія, християнське вчення про свободу людської особистості. Природнім є, у зв'язку з цим, активний демарш К. Маркса проти цього вчення: «Релігія – опіум для народу!».

Поряд з численними спробами дати раціоналістичну картину людського буття (і навіть його революційного перетворення) з початку XIX в. став зростати інтерес до таких основ особистості, як її віра, воля, свобода. Були закладені основи лібералізму. На зміну атеїстичному відкиданню релігії прийшли серйозні праці з релігієзнавства. Релігійність знову проявила себе непереборною сутністю людської культури.

Таким чином, теоретична думка у розглянутий нами період пройшла шлях від створення природознавства до революції в його основах. Наука як форма теоретичного мислення перетворилася як в інтелектуальну, так і продуктивну силу суспільства. А постійно зростаючі успіхи від застосування наукових ідей в матеріальному виробництві робили науку в новий час основним дестабілізуючим фактором людського буття.