Особливості економічного розвитку Франції в останній третині XIX – на початку ХХ ст.

Число підприємств в 1910 р. досягла 63 135, майже в 2, 8 рази більше, ніж в 1870 р. Посилився процес концентрації виробництва та координації галузевої промислової політики («Сен-Гобен», «Центральне об'єднання шахтовласників», «Об'єднання гірничо-металургійних підприємств», «Центральний комітет французьких судновласників»). На початку XX в. синдикат «Коміте де форж» (Комітет важкої промисловості) об'єднав близько 250 металургійних компаній, що виробляли майже 75% чавуну і сталі у Франції. Найбільшим об'єднанням був військовий концерн «Шнейдер Крезо». Автомобільні фірми «Рено» і «Пежо» оволоділи ринком збуту автомобілів.

Зростанню промисловості сприяла урядова політика. У бюджетах 1878-1890 рр.. передбачалися кредити на суму близько 5 млрд франків на будівництво 18 тис. км залізниць, обладнання 10 тис. км водних шляхів і модернізацію морських портів. Асигнування на зміцнення кордонів і відновлення армії до 80-м рокам досягли 3 млрд франків на рік.

Загальна тенденція економічного розвитку Франції представляється сприятливою. За всіма основними показниками обсяги промислового виробництва протягом 1870-1914 рр.. виросли. Видобуток кам'яного вугілля і сталі збільшилася. Але інші країни збільшили свій потенціал в ще більшому ступені, питома вага Франції у світовому промисловому виробництві зменшився з 10% в 1870 р. до 6% у 1913 р.

Франція не змогла набрати темпи промислового розвитку, рівні американським або німецьким, в силу ряду причин. Важко відбилося на економіці поразка у війні (втрата багатих ресурсами Ельзасу та Лотарингії, контрибуція та «позика визволення» для її виплати). Війна відкинула французьку економіку далеко назад, і їй знадобилося значний час для відновлення.

Більш низький промисловий потенціал Франції обумовлювався також структурою її індустрії. Значне місце займало виробництво засобів споживання. Навіть до кінця XIX в. 94% всіх промислових підприємств належали до числа дрібних з кількістю робітників до 10 осіб. За переписом 1906 р., з 2, 3 млн підприємств тільки 9 тис. були підприємствами індустріального типу, решта ставилися до мануфактур. На них були зайняті 58, 1% промислових робітників. Розпорошеними і технічно відсталими продовжували залишатися багато галузей виробництва, наприклад, шовкова промисловість.

Розширення та модернізація багатьох виробництв вимагали великих капіталовкладень, але вони не були зроблені в достатній кількості незважаючи на наявність коштів. Не тільки приватні особи, але і банки побоювалися вкладати гроші в промисловість: ці інвестиції вважалися чистою спекуляцією. Для цього були певні підстави (крах «Товариства рухомого майна, Панамська афера).

З наведених причин власники грошей воліли вкладати їх в облігації державних позик, насамперед іноземних. У Франції утворився значний шар рантьє

Висока фінансова активність населення сприяла створенню розгалуженої системи банків. Маючи в своєму розпорядженні численними відділеннями в провінції, вони могли залучати капітали з найвіддаленіших районів країни. Банки придбали величезний вплив. Французький банк концентрував фінансовий капітал у національному масштабі. 200 його найбільших акціонерів, так звані 200 сімейств, становили верхівку французької фінансової олігархії. У раді цього банку були представлені найбільші банківські та промислові монополії, які контролювали Шнейдер, Вандель, Пежо, Оттінгер, Ротшильд.