Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Індигенна психологія






Дослідження культури культурантропологи прово­дять не завдяки психологічному вивченню індивідуумів, а за до­помогою специфічних засобів: а) спостереження колективних проявів — релігійних звичаїв і обрядів, культурних феноменів то­що; б) спостереження над словесними повідомленнями; спостереження над взаємодією індивідуумів, вихован­ням дітей, виконанням рольових функцій чоловіками і жінками, дотриманням правил і табу, які стосуються родинних відносин тощо.

Психологічна антропологія вивчає культуру з психологічної точки зору. Це означає, що вона не описує культуру як даність, а досліджує її як процес. Такий підхід трансформує сам погляд на культуру. Нам необхідно знати, з яких компонентів складається культура, як ці компоненти співвідносяться між собою, утворюючи єдину структуру, які механізми функціонування культури, як вона переломлюється в своїх носіях і регулює їх комунікацію і взаємодію, які принципи її трансформації, що забезпечує її стабільність і її рухливість. В ідеалі психологічна антропологія являє собою взаємозалежний комплекс наук, які в своїй сукупності допоможуть нам побудувати теорію взаємозв'язку культури та психології як на індивідуальному, так і на соціальному рівні.

 

Крос-культурна (або порівняльно-культурна) психологія що спирається на etic підхід займається (як це видно з назви) вивченням подібностей і відмінностей в психології індивідів, що належать до різних культурних і етнічних груп, а також зв'язків психологічних відмінностей із соціокультурними, екологічними та біологічними особливостями, а також вивченням сучасних змін цих відмінностей.

Сучасні підходи в кроскультурній психології також націлені на пошук універсалій, тобто того, що залишається універсальним в психології людини в різних культурах.

В даний час з вузької, досить екзотичної для психології спеціальності кроскультурна психологія стала усталеною галуззю, яка об'єднує сотні вчених з багатьох частин світу. У 1973 р в Директорії кросскультурних досліджень і дослідників було зазначено вже 1125 вчених з 65 країн світу, в даний час їх число ще більше зросла. Більшість з них являє університети США і Європи, частина - університети країн Азії, Африки та Латинської Америки. Багато з них є членами таких професійних організацій, як Inetmational Organization for Cross-cultural Psychology і The Society for Cross-Cultural Research. Дослідження з кросскультурний психології зараз пріоритетні для п'яти міжнародних психологічних журналів.

 

Перші серйозні порівняльно-культурні дослідження в психології, точніше в загальній психології, яка до цього часу отримала значний розвиток, датуються кордоном XIX-XX ст. Засновником порівняльно-культурної психології вважається британський психолог і антрополог У. Ріверс (1861-1922), який працював у складі знаменитої Кембриджської етнографічної експедиції на островах протоки Торреса, а потім на Новій Гвінеї і в Південній Індії.

 

Дослідження кольору. Дослідження інтелекту.

 

В ході порівняльно-культурних досліджень в загальній психології були виявлені як універсалії, так і досить багато пов'язаних з культурою відмінностей. Що ж все-таки превалює? Наприклад, Вербицька вважає, що «крайній універсалізм у вивченні мови і мислення настільки ж безпідставний і небезпечний, як і крайній релятивізм у вивченні культури». Але в історії етнопсихології ми зустрічаємося як з обома крайнощами, так і з більш зваженими позиціями.

 

 

Психологічна антропологія, так само, як і крос-культурна психологія, підтримує постулат загальної психології про єдність психічних законів і механізмів, тобто приймає ідею психологічного універсалізму. Але якщо загальна і крос-культурна психологія абстрагується у своїх дослідженнях від свого середовища, то психологічна антропологія – ні.

Культурна психологія синтезує риси загальної психології, крос-культурної психології, психологічної антропології, прагнучи позбутися вад кожної з них. Головним її постулатом є відмова від положення про існування універсальних і, головне, фіксованих законів психічного життя, притаманних загальній психології. Культурна психологія не прагне розуміти психіку як універсально функціонуючий пристрій. Вона, на відміну від загальної психології, не відокремлює внутрішні психічні структури і процеси від умов зовнішнього оточення. Згідно з її принципами, навіть в лабораторії неможливо створити вільні від контексту умови. „Культурна психологія спрямована проти всіх засновків загальної психології: розділення внутрішніх особливостей розуму від зовнішніх особливостей соціокультурного оточення, форми від змісту, „глибинного” від „поверхневого”, внутрішніх діючих механізмів від усіх інших впливів. Розум, згідно з культурною психологією, не може бути відокремлений від історичної варіативності і крос-культурного розмаїття інтенціальних світів, складовою частиною якого він є”.

Психіка і культура взаємозалежні й створюються через діяльність внаслідок взаємовпливу. Представники культурної психології (М. Коул, Р. Шведер, Дж. Брунер, Дж. Мілер) стверджують, що людина є творцем свого розвитку, однак вона, поставлена в певні умови, повністю не володіє своїм вибором. Відтак психічні процеси зображаються як культурно зумовлені і такі, що варіюють у заданих культурою умовах діяльності. Таким чином, культурна психологія спонукає уникати припущень про психічну єдність чи про універсальні механізми, які лежать в основі людської психології і, замість цього розглядати способи, за допомогою яких індивідуальна психологія є культурно конституйованою і культурно змінюваною.

На думку Ю. Мацумото, ми повинні рухатися від психології минулого до культурної психології майбутнього. С. Тулмін закликав психологів повернутися до ідеї В. Вундта про „культурно-історичну психологію”, яку в 1930-х роках розробляв Л. Виготський.

Одночасно з С. Тулміном Д. Прайс-Вільямс запропонував ідею перетворення крос-культурної психології на культурну психологію, яку він визначив як „галузь досліджень, спрямованих на виявлення контекстуальної природи психічних процесів”.

Для крос-культурної психології таке перетворення стало можливим тоді, коли крос-культурні дослідження почали здійснюватися в межах методології когнітивізму, тобто коли на зміну біхевіористській парадигмі прийшла когнітивістська. Крос-культурні дослідження когнітивного розвитку дали можливість переконатися в тому, що немає людей, не здатних до абстрактного пізнання. Випробовувані можуть не демонструвати здатності до абстрактного мислення, якщо зустрічаються з процедурами, які, на їхню думку, мають низьку практичну користь, і демонструвати здатність до абстрактного мислення в експериментальних умовах, коли завдання ставляться стосовно їх культури, так само, як і в конкретних природних ситуаціях.

Появу паростків „другої психології” можна виявити в багатьох національних традиціях. У Німеччині, де культурно-історичний підхід був розвинутий більше, багато вчених намагалися переформулювати ідею В. Вундта про Voelkerpsychologie в термінах їх власних теоретичних моделей. Саарбрюкенська група, до якої належали Л. Еккенсбергер, Б. Крюер та їх колеги, почала виступати за створення культурної психології, заснованої на ідеях Е. Боша, „у чиїх психологічних теоріях поєднуються німецька історична традиція, яка привела В. Вундта до твердження про необхідність Voelkerpsychologie, певний різновид теорії діяльності і конструктивізм Ж. Піаже”. Представники цієї групи підкреслювали, що культурна психологія має розглядати природу людини з позицій розвитку. Вони сподівалися, що їхній підхід до вивчення культурної психології з позиції теорії діяльності давав „можливість встановити взаємозв’язок трьох головних рівнів уявлень про розвиток в межах єдиної теоретичної мови: актуальний генез (процес), онтогенез та історіогенез; тобто він дозволяє суттєво зв’язати історичні та індивідуальні зміни”.

Представники одного крила культурної психології (серед яких найбільш відомим є М. Коул) стверджують, що корені культурної психології містяться в соціоісторичному підході. Вони пов’язані з іменами Л. Виготського, О. Лурії, О. Леонтьєва. Згідно з соціоісторичниим підходом, психологічні процеси є культурно та історично опосередкованими, контекстуально специфічними. Вони постають з практичної діяльності людини і в ній укорінені. В іншому формулюванні (Р. Шведер, Дж. Брунер, Дж. Міллер) культурна психологія трактує індивідів як таких, що живуть в культурно конституйованому світі, і це є фундаментальним для розвитку їх здібностей.

Як відзначає Дж. Міллер, „в межах культурної психології культурні та психологічні феномени трактуються як взаємозалежні, більше того – як взаємоконституйовані.

Культурна психологія не заперечує можливості індивідуальних відмінностей у поведінці. Припускається, що індивід, носій культури і його суб’єктивність – формуються під впливом культурних значень і практик. Саме тому не може бути різкої дихотомії між психологією і культурою. Загальновизнаною є також думка, що індивідуальна суб’єктивність має братися в розрахунок у розумінні культурних значень. Культурні значення, символи і практики можуть бути зрозумілими тільки з точки зору індивіда, для якого вони існують і для якого мають мотиваційну силу. Заперечуючи постулат психічної єдності, культурна психологія вважає, що визнання багатоманітних культурних відмінностей необхідне для пояснення індивідуального психологічного розвитку. Ця позиція постає з визнання того, що психологічні процеси є культурно конституйованими і тому можуть варіюватися згідно з відмінностями у культурних значеннях і практиках. Культурна психологія не заперечує можливості універсальних психологічних процесів, але стверджує, що останні мають місце з огляду на певну схожість культурних значень практик. Не заперечується і значення біологічних процесів, однак вони розглядаються як культурно залежні”.

У якості основних теоретичних положень культурної психології Дж. Міллер розглядає наступні: концентрація уваги на індивідуальній суб’єктивності; нередукціоністське уявлення про взаємозв’язок між культурою, психологією і досвідом; уявлення про єдність культури і психології; визнання культурного розмаїття психології; увага до проблем комунікації та взаємодії.

Першим, хто запропонував розуміти під культурною психологією нову дисципліну, а не піддисципліну психологічної антропології, яка використовує принципово нові підходи до розуміння психіки, був американський дослідник Р. Шведер. На його думку, культурна психологія не бажає розуміти психіку як універсально функціонуючий пристрій, а бачить її такою, що „складається із специфічних ділянок, і такою, що творить себе у відповідь на стимули; вона не може бути відокремленою від культурно різних інтенціальних світів, які історично змінюються, і в яких вона відіграє створювальну роль”. Її цікавить не психічна єдність людського роду, а етнічна різниця в розумі, емоціях тощо.

Р. Шведер звертав увагу як на контекст і змістову специфіку людської діяльності, так і на важливість символічного опосередкування. „Не існує жодного окремого самостійного соціокультурного середовища, незалежного від людських способів добування з нього смислів і можливостей; будь-яка людина знаходить свою суб’єктивність та індивідуальне психічне життя шляхом добування смислів і можливостей із соціокультурного середовища та їх використання”.

Культурна психологія є насамперед культурноцентричною психологією, яка припускає, що психіка людини формується в суворій залежності від соціокультурного оточення, і не існує жодного центрального механізму, який не залежав би від культурного середовища, в якому він функціонує. Те, що називають центральним механізмом, процесором, є породженням самого цього культурного середовища.

Р. Шведер зазначає, що в різних культурах можуть бути різні, часом неспівставні уявлення про один і той же предмет. Однак всі ці значення в латентному вигляді властиві цьому предметові. В одній культурі реалізовується одне з цих значень, а інші заперечуються, в другій – інше, у третій – ще інше. Це ж стосується й раціональності. Існують різні способи раціонального мислення. В процесі інкультурації людина закріплює у своїй свідомості спосіб, характерний для її культури. Як зазначає Р. Шведер, було б помилкою протиставляти раціональне і міфологічне мислення. Те, що в одній культурі є раціональним, в іншій вважається міфологічним.

На думку Дж. Брунера, виникнення і перебіг психічних процесів відбувається в соціально-символічно опосередкованих повсякденних зустрічах людей, в процесі проживання ними подій повсякденного життя. Ці події значною мірою зумовлені, як відзначає Дж. Брунер, „folk psychology”, яка є „…системою, за допомогою якої люди організують свій досвід у соціумі, знання про нього і взаємодію з ним”. Ключову роль у цій „folk psychology” відіграють теоретичні уявлення про мислення, канонічні структури оповідей – уявлення про події, які „організують” процеси смислоутворення у людей у їх повсякденні. Такий підхід виводить Дж. Брунера і його колег на такі різні шляхи, як логічний аналіз спонтанних і спеціально вибудованих оповідей, порівняльне вивчення теорій розвитку мислення нормальних і аутичних дітей, спеціальне вивчення окремих дітей чи навіть сімей. Культурна психологія Дж. Брунера синтезує всі ці дані, використовуючи теоретичні конструкти, що видобуваються з різних гуманітарних дисциплін.

Культурна психологія й розуміється як комплекс підходів, які мають чимало спільних положень, але не слід применшувати різницю між ними. Дж. Брунер і Р. Шведер, наприклад, переважно акцентують на важливості інтерпретації і методів аналізу, запозичених з гуманітарних дисциплін, ніж Д. Прайс-Уїльямс і теоретики німецької діяльнісної школи. Вони, на думку М. Коула, відрізняються й тим, на які історичні шляхи культурної психології орієнтуються і якого роду дані використовують як свої емпіричні засади. „Р. Шведер, наприклад, підходить до проблематики культурної психології як психологічний антрополог, а Дж. Брунер – як фахівець з психології розвитку. Р. Шведер орієнтується переважно на західноєвропейські та американські теорії культури, вироблені у сфері соціальних наук і культурології, і рідко згадує німецькі чи російські праці. Початкові засади Дж. Брунера були задані ідеями Л. Виготського”.

Якщо об’єднати атрибути культурної психології, спільні для всіх її підходів, то головними її характеристиками можна назвати такі:

· будь-яка дія опосередковується контекстом;

· наполягання на важливості „генетичного методу” в широкому його розумінні, який включає історичний, онтогенетичний та мікрогенетичний рівні аналізу;

· обґрунтовування свого аналізу на подіях повсякденного життя;

· заперечення лінійної причинно-наслідкової парадигми „стимул - реакція” на користь утвердження емерджентної (від англ. to emerge – раптово виникати) природи психіки в діяльності і визнання центральної ролі інтерпретації;

· опора на методи гуманітарних, а також соціальних і біологічних дисциплін;

· психіка виникає у спільній опосередкованій діяльності людей;

· індивіди є активними суб’єктами свого розвитку, однак їх дії у конкретному середовищі не повністю визначаються їх вибором.

Таким чином, хоча багато ключових ідей, пов’язаних з культурною психологією, сформувалися в інших наукових напрямах, культурна психологія, на нашу думку, нині стала окремим науковим напрямом етнічної психології, яка має історичні корені у психологічній антропології, крос-культурній психології, лінгвістиці тощо.

 

)))))))))))

Індигенна психологія

Альтернативою імпорту західної психології стали спроби розвивати психологію в локальному масштабі, які посприяли виникненню індигенної (від англ. іndigenous — тубільний, автохтонний) або, в нашому розумінні, багатокультурної психології, яка містить унікальні психології великої кількості культур по всьому світі, які можуть і не асимілюватися якоюсь єдиною психологією. Ідейною основою цього нового напряму етнічної психології можна вважати Маргарет Мід, яка після однієї зі своїх численних експедицій зробила висновок стосовно виховання дітей: ― У дітях потрібно виховувати відчуття різноманіття життєвих стилів, щоб кожен міг зробити вибір відповідно до своєї вдачі‖. Таким чином, на думку Мід, постане ― цивілізація множинних стандартів, яка конче необхідна людству. Коли ми визнаємо все те різноманіття, з яким люди облаштовували і облаштовують своє життя в різних куточках Землі, зазначає Мід, ми назавжди позбавимося упередженої думки про єдиний для всіх етичний стандарт. І коли, нарешті, ми перестанемо наполягати на етичній перевазі одних вчинків і звичаїв над іншими ми досягнемо тієї вищої свободи особи й тієї загальної толерантності, яка можлива лише в плюралістичному суспільстві. Існують різні думки щодо суті індигенної психології. Так В. Енрікес стверджує, що під індигенною психологією слід розуміти систему психологічної думки й практики, яка базується на певній культурній традиції [10]. П. Гілас і А. Локк вважають індигенну психологію протилежністю психології, ― яка розроблена теоретиками, що дотримуються експериментального підходу‖ й вкорінена у ― культурні думки, теорії, здогади, класифікації, припущення і метафори разом з поняттями, характерними для соціальних інститутів, які стосуються психологічних тем‖ [11, с. 3]. У цих різних трактуваннях індигенної психології можна спостерегти деякі спільні мотиви. ― По-перше, це уявлення про те, що культурні традиції стимулюють виникнення психологічного знання (разом із теоріями, методами й результатами). По-друге, це переконання, що реальний предмет психології радше стосується повсякденної, земної діяльності людей, ніж штучної поведінки, зумовленої експериментально. По-третє, це emic-орієнтація, яка змушує інтерпретувати результати досліджень із врахуванням місцевих особливостей, індигенних психологічних знань ‖ [2, с. 493-494]. На нашу думку, згідно з першим підходом [10], західну психологію також можна назвати індигенною, однак у зв‘язку з тим, що вона взяла на себе роль і статус Психології з великої літери, термін ― індигенна‖ зазвичай застосовують до тієї психології, яка відображає традиції, переконання та ідеології незахідного суспільства.

Індигенні (багатокультурні) психології намагаються розвивати науку про поведінку, в якій виявляються соціокультурні факти локального суспільства людей [10; 16; 17]. Індійські вчені (Д. Сінха, Ф. М. Саху) прагнули розвивати таку психологію, яка відображає їхні історичні та культурні традиції. Вони визначили поширення західної психології в Індії як частину загального процесу модернізації, що характеризує її як повністю ізольовану від індійської традиції і чужою місцевому інтелектуальному духові, що, своєю чергою, призводить до безупинних ― повторень іноземних досліджень ‖. Недоліком індигенної психології є те, що вона веде до множинності психологій, а отже, психологія може позбутися статусу універсальної науки про людську психіку. Якщо в кожної популяції є своя власна психологія, то можливий невпинний регрес до індивідуальної психології (до популяції, яка складається з одної людини) або ж, в меншому діапазоні, регрес до провінційної, міської або сільської психології. До проблеми множинності психологій, представник крос- культурної психології А. Х. Пуртінґа додає ще одну проблему індигенізації — надмірне наголошення відмінностей у поведінці, які виявляються у різних культурах. На його думку, ― ті, хто наводить аргументи за культуралістську інтерпретацію поведінки, зобов‘язані не тільки показувати, наскільки типи поведінки відрізняються в різних культурних популяціях, а й також і те, наскільки вони однакові.

Визначальними характеристиками індигенної психології є такі:

· прихильники цього напряму (Р. Діас-Герреро, В. Енрікес, А. Лаґмей, Ф.М. Саху, Д. Сінха) описують моделі поведінки певного етносу мовою локальної, регіональної культури: так, як їх розуміють самі носії цієї культури в рамках їх власного неповторного культурного простору;

· підкреслювання відмінностей у поведінці, які виявляються у різних культурах;

· вивчення особистості в конкретному культурному контексті для забезпечення потреб людей у цьому контексті;

· прагнення уникнути вже існуючих концепцій, теорій і досліджень, а відтак труднощі у визначенні, що таке ― локальна‖ психологія.

 

Віиновок:

Крос-культурна психологія базується на засадах загальної психології. Використовуючи методи загальної психології, крос-культурна психологія досліджує представників різних етнічних груп або правильніше представників різних культур. Підводячи висновки щодо розбіжності в результатах, її представники відштовхуються з різних методологічних засад: одні наголошують на тому, що психічні процеси чи механізми, які є потенційно однаковими, досягли у представників різних культур неоднакового ступеня розвитку. Справа тільки у дозріванні цих внутрішніх процесів, для чого потрібні кращі умови. Інші дослідники наполягають на тому, що вони ідентичні й зараз, а розбіжності у результатах пояснюють тим, що немає тестів вільних від культури. Тому потрібно відмовитися від експериментальних досліджень, й використовувати природні спостереження.

Психологічна антропологія є галуззю антропології. Вона звертає увагу насамперед на такі прояви ― народного духу як фольклор, вірування, ритуали, звичаєве право тощо. Психологічна антропологія також підтримує постулат загальної психології про єдність психічних законів і механізмів. Але якщо загальна і крос-культурна психологія абстрагується у своїх дослідженнях від оточуючого середовища, то психологічна антропологія – ні.

Культурна психологія синтезує риси загальної психології, крос-культурної психології, психологічної антропології та етнічної психології, намагаючись позбутися вад кожної з цих галузей. Головним її постулатом є відмова від положення про існування універсальних і головне – фіксованих законів психічного життя. Психіка і культура взаємозалежні й створюються через діяльність унаслідок взаємовпливу. Представники культурної психології стверджують, що людина є творцем свого розвитку, однак, поставлена в певні умови, повністю не володіє своїм вибором. Відтак психічні процеси зображаються як культурно зумовлені і варіюють у заданих культурою умовах діяльності. Таким чином, культурна психологія спонукає уникати припущень про психічну єдність або механізмах, які лежать в основі людської психології і замість цього розглядати способи, за допомогою яких індивідуальна психологія є культурно конституюваною і культурно змінюваною.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.