Основна частина - 75 ХВ. Методичні вказівки. Послідовно викладати основний зміст навчальних питань лекції: основні визначення і формулювання

Методичні вказівки. Послідовно викладати основний зміст навчальних питань лекції: основні визначення і формулювання, постановка завдань і шляхи їх вирішення, логічні докази (вихідні дані, метод і етапи вирішення, кінцеві результати), висновки з окремих питань і лекції в цілому. Розкрити зміст та особливості пізнавальних процесів особистості військовослужбовця. Ознайомити курсантів із особливостями функціонування емоційно-вольової сфери особистості в умовах військової діяльності.

Слайд 5

1. Пізнавальні процеси особистості – 40 хв.

Розкрити зміст та особливості пізнавальних процесів особистості військовослужбовця.

Важлива проблема вiйськової психологiї – дослідження функціонування і розвитку психiчних процесiв особистостi воїна в умовах вiйськової дiяльностi. Суттєвою задачею також є вивчення їхніх проявів у бойовiй обстановцi й розробка вiдповiдних рекомендацiй для командирiв з метою ефективного управлiння пiдроздiлами під час виконання ними рiзноманiтних бойових завдань.

Пізнавальна діяльність – це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності.

Пiзнавальнi процеси – складові частини будь-якої людської дiяльності, у тому числi й вiйськової, i забезпечують ту чи iншу її ефективнiсть. Вони дають можливiсть вiйськовослужбовцю обирати заздалегiдь мету, план i змiст майбутньої бойової дiяльностi, передбачати перебiг цiєї дiяльностi, прогнозувати результати своїх дiй i управляти ними в мiру їх виконання.

Людина народжується з досить розвиненими задатками до пiзнавальної дiяльностi, однак пiзнавальнi процеси немовляти спочатку неусвiдомлені, iнстинктивні, потiм дитина навчиться управляти ними. Цей процес триває i протягом вiйськової служби. Тому глибокi знання закономiрностей прояву психiчних пiзнавальних процесiв допомагає офiцеровi цiлеспрямовано органiзовувати навчально-виховний процес у пiдроздiлi, ефективно керувати учінням, вихованням та самовихованням пiдлеглих.

Таким чином, офiцер має чiтко з’ясувати, що психiчнi пiзнавальнi процеси формуються в дiяльностi, а природженими можуть бути тільки задатки як передумови або умови розвитку здiбностей. Тому під час органiзацiї вiйськово-педагогiчного процесу в пiдроздiлi він має враховувати основнi закономiрностi функцiонування й розвитку пiзнавальних процесiв, до яких належать вiдчуття, сприймання, увага, уявлення, пам’ять, мислення, мовлення та уява.

У психологiї кожний з цих процесiв вивчається i розглядається окремо вiд iнших, але не тому, що розвиваються вони незалежно один вiд одного, а тiльки з метою бiльш глибокого їх вивчення та розгляду. Але насправдi всi цi процеси органiчно взаємопов’язанi та взаємозумовленi. Кожен iз них впливає на перебіг iнших процесiв i неможливий без них.

Тут ми розглянемо деякi пiзнавальнi процеси, якi мають суттєве значення для вiйськової дiяльностi. Повсякчас на воїна безпосередньо дiють звуки, кольори, запахи, тепло, холод тощо, силу яких, власне, i наявнiсть їх узагалi, він може визначати лише завдяки iснуванню такого психічного явища в людинi, як вiдчуття.

Слайд 6

Відчуття є первинним процесом, з якого починається пізнання навколишнього світу.

Відчуття – пізнавальний психічний процес відображення у психіці людини окремих властивостей та якостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на її органи чуттів.

Слайд 7

Фiзiологiчна основа вiдчуттiв – складна дiяльнiсть органiв чуття. I.П.Павлов назвав цю дiяльнiсть аналiзаторною, а системи складно організованих клiтин, якi безпосередньо здiйснюють аналiз, синтез подразникiв, – аналiзаторами.

Залежно вiд мiсця подразника, розрiзняють такі види почуттів:

а) екстероцептивнi (подразник мiститься поза людиною);

б) iнтероцептивнi (подразнення вiд внутрiшнiх органiв);

в) пропрiоцептивнi (подразнення вiд м’язiв тiла).

Екстероцептивнi вiдчуття, у свою чергу, подiляють на контактнi й дистанцiйнi. До контактних належать тактильнi, температурнi та смаковi вiдчуття, до дистанцiйних – вiдчуття свiтла, звуку, а також запаху. До iнтероцептивних належать такі, що йдуть вiд внутрiшнiх органiв (голод, утома, напруження, бiль тощо). Пропрiоцептивними є вiдчуття, що визначають положення тiла, а також вiдчуття рiвноваги та прискорення.

Усi вiдчуття подiляють на зоровi, слуховi, нюховi, смаковi, шкiрянi, кiнестезичнi, вiдчуття рiвноваги, органiчнi.

Зоровi вiдчуття виникають унаслiдок дiї променiв свiтла на сiткiвку ока. Завдяки зоровим вiдчуттям людина отримує близько 90% iнформацiї про навколишнiй свiт: вона пiзнає освiтленiсть, колiр речей, їх розмiри, пропорцiї, конструкцiю, обсяг, розмiщення в просторi. За допомогою зору людина може розрiзняти до 180 кольорових тонiв i бiльш 10000 вiдтiнкiв мiж ними. Колiр впливає на емоцiйний стан людини.

Слуховi вiдчуття. Велике значення в дiяльностi вiйськовослужбовця, зокрема зв’язкiвця, мають слуховi вiдчуття, що виникають як результат дiй звукових хвиль на кортiїв орган – рецепторний апарат слухового аналiзатора. Людина може сприймати звуки з частотою коливання вiд 16 до 20000 Гц.

Шкiрнi вiдчуття виникають унаслiдок механiчної та термiчної дiї на шкiру або слизовi оболонки, збудження з яких передається на пост центральну звивину головного мозку. Їх подiляють на тактильнi (дотик, тиск, вiбрацiя), температурнi (холод, тепло), больовi.

Нюховi вiдчуття виникають при подразненнi специфiчних рецепторних клiтин слизовi оболонки носа.

Смаковi рецептори мiстяться на поверхнi язика, заднiй поверхнi горла, пiднебiння та в надгортаннику. Класифiкують вiдчуття солодкого, кислого, соленого, гiркого.

Руховi вiдчуття характеризують положення та перемiщення частин тiла у просторi, ґрунтуються на сигналах, що надходять вiд пропрiорецепторiв.

Вiдчуття рiвноваги. Рецептором його є вестибулярний апарат, який передає подразники у скроньову частину кори головного мозку, сигналiзує про положення тiла людини в просторi. Це має особливе значення для воїнів.

Глибокi знання про навколишню дiйснiсть воїн одержує завдяки сприйманню. Вiдчуття i сприймання є послiдовними щаблями єдиного процесу суттєвого пiзнання i нерозривно пов’язанi одне з одним.

Слайд 8

Сприймання – це психiчний процес, який полягає в цiлiсному вiдображеннi предметiв i явищ навколишнього свiту пiд безпосереднiм впливом фiзичних подразникiв на рецептори органiв чуття. При цьому сприймання має суб’єктивний характер, бо воно залежить вiд попереднього досвiду i знань.

Фiзiологiчну основу сприймання становить взаємодiя рiзних аналiзаторних систем або окремих частин одного й того ж самого аналiзатора й утворення на основi цього умовних рефлексiв на комплекснi подразники, внаслідок чого у людини виникає бiльш або менш складний образ предмета чи явища в цiлому.

Вони подiляються на зоровi, слуховi, дотиковi, руховi та iншi, вiдповiдно до переважаючої ролi одного з аналiзаторiв, що беруть участь в актi сприймання. А коли в сприйманнi бере участь система аналiзаторiв, виникають складнi комбiнованi сприймання.

Сприймання характеризується такими основними закономiрностями: цiлiснiстю, вибiрковістю (структурністю), предметністю, константнiстю, осмисленiстю (усвідомленістю), апперцепцiєю. Сприймання завжди цiлiсне.

Вибiрковiсть сприймання виявляється в наданнi переваги одним об’єктам, явищам або їх властивостям над iншими.

Константнiсть сприймання полягає у вiдносно бiльшій чи меншій довготривалiй постiйностi окремих властивостей i якостей об’єктiв, незалежно вiд змiн, що вiдбулися з ними.

Узагальненість (усвідомленість). Усвiдомлення сприймання пов’язане з розумiнням сутностi об’єкта, можливiстю вiднести його до певної групи класу, узагальнити його в словi, вловити схожiсть зі знайомими нам об’єктами.

Апперцепцiя – залежнiсть сприймання вiд попереднього досвiду, вiд загального змiсту психiчної дiяльностi людини та її iндивiдуальних особливостей, а також вiд професiї.

У вiйськовiй дiяльностi має мiсце перекручене сприймання об’єкта, яке називається iлюзiєю. Вона широко застосовується у вiйськовiй справi для маскування вiйськ.

Слайд 9

Слайд 10

Слайд 11

Слайд 12

На органи чуття воїна одночасно дiє безлiч рiзноманiтних подразникiв. Але не всi вони безпосередньо підпадають в зону свiдомості. Вибiрковий, цiлеспрямований характер психiчної дiяльностi становить сутнiсть уваги.

Слайд 13

Увага – це спрямованiсть i зосередженiсть свiдомостi на певному предметi чи явищi, що становить iнтерес, у результатi чого людина сприймає їх найбiльш чiтко, повно i ясно.

Слайд 14

Види уваги. За характером походження i реалізації розрiзняють два види уваги: мимовiльну i довiльну. Увагу, зумовлену сильними, контрастними, значущими подразниками, що дiють на воїна яскравiстю, несподiванiстю, називають мимовiльною. Прояв довiльної уваги пов’язаний з використанням вольового зусилля, тобто виявляється, коли людина ставить перед собою певнi завдання i намагається їх розв’язати.

Слайд 15

Характерними властивостями уваги є обсяг, розподiленiсть, здатнiсть до переключення, вiдволiкання, стiйкiсть, зосередженiсть, неуважнiсть.

Пiд обсягом уваги розумiють кiлькiсть предметiв або явищ, якi воїн утримує одночасно в своїй свiдомостi.

Слайд 16

Як правило, у природних умовах свiдомiсть воїна вiдображає 7+/-2 предмети.

Разом із тим воїн здатний розподiляти свою увагу; при цьому вiн одночасно може виконувати двi та бiльше дiй.

Здатнiсть воїна довiльно i свiдомо змiнювати спрямованiсть своєї дiяльностi забезпечується переключенням уваги, що визначається швидкiстю переходу вiд одного виду діяльності до iншого.

Слайд 17

Спрямувавши увагу на обраний об’єкт, воїн вiдволiкається вiд iнших предметiв i явищ. Таке вiдволiкання уваги вiд iнших предметiв i явищ – найважливiша умова успiшного сприйняття обраного об’єкта. Тим часом у процесi навчання та виховання буває небажане вiдволiкання, вiдвернення уваги. Тому офiцер має добре знати основнi прийоми управлiння увагою підлеглих. Відволікання уваги, як правило, негативно позначається на основнiй дiяльностi, чого не можна сказати про таку властивiсть, як зосередженiсть. Вона виявляється в тому, що воїн порiвняно довго може спрямовувати увагу на обраний об’єкт, незважаючи на дiю стороннiх подразникiв.

Практична дiяльнiсть воїна потребує стiйкостi уваги. Той, хто має стiйку увагу, здатен досить довго, якщо це потрiбно, зосереджуватися на обраному об’єктi. Увага воїна, за умови цiкавої та не дуже важкої роботи, може тривати без помiтних коливань 30-40 хв. Стiйкiсть її досягає оптимуму в 34 роки.

Таким чином, увага є головною умовою для здiйснення пiзнавального процесу.

Слайд 18

Наступним фундаментальним пiзнавальним процесом є пам’ять. Якщо сприймання – це початковий етап пiзнавального процесу, вiдображення об’єктивної реальностi, що дiє на нашi органи чуття в даний час, то пам’ять – це вiдображення об’єктивної реальностi, але тiєї, що дiяла в минулому. Пам’яттю називається здатнiсть iндивiда зафiксовувати, зберiгати i вiдтворювати колишній досвiд. Вона складається з трьох процесiв:

- запам’ятовування або закрiплення iнформацiї;

- збереження або утримання iнформацiї;

- вiдтворення iнформацiї.

Цi процеси тiсно пов’язанi один з одним i подiл їх до певної мiри умовний.

Слайд 19

Серед процесiв пам’ятi особливе мiсце посідає запам’ятовування. Фiксацiя iнформацiї триває вiд кiлькох секунд до кiлькох годин. Пам’ять вибiркова. Не все, що сприймається, однаково запам’ятовується. Найкраще тримається в голові те, що було пов’язане з досягненням мети.

Запам’ятовування за ступенем активностi може бути мимовiльним i довiльним.

Основна роль у вiйськовiй дiяльностi належить довiльному запам’ятовуванню, при якому засвоєння iнформацiї i розпочинається, i стимулюється волею воїна, тобто здійснюється навмисно й має цiлеспрямований характер.

Таким чином, якiсть або мiцнiсть запам’ятовування в цiлому зумовлена видами запам’ятовування; iнтересом до запам’ятовування (для чого?); вольовим зусиллям (стараннiстю); установкою на термін; орiєнтацiєю на мiцність; використанням спеціальних прийомiв для запам’ятовування.

Збереження (другий процес пам’ятi) – це здатнiсть утримати, зберегти сприйняту iнформацiю. Пам’ять подiляють на 4 види: миттєву, короткочасну, промiжну i тривалу.

Специфiкою миттєвої пам’ятi є те, що вона не пiдлягає довiльному управлiнню, вона не переробляється i не спiввiдноситься з iнформацiєю, яка надходить на iншi чуттєвi входи. Вона залишає елементарний слiд протягом кiлькох миттєвостей. Час збереження слiду в миттєвiй пам’ятi становить усього 10-60 секунд, а iнодi й менше.

Частина iнформацiї з миттєвої пам’яті потрапляє в короткочасну. Обсяг останньої невеликий i обчислюється в деяких змiнних структурних одиницях (7+/-2 од.), а час збереження становить кiлька хвилин.

Обсяг тривалої пам’ятi необмежений. Так само необмежений i час збереження iнформацiї в нiй. За потреби використовувати iнформацiю з тривалої пам’ятi вона має знову переходити в короткочасну. Взагалi, у тривалу пам’ять переходить лише25-28% заучуваної iнформацiї.

Процес збереження пов’язаний із процесом забування, тобто зникненням з пам’ятi слiдiв того, що запам’ятовувалося. Наступний процес пам’ятi – вiдтворення iнформацiї (оживлення у свiдомостi почуттiв, думок, прагнень, тобто того, що колись сприймалося).

Найпростiша форма вiдтворення – впiзнавання. Вiдтворення може бути довiльним, мимовiльним i випадковим. Випадкове вiдтворення здiйснюється без спецiальної мети що-небудь згадати, воно виникає неначе само по собi, ненавмисно, інколи в результатi якихось асоцiацiй.

За характером запам’ятовування розрiзняють емоцiйний, образний i словесно-логiчний види пам’ятi.

Пам’ять не є якоюсь самостiйною функцiєю, вона якнаймiцнiше пов’язана з особистiстю, її внутрiшнiм свiтом, iнтересами. Тому розвиток i вдосконалення пам’ятi вiдбуваються паралельно з розвитком бійця.

Слайд 20

Проникнення в таємницi пiзнання явищ навколишнього свiту можливе лише за участю мислення.

Мислення узагальнено вiдображає дiйснiсть через слова, мову. Воно тiсно пов’язане з чуттєвим пiзнанням, яке є головним iнформатором про навколишнiй свiт. Почуття, сприймання, мислення – це ланки єдиного акту – пiзнання.

Мислення – це опосередковане, абстрактне, узагальнене пiзнання явищ навколишнього свiту, їх сутi та iснуючих мiж ними зв’язкiв, здiйснюване шляхом розумових операцiй (аналiзу й синтезу, порiвняння й розрiзнення, суджень i умовиводів, абстракцiї, узагальнення та тощо); вища форма вiдображальної дiяльностi.

Розрiзняють три види мислення: наочно-дiйове; наочно-образне; словесно-логiчне.

Основні властивості мислення: швидкість, глибина, широта, гнучкість, стратегічність, імпульсивність – обережність, самостійність, рефлексивність.

Швидкість мисленнєвих процесів виявляється у невідкладному прийнятті нестандартних рішень, як правило, в екстремальних умовах.

Глибина мислення сприяє аналізові, порівнянню, знаходженню суттєвих зв’язків між різними явищами.

Широта мислення проявляється в залученні до розв’язування задачі необхідних засобів, знань і умінь, не даних безпосередньо в умовах задачі, а взятих з інших сфер знань, наук.

Гнучкість мислення є протилежною ригідності та є однією з головних умов творчого мислення.

Стратегічність мислення передбачає вибір адекватних способів розв’язування задачі та відповідних розумових дій у ситуаціях, коли необхідно визначати концептуальні підходи вирішення певної проблеми, наприклад, бойової.

Імпульсивність – обережність мислення мають надзвичайно важливе значення у військовій справі, коли необхідно їх розумне сполучення та вміння ризикувати під час прийняття складних рішень.

Самостійність мислення проявляється у нешаблонності, продуктивному мисленні, яка лежить в основі оригінальних підходів у різних сферах діяльності.

Рефлексивність – це здатність до творчого аналізу ситуації, прояв самосвідомості особистості в аналізі проблемних ситуацій.

Мислення тiсно пов’язане з мовою i мовленням. Мова – система знакiв, що є засобом людського спiлкування, розумової дiяльностi, способом вираження самосвiдомостi особистостi, передачi вiд поколiння поколiнню i зберiгання iнформацiї.

Мова iснує i реалiзується через мовлення. Розрiзняють мовлення зовнiшнє (усне, письмове) i внутрiшнє (мовлення подумки, про себе). Основнi функцiї мови i мовлення – вираження, вплив, повідомлення. Цi функцiї нерозривно пов’язанi між собою.

Мовлення передусiм є засобом спiлкування, оскiльки кожне слово щось визначає.

Таким чином, слово має бути найважливiшим iнструментом офiцерiв в навчально-виховнiй роботi з особовим складом. Правильно застосоване, воно завжди дасть позитивний ефект.

Слайд 21

Висновок. Таким чином, ми з вами бачимо, що пізнання предметів і явищ дійсності і психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами в їх єдності. Сприймання, запам’ятовування й відтворення тощо неможливі без участі у цих процесах мислення, переживань і вольових прагнень. Але кожний із цих процесів має свої закономірності й постає в психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний.

Після доведення положень першого питання викликати 1-2 курсантів для контролю засвоєння даного питання. Контрольні запитання: Що таке пізнавальна діяльність? Що таке пiзнавальнi процеси?

Слайд 22

2. Особливості функціонування емоційно-вольової сфери особистості в умовах військової діяльності – 35 хв.

Ознайомити курсантів із особливостями функціонування емоційно-вольової сфери особистості в умовах військової діяльності.

Почуття i воля – найважливiшi складовi психiчної сфери вiйськовослужбовця. Розумiння їх сутностi та особливостей дає змогу якiсно впливати на його дiяльнiсть в iнтересах ефективного виконання задач, що стоять перед ним.

Слайд 23

Емоцiї та почуття, як i психiчнi пiзнавальнi процеси, забезпечують вiдображення та пiзнання навколишнього свiту. Але на вiдмiну вiд останніх, вони вiдображають реальну дiйснiсть у формi переживань. Пiзнаючи свiт, воїн по-рiзному сприймає дійсність. Однi подiї викликають захоплення, iншi – печаль, гнiв тощо. Захоплення, гнiв, радiсть – все це рiзнi види суб’єктивного ставлення особистості до навколишнiх речей i явищ, емоцiйнi переживання його. Отже, емоцiя як процес є оцiнювання iнформацiї, що надходить у мозок, про зовнiшнiй i внутрiшнiй свiт. Вона оцiнює дiйснiсть i доводить свою оцiнку органiзму мовою переживань. Вони майже не підлягають вольовому регулюванню, їх складно викликати за своїм бажанням.

Емоцiї – це психiчне відображення у формi безпосереднього переживання життєвого змiсту явищ i ситуацiй, зумовленого вiдношенням їх об’єктивних властивостей до потреб суб’єкта.

Польський психолог Я.Рейковський в емоцiйний процес включає три основні компоненти. Перший – це емоцiйне збудження, що визначає мобiлiзацiйнi зрушення в органiзмi. Другий – знак емоцiї: позитивна емоцiя виникає тодi, коли подiя оцiнюється як позитивна, негативна – коли вона оцiнюється як негативна. Перша емоцiя намагається пiдтримати позитивну подiю, друга – викликає дiї, спрямовані на усунення контакту з негативною подiєю. Третiй компонент – ступiнь контролю емоцiї. Слiд розрiзняти два етапи сильного емоцiйного збудження: афекти (страх, гнiв, радiсть), за яких зберiгається орiєнтацiя i контроль, i крайнє збудження (панiка, жах, екстаз, повний вiдчай), коли орiєнтацiя та контроль практично неможливi.

Англiйський психолог К.Iзард видiляє фундаментальнi емоції та основнi емоцiйнi риси людини (рис. 4.9).

Емоцiю вiн називає фундаментальною тодi, коли вона має специфiчний внутрiшньо-детермiнований нервовий субстракт, який зовнi виражається особливими мiмiчними чи нервово-м’язовими засобами i має особливе суб’єктивне переживання – феноменологiчну якiсть.

К.Ізард до фундаментальних емоцiй вiдносить: iнтерес-схвилювання – позитивна емоцiя, що мотивує учіння, розвиток навичок і умiнь й творчi намагання; радiсть – максимально бажана емоцiя; подив; горе страждання – емоцiя, вiдчуваючи яку людина занепадає духом; гнiв; зневага; страх; сором; провина.

Основними емоцiйними рисами К.Iзард вважає: тривожнiсть, яка включає в себе горе, гнiв, сором, провину, iнколи iнтерес –збудження; депресiю – комплекс емоцiй, що включають горе, гнiв, зневагу, страх, провину; любов, яка пов’язує людей, ворожiсть – взаємодiя фундаментальних емоцiй гнiву, зневаги, інколи призводить до агресiї.

Емоцiї можуть бути: позитивними (радiсть, довiра, нiжнiсть тощо), нейтральними (злiсть, печаль, страх, панiка та iн.). Бiльш складними психiчними явищами, притаманними лише людинi, є почуття.

Почуття – одна з основних форм переживання воїном свого ставлення до явищ дiйсностi. Вони бiльш стiйкі й постiйнi, порiвняно з емоцiями, що виникають у вiдповiдь на конкретну ситуацiю, тобто ситуативнi. Структура почуття складається не лише з емоцiй, а й з бiльш узагальненого ставлення воїна, пов’язаного з розумiнням, знанням. Тiсний зв’язок почуттiв з емоцiями проявляється передусiм у тому, що кожне почуття переживається i розкривається через конкретнi емоцiї.

У цiлому почуття i емоцiї змiнюються контрастно таким чином:

- задоволення (приємне переживання);

- невдоволення (неприємне переживання);

- двоїсте (амбiвалентне);

- невизначене ставлення до дiйсностi.

При цьому вiйськовослужбовець перебуває в сильному напруженнi, збудженнi або ж у спокiйному станi.

Емоцiї та почуття виконують двi основнi функцiї:

Ø сигнальну (про змiни в навколишньому свiтi та органiзмi);

Ø регулятивну (допомагаючи пристосуванню до змiн обставин).

Характерною особливiстю емоцiй є те, що емоцiйнi переживання супроводжуються виразними рухами. У воїна, який вiдчуває, наприклад, скорботу, гнiв, радiсть, iншi емоцiйнi переживання, вiдбуваються рiзнi змiни не лише в дiяльностi внутрiшнiх органiв, а й у зовнiшньому виглядi (мiмiка, пантомiмiка тощо). Змiнюються вираз обличчя, голос. Через виразнi рухи i дiї, як правило, i розкривається почуттєва сфера особистостi (рис. 4.10).

Почуття характеризуються:

§ невичерпнiстю форм iснування та прояву;

§ тiсним зв’язком із практичною дiяльнiстю;

§ не завжди чітким усвiдомленням пережитого;

§ залежнiстю вiд психофiзiологiчних особливостей воїна;

§ суперечністю рiзних переживань (амбiвалентнiстю);

§ великою силою дiї на оточуючих;

§ пластичнiстю i фазовiстю.

Головна властивість почуттів – визначеність динамічного вектора активності суб’єкта щодо предметного почуття, тобто в почуттях відображається стійке узагальнене ставлення до оточення, до предмета, явища, людей, яке спонукає діяти певним чином щодо них.

Почуття класифiкуються за рядом основних рис.

За рiвнем прояву розрiзняють: простi емоцiйнi реакцiї; складнi емоцiйнi стани; стiйкi емоцiйнi стани.

За впливом на дiяльнiсть видiляють активiзуючi (стенiчнi) та гальмуючi цiлеспрямовану активнiсть (астенiчнi) почуття.

За ступенем складностi та змiсту почуття подiляють на простi (елементарнi) i складнi (вищi). Першi виникають вiд задоволення органiчних потреб (у їжi, водi) i за раптових змiн обставин. Другi виникають при переживаннi ставлення до загальнолюдських цiнностей, Батькiвщини, вiйськової працi, iнших воїнiв. Умовно їх подiляють на загальнолюдськi, морально-полiтичнi, iнтелектуальнi та естетичнi.

Офiцеру, особливо для його професiйного успiху, дуже важливо навчитися визначати переживання пiдлеглого. Тому що без урахування таких не можна дати всебiчну оцiнку особистостi солдата.

Загальні властивості емоцій і почуттів:

v переключення (можливість перенесення емоційного забарвлення з причин почуттів на другорядні умови);

v передбачення (виникає на основі емоційної оцінки обстановки, які раніше сприяли успіху чи неуспіху);

v просторово-часове зміщення (властивість переживань, емоцій і почуттів зміщатися з самої події у згадку про неї. Пригадуючи, ми можемо переживати інтенсивніше, виразніше, ніж у момент події).

Почуття і емоції мають такі кількісні характеристики – сила, глибина, інтенсивність, тривалість.

За формою перебігу (силi, дiєвостi, тривалостi) у почуттях видiляють настрiй, афект, стрес та iнше.

Настрiй – вiдносно тривалий, стiйкий психiчний стан помiрної або слабкої iнтенсивностi, що виявляється як позитивне або негативне емоцiйне тло психiчного життя вiйськовослужбовця.

Афект – сильний i вiдносно короткочасний емоцiйний стан, пов’язаний з рiзкою змiною важливих для воїна життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими рухами та змiнами у функцiях внутрiшнiх органiв.

Пiд стресом розумiють емоцiйний стан, зумовлений ситуацiями надто сильного напруження – загрозою життю, фiзичним i розумовим напруженням, страхом, потребою швидко приймати вiдповiдальнi рiшення.

Однiєю з форм стресу є фрустрацiя – емоцiйний стан особистості, що виникає внаслiдок непереборної перешкоди на шляху до задоволення потреби. Фрустрацiя спричинює рiзні змiни поведiнки воїна. Це може бути або агресiя, або депресiя.

У бойовiй обстановцi почуття особливо загострюються. У рiзних умовах вони комплексно виражаються у виглядi нервового очiкування, напруження, бойового пориву тощо. Перед обличчям смертельної небезпеки у багатьох воїнiв проявляються маловивченi особливостi, резерви психiки й органiзму. Тому офiцер має вмiло мобiлiзовувати i пiдтримувати у них почуття, продиктованi бойовими обставинами і завданнями.

Людському органiзму не властиве тривале сильне напруження емоцiйної сфери особистостi. На певному етапi бійці адаптуються до факторiв бойових обставин. При довготривалiй адаптацiї або при дезадаптацiї воїна його охоплюють пригнічення, вiдчай, хворобливе передчуття небезпеки або загибелi. Це нерiдко супроводжується страхом.

Страх – емоцiя, що виникає в ситуацiях загрози бiологiчному або соцiальному iснуванню вiйськовослужбовця і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Воїн у психiчному станi страху, як правило, змiнює свою поведiнку. Страх у нього викликає депресивний стан, неспокiй, прагнення уникнути неприємної ситуацiї, iнколи паралiзує його дiяльнiсть. Якщо джерело небезпеки невизначене або неусвiдомлене, стан, що виникає, називається тривогою. Пiд впливом страху можуть виникати вегетативнi дисфункцiї, з’являється своєрiдний вираз обличчя. У випадках, коли він досягає сили афекту (панiчний страх, жах), то здатний нав’язати стереотипи поведiнки (втеча, зацiпенiння, захисна реакцiя). Вiн може передаватись оточуючим i викликати панiку як соцiально-психологiчне явище. Прояву страху сприяють: вiдсутнiсть органiзацiї та порядку, невмiле керування, недовiра командирам i товаришам по службi, раптовi дiї противника, слабка навченiсть, слабка психологічна загартованість особового складу до дій в екстремальній обстановці тощо.

Основнi способи подолання страху:

1) усвiдомлення мети і завдань бойової дiяльностi;

2) активнi цiлеспрямованi дiї, що вiдволiкають воїна вiд небезпеки й обмежують думки про неї. Вiдомо, що чим бiльше воїн перебуває у станi бездiяльностi й пасивностi, тим швидше він пiддається страху;

3) висока внутрiшня самодисциплiнованiсть, що дає змогу вмiло дiяти i виконувати найскладніше бойове завдання;

4) наявнiсть навичок i вмiнь самоуправлiння, оскільки такий воїн значно менше переживає страх;

5) перебування в групi. За такої ситуацiї боєць переконаний у тому, що завжди може розраховувати на допомогу оточуючих. Тому в небезпечнiй ситуацiї вiйськовослужбовцi повиннi бачити i чути один одного;

6) наявнiсть командира та його позитивний особистий приклад;

7) добре психiчне самопочуття, гумор, оптимiзм воїна;

8) добрий фiзичний стан;

9) впевненiсть воїна у своїх силах, можливостях;

10) знання небезпек бойової обстановки i способiв їх подолання;

11) знання сутностi страху i способiв боротьби з ним.

Також для подолання страху та вибору оптимального способу дій в екстремальній обстановці необхiдна розвинена воля.

Слайд 24

Воля – це здатнiсть воїна, що виявляється в самодетермiнацiї та саморегуляцiї своєї дiяльностi та рiзних психiчних процесiв. Якщо емоції визначають направленість дії, то воля – це вже сама дія. Тому воля передбачає:

- регулювання людиною своєї поведінки відповідно до найбільш значущих для неї мотивів;

- гальмування інших мотивів, спонукань, намагань;

- організацію дій, вчинків згідно зі свідомо поставленими цілями.

Заключним етапом прояву волi є дiї, пов’язанi з подоланням внутрiшнiх або зовнiшнiх перешкод. Внутрiшнi – це ставлення та настанова воїна, хворобливий стан, перевтома тощо. Зовнiшнi – час, простiр, фiзичнi властивостi речей, опiр iнших бійців тощо. Внутрiшнi та зовнiшнi перешкоди, впливаючи на свiдомість, спричиняють вольове зусилля, яке створює готовнiсть до подолання труднощiв.

Щоб зрозумiти сутнiсть вольових дiй, дуже важливо знати структуру вольового акту, який складається з таких елементiв: iмпульсу мети, мотиву, способiв та засобiв дiяльностi, прийняття рiшення i виконання його.

Таким чином, воля виявляється i розвивається у дiяльностi. При цьому вона виконує три взаємопов’язанi функцiї – збуджуючу, гальмуючу i контролюючу.

Кожна людина має свiй iндивiдуальний набiр вольових якостей, вiд яких залежать не тiльки дiї, а й вчинки особистостi. Гама вольових якостей вiйськовослужбовця мiстить цiлеспрямованiсть, самовладання, витримку, наполегливiсть, рiшучiсть, смiливiсть тощо.

Цiлеспрямованiсть – прояв волi, що характеризується чіткістю мети, завдань, неухильним прагненням до їх досягнення, незважаючи на труднощi вiйськової служби.

Витримка та самовладання проявляються в умiннi стримувати свої почуття, якщо це потрiбно, гальмувати iмпульсивнi дiї, пiдпорядковувати себе поставленiй метi.

Наполегливiсть воїна дає йому змогу продовжувати дiяльнiсть у найскладнiших умовах, незважаючи на тимчасовi невдачi й перешкоди.

Рiшучiсть як вольова якiсть особистостi дає змогу виконати прийняте рiшення без зайвих вагань.

Важливою умовою рiшучостi є смiливiсть, тобто готовнiсть воїна йти на оптимальний і виправданий ризик.

Дисциплiнованiсть – прояв волi, що характеризується усвiдомленим, точним i своєчасним виконанням обов’язкiв. Вона виражається в умiннi пiдпорядковувати свої дiї потребам вiйськової служби, завданням вiйськового колективу.

Справжня воля виявляється не тiльки в досягненні мети, а й за вiдмови вiд неї, якщо мета хибна чи людина не здатна розв’язати завдання.

Для формування волi не достатньо використати будь-який окремий прийом або один перевiрений засiб. Оскiльки воля має рiзнi вияви, то й рекомендацiї для виховання її можуть бути рiзними.

У формуваннi вольових якостей особливо важлива роль вiйськового колективу, в якому воїн почувається бiльш вiдповiдальним. Завдяки схваленню, допомозi вiн стає впевненим у своїх силах, вiдчуває задоволення вiд спiльної дiяльностi з товаришами по службi.

Безумовно, добре розвиває i загартовує волю воїнів умiла органiзацiя психологiчної пiдготовки особового складу пiдроздiлу шляхом моделювання умов сучасного бою в процесi бойової пiдготовки.

Офiцеру не слід також забувати про iндивiдуальнi доручення, завдання своїм пiдлеглим з метою формування у них специфiчних вольових якостей, що визначаються особливостями роду вiйськ, військового фаху, посади, iндивiдуально-психiчними особливостями пiдлеглого.

Проблема волi посідає одне з чільних мiсць у вiйськовiй дiяльностi, а вольова пiдготовка – одна з iстотних боків навчання i виховання вiйськовослужбовцiв.

Слайд 25

Висновки до заняття. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що психічні процеси особистості воїна мають важливе значення в характеристиці індивідуальних якостей його особистості.

Кожному військовому керівнику необхідно знати особливості функціонування емоційно-вольової сфери особистості воїна в умовах військової діяльності.