Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Сторони в адміністративному процесі.




Стаття 50 КАС. Сторони

1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. 2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. 3. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. 4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом. Сторонами в адміністративному процесі є особи, публічно-правовий спір між якими становить предмет розгляду та розв’язання в адміністративному судочинстві. Сторони виступають головними учасниками в адміністративному провадженні, без яких не можливий сам процес. Сторони шукають в суді захисту коли вважають, що порушено їхні права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин. Тобто публічно-правовий спір може мати місце й тоді, коли порушення прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин не мало місця в дійсності. Суд повинен буде розглянути такий спір, тому що правосуб’єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що їхні права, свободи та інтереси порушені. Сторони в адміністративному процесі, як і всі особи, що беруть участь у справі, мають юридичний інтерес в результаті вирішення справи. Цей інтерес має особистий, як матеріальний, так і процесуальний характер. Характерною рисою сторін є також те, що процес в адміністративній справі ведеться від імені та в інтересах сторін, навіть у тому випадку коли справу порушує не особисто позивач, а інші особи в його інтересах або сторони особисто не беруть участі в процесі. Крім вищезазначених, ознаками сторін є наступні: постановлення судом рішення саме з приводу справи сторін;

поширення на сторони всіх правових наслідків судового рішення;

несення сторонами судових витрат. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду (див. коментар до ст. 3 КАСУ). Позивач може заявити вимогу про захист в суд особисто або в її інтересах, у передбачених ЗУ випадках, в суд можуть звернутися інші особи (ст. 60 КАСУ). Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Позивач є ініціатором порушення адміністративного процесу. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (див. коментар до ст. 3 КАСУ). Згідно зі ст. 3 цього Кодексу під суб'єктом владних повноважень в цьому Кодексі мається на увазі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідач не звертається до суду, останній притягує його до участі у справі. Відповідачем в адміністративній справі може бути не тільки суб'єкт владних повноважень. Відповідачами в адміністративному процесі можуть бути: громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень. Проте законодавцем чітко визначено, що це можливо за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;



2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;



3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо). Наведений перелік не є вичерпним – в законодавстві можуть бути встановлені інші аналогічні випадки.

Стаття 51. Права та обов'язки сторін1. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. 2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову. 3. Сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. 4. Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

Для забезпечення виконання своїх процесуальних функцій сторони в адміністративному процесі наділені великим обсягом процесуальних прав та обов’язків. Сторони мають рівні процесуальні права та обов'язки, тобто їм надано рівні можливості щодо відстоювання своєї позиції в ході розгляду адміністративної справи.

Позивач і відповідач відносяться законодавцем до групи осіб, які беруть участь у справі. Це означає, насамперед, що вони володіють тими ж самими правами та мають ті самі обов’язки, що й особи, які беруть участь у справі (ст. 49 КАСУ). Проте сторони займають особливе, як було зазначене вище, головне положення в розгляді справи, тому вони наділяються додатковими, досить важливими процесуальними правами. Завдяки цим процесуальним правам сторони можуть чутливо впливати на хід справи. Ч. 1 статті передбачає наступні диспозитивні права позивача: право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду.

Право на відмову від адміністративного позову є досить істотним диспозитивним правом, бо наслідком його реалізації може бути закриття провадження у справі. Відмову від позову вважають одностороннім волевиявленням позивача, яке має на меті врегулювання спору та закінчення справи. Порядок та наслідки відмови від адміністративного позову під час підготовчого провадження врегульовано ст. 112 цього Кодексу, а під час судового розгляду справи - ст. 136 цього Кодексу.

Позивач має право відмовитися від адміністративного позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (ст. ст. 194 КАСУ, 219 КАСУ відповідно). Що стосується відповідача, то стаття у ч. 2 крім прав та обов'язків, визначених ст. 49 цього Кодексу, надає йому право визнати адміністративний позов повністю або частково, а також подати заперечення проти адміністративного позову. Визнання позову також розглядається у якості одностороннього волевиявлення відповідача, спрямоване на врегулювання спору.

Наслідками часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом є ухвалення постанови суду про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до статті 164 цього Кодексу. При повному визнанні відповідачем адміністративного позову і прийнятті його судом, приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.

Порядок визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження врегульовано ст. 112 цього Кодексу, а під час судового розгляду справи - ст. 136 цього Кодексу. В суді апеляційної чи касаційної інстанції визнання адміністративного позову відповідачем вже неможливе. Заперечення проти адміністративного позову – це один з способів захисту відповідача від вимог, висунутих позивачем. Заперечення проти адміністративного позову виражається у відхиленні позову відповідачем з обґрунтуванням своєї позиції певними обставинами та пред’явленими доказами. Воно може набувати процесуальний або матеріально-правовий характер. В першому випадку відповідач заперечує проти виникнення справи, посилаючись на процесуальні обставини (справа непідсудна даному або взагалі адміністративному суду, тотожна справа вже розглядається судом тощо). В другому випадку підставами для заперечення позову відповідачем є матеріально-правові обставини (відсутність якого-небудь права позивача, наприклад, права на отримання пільг тощо), тобто це – заперечення проти задоволення позову. Ще одним важливим правом сторін є можливість закінчити адміністративну справу на будь-якій стадії адміністративного процесу примиренням. Позивач та відповідач можуть піти на взаємні поступки у справі та повністю або частково врегулювати спір на цій основі.

Таким чином, сторони можуть здійснити примирення, яке є їх двостороннім волевиявленням, націленим на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. У разі примирення сторін суд, згідно зі ст. 157 КАСУ, постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. У разі коли суд прийняв ухвалу про закриття провадження у справі на підставі досягнення сторонами примирення, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається (ст. 157 КАСУ). Здійснення примирення сторін під час підготовчого провадження врегульовано ст. 113 цього Кодексу, а під час судового розгляду справи - ст. 136 цього Кодексу.

Сторони можуть прийняти рішення про примирення у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (ст. ст. 194 КАСУ, 219 КАСУ відповідно). Розпорядження диспозитивними правами повинно перебувати під уважним наглядом суду, оскільки спір між двома сторонами в публічно-правовій сфері може торкатися інтересів держави, територіальної громади, великого кола осіб тощо. Тому законодавець передбачив обставини при наявності яких адміністративний суд не прийматиме відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнаватиме умов примирення сторін. Таким чином, якщо вищезазначені процесуальні дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси, суд продовжує розгляд справи по суті.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал