У білого песця чисто біла, іноді з більшою чи меншою жовтуватістю від зажиреної шкурки. Поділяються на 6 кряжів.

До літа білий песець змінює забарвлення на димчасто-буре. Блакитний песець коштовний і рідкий різновид песця. Мешкає голубий песець в основному на Командорських островах, зустрічається в тундрі, а також розводиться в звірогосподарствах. Забарвлення його димчасто-сивуватого бурого кольору до рідких ступенів буро-сірих і брунатних кольорів. Цей колір він зберігає на протязі всього року, приймаючи взимку більш блакитний відтінок. На кряжі голубих песців не ділять, а ділять на 3 кольорові групи.

Шкурки голубого песця і білого песця поділяють за пишнотою волосяного покриву, кольором, сортам і категоріями дефектності. Песець ділять на 4 сорти. 4й сорт зветься недоносок (волосяний покрив напівволосяний з низькою остю світло-бурого кольору, хвіст сіруватий, пух – блакитний, осінній песець). Використовують шкурки песця для головних уборів, комірів, жіночих хутрових уборів.

Використовуються шкурки песця в натуральному вигляді, іноді забарвлені. Нещодавно виведений сіро-голубий гібрид – лисопес (лисопесцевий).

Єнот уссурійський або єнотовидна собака. За розміром нагадує лисицю, але з більш коротким хвостом. Волос у уссурійського єноту густий грубуватий, дуже високий (до 11см), колір черева бурий з сіро-голубим пухом. Ость на спині трьохкольорова: бурий низ, сіровато-жовта середина з чорними кінцями, іноді з жовтуватістю. У літніх екземплярів сильно відокремлюється хрест на спині. Шкурки єнотів йдуть на виготовлення виробів в натуральному вигляді, стриженими і забарвленими.

Мешкає уссурійський єнот в великій кількості на дальньому сході. З 1913 року широко розселений у Європейській частині СНД і Сибіру. Особливо успішно його розселення було в Білорусі, Пськовскій і інших областях Європейської частині СНД, де здійснюється його регулярний промисел. Ця тварина надто плодюча, дає одразу до 5-15 малят, дуже цілющий жир, занурюється в сплячку з листопада до березня. Як у всіх тварин, які залягають у сплячку, у нього одна довга линька з середини весни до середини осені. Найкращі за якістю шкурки зимові повноволосні (1 сорт) і пізньоосінні (2 сорт). Застосовуються для комірів, головних уборів, горжеток. Використовуються і стрижені – під мавпу.

Родина заячих.

Зайці. В СНД мешкає декілька видів зайців: заяць-біляк, заяць-русак, заяць-піщаник. В хутряному промислі головну роль за своєю численністю і розповсюдженню відіграє заяць-біляк, складаючи за кількістю шкурок більш половини всіх зайців. Врожай зайців в тайзі буває через 9-10 років, в змішаних лісах частіше численність їх змінюється в 5-6 разів. Зайці приносять на протязі року до 4 поносів (на півдні) з кількістю малят до 10 в кожному. Розмір шкури до 68см, хвіст короткий.

Заяць–біляк. Має пишний м’який, дуже густий волосяний покрив (22 тис. на кв.см), але відрізняється низькою зносостійкістю. За топографією волосяного покриву відноситься до абдомінального типу. За станом волосяного покриву шкурки зайця-біляка поділяють на три сорти. Використовують в натуральному обробленому вигляді, забарвленими, стриженими.

Заяць–русак. Мешкає в степах, на полях, в перелісках півдні і середині Європейської частині СНД і у Закавказзі. Вуха і хвіст у нього довші ніж у біляка, волосся менш пишне, хвилясте. Взимку має сіре забарвлення, яке переходить влітку в жовтувато-сіре, пух хвилястий, блискучий. Шкурки його мало міцні і використовуються головним чином не на хутрові, а на фетрові вироби.

Заяць–піщаник. Розповсюджений в Середній Азіі, Казахстані, Бурят-Монголіі і ін. Шкурки піщаника менш русака (38-50см), забарвлення схоже на русака з більш світлим тонким і низьким без хвилястості волоссям. Лапи і вуха довгі, шкура тонка. Влітку і взимку забарвлення шкури однакове. Промислове значення його не велике, також використовується в основному на фетр.

Родина білячих.

Білка. Серед хутряних промислових тварин СНД займає перше місце і за кількістю здобуваємих шкурок. Білка мешкає в СНД в лісах і лісостепах, від західних кордонів до Тихого океану.

Шкурка білки невеликого розміру, довжиною 20-30см, площина – 300-500кв.см. Зимовий волос на хребті середньої висоти 2-3см, густий і м’який, сіро-голубого кольору і димчасто-бурого кольору, іноді з червонуватими відтінками.

Горболисисть, черево біле, з обрідниним і низьким волоссям. Тип волосяного покриву – сакральний.

Шкурки білки схильні до сильної географічної і індивідуальної мінливості. На Дальньому Сході кольор волосяного покриву у білки переважно темний, майже чорний. Якутська білка світліша. Найбільш світле забарвлення білки в районі річки Обі. Далі на захід забарвлення волосяного покриву декілька темніє і стає рудою. Пишність і м’якість волосяного покриву також змінюється в залежності від міста проживання. На сході СНД білка має більш пишний і м’який волосяний покрив, у білок, які проживають на заході СНД хутро менш пишне і більш грубе.

У соснових лісах лісостепах Західного Сибіру і Північного Казахстану зустрічається особливо велика білка яка зветься телеутка. Довжина її приблизно 32см, волосяний покрив світло-сірого кольору, дуже пишний, але декілька грубий, хвіст пишний, сіро-блакитного кольору.

Декілька сильна індивідуальна мінливість, яка виражається в відмінностях забарвлення хутра, видно з того, що в ряді районів маються білки такі типи забарвлення:

1) чорнохвістка – хвіст чорний, без бурих тонів;

2) темнохвістка – з хвостом темно-сірого кольору з чорною остю;

3) бурохвістка;

4) червонохвістка;

5) сірохвістка.

Звичайно забарвлення хребта знаходиться в тісній залежності від забарвлення хвоста, і чим хвіст темніший, тим в межах того ж кольору темніший і хребет. Серед білок зустрічаються також альбіноси і хромісти.

Білка–летяга – дрібні шкурки, комір сріблястий, шкіряна тканина менш міцна, застосовують для оздоблення. Сортування шкурок білки в зв’язку з великою мінливістю волосяного покриву достатньо складне. В стандарті шкурки білки класифікуються за кряжами, кольорами, ступенем частоти забарвлення (горболисисті), сортами, дефектами.

В теперішній час виділяють 10 кряжів білки. Ознаками, які характеризують кряж у білки є розмір шкурок, пишність і якість волосяного покриву і колір.

В залежності від кольору волосяного покриву шкурки білки поділяють на: особливо темні, напівтемні, світлі і особливо світлі. Кожному кряжу властивий певний колір волосяного покриву. Ступінь темноти забарвлення визначається за загальним тоном волосяного покриву хребтової частини шкурки без урахування горболисисті на хребтовій частині шкурки.

Горболисистю називають рудий або брунатний наліт на волосяному покриві хребта шкурки. В межах кожного кольору шкурки поділяють за горболисистю (світлість забарвлення). Горболисисть буває розвинена в різному ступені від вузького рудого “ремізка” до широкої смуги, закриваючої майже всю хребтову частину шкурки. Горболисисть позначають по системі частоти забарвлення. Ділення за сортами відображає якість волосяного покриву і шкіряної тканини в залежності від часу здобичі шкурки. Шкурки поділяють на три сорти. До першого сорту відносяться шкурки повноволосні, з густим пухом, високою рівною остю. До третього сорту – напівволосні, з низькими остю і пухом. Використовують білку в натуральному вигляді і фарбують під соболя і норку, для одягу, головних уборів. Хвіст білки використовують для акварельних пензлів.

Родина видрових.

Норка. Існують два види норки: перша – Європейська, яка в СНД розповсюджена в Європейській частині, крім смуги тундри. Поділяються за кряжами (3), сортам (3), категоріям дефектності (3). Друга –Американська –більш велика, з більш темним хвостом.

За зовнішнім виглядом норка за типом топографії відноситься до еквалатерального типу. Голова у норки більш тонка і вузька, ніж у видри, але така ж плоска. Довжина хвоста дорівнює 1/3 довжини тулуба. Тулуб покритий довгим волоссям. Волос норки дуже красивий, міцний, гладкий, блискучий, невисокий, щільно прилягає до тіла. Пух ніжний, густий, короткий, сірого кольору. Ость брунатна або темно –брунатна, більш темна на хвості і лапах. На грудах нерідко біла пляма, мінлива за розмірами і формою. Довжина шкурки європейської норки від 30 до 45см. Американська норка більша, пухнаста, з більш темним і більш довгим хребтом, ніж європейська.

Шкурки дикої норки мають брунатний кольор різних відтінків, на грудах – біла пляма, колір пуху – сірий. Волосяний покрив густий. Більшу кількість норки отримують в останній час від звірків, яких розводять в звіриницьких господарствах. Вони відрізняються великою різноманітністю кольорових категорій – більше 20:

- екстра – чорний або темно-сірий з голубим відливом;

- перший – темно-брунатний, з брунатним відтінком, білий;

- алеутський – покрівне волосся чорне, пух з блакитним відтінком, загальне забарвлення чорне;

- блакитний і ірис, сапфіровий, освітлений сапфіровий;

- сріблясто-блакитний – попілясто-блакітного кольору;

- паламіно-бежевого і димчастого з блакитним відтінком;

- топаз – світло-брунатний з блакитним відтінком;

- пастель – брунатного кольору з гблакитно-сірим відтінком, пух блакитний

- пастель освітлена – пастель більш світлого тону з блакитним пухом, рожевий;

- білий – плямистий;

Шляхом схрещування норки і тхора виведений новий вид – фредка з більш довгим волосяним покривом.

В Карельському звірогосподарстві (1988р.) виведена норка соболина з густим, довгим волосяним покривом, як у соболя.

Шкурки, розведені в неволі, поділяють на 4 розмірні категорії. При експортному сортуванні виділяють 12 сортових категорій. Шкурки дикої і кліткової норки використовують в натуральному вигляді або забарвленні для комірців, головних уборів, жіночих хутрових уборів, одягу. Поділяють їх на сорти, за розмірами, кольорами, групами дефектів.

Видра. Мешканець прісних водоймищ. Хутро її одне з кращих за красою і носкістю. Блискуче, майже рівне за всією довжиною, гладке, з довгою (до 3см) темно або світло-каштанового кольору, грубою остю і ніжним бурувато-попілястим пухом (висота до 2см), черево світліше ніж хвіст.

Хутро дуже густе (до 30тис. на 1кв.см) пухового волосся на хребті, до 50тис. на череві. За міжнародною класифікацією шкурки видри прийняті за еталон зносостійкості. Видра зростає повільно і повного росту досягає тільки на третьому році життя (2-2, 5м), тому їх ділять на 3 групи за розмірами, на 4 – за кольорами, на 2 – за сортами, на 3 – за дефектами.

Використовують видру в нещіпаному або тріпаному вигляді з видаленням фарбового волосся, незабарвленими або забарвленими під котика, для комірців, головних уборів.

За топографією волосяного покриву шкурки видри і норки відносяться до еквалатерального типу.

Колан (камчатський бобер). За розміром колан більший ніж видра. Пух довжиною 3см, дуже густий, шовковистий, темного або бурого кольору, більш світлий у основи. Остеве волосся – бурого кольору з сивиною. Мешкає на Камчатці і Курильських островах.

Родина бобрових.

Річковий бобер. Являє собою залишки давньої фауни. Мешкає в Білорусі, в Північному Заураллі, Воронізькій області, Україні і інших районах. Довжина шкури бобра – 75-120см. Він має густий від світло-брунатного до темно-бурого кольору високий і ніжний пух, і обрядну грубу ость, по краям – сивина. Черево густіше і світліше ніж хребет. Використовується в щипаному і нащипаному вигляді. В щипаному вигляді нагадує шкурки щипаної видри, але відрізняється від них більш високим, але менш густим пухом і більш пухкою шкірою.

Нутрія. Батьківщина нутрії – Південна Америка. В СНД вона акліматизувалась в 1928р. в багнистих місцях Кавказу, в Білорусії, на Україні, широко розводиться в звірогосподарствах. Нутрія – водяна тварина, мешканець річок, озер, боліт. За зовнішнім виглядом схожа на річкового бобра. Легко акліматизується, в наслідок чого в останні часи розповсюджується у звіриницьких фермах і індивідуальних господарствах. Волос нутрії складається з густого короткого пуху, особливо м’якого, брунатного кольору з блакитним відтінком і довгої обрядної, більш жорсткої ості. Черево світліше ніж хребет. На череві пух густіший, ость значно обрядніше, ніж на хребті, в наслідок чого при розкрої шкурки в напівфабрикаті розріз роблять не по череву, а по хребту. Шкіра її легка і еластична.

ГОСТ поділяє нутрію на три сорти за станом волосяного покриву, три групи за розмірами (великі, середні, дрібні) і кольорові категорії, кількість яких збільшується завдяки виведенню нових кольорових категорій в звіриницьких господарствах. Використовують шкурки нутрії в натуральному і щипаному вигляді для одягу, головних уборів, комірців.

Нутрія відноситься до еквалатерального типу.

Родина ондатрових.

Ондатра. Завезена в СРСР вперше в 1927р. і розселена в річках, озерах і ставках більше, ніж на половині території СНД. Більше всього її на Балхаші. Заготовки шкурок її в СНД нараховують декілька мільйонів щорічно, і вона стала одним з найважливіших видів промислу ряду регіонів. В місцях її великої концентрації організовані Державні ондатрові господарства. Волос ондатри на хребті рудого, бурого, темно-бурого, аж до чорного кольору. Хвіст довгий, плоский, покритий лусочками, черево світліше ніж хребет, пух густий, ніжний. Ость більш темна, не особливо густа, блискуча, середньої висоти (до 3см), груба. Волосяний покрив на череві більш густий ніж на хребті.

За топографією волосяного покриву, також як і нутрія, відноситься до еквалатерального типу. На хутрові вироби темні шкурки ондатри використовуються в натуральному вигляді, більш світлі забарвлюють під норку або піддають щипанню і забарвлюють під котика.

Родина тхорових.

Тхори. В СНД проживає три виді тхорів – лісний або темний, степовий – світлий, тхір – перев’язка. Відносяться до родини куньїх.

Лісний і степовий тхори є важливим об’єктом хутряного промислу. Волосяний покрив тхора складається з пухових волос, утворюючих на зимовій шкурці високу, густу і світлу підпушність і достатньо обрядного темного (чорного і чорно-бурого) остевого і направляючого волосся, більш густого на хребті ніж на боках. Тип волосяного покриву – латеральний. Волосся коротке на голові, череві довше в середені спини і на боках і досягає найбільшої довжини на огузку (50-60см).

Розміри тхорів залежать від індивідуальної, статевої і вікової мінливості. Самки завжди значно менші, ніж самці. Молоді тхори більш темні і яскраві, ніж старі. За забарвленням шкурок чорний і білий тхори декілька відрізняються один від одного. Забарвлення спини білого тхора більш світле ніж у чорного, у якого темна ость, густіша і темніша і тому більш прикриває світлий пух. Шкурки чорного і білого тхорів відрізняються зносостійкістю, незвалюваністю і використовуються в натуральному вигляді для підкладки в чоловічих пальтах, головних уборів, оздоблення, горжетці в натуральному вигляді або імітованими під соболя.

Тумак – помісь тхора з куницею, він більший ніж тхір і більш цінний.

Хонорик – помісь тхора і норки.

Тхір – перев’язка – окремий вид родини тхоревих, цінність його шкурки незначна. Розміром менший за решту тхорів. Забарвлення його дуже оригінальне: основний тон спини буро-брунатний, по якому розкинуті світло-жовті і жовті плями і смуги. Пух обрядний, сірий, ость густа, нижча ніж у інших тхорів. На лобі біла поперечна смуга типу перев’язки. Використовується в натуральному обробленому вигляді для дитячих пальт, жіночих жакетів, оздоблення.

Горностай – використовувались для одягу царів (мантія). Шкурка ніжно білого кольору, кінчик хвоста чорний. Довжина шкурки 20-25см. Відрізняється великою половою мінливістю. В межах кожного кряжу ділять на 4 розміри і 3 сорти. За ступенем білості ділять на 3 групи: біла, кремова, з сильною жовтуватістю. Використовується для оздоблення.

Ласка – розповсюджена на всій території СНД, що і горностай. Колір брунатний різних відтінків.

Колонок – мешкає у сибірських і уральських лісах. Харчується птахами, нагадує тхора, довжина 30-40см, як у норки. Густий волосяний покрив з яскраво-червоним кольором з піщаним відтінком. Черево світліше, ніж хребет. Шкурки цінні, гарно забарвлюються, цінна імітація під соболя і норку. Використовують на жіночі пальта. Хвіст використовують для художніх пензлів.

Солонгой (гірський колонок) – менший за розмірами колонка, волосся світле, обрядне, низьке, м’яке.

Родина кошачих.

Вона нараховує приблизно 80 видів. В СНД мешкає: сніговий барс, тигр, леопард, дикі кішки, рись – Західній Сибірі, Дульному Сході. Шкурки диких кішок ділять на три сорти, зустрічається кішка амурська, бархатна – її використовують для імітації під соболя, котика, так як вони мають густе, пухнасте хутро.

3. Характеристика асортимента весняних видів хутра.

Весняний хутряний напівфабрикат – це оброблені шкурки звірів, які здобувають в осені або весною (занурюються в сплячку або живуть в землі) і включає три товарних типи: байбачих, дрібних гризунів, кротових. Єнота також можуть забивати в осені чи весною, так як він занурюється в сплячку.

Родина байбачих.

Байбак – шкурки байбака мають площину 370 – 1500кв.см., довжину 25- 50см, ширину 15 – 30см. Волосяний покрив низький, довжиною волосся не більш 3см. Ость слабко виділяється над пухом. За типом топографії волосяного покриву відносяться до латерального типу. З весняних видів хутра байбак найбільш цінний. Шкурки його поділяють на три кряжа, забарвлений на кряжі не ділять. Його імітують під соболя, норку, котика. В залежності від розміру шкурки ділять на 6 груп.

Забарвлений за характером волосяного покриву поділяють на м’яковолосний і грубуватий. Шкурки байбака за якістю волосяного покриву ділять на три сорти.

Тарбаган – це байбак, проживаючий в горах. Волосяний покрив його більш високий, не прилягає до шкіряної тканини, більш довгий (більше 4см), м’який. Шкурки тарбагана ділять на три кряжі, три сорти. Забарвлений на кряжі не ділять, а поділяють на м’яковолосні і грубо волосні. Використовують шкурки байбака і тарбагана на пошиття пальт, жакетів, головних уборів, комірів.

Ховрашок – це шкідник, нараховується 2 видів. Найбільш великий вид ховрашка – піщаник. За характером волосяного покриву його поділяють на м’яковолосні і грубо волосні, за розмірами – на 4 групи, за якістю волосяного покриву – на 2 сорти. Використовують на виготовлення пальт, комірів, жакетів. Ховрашка імітують під норку, забарвлюють в чорний і брунатний кольори. Ховрашка звичайного ділять на 3 кряжі, за розмірами на 3 групи, за якістю волосяного покриву на 2 сорти.

Родина дрібних гризунів.

Бурундук – довжина 20см, волосся низьке, обрядне, рудо–пішаного кольору і 5 чорних смуг на спині. Шкіряна тканина слабка, використовують в натуральному вигляді на жіночі жакети і забарвленими.

Хом’як - довжина до 20 – 30см. Забарвлення бурувато–руде, з білою душкою і чорною смугою по череву. Висота волосся 3см. Використовують в натуральному забарвленому вигляді під норку. Його знищують.

Щур водяний – він менший ніж коморний щур, використовують в натуральному виді і забарвленого.

Тушканчик – також шкідник, буває великий або земляний. Довжина шкурки 14см з довгим хвостом – пензлем. На хребті буро–сірий. Використовують в натуральному вигляді і забарвлюють в брунатний кольор під леопарда, використовують для оздоблення.

Сліпиш – довжина до 15 – 20см. Волосяний покрив м’який, світло – сірого кольору. Тварина веде підземний спосіб життя, не має очей і вегетаріанець. Він відлюдник. Залишаючи родину, до кінця своїх днів живе один, риє в землі підземні лабіринти, якими користуються інші звірі (тхори, ласки).

Родина кротових.

Кріт – розповсюджений в лісах України і на більшій частині Сибіру. Волосяний покрив по всій шкурці низький, рівний, бархатний з однаковою висотою. Самець значно більший ніж самка. Іноді зустрічаються альбіноси. Він веде підземний спосіб життя, сліпий. У крота линька йде на протязі року. Вироби з шкурок крота значення не мають. Линька відбувається постійно, тому сорту нема. Необроблену шкурку ділять на кряжі, в обробленому виді на групи. Він цінний для сільського господарства, тому деякий час був заборонений відстріл. За топографією – еквальний.

Ведмедик – риючий гризун, харчується підземними рослинами, плодами, корінням. Якщо кріт корисний, то ведмедик шкідливий так як під’їдає корені рослин. Шкіряна тканина міцна, волосся густе, хутро рівне, м’яке, сріблястого кольору.

4. Основні принципи сортування хутряного напівфабрикату.

Більшість властивостей, притаманних хутровим шкуркам, природного походження, формуються починаючи з моменту зародження тварини. На ці властивості, звичайно, впливають самі різні біологічні фактори. В процесі обробки основні властивості волосяного покриву змінюються мало, тому в основі сортування шкурок як в сировині, так і в напівфабрикатах, лежать біологічні ознаки волосяного покриву. Волосяний покрив тварин під впливом різних факторів зовнішнього середовища схильний до сильної мінливості. Мінливість волосяного покриву хутряних тварин пов’язана з умовами проживання, географічним районом, часом року, віком, а також залежить від індивідуальних відхилень.

Ділення шкурок за сортами (сезонна і вікова мінливість).

Сезонні зміни клімату сильно впливають на організм тварини, відбувається різка переміна волосяного покриву хутряних тварин. Сезонне змінення шкурок зустрічається у всіх тварин, відображаючись як на властивостях волосся, так і на властивостях шкіряної тканини. Волосяний покрив при переході від літа до зими і від зими до літа звичайно зазнає змінення в довжині, густоті, формі і ніжності, а у деяких видів (горностай, песець, заяць–біляк) і в кольорі волосся. У наземних хутряних тварин, проживаючих в умовах клімату з морозною зимою, спостерігаються більш різки сезонні відмінності будови волосяного покриву, ніж у південних видів тварин з менш різкою різницею в температурі зими і літа. Не особливо великі ці відмінності у напівводяних тварин, так як середовище їх проживання менш схильне до різких змінень температури.

Линька служить пристосуванням хутряних тварин до кліматичних змін навколишнього середовища. Линька – це періодична зміна волосся хутряних звірів і домашніх тварин в процесі сезонних вікових змінень.

У хутряних звірів, не впадаючих у сплячку взимку, линька відбувається два рази – весною і восени, а у тварин, які впадають до сплячки, спостерігається тільки одна линька. У крота – три линьки.

У другій половині зими волосся багатьох тварин тьмяніє, послаблюється, готовлячись до випадання. Весною, з наближенням теплої погоди, тварини змінюють поступово свій волосяний покрив, збмінюючи або все волосся, або його частину. Спочатку починають випадати ость і направляюче волосся, а потім пух шматками.

Линька починається на певній ділянці або ділянках шкури (центр линьки), розповсюджуючись послідовно по всій шкурці. Весняна линька у більшості тварин починається на голові і лапах, потім переходить до загривку, боків, потім линяє огузок і останнім линяє хвіст.

Восени тварини одягаються більш теплим, зимовим волоссям. На звільнених від волосся місцях починають утворюватися нові зачатки волосся, шкіра в цих місцях темніє, так як луковиці знов підростаючого волосся, в яких утворюється пігмент, густо пігментовані і видні через шкуру. Чим волос темніший, тим і шкіра темніша (синаша). Якщо зростає світлий волос (горностай), шкіра залишається світлою. Чим товще шкіра і вище корені волосся, тим менш їх колір впливає на колір шкіри. Після того, як нове волосся остаточно сформується, шкіра приймає свій нормальний кольор. За формою і кольором плям на шкірі під час линьки можно часто робити висновки про стан волосяного покриву шкурки.

Це використовується на практиці при визначенні сортності багатьох видів хутряи, в особливості білки. Вивчення прогнозів точних термінів линьки дуже важливо з точки зору задачі мисливського господарства, так як таким шляхом можна домагатися значного зниження виходу низькосортних шкурок. У різних видів, мешкаючих в межах одного району, середні терміни линьки різні. Початок і кінець линьки залежать від виду тварини, від кліматичних умов, а також віку і статі.

Механізм линьки складається в наступному: з наближенням строку линьки процес ділення клітин в зростаючий зоні луковиці поступово затухає, верхні шари клітин роговіють, відокремлюються від нижніх шарів клітин луковиці і піднімаючись до верху разом із стриженям волоса, приймають колбовидну форму, закріплюючись в волосяному ложі. Нижні шари луковиць, які залишились живими дають зростання новому волоссю. В цій стадіі волос зветься колбовидним. В наслідок порушення зв’язку волоса з піхви волосся під час линьки легко висмикується із шкіри. В цей час з епідермальних шарів піхви, в місцях їх зростання із волосяним сосочком, починає зростати молодий волос який поступово просуваючись по піхві верх до виходу із шкури, виштовхує стару волосяну колбу, поки весь старий волос не буде виведений на поверхню шкіри.

В період зростання волос перемішується по шкірі. В першій стадії свого розвитку, на початку линьки, він знаходиться ближче до клітковини, потім він підіймається до верхньому шару дерми, де і зберігається до свого випадання. Шкіра під час линьки також зазнає змін: звичайно вона стає більш товстою, крихколітою, слабкою. Осіння шкіра звичайно значно жирніша весняної і зимової, що пояснюється найкращими умовами харчування тварин влітку і восені.

Отже в період линьки значно знижується цінність шкурки, в наслідок слабості, низької якості волосяного покриву і шкіряної тканини.

Тому при сортуванні хутряних шкурок в основу визначення сорту покладений стан волосяного покриву в залежності від часу (сезона) здобування звіра. Під сортом хутра розуміється сукупність певних товарних ознак, які залежать від ступеня розвитку волосяного покриву.

Хутро поділяють на два, три.і чотири сорти. Товарними ознаками визначаючими сорт є пишність, густота, довжина, м’якість волосяного покриву. Наприклад, до першого сорту відносяться шкурки повноволосні, з великою частою остю і пухом; до другого – шкурки менш повноволосні, з нерозвиненими остю і пухом; до третього – шкурки напівволосні, з не дуже розвиненими остю і пухом.

Сортування за кольорами (індивідуальна мінливість).

Відмінності в якості хутрового покриву, які не залежать від статі, віку, сезону, місця проживання, звуться індивідуальною мінливістю. Вона визначається такими умовами, як спадковість, якість харчування, його засвоюваність, умови утримання (для кліткового звірівництва), дією ендокринних залоз, хворобою тварин тощо.

Харчування і життєдіяльність тварин в великому ступені впливають на тонкість волосся. Будь-які зміни в харчуванні або життєвих функціях тварин (вагітність, різні захворювання) впливають на доставку до волос живильних речовин, що відображається на зростанні волоса і його розвитку в товщину. Блиск волосся при поганому харчуванні значно зменшується. Індивідуальна мінливість може бути виражена також в поступовій зміні забарвлення (у білки, у соболя). Окрім того, зустрічаються шкурки з різним кольоровим відхиленням (аберацією) від нормального забарвлення. Найчастіше зустрічаються аберації в вигляді альбінізму, меланізму, хромізму.

Альбінізмом зветься відсутність пігменту в хутрі, шкурки альбіносів покриті чисто білим волосяним покривом. Альбінізм буває повним, частковим і зонарним. Повний альбінізм – це відсутність пігменту у всьому волосяному покриві. Частковий альбінізм – це наявність білого волосся тільки на деяких місцях шкурки, в той час, як решта волосяного покриву пігментована нормально. При зонарному альбінізмі волосяний покрив позбавлений пігменту тільки в певний час зростання волосся, тому хутро складається з волосків у яких кінці, наприклад, пігментовані нормально, а основи не пігментовані. Наприклад, у білки, крота та ін.

При меланізмі в волосяному покриві спостерігається надмірний чи нормальний розвиток чорного пігменту при неповному або повному зникненні жовтого. Меланізм буває повним і частковим. Повний меланізм характеризується повною відсутністю в волосяному покриві жовтого пігменту, шкурки приймають чорне забарвлення. Повний меланізм зустрічається у багатьох видів хутряних тварин, наприклад, вовків, лисиць, зайців-біляків, бурундуків і ін. При частковому меланізмі в волосяному покриві чорний пігмент переважає, а жовтий виражений значно слабкіше: у лисиці – сиводушки.

Хромізмом зветься явище, коли в волосяному покриві розвивається тільки жовтий пігмент. Хромізм також буває повним, коли при відсутності в волосяному покриві чорного пігменту відбувається надмірний розвиток жовтого; частковим – коли вміст жовтого пігменту в волосяному покриві вищий, а вміст чорного нижчий, ніж в нормально забарвленій шкурці.

В зв’язку з такою мінливістю при сортуванні шкурки багатьох видів хутряних тварин ділять за кольорами. До таких видів відносять білку, сріблясто-чорну лисицю, куницю, норку, соболя, песця голубого та білого тощо.

Мічурінська наука вчить, що організм і необхідні для його життя умови являють єдність. Вона дає можливість розкрити зміни живих організмів від змін середовища. Умови життя є першоджерелом змінення спадковості організмів і разом з тим першопричиною змінення органічних форм, перетворення одних видів в інші. Ця наука дозволяє не тільки знати і пояснювати закономірності живої природи, але й активно змінювати її і підкоряти людині. На основі законів індивідуальної мінливості радянські вчені зоологи, вивели у звіриницький господарствах цілий ряд нових кольорових категорій хутряних тварин, таких, як лисиця снігова, платинова, біломордка, норки більш ніж 20 кольорових категорій, нутрії, кролика тощо.

Сортування шкурок за дефектністю.

На шкурках хутряного напівфабрикату часто зустрічаються дефекти, які знижують вартість шкурки, не впливаючи на її сорт. В залежності від наявності і величини дефекту шкурки поділяють на категорії: нормальні, А, Б, В. Дефекти оцінюють або в балах (наприклад, шкурки лисиці, кролика, дрібних гризунів) або для кожної категорії встановлюють повний розмір або показник дефекту. Дефекти на шкурках бувають дуже різні. Такі дефекти як: розриви, дири, лисини, витерті місця повинні бути прорізані і зашиті. В результаті утворюється шитність, яку згідно стандарту враховують як дефект. Шви, які отримують при вшиванні між собою шкурок або їх частин, не відносять до дефектів.

Основними дефектами напівфабрикатів є:

- запал волосся – ділянки шкури, кінці яких оголені і ость має завиті кінчики;

- вихори – променеподібне розповсюдження волоса в різні сторони від будь-якого центру. У одних шкурок, наприклад, опоєк, вихори природного характеру, у інших – байбак, піщаник, придбаного характеру і утворились від тиску нори на волосся цих тварин під час сплячки;

- битість ості – обламані, потерті кінці направляючого і остевого волосся, в результаті чого утворюються ділянки одного пухового волоса, іноді з обламаними кінцями;

- витерті місця – потертий волосяний покрив звичайно в початковій стадіі весняної линьки;

- вихвати волосяного покриву – ділянки хутра стрижених шкурок, у яких в окремих місцях волосяний покрив підстрижений нижче, ніж на всій шкурці;

- ломени – пошкодження шкіряної тканини в наслідок розриву епідермісу і сосочкового шару дерми;

- молєєдіни – пошкодження волосяного покриву міллю;

- наскрізний волос – випадання волоса з боку шкіряної тканини в результаті підрізання волосяних сумок при міздрінні шкурки;

- теклість волосся – випадання волосся внаслідок послаблення зв’язку коренів волосся з шкіряною тканиною шкурки;

- шви – вшита шкіряна тканина в місцях усунених дефектів.

Шви бувають поперечні і долеві.

Перераховані дефекти збільшують категорію дефектності шкурки в кожному сорті і впливають на ціну напівфабрикату і готових хутрових виробів. Вони бувають як біологічного походження, так і технологічні (шви, прострочка, наскрізний волос).

Лекція на тему: