Функціонально-структурна характеристика серця.

Стінка серця має неоднакову товщину, що залежить від роботи, виконуваної тим або іншим відділом сер­ця: найтонша стінка — в обох передсердях людини (2-3 мм), найтовща — в лівому шлуночку, де вона ся­гає 8-15 мм. Проте будова стінки в усіх відділах прин­ципово однакова. Серце складається із двох половин ― правої і лівої, які не сполучаються між собою. У праву половину впадають вени, що приносять венозну кров, тому праву половину називають венозним серцем. У ліву половину серця легеневими венами надходить артеріальна кров, тому праву половину серця називають артеріальним серцем. Кожна половина серця поділяється на дві камери ― передсердя і шлуночок.

Це три шари, що зрослись один з одним:

• внутрішній шар — ендокард — вистилає по­верхню камер серця зсередини і складається з шару ендотеліальних клітин та підстеляючого сполучнотка­нинного шару з кровоносними судинами та нервами, утворює клапани і хорди.
• середній шар серцевої стінки — міокард — м'язовий шар, який ви­конує функцію скорочення серця.
• Ззовні до нього щіль­но прилягає епікард — сполучнотканинний шар.
• Крім того, існує ще четвертий, теж сполучнотканинний, шар — перикард, який оточує серце і утворює на­вколосерцеву сумку. Цей шар не приростає до стінки серця, між ним та епікардом існує щілина, заповнена невеликою кількістю навколосерцевої (перикардіальної) рідини.

Остання зменшує тертя серця об вну­трішню поверхню перикарда при його скороченнях. Волокна міокарда мають поперечну посмугованість, як і волокна скелетної мускулатури. Кожне волокно покрите мембраною, під якою розміщена велика кількість міофібрил, що складаються з міозинових і актинових філаментів.

Міжпередсердно-шлуночкові перегородки мають отвори, які перекриваються клапанами, їх 4:

• 2 стулкових – двостулковий, між ЛП і ЛШ та трьохстулковий – ПП і ПШ.
• 2 півмісяцевих – знаходяться між аортою і легеневого стовбура.

Клапани призначені для того, щоб кров рухалась лише в одному напрямку і не поверталась назад.

Міокард представляє собою функціональне об’єднання (синцитій) великої кількості клітин, які дуже тісно взаємопов’язані між собою, що збудження однієї клітини приводить до розповсюдження ПД до всіх клітин міжкардіального синцитія.

Структурною одиницею міокарда є кардіоміоцит. Між сусідніми кардіоміоцитами наявні контакти у вигляді плоских вставних дисків-нексусів, що беруть участь у передачі збудження від клітини до клітини.

Існує два види кардіоміоцитів: типові скоротливі м'язові клітини та атипові кардіоміоцити, із яких збудована провідна система серця. Міокард перед­сердь і шлуночків роз'єднаний, тобто це фактично два окремі м'язи, які і скорочуються окремо.

Фізіологічні властивості міокарда (збудливість, провідність, автоматизм, скоротливість, рефрактерність) та їх особливості.

Фізіологічні властивості міокарда:

- збудливість

- провідність

- автоматизм

- скоротливість

- рефрактерність

Збудливість, провідність, скоротливість – ці властивості мають усі м¢ язові волокна, як скелетні, так і гладкі. Міокард належить до поперечно посмугованих м¢ язів, але його спеціалізовані клітини провідної системи (атипові або пейсмекерні) мають ще й таку властивість, як автоматія.

Автоматія – здатність збуджуватися (генерувати ПД) без дії зовнішнього подразника (або самозбудження). Ця здатність є у структурах серця, побудованих з атипових кардіоміоцитів, а саме, в стимульному комплексі (провідній системі) серця:

1. Сино-атріальний вузол (nodus sinuatrialis) або синусний;

2. Передсердно-шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis);

3. Пучок Гісса з правою та лівою ніжками;

4. Волокна Пуркіньє.

Ці елементи провідної системи серця носять назву центрів автоматії й мають певний порядок. Наприклад, сино-атріальний вузол – центр першого порядку, передсердно-шлуночковий – другого і т.д.

Градієнт автоматії – зменшення ступеня автоматії елементів провідної системи серця в напрямку від сино-атріального вузла вузла до волокон Пуркіньє. Ступінь автоматії характеризує частота, з якою центр автоматії генерує імпульси збудження (ПД). Найчастіше імпульси генерує синусний вузол – ~70 (60-80) імп/хв. Передсердно-шлуночковий вузол генерує ПД з меншою частотою – 40-59 імп/хв, пучок Гісса – 20-39 імп/хв., полокна Пуркін’є – менше 20 імп/хв.

У здорової людини серце збуджується і скорочується в ритмі, що відповідає частоті генерування ПД сино-атріальним вузлом. Тобто, він є водієм ритму серця, або пейсмекером (центрів автоматії багато; водієм ритму в певний момент часу є лише один із центрів – той, який визначає частоту збудження і скорочення шлуночків серця).

Наявність центрів автоматії робить роботу серця надійною – якщо з роботи виключається сино-атріальний вузол як водій ритму серця, його функції бере на себе центр автоматії другого порядку, тобто передсердно-шлуночковий вузол. В нормі більш високу частоту генерації ПД має сино-атріальний вузол, його імпульси досягають інших відділів (водіїв ритму нижчого порядку) раніше, ніж там відбудеться спонтанна деполяризація.