Сутність та основні джерела виникнення кризових явищ.

Нині в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств.

Так у 1993р. збитковим було кожне дванадцяте підприємство, 1994році- кожне дев’яте, 1995 році – кожне п’яте, 1996році – кожне третє, а у 1997 -98рр. – кожен другий суб’єкт підприємницької діяльності працював збитково, 1999р.- 12618 та 6244. Така тенденція зберігається і досі.

Наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств стало катастрофічне збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості.

Водночас банкрутство підприємств а та його ліквідація означають:

1) збитки для акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів та споживачів

2) зменшення податкових надходжень у бюджет,

3) збільшення безробіття, що теж може стати фактором макроекономічної нестабільності.

Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи – тобто фази розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини.

Головними екзогенними факторами фінансової кризи можуть бути:

-спад кон’юнктури в економіці в цілому, зменшення купівельної спроможності, значний рівень інфляції, сезонні коливання

нестабільність господарського та податкового законодавства,

посилення монополізму на ринку, політична нестабільність у країні.

Вплив зовнішніх факторів має стратегічний характер.

Ендогенними факторами фінансової к ризи є:

Низька якість менеджменту, дефіцити в організаційній структурі,

Низький рівень кваліфікації персоналу, недоліки у виробничій сфері,

Прорахунки в галузі постачання, низький рівень маркетингу,

Дефіцити у фінансуванні, брак у інноваціях.

Наслідками впливу названих факторів та причин на фінансово-господарський стан підприємства є:

-утрата клієнтів, зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції, неритмічність виробництва (неповне завантаження потужностей), зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці,

суттєве зменшення обсягів реалізації.

Виділяють такі види криз:

- стратегічна – коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху,

криза прибутковості – перманентні збитки з’їдають власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу,

криза ліквідності – коли підприємство неплатоспроможне або існує реальна загроза втрати платоспроможності.

Між ними є певні залежності: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка приводить до втрати підприємством ліквідності.

Тому необхідно проводити антикризові заходи.

Розрізняють три фази кризи:

1- фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління)

2- фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації,

3- кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

2. Система заходів щодо управління організацією у кризі. Санація. Банкрутство.

Перехід до ринкової економіки викликав появу нового для нашої фінансової практики поняття — банкрутства підприємства.

БАНКРУТСТВО – це

1.Фінансова неспроможність боржника. Неможливість сплатити боргові зобов’язання за браком коштів. Платіжна неспроможність, фінансовий крах. Юридична чи фізична особа оголошується банкрутом, коли сума заборгованості перевищує задокументовану вартість рухомого та нерухомого майна.

2. Майнове розорення підприємства, банку, організації, встановлена судом нездібність боржника розрахуватися за свої боргові зобов'язання. Це є юридичним признанням краху підприємства через суд, в який можуть звернутися кредитори або сам власник.

Суд може прийняти рішення про часткову або повну реорганізацію підприємства, при цьому кредитори отримають частину власності фірми. Від дня офіційного оголошення банкрутства боржник повинен втратити право самостійно управляти та розпоряджатися своїм майном. Воно переходить до спеціально призначених осіб –лівідаторів, і всі претензії кредиторів до власника з моменту банкрутства пред''являються ліквідаторам та задовільняються на конкурентній основі відповідно до законодавства, який регулює цей процес.

Тому банкрутом називається особа або організація, які є боржниками, розореніми, потерпілими крах. Суд може прийняти рішення про реорганізацію підприємства і кредитори отримають частину власності.

Так в США, наприклад, із загальної кількості розпущених підприємств на крах та банкрутство приходиться біля 10%.

Основними причинами банктутства є:

-помилкове визначення місії та стратегії підприємства,

-невміння управляти, та низькі підприємницькі здібності власника,

-недостатність досвіду та низька кваліфікація управлінського персоналу,

-відсутність додаткових коштів, - старіння основного капіталу,

-висока доля займаного капіталу, -неправильна маркетингова політика.

Крім того на банкрутство можуть впливати:

-стихійні біди, -війна, -винахід товарів-замінників, -дестабілізація політичної та економічної обстановки, погіршення галузі в економіці, поява нових потужних конкурентів, збільшення цін на ресурси, або відсутність ресурсів,

- різке зниження попиту на продукцію.

З позицій фінансового менеджменту банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, унаслідок якої воно не може задовольнити у встановлений термін пред'явлені з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Хоча банкрутство підприємства є юридичним фактом (тільки арбітражний суд може визнати факт банкрутства підприємства), у його основі лежать переважно фінансові причини.

До основних причин банкрутства належать:

1. Серйозне порушення фінансової стійкості підприємства, що перешкоджає нормальному виконанню його господарської діяльності. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується перевищенням фінансових зобов'язань підприємства над його активами. Такий фінансовий стан підприємства характеризується показником " чиста негативна вартість" (або " вартість дефіциту"), і визначається по формулі:

ЧОС = ЗК -А,

де ЧОС — сума чистої негативної вартості підприємства;

ЗК — сума позикового капіталу, що використовується підприємством (його фінансових зобов'язань);

А — сума активів підприємства (не включає враховану в балансі суму збитку минулих років і звітного періоду).

2. Незбалансованість у рамках відносно тривалого періоду часу обсягів його грошових потоків. Реалізація цього ризику характеризується тривалим збішенням обсягу негативного грошового потоку над позитивним і відсутністю перспектив перелому цієї негативної тенденції

3. Тривала неплатоспроможність підприємства, що викликана низькою ліквідністю його активів. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується значним перевищенням невідкладених фінансових зобов'язань підприємства над сумою залишку його грошових засобів і активів у високоліквідній формі, що носить хронічний характер.

В умовах нестабільної економіки, уповільнення платіжного обороту, недостатньої кваліфікації менеджерів і їхньої прихильності до агресивних форм здійснення фінансової діяльності інститут банкрутства одержує усе більше поширення. Ці негативні наслідки характеризуються наступними негативними моментами:

• фінансово неспроможне підприємство генерує серйозні фінансові ризики для успішно працюючих підприємств — його партнерів, наносячи їм відчутний економічний збуток у процесі своєї діяльності. Це знижує загальний потенціал економічного розвитку країни;

• фінансово неспроможне підприємство ускладнює формування дохідної частини державного бюджету і позабюджетних фондів, сповільнюючи реалізацію передбачених програм економічного і соціального розвитку;

• неефективно використовуючи надані йому кредитні ресурси в товарній і грошовій формі, фінансовонеспроможне підприємство впливає на зниження загальної норми прибутку на капітал, який використовується у сфері підприємництва;

• вимушено скорочуючи обсяги своєї господарської діяльності в зв'язку з фінансовими труднощами, такі підприємства генерують скорочення чисельності робітників (місць і кількості) зайнятих у суспільному виробництві, підсилюючи тим самим соціальну напруженість у країні. Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних утрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень утрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, унаслідок чого воно з'являється банкрутом юридично.

2.Технічне банкрутство. Використаний термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно більше обсягу його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санірування, звичайно не приводить до юридичного його банкрутства.

3.Навмисне банкрутство. Воно характеризує переднавмисне створення (або збільшення) керівником або власником підприємства його несплатоздатності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове керування. Виявленні факти навмисного банкрутства переслі-дуються в карному порядку.

4.Фіктивне банкрутство. Воно характеризує завідомо помилкове оголошення підприємством про свою несплатоздатність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань або знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку.