Обгрунтування стратегії розвитку ломбардної діяльності

Складність проблеми вибору стратегій розвитку будь-якого підприємства залежить від наявності великої кількості альтернатив та їх оцінки по одному або декількох змістовних або формалізованих критеріях: режиму вибору – одноразовому чи ітеративному, характерному для самоорганізуючих систем, які мають численні зворотні зв'язки, що підвищують їх стійкість до впливу макро та мікросередовища; ступеня узгодженості мети з урахуванням балансу інтересів сторін, що особливо важливо в умовах залучення різних інвесторів при фінансуванні інвестиційних проектів; наслідків вибору, які бувають трьох видів – результат відомий, носить ймовірний характер, якщо відомі ймовірності наслідків, і неоднозначний результат, що виникає в умовах невизначеності. Різні варіанти поєднань перерахованих елементів процесу вибору призводять до різноманітності задач вибору або прийняття рішень.

У цьому зв'язку особливу важливість і актуальність набувають проблема розроблення науково обґрунтованих стратегій розвитку підприємства та створення дієвої методики їх оцінки та аналізу. Дана методика не може бути створена на основі традиційного інструментарію оцінки ефективності інвестицій, оскільки вона не оперує найважливішими для обґрунтування альтернативних стратегій категоріями: невизначеності та пов'язаного з нею ризику, безліччю цілей і багатокритеріальності оцінок, ітеративності процедур формування та оцінки варіантів, ресурсної обмеженості.

Розглянемо процес реалізації основних напрямів розвитку ломбардної установи і найважливішу функцію управління – систему стратегічного планування ломбарду. В кінцевому рахунку, формування стратегії має відповісти на три основних питання:

· які напрями діяльності ломбарду треба розвивати;

· які потреби в капіталовкладеннях і готівкових ресурсах;

· яка можлива віддача за обраними напрямками.

Поняття «стратегія» увійшло в економічну теорію та господарську практику, як відповідь на умови функціонування підприємства, зростання значущості факторів зовнішнього середовища для життєдіяльності підприємства.

Дослідник в галузі стратегічного менеджменту І. Ансофф проводить чітку межу між процесом формулювання стратегії і стратегією як результатом цього процесу. Стратегія, на думку І. Ансоффа[], показує в якій галузі господарської діяльності діє компанія і в якій сфері вона планує діяти в майбутньому, виокремлює відмінні особливості стратегії:

1. Процес вироблення стратегії не завершується негайною дією, а закінчується встановленням загальних напрямків, просування по яких забезпечує зростання і зміцнення позицій фірми.

2. В ході формулювання стратегії не можна передбачити всі можливості, які відкриваються при складанні проектів конкретних заходів. Тому доводиться користуватися узагальненнями, неповною та неточною інформацією про можливі альтернативи.

3. При появі більш точної інформації може бути поставлена під сумнів обґрунтованість первісної стратегії, тому необхідний зворотній зв'язок, що дозволяє забезпечити своєчасне переформулювання цієї стратегії.

Вищевикладені формулювання, на наш погляд, дозволяють відокремити основні особливості стратегічного планування ломбардної установи як системи: вплив зовнішнього середовища, вибір альтернатив, ціленаправленність, принцип врахування ризику та невизначеності, принцип зворотного зв'язку. Підхід стратегічного планування практично збігається з методикою системного аналізу і в цій частині теоретичні розробки зарубіжних вчених викликають інтерес.

Концептуальна модель стратегічного плану ломбарду дає можливість визначити наступні етапи складання стратегічного плану діяльності.

1. Аналіз навколишнього середовища ломбардної установи:

· зовнішній;

· внутрішніх можливостей.

2. Визначення політики ломбарду (ціленаправлення).

3. Формулювання стратегії і вибір альтернатив ломбардної установи:

· визначення базової стратегії;

· вибір стратегічних альтернатив.

4. Формулювання функціональних стратегій ломбарду:

· маркетингової;

· фінансової;

· інвестиційної;

Відсутність досвіду стратегічного планування у вітчизняних ломбардах, а тим більше його теоретичного узагальнення, викликають особливий інтерес до підходів, розроблених і апробованих іноземними фахівцями. Одним з можливих інструментів першого етапу стратегічного планування може служити так званий SWOT-аналіз. В ході цього аналізу особа, яка приймає рішення (під яким ми розуміємо керівника, що має мету, яка служить мотивом постановки завдання і пошуку її вирішення), визначає стан своєї організації з урахуванням таких чинників:

· міцність (по відношенню до зовнішнього середовища);

· слабкість (по відношенню до зовнішнього середовища);

· можливості (що виникають із зовнішнього середовища);

· загрози (що виникають із зовнішнього середовища).

Потім особа, що приймає рішення окреслює завдання, складає план нарощування потужності та ліквідації слабких сторін з метою використання можливостей і запобігання виникаючих загроз.

Методику обмеженого аналізу, на наш погляд, якраз і доцільно використовувати в умовах відносно стабільного функціонування економіки для середніх і великих ломбардів на попередній стадії аналізу можливостей установи.

Зараз планування ціленаправленості є прерогативою керівництва ломбардної установи. З точки зору якісних характеристик процес визначення мети здійснюється за трьома основними напрямами.

1. Враховуються інтереси всіх суб'єктів, що мають відношення до діяльності ломбарду, ієрархія їх потреб і значення, а також першочерговість задоволення цих потреб. Особливо це важливо враховувати при оцінці інвестиційної привабливості ломбардної установи, коли необхідно визначити цілі учасників інвестиційної діяльності та їх суперечливість.

2. Вивчається стан економічної діяльності, оскільки в момент розробки стратегічного плану ломбард може знаходитись в одному з трьох положень: позиції для зростання, вибору стабілізації, необхідності виживання. Кожне з цих положень відображається в ціленаправленості.

3. Виявляється наявність ресурсів та можливість їх зміни при виборі певної економічної поведінки. Назвемо це стратегічним потенціалом ломбардної установи, до якої ми включаємо такі базові види ресурсів як технічні, технологічні, фінансові, кадрові, інформаційні. Сюди ж можна віднести ресурси організаційної структури системи управління (її гнучкість, швидкість проходження управлінських впливів); просторові ресурси (характер виробничих приміщень, території); тимчасові ресурси, що визначають горизонт планування.

Концепція стратегічного потенціалу дуже важлива в розумінні відмінностей між зростанням і розвитком. Недолік ресурсів може стримування зростання, але не розвиток. Розвиток пов'язаний не тільки з готівковими ресурсами, скільки з умінням їх раціонально використовувати в конкретних випадках. Тому формування стратегічного потенціалу, максимально пристосованого до прогнозованого зовнішнього середовища, можна вважати найважливішою метою стратегії розвитку ломбарду.

Врахування у своїй діяльності сформульованих напрямів аналізу цілей дозволить точніше визначити локальні цілі функціональних стратегій, що стоять перед ломбардом, які повинні відповідати його базовій стратегії розвитку.

При формулюванні власне базової стратегії ломбардної установи можна виділити, на нашу думку, два підходи: об'єктивний і суб'єктивний.

Перший підхід заснований на тому припущенні, що теоретично в залежності від фінансово-господарського стану підприємства і здатності стратегічного потенціалу гнучко адаптуватися до мінливих умов зовнішнього середовища, ломбард може виявитися в трьох можливих станах: зростання, стабілізації і виживання. У відповідність з цим особа, що приймає рішення вибирає одну з наступних базових стратегій:

а) стратегію зростання – основну стратегію ломбарду, що виражає прагнення до зростання обсягів виданих кредитів і продажу, прибутку, капіталу;

б) стратегію стабілізації – спрямовану на досягнення стабілізації доходу та створення на базі цього передумов для подальшого зростання прибутковості;

в) стратегію виживання – суто оборонну стратегію, що застосовується в умовах глибокої кризи економічної діяльності ломбарду.

Інший різновид об'єктивного підходу заснований на теорії конкурентних стратегій[] – напрями маркетингових досліджень, які швидко розвиваються. Лідером тут, є Гарвардська школа, представлена роботами М. Портера і А. Чандлера.

Найбільш відомим представником швейцарської школи є X. Фрізенвінкель. В Австрії курс теорії конкуренції викладається в Інсбургському університеті, а професор X. Хінтерхубер виробив на її базі концепцію стратегічного планування[], яка використовується багатьма фірмами країни. В рамках цієї теорії існує як мінімум чотири основних типи конкурентної стратегії: силова, пристосувальна, піонерська, комутантна. Але всі види цих стратегій не можливо застосовувати ломбардам через специфіку послуг, що надаються населенню.

Другий (суб'єктивний) підхід ґрунтується на недостатньо розробленому напрямку, що вивчає економічну поведінку, – економічної психології, яка базується на суб'єктивних особливостях людини, в даному випадку особи, що приймає рішення. Теорія ринку досконалої конкуренції А. Сміта, заснована на концепції " економічної людини", як абсолютно вільного суб'єкта, єдиною характеристикою якого є прагнення до економічної вигоди[], в даний час витіснена теорією підприємництва, розробленої Й. Шумпетером, що в більшій мірі відповідає реаліям ринку недосконалої конкуренції. Ідея Й. Шумпетера полягає в тому, що головною рушійною силою розвитку є підприємець з притаманними йому мотивами: прагненням до влади і успіху, задоволенню від своєї діяльності і зміни свого статусу, що дозволяють сформулювати суб'єктивний підхід, який пояснює появу різних стратегій розвитку підприємства.

В рамках цієї концепції можна виділити наступних підприємців:

1. Вид ініціативних підприємців, який поділяється на:

· підприємця – піонера, що створює нові ринки;

· підприємця – що спонтанно імітує – заповнює ринкову нішу, знайдену підприємцем-піонером.

2. Вид консервативного підприємця, в якому розрізняють:

· підприємця – який реагує під тиском, пристосовуючись до обставин, а не активно формує їх;

· немобільний – життєздатний тільки в стаціонарних умовах, прагне уникати змін.

Такий поділ найбільш характерний для вітчизняних підприємств, у тому числі ломбардів, де чітко виражений феномен «першої особи». В умовах сучасного етапу розвитку України досить чітко проявляється диференціація підприємців на представлені нами вище види підприємців, з наслідуючими з цього формами економічної поведінки. Цей підхід, на наш погляд, найбільш підходить для ломбардної установи, як підприємства сфери послуг.

Таким чином, узагальнення вищевикладеного дозволяє нам сформулювати поняття стратегії розвитку ломбарду як забезпечення життєздатності (фінансово-господарської стійкості) ломбардної установи шляхом розвитку стратегічного потенціалу під впливом потреб і мотивації виникнення нових, а також балансі інтересів всіх суб'єктів, що мають відношення до ломбарду. Іншими словами, стратегія розвитку – це забезпечення економічного зростання ломбарду за рахунок ефективного розвитку стратегічного потенціалу, який полягає у здатності ломбардної установи забезпечити внутрішню гнучкість ломбарду як системи по відношенню до зовнішнього середовища.

В рамках вибраної базової стратегії розвитку можливі декілька варіантів дій, які називаються стратегічними альтернативами. Наявність безлічі альтернативних стратегій, на нашу думку, пояснюється тим, що конкретна реалізація базової стратегії залежить від різних поєднань функціональних стратегій, які мають власні (локальні) цілі. Для того, щоб зрозуміти яка саме стратегія удосконалить ломбардну діяльність треба спробувати сформулювати її.