Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття та види доказів в адміністративному процесі.




ДОКАЗИ Стаття 69 КАС. Поняття доказів1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. 2. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Судовими доказами в адміністративному судочинстві є фактичні дані (відомості), які здатні прямо чи опосередковано підтвердити факти, що важливі для вирішення судової справи, виражені в передбаченій ЗУ процесуальній формі (засобах доказування), отримані й досліджені в точно встановленому процесуальним ЗУ порядку. Докази в адміністративному судочинстві містять характерний для них зміст (відомості, інформацію) та мають процесуальну форму, передбачену законом. При розгляді справ відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України знання про факти може мати різне процесуальне значення та по-різному застосовуватися. Так, при розгляді адміністративних справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, у тому числі справ, пов’язаних з виборчим процесом, для позивача достатньо повідомити суд про факти, а обов’язок щодо доказування лежатиме на відповідачеві. При розгляді інших категорій справ позивачу слід спочатку отримати знання про факти, зібрати фактичні дані й лише після цього використовувати їх як аргумент при побудові логічного висновку. У процесуальній науці класифікацію видів доказів прийнято здійснювати за трьома підставами: за характером зв’язку доказів з обставинами справи (зміст), джерелом формування, процесом формування доказу

Характер зв’язку доказу з обставинами, що підлягають встановленню, зумовлює наявність прямих і непрямих (побічних) доказів. Доказ може бути безпосередньо пов’язаний з обставинами, що встановлюються. Такий доказ прийнято називати прямим. За правилом, прямий доказ має безпосередній, однозначний зв’язок, що встановлює або спростовує наявність певної обставини (наприклад, рішення міської ради – прямий доказ пленарного засідання депутатів ради). Однак зв’язок між доказом й обставиною, що встановлюється, може бути більш складним і багатозначним. У цьому разі з доказу складно дійти однозначного висновку про наявність або відсутність обставини, можливо лише припускати декілька висновків. Докази, за допомогою яких не можна дійти однозначного висновку про наявність або відсутність будь-якого факту, називаються непрямими. Для підтвердження обставини недостатньо посилатися лише на один непрямий доказ. Наприклад, факт пленарного засідання районної ради з відповідним порядком денним є непрямим доказом прийняття нею рішення з даних питань. Непрямий доказ вказує на побічний факт, тому юридичного значення він набуває в органічному взаємозв’язку з іншими доказами. Це означає, що один побічний доказ не може розцінюватись як достатній доказовий матеріал для вирішення справи. Але було б неправильно стверджувати, що для прямих доказів вимога сукупності доказів є необов’язковою, що одного прямого доказу достатньо для вирішення справи по суті Складним у теорії і практиці доказування за допомогою непрямих доказів є питання про достатність непрямих доказів для обґрунтування істинного висновку. Якщо для обґрунтування висновку по адміністративній справі іноді достатньо одного прямого доказу, то один непрямий доказ ніколи не буває достатнім для обґрунтування правильного висновку про факт.



За процесом формування відомостей про факти докази поділяють на первинні й похідні. Первинні докази (першоджерела) формуються внаслідок безпосереднього впливу вишукуваного факту на носій інформації. Похідними (копіями) називаються докази, зміст яких відтворює відомості, отримані з інших джерел.

Класифікація доказів за процесуальною формою, а саме за засобами доказування, здійснюється традиційно за джерелом доказів, тобто підставою для поділу засобів доказування у цьому разі є спосіб закріплення і збереження фактичних даних (інформації) на джерелах. Залежно від того, чи є джерелом доказу людина або матеріальний об’єкт, проводиться поділ на докази «від людей» (особисті) і «від речей» (речові, предметні). Якщо відомості про факти отримано від людини і доводяться до суду людиною – наявний особистий доказ. Якщо ж відомості про факти «змертвілі» на предметах неживої природи, речах – це предметний доказ. Письмовий доказ отримують із предмета, зумовленого знаками, за допомогою яких на предмети дійсності нанесено думки. Особистими доказами є такі, які приводяться людьми за допомогою слів або сигналів, спрямованих на передачу думки. Докази можуть бути особистими як у випадках, коли особа свідчить щодо факту, який вона спостерігала, так і щодо документа, наданого суду. У теорії доказів немає єдності стосовно проведення цієї класифікації, однак більшість авторів до особистих доказів відносять пояснення сторін, третіх осіб, свідчення свідків, висновки експертів, а до предметних – письмові й речові докази К. С. Юдельсон, наприклад, до особистих доказів, крім вказаних вище, відносить ще письмові докази. Він мотивує свою позицію тим, що письмові докази завжди виходять від конкретних осіб і не має значення, що зміст закріплений на матеріальному об’єктіС. В. Курильов при класифікації доказів за їх джерелом, крім особистих і предметних доказів, виділив третій підвид – змішані докази, до яких належить висновок експерта В. В. Ярков поділяє докази: «за джерелом формування доказу», і в цьому разі висновок експерта відносить до особистих доказів. Окрім вищенаведених підстав класифікації доказів, С. Я. Фурса та Т. В. Цюра пропонують докази, отримані за допомогою технічних засобів, виділити в самостійний вид через необхідність особливого ставлення до їх доказового значення. До таких доказів вони відносять: звуко- і відеозапис, фотографії, інформацію, отриману через Інтернет, комп’ютерні програми, бухгалтерські розрахунки, висновок експерта, що ґрунтується насамперед не на його досвіді або знаннях, а на комп’ютерній обробці наданого матеріалу тощо В. К. Матвійчук та І. О. Хар вважають, що ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України наводить вичерпний перелік класифікації доказів за джерелом їх утворення:



1) особисті докази: пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, показання свідків;

2) речові докази – це такі, що є носіями інформації про фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи, та доказове значення яких не залежить від певних технічних та інших наукових знань і які можуть бути досліджені судом для отримання інформації, що потенційно може мати значення для правильного вирішеня справи;

3) докази, отримані за допомогою технічних засобів: звуко- і відеозаписи;

фотографії;

інформація, отримана через Інтернет, комп’ютерні програми, у яких зазначаються бухгалтерські розрахунки, висновки експерта, у тому числі ті, що ґрунтуються на комп’ютерній обробці даних Види доказів до КАС –

Стаття 76. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представникі1. Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі. Сторони, треті особи або їхні представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки2. Визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим, якщо суд має сумнів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Стаття 77. Показання свідка 1. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. 2. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. 3. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.

Стаття 79. Письмові докази1. Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. 2. Особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребування від інших осіб письмових доказів, повинна зазначити: який письмовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він знаходиться, та обставини, які може підтвердити цей доказ. 3. Письмові докази, які витребовує суд, надсилаються безпосередньо до адміністративного суду. Суд може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для надання його суду. 4. Оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Стаття 80. Речові докази. Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. 2. Витребування речових доказів проводиться в порядку, встановленому для витребування письмових доказів. 3. Речові докази повертаються судом після їх дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові докази повертаються після набрання рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, яким належать ці докази. 4. Речові докази, які є об'єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям у порядку, встановленому КМУ. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі.

Стаття 81. Призначення судової експертизи1. Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу. 2. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі. 3. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості. 4. Якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби - замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи. 5. В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Стаття 82. Висновок експерта1. У висновку експерта зазначаються: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання. 2. У висновку експерта також зазначається, що експерта попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. 3. Якщо експерт під час проведення експертизи виявить факти, що мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він може включити до висновку свої міркування про ці обставини.

4. Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого висновку. Якщо експертиза проводиться в судовому засіданні, експерт може дати усний висновок. 5. Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал