Зміст договору комісії та умови його виконання

Зміст договору комісії складають права та обов'язки сторін, які певним чином співвідносяться між собою. Комісіонер зобов'язаний вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента; зберігати майно комітента; надати комітентові звіт про ви конання доручення; передати йому все одержане за договором тощо. Хоча у визначенні договору комісії немає вказівки на обов'язки ко­мітента, це не означає, що він має тільки права. Комітент зобов'яза­ний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'яз­ку перед третього особою; виплатити комісіонерові плату за надану йому послугу; відшкодувати витрати, зроблені ним у зв'язку з вико­нанням договору, прийняти виконання договору тощо.

Законодавство встановлює певні правила виконання договору ко­місії, які визначають поведінку сторін за договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1014 ЦК комісіонер зобов'язаний вчиняти правочин на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Це може стосуватися ціни, за яку комісіонер продає або ку­пує майно; способів його зберігання та транспортування; умов, за якими комісіонер його страхує, та інше. Якщо у комітента виникають сумніви, комісіонер має довести, що під час виконання комісійного доручення він діяв сумлінно, правочин вчинено ним на найбільш ви­гідних для комітента умовах, а зроблені витрати були необхідними.

В ЦК вирішується питання щодо вигоди, яку комісіонер додатково отримав за договором, який він уклав із третьою особою. Якщо ко­місіонер визначив умови договору, а комітент вчинив правочин на більш вигідних умовах, то відповідно до ч. 2 ст. 1014 ЦК вигода, яку одержав комісіонер, належить комітентові. Треба вважати, що сторо­ни можуть визначити іншій, ніж установлено в законі, режим вигоди, яку одержав комісіонер. Виходячи з ч. З ст. 6 ЦК, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Тому є підстави вва­жати, що сторони за договором комісії можуть, наприклад, встанови­ти, що вигода, у разі її отримання, буде належати не комітентові, а ко­місіонерові або їм обом у певних частках.

У зв'язку з тим, що комісіонер діє за рахунок комітента, він має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконан­ням своїх обов'язків (ст. 1024 ЦК). Такі витрати можуть бути пов'яза­ні з переїздом комісіонера в іншу місцевість для здійснення правочину, необхідністю оренди транспортних засобів або приміщення, зберіганням або страхуванням майна тощо. Право на відшкодування витрат за певних умов зберігається за комісіонером навіть у разі, як­що він не виконав комісійного доручення і не вчинив правочин. Ко­місіонер може отримати відшкодування якщо: а) він вжив усіх захо­дів щодо вчинення правочину; б) не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали (наприклад, різка зміна цін на ринку певних то­варів або послуг, відсутність необхідного товару тощо).

Комісіонер зобов'язаний діяти відповідно до вказівок комітента (ч. 1 ст. 1014 ЦК). При вчиненні договору з третьою особою може ви­никнути непередбачена ситуація, коли комісіонер не може виконати усі вказівки комітента. У такому разі необхідно отримати нові розпо­рядження комітента щодо виконання правочину. Комісіонер має право відступити від вказівок комітента і вчинити правочин на інших, ніж передбачено договором доручення умовах, за двох обставин: а) якщо цього вимагають інтереси комітента; б) комісіонер не міг по­передньо запитати комітента або не одержав від нього відповіді на свій запит у розумний строк. Особливі правила встановлено щодо ко­місіонера, який є підприємцем. З урахуванням того, що такий ко­місіонер діє за обставин, які можуть вимагати термінового прийняття рішення, йому за згодою комітента може бути надано право відступа­ти від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обо­в'язковим повідомленням комітента про допущені відступи.

В ЦК встановлені спеціальні правила, які стосуються відступу ко­місіонера від вказівок комітента під час вчинення ним договорів ку­півлі та продажу майна (чч 3, 4 ст. 1017 ЦК). Це пояснюється пріори­тетним застосуванням договору комісії саме в цій сфері. Кодекс регулює два види відносин, які тут можуть виникнути: 1) комісіонер продав майно за нижчою ціною порівняно з тією, яка була встановле­на комітентом; 2) комісіонер купив майно за вищою ціною, ніж була визначена. Зрозуміло, що як у першому, так і у другому випадку ко­місіонер відступив від вказівок комітента щодо умов договору і не в найкращий для нього спосіб, тому така ситуація потребує спеціально­го законодавчого вирішення.

Якщо комісіонер продав майно за нижчою ціною, він повинен за­платити різницю комітентові. Внаслідок цього останній отримує ту ціну, за якою він хотів продати майно. Ця норма є способом забезпе­чення інтересів комітента і певною санкцією проти комісіонера, який діяв неправомірно. Комісіонер звільняється від обов'язку сплатити різницю в ціні, якщо доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки. Дії комісіонера щодо продажу майна за нижчою ціною можуть бути вимушеними і пояснюватися реальною ситуацією, яка склалася на ринку товарів. Комісіонер має довести, що він продав майно, хоча і за нижчою ніж за договором, але найбільш вигідною ціною, яка могла бути одержана за таких умов, а непродаж майна, враховуючи тенденції розвитку ринку, міг спричинити ще більші збитки для комітента. Доказ зазначених обставин достатній для ко­місіонера, який є підприємцем, і якому було надано право відступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це. Якщо за ниж­чою ціною продав майно інший комісіонер (не підприємець) він має довести, що не міг попередньо запитати комітента про необхідність знижки ціни або не отримав у розумний строк відповіді на свій запит.

Якщо склалася протилежна ситуація й комісіонер купив майно за вищою, ніж була погоджена, ціною для забезпечення своїх інтересів комітент може: а) не прийняти майно, яке комісіонер придбав для нього, сповістивши останнього про своє рішення в розумний строк після отримання повідомлення про цю купівлю; б) отримати різницю у ціні від комісіонера, який вимушений буде це зробити, бо вийшов за межі, встановлені комітентом. Якщо комісіонер зробив відповідну доплату за майно, комітент не має права відмовитися від прийняття виконання договору.

Комітент зобов'язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою (ч. 1 ст. 1016 ЦК). Існує чимало випадків, коли комісіонер не може здійснити виконання доручення, якщо комітент не забезпечить йому необхідних умов (ко­місіонер не може продати майно, яке належить комітентові, у зв'язку з тим, що товар не поступив на його склад; комітент не забезпечив ко­місіонера необхідними документами, які підтверджують якість това­ру, не надав технічної документації щодо його експлуатації тощо). У разі невиконання комітентом обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 1016 ЦК, може ставитися питання про застосування правил щодо простро­чення боржника (ст. 613 ЦК). Відповідно до цього, якщо кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'я­зок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час простро­чення кредитора.

Договір комісії не передбачає обов'язковості особистого його ви­конання комісіонером, як це має місце, наприклад, за договором дору­чення. Тому допускається заміна комісіонера на іншу особу - субкомісія. Така заміна здійснюється за певними правилами (ст. 1015 ЦК).

По-перше, для її проведення необхідна згода комітента. Укладаю­чи договір комісії, комітент веде справи з чітко визначеною особою, її заміна безпосередньо зачіпає його інтереси і може відбитися на ре­зультаті виконання доручення. Тому він вправі не погодитися на кан­дидатуру субкомісіонера, яку пропонує комісіонер, або взагалі на можливість його заміни. Це пояснює необхідність отримання згоди комітента на передачу повноважень комісіонера іншій особі. У ви­няткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, ко­місіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента.

По-друге, навіть здійснивши передачу своїх повноважень субкомісіонеру, комісіонер залишається відповідальним за його дії перед комітентом. Це означає, що у разі невиконання субкомісіонером зав­дання, перед комітентом відповідати буде комісіонер, а не субкомісіонер. Дане правило пояснюється тим, що субкомісія не є різнови­дом заміни боржника в зобов'язанні (переведення боргу), відповідно до конструкції якої права та обов'язки боржника переходять до іншої особи (ч. 1 ст. 512, статті 520-523 ЦК). У даному випадку йдеться про виконання обов'язку боржника іншою особою (ст. 528 ЦК). Таке ви­конання допускається, якщо воно передбачено договором сторін. При цьому, виходячи із загальних правил (ч. 2 ст. 528 ЦК), у разі не­виконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

По-третє, за договором субкомісії комісіонер стає кредитором, який має право вимагати від субкомісіонера виконання доручення.

У зв'язку з цим він набуває щодо останнього прав та обов'язків ко­мітента. Комісіонер вправі блокувати виникнення прямих відносин між комітентом та субкомісіонером. Відповідно до цього комітент не має права без згоди комісіонера вступати у відносини з субкомісіо­нером. Якщо комісіонер не заперечує проти встановлення прямого контакту між комітентом та субкомісіонером, то вступає в дію прави­ло ч. 1 ст. 528 ЦК, відповідно до якого кредитор (комітент) зобов'яза­ний прийняти виконання наданого ним доручення, якщо воно запро­поноване за боржника іншою особою (субкомісіонером).

Комісіонер вчиняє з третьою особою договір за власним розсудом, визначаючи особу свого контрагента. При цьому він має діяти, вихо­дячи з вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК), застосовую­чи такі застережні заходи, які тільки можливі для створення умов, найбільш вигідних для комітента. Разом із тим може виникнути ситу­ація, коли третя особа (контрагент) не виконує договору, укладеного з нею комісіонером (не передає майно, яке було оплачено комісіоне­ром, не сплачує за отриманий товар обумовлену грошову суму тощо).

За загальним правилом комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору (ч. З ст. 1016 ЦК). Це пояс­нюється тим, що комісіонер не може відповідати за дії іншої особи -контрагента за договором, бо це вже виходить за межі його можли­востей. Однак на комісіонера за таких обставин покладаються певні обов'язки.

По-перше, він зобов'язаний негайно повідомити комітента про не­виконання третьою особою правочину, який було вчинено в його інте­ресах. По-друге, комісіонер зобов'язаний зібрати та забезпечити дока­зи, які є необхідними для майбутнього позову — акти про недоліки майна, його втрату, недостачу та пошкодження, банківські документи, страхові свідоцтва (поліси, сертифікати) тощо. Комісіонер має право це робити у зв'язку з тим, що саме він є стороною договору і йому як кредитору належить право вимоги до третьої особи. Разом з тим з ура­хуванням особливостей відносин, які виникають із договору комісії, комітент може вимагати від комісіонера відступлення йому права ви­моги до третьої особи. Таке відступлення проводиться за загальними правилами заміни кредитора в зобов'язанні (статті 512-519 ЦК).

У деяких випадках при невиконанні зобов'язання третьою особою може виникати відповідальність самого комісіонера. Це можливо за двох підстав: а) комісіонер був необачним при виборі особи, з якою він вчинив правочин; б) комісіонер поручився за виконання договору третьою особою (делькредере). У першому випадку відповідальність може виникати, якщо комісіонер, наприклад, вчинив правочин з юри­дичною особою щодо якої була відкрита ліквідаційна процедура або з представником, який діяв без необхідних повноважень, а також за ін­ших обставин, коли є підстави вважати, що комісіонер діяв у виборі контрагента необачно.

У другому випадку йдеться про ситуацію, коли комісіонер пору чився за виконання договору третьою особою. Як уже зазначалося, делькредере не є одним із способів забезпечення виконання зобов'я­зання. Хоча відносини, які виникають за договором комісії, коли ко­місіонер дає запоруку щодо дій третьої особи, зовні схожі з тими, що виникають у відносинах поруки, за своєю юридичною природою во­ни не є тотожними. Порука виникає у тому разі, коли поручитель по­ручається за третю особу перед кредитором, який сам є стороною в договорі. Так, за договором купівлі-продажу, який виникає між дво­ма сторонами, поручитель поручається за виконання зобов'язання покупцем і бере на себе обов'язок у разі невиконання ним договору забезпечити його. Таким чином, поручитель не є стороною договору купівлі-продажу, а виступає як особа, яка допомагає належному ви­конанню зобов'язання й забезпеченню прав продавця. За договором комісії ситуація інша: стороною в договорі, тобто кредитором, висту­пає сам комісіонер. Він поручається за його виконання не перед сто­роною в договорі, як це має місце у разі поруки, а перед особою, в ін­тересах якої він діє - комітентом. Делькредере може розглядатися як спосіб забезпечення майнових інтересів кредитора. Якщо комісіонер поручається за третю особу, він бере на себе певні зобов'язання перед комітентом щодо виконання правочину, який буде вчинено за участю третьої особи. Причому за це комісіонер отримує від комітента до­даткову плату. Тому в разі невиконання договору особою, за яку по­ручився комісіонер, перед комітентом відповідає він, а не третя осо­ба. В цьому також полягає відмінність делькредере від способів забезпечення виконання зобов'язання, зокрема, поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК у разі порушення боржником зобов'язання, забезпе­ченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредито­ром як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За договором комісії не виникає солідарної або субсидіарної відповідальності, пе­ред комітентом відповідає лише одна особа - комісіонер.

Певне значення має питання щодо належності майна, яке комісіо­нер отримав за правочином, який він вчинив із третьою особою. ЦК відтворює традиційну конструкцію, відповідно до якої майно, при­дбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦК). За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передання йому майна (ч. 1 ст. 334 ЦК). Інше може бути встановлено договором або законом.

Щодо договору комісії ст. 1018 ЦК встановлює спеціальне прави­ло. Воно полягає в тому, що комітент стає власником майна, яке при­дбав для нього комісіонер, ще до його одержання, із моменту, коли його одержав комісіонер. Ця норма має імперативний характер і не може змінюватися за домовленістю сторін, бо інша конструкція свід­чила би про наявність не договору комісії, а іншого договору (ку­півлі-продажу, міни тощо). Наприклад, одна особа купує майно від свого імені і набуває щодо нього право власності з метою продати його в майбутньому іншому суб'єкту. В такому випадку наявними є два самостійних договори купівлі і продажу, а не договір комісії, за яким одна особа купує річ для іншої.

Ця обставина тягне за собою цілу низку важливих юридичних наслід­ків. По-перше, у зв'язку з тим, що комітент є власником майна, яке було одержане комісіонером, для останнього воно є чужим майном. Тому комісіонер повинен передати комітентові все одержане за договором комісії (ч. 1 ст. 1022 ЦК). При цьому комісіонер повинен надати ко­мітентові звіт про виконання доручення, в якому вказати дані про вчине­ний ним правочин (правочини), свої витрати, пов'язані з виконанням до­ручення, умови відступу від вказівок комітента тощо.

По-друге, комісіонер зобов'язаний зберігати майно комітента. Ко­місіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або по­шкодження майна комітента (ч. 1 ст. 1021 ЦК). У зв'язку з тим, що ко­місіонер до передачі майна комітенту тримає його у себе, він повинен поводитися з ним певним чином, враховуючи, що має справу з чужим майном. У цьому разі не виникає потреби вчинення спеціального до­говору зберігання, бо обов'язок комісіонера зберігати майно випли­ває із суті договору комісії. Комісіонер зобов'язаний вжити заходів щодо охорони прав та інтересів комітента за двох обставин: а) якщо при прийнятті майна, що надійшло від комітента, або майна, що на­дійшло для комітента, будуть виявлені недостача або пошкодження; б) у разі завдання шкоди майну комітента. У таких випадках комісіо­нер повинен скласти відповідні акти прийому товару, які б свідчили про недостачу або пошкодження майна, зібрати необхідні докази, здійснити дії щодо перевезення майна в інше місце, в якому йому не буде загрожувати небезпека тощо. Комісіонер повинен негайно по­відомити комітента про ситуацію, яка виникла, та про свої дії.

Для підвищення захисту інтересів комітента на комісіонера може бу­ти покладено обов'язок за рахунок комітента застрахувати майно, яке він одержить за договором із третьою особою (майнове страхування). Якщо комісіонер виконав це доручення, то в разі пошкодження або зни­щення майна (страховий випадок) виникають відносини, що регулюю­ться нормами гл. 67 ЦК. Якщо комісіонер не виконав обов'язку щодо страхування майна, він особисто відповідає перед комітентом за його втрату, недостачу або пошкодження (ч. З ст. 1021 ЦК).

По-третє, комітент як власник, за загальним правилом несе ризик ви­падкового знищення та випадкового пошкодження майна. Таким чином, якщо майно, яке належить комітентові, буде знищено або пошкоджено за випадковими обставинами, збитки понесе комітент, який не має права вимагати їх відшкодування від будь-якої особи. Це правило не є імпера­тивним. Відповідно до ст. 323 ЦК такий ризик несе власник, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, сторони за договором ко­місії можуть встановити, що ризик випадкового знищення та пошкод­ження майна до його передачі комітентові несе комісіонер або розпо­ділити такий ризик між собою у певних частках.

По-четверте, на майно, яке належить комітентові і перебуває у ко­місіонера, на загальних підставах може бути звернене стягнення за вимогами кредиторів комітента. ЦК встановлює спеціальне правило, що спрямоване на захист інтересів комісіонера у разі, коли комітент не виконує своїх обов'язків за договором комісії. Згідно зі ст. 1019 ЦК комісіонер має право для забезпечення своїх вимог притримати річ, яка мас бути передана комітентові. При цьому комісіонер відпо­відає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо вони сталися з його вини; комісіонер, як кредитор, не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе (чч. 2, 3 ст. 595 ЦК); комісіонер несе ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 594 ЦК). Якщо комітент оголошений банкрутом, правила що­до притримання речі перестають діяти. Комісіонер вважається заставодержателем притриманої ним речі. У зв'язку з тим, що вимоги кре­диторів, які забезпечені заставою, задовольняються у першу чергу (Закон України «Про відновлення платоспроможності боржником або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р.)[4], комітент має переважне перед іншими кредиторами право щодо захисту своїх май­нових прав.

Інтереси комісіонера можуть задовольняться ще одним шляхом. Відповідно до ст. 1020 ЦК комісіонер має право відраховувати на­лежні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента. Це можливо лише за умови, якщо інші креди­тори комітента не мають переважного перед ним права на задоволен­ня своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові.

Стаття 1018 ЦК встановлює, що власністю комітента є майно, яке було для нього придбано комісіонером. Не викликає сумніву той факт, що комітенту належить також майно, яке він передав комісіоне­ру для продажу. Так моделюються відносини в договорі консигнації, який є різновидом договору комісії. Його сутність полягає в тому, що комітент, який є виробником певного товару, передає його на склад комісіонера для подальшого продажу від імені комісіонера. Якщо певна кількість товару не буде продана, комісіонер може повернути її комітентові або купити для себе. Хоча комісіонер (консигнатор) про­дає майно від свого імені, він не набуває на нього права власності. Та­ким чином, протягом усього часу, поки товар перебуває у комісіоне­ра, його власником є комітент.

Комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. У свою чергу, комітент зобов'язаний: прийняти від комісіонера все належно виконане за договором і огля­нути придбане для нього майно. Якщо в ньому будуть виявлені певні недоліки, комітент зобов'язаний повідомити комісіонера про вказану обставину негайно. Може він висловити й певні заперечення щодо звіту комісіонера. Комітента можуть не влаштовувати наведені у звіті суми витрат комісіонера або субкомісіонера, дані про необхідність виконання тих чи інших дій тощо. Про свої заперечення щодо звіту комітент має повідомити комісіонера протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. В іншому випадку звіт комісіонера вважається при­йнятим (статті 1022, 1023 ЦК).

Договір комісії може припинятися на загальних підставах. На відміну від розірвання договору, яке передбачає згоду сторін (ч. 1 ст. 651 ЦК), договір комісії може припинитися за ініціативи однієї з них. В ЦК закріплені дві підстави такого припинення: а) відмова від договору комітента (ст. 1025 ЦК); б) відмова від договору комісіоне­ра (ст. 1026 ЦК).

Стосовно вирішення питання щодо припинення договору комісії, комітент, у порівнянні з комісіонером, має певні переваги: за загаль­ним правилом, він може відмовитися від договору у будь-який час. Не зобов'язаний він також пояснювати комісіонерові підстави своєї від­мови. Разом з тим закон захищає й інтереси останнього. Відмова ко­мітента безпосередньо торкається інтересів комісіонера, бо внаслідок такої відмови останній вимушений змінювати свої плани, спрямову­вати свою діяльність в інших напрямах, шукати контрагентів за нови­ми договорами тощо. Це має особливе значення, якщо договір комісії було укладено без визначення строку, й відносини між комітентом і комісіонером мали тривалий, постійний характер. У таких випадках комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів (ч. 2 ст. 1025 ЦК). Якщо договір ко­місії мав строковий характер, правило щодо обов'язкового по­відомлення про відмову від нього не застосовується, і комітент вправі повідомити комісіонера про своє рішення і у більш стислі строки.

При відмові комітента від договору постає питання щодо долі май­на, яке залишилося у комісіонера. Комітент має розпорядитися ним у строк, який було встановлено в договорі (якщо це мало місце), а за його відсутності - негайно. Це правило також спрямоване на забезпе­чення інтересів комісіонера. Майно, яке він тримає у себе, може бути значним за обсягом, кількістю та загальною вартістю, воно може по­требувати спеціального догляду та відповідних умов зберігання. Зна­ходження такого майна у комісіонера (на його складах) є цілком обґрунтованим під час дії договору комісії і перестає бути таким після його припинення. Тому і встановлено правило щодо скорішого ви­рішення комітентом питання про розпорядження своїм майном. У ра­зі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право пе­редати це майно на зберігання за рахунок комітента іншим особам або продати його за найвигіднішою для комітента ціною.

У випадку відмови комітента від договору між сторонами прово­дяться необхідні розрахунки. Комісіонер має право на: а) відшкоду­вання витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням договору; б) пла­ту за фактично вчинені дії (ч. 4 ст. 1025, ч. 5 ст. 1013 ЦК). Договір комісії передбачає, що комісіонер діє за рахунок комітента, тому усі витрати, які комісіонер зробив під час виконання доручення, мають бути відшкодовані комітентом. Що ж стосується плати, яку комітент повинен сплатити комісіонерові, то її розмір обмежується тільки фак­тично вчиненими діями комітента. Це пояснюється тим, що комісіо­нер не виконав свого обов'язку в повному обсязі і не вчинив договір, який передбачався сторонами в договорі комісії. Хоча вини комітен­та в цьому немає, бо ініціатива припинення договору надходила від комітента, комісіонер не може претендувати на плату, яка б йому на­лежала у разі виконання доручення в повному обсязі. Закон не перед­бачає також відшкодування комітентом збитків, які можуть виникну­ти у комісіонера у зв'язку з припиненням договору.

Договір комісії може бути припинено не тільки за ініціативою ко­мітента, а й при відмові від договору комісіонера (ст. 1026 ЦК). Проте це можливо лише у деяких випадках. Відповідно до ч. 1 ст. 1026 ЦК, комісіонер не вправі відмовитися від договору комісії, якщо цей дого­вір мав строковий характер, тобто в ньому було встановлено строк його дії. Таке положення спрямовано на захист інтересів комітента й встановлення необхідної стабільності у відносинах між сторонами. Комітент, який доручив виконання договору іншій особі, має бути впевнений у тому, що його доручення буде виконано. Насамперед це має значення у випадках, коли строк виконання договору був обумов­лений сторонами і давав комітенту підстави розраховувати на його ви­конання протягом певного часу. Інша справа, коли такий строк вста­новлено не було. Зазвичай це свідчить про тривалість відносин між сторонами, їх постійний характер (наприклад, за договором про на­дання брокерських послуг (брокерське обслуговування) комісіонер (брокер) постійно здійснює в інтересах комітента правочини щодо купівлі-продажу товару). Відносини, які мають безстроковий характер, можуть бути припинені з ініціативи комісіонера, але при виконанні ним певних дій. По-перше, комісіонер повинен повідомити комітента про свою відмову не пізніше ніж за тридцять днів; по-друге, вжити за­ходів, необхідних для збереження майна комітента.

Після відмови комісіонера від договору комітент повинен розпо­рядитися своїм майном, яке знаходиться у комісіонера. Це можуть бути речі, які були надані йому для виконання доручення, або частко­во отримані від контрагента за договором для передачі комітенту. Для розпорядження таким майном комітенту надається п'ятнадцять днів від дня отримання ним повідомлення комісіонера про відмову від договору. В іншому випадку у комісіонера виникає право: а) пере­дати майно на зберігання за рахунок комітента; б) продати його за найвигіднішою для комітента ціною.

Ще однією підставою припинення договору комісії, яка спеціально визначена в гл. 69 ЦК, є смерть фізичної особи або припинення юри­дичної особи (ст. 1027 ЦК). Як уже зазначалося, договір комісії не має такої ознаки, як особисто-довірчий характер відносин між його сторонами. Це знаходить свій відбиток і на вирішенні питання щодо припи­нення договору комісії. За загальним правилом, у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи - комісіонера договір комісії припиняється. Разом із тим такі наслідки виникають не завжди. Якщо юридична особа - комісіонер припиняється з переданням усього на­лежного їй майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам, тобто якщо має місце правонаступництво (ст. 104 ЦК), договір комісії може зберігати свою силу. Вирішення цього питання залежить від комітен­та. Договір комісії не припиняється, якщо комітент згодний продов­жити його дію і його влаштовує особа нового комісіонера - правона­ступника юридичної особи. В іншому випадку комітент протягом строку, встановленого для заявлення кредиторами своїх вимог (ч. 4 ст. 105 ЦК), має повідомити про свою відмову від договору комісії.

ЦК не передбачає правил щодо окремих видів договору комісії. В ньому закріплене загальне правило, відповідно до якого законом можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих видів майна (ст. 1028 ЦК). Такий підхід у цілому є виправданим. Дійсно, в ЦК мають бути закріплені основні, найбільш важливі нор­ми щодо договору комісії. Норми, які б враховували особливості окремих видів відносин, що випливають із договору комісії, можуть знайти своє закріплення в спеціальних нормативних актах. Звертає на себе увагу один важливий момент: відповідно до ст. 1028 ЦК регулю­вання окремих видів договору комісії має здійснюватися законами, а не підзаконними нормативними актами, як це нерідко має місце сьо­годні (наприклад, Правила комісійної торгівлі непродовольчими то­варами, затверджені наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України від 22 березня 1995 р. №79/615). Такий під­хід потребує прийняття відповідних законів, які б регулювали відно­сини, що виникають в окремих видах договору комісії.

[1] Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 1. - Ст. 1.

[2] Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30.

[3] Від «легітимація» - посвідчення права, повноваження.

[4] Офіційний вісник України. - 1999. - № 33. - Ст. 1699.