Алфавітне письмо

У піктограмі, ідеограмі прочитується не лише зміст думки, а й зорові образи – малюнки, які стали зоровими знаками усієї культури тих народів, що ними користувалися. Навіки залишили вони свої письмена, свідчення про спосіб життя та мислення, традиції, уявлення про навколишній світ. Єдине, чого не можна прочитати, так це їхньої звукової мови.

Дивовижний винахід людства, який є основою сучасної писемності, - це алфавіт. Перехід до звуко-буквеного письма можна уявити як проникнення людини в атом мови. Адже для цього треба було вирізнити в мовному потоці найменшу частинку – звук і віднайти спосіб передавання його на письмі. Слова, складені із звуків і зображені на письмі за допомогою літер, стали зоровим образом, зоровим знаком культурного розвитку кожного народу.

Те, що людина і тепер, маючи буквене письмо, не відмовляється від піктографічних, ідеографічних зображень, підтверджує, що кожен відомий нам вид письма має свої переваги, свої недоліки і, звичайно, свою сферу застосування.

В основі українського письма лежить алфавіт, або абетка, азбука. Тобто розташовані в певному порядку графічні знаки – літери, якими користуються на письмі.

Назви «алфавіт», «азбука», «абетка» складені з назв перших двох літер; алфавіт – з грецьких літер «альфа» і «віта»; азбука – з давньоруських «аз» і «буки», а абетка – з українських «а» і «бе».

Звуко-буквена система письма – основа письма багатьох народів світа, язикова специфіка яких відображена й у фонографічному складі їх алфавітів. Так, в латинському алфавіті 23 знака. В італійському – 21, чеському – 38, вірменському – 39, російському – 33, українському – 33…

Знаки алфавіту графічно відрізняються один від одного і в своїй найпростішій умовній схемі представляють графеми.Графематичний склад звуко-буквеного алфавіту (грецького, латинського, славяно-руського та ін..) складався протягом багатьох століть на основі вимог тієї чи іншої мови, вимог зручності написання й читання.

Сучасний алфавіт має двухваріантне графематичне виявлення: перший варіант, найдревніший, - МАЮСКУЛЬНИЙ (лат. majuscules – трохи більший) – у вигляді прописних (заголовних) літер; другий, більше пізній, - МІНУСКУЛЬНИЙ (лат. minusculus – дуже маленький) у вигляді рядкових літер.

Прямим попередником нашого алфавіту (як і латинського) є грецькі капітали (лат. capitalis – головний). Перший же буквений алфавіт з’явився значно раніше, біля XVIстоліття до н.е.) Семітські племена, які жили на Синайському півострові, перейняли з єгипетського письма цілий ряд знаків – ідеограм, позначивши ними перші звуки назв тих чи інших предметів. Так виникло перше буквене письмо. Фінікійці, прийняв й удосконаливши його, в сою чергу, послужили посередниками у русі звуко-буквеного письма з південно-східного Середземномор’я до греків, де воно перетворилося відповідно до вимог древньогрецької мови. Таким чином. Ми бачимо, що графічна структура графем історично зв’язана з ідеографічними зображеннями, це підтверджується також схожими найменуваннями деяких букв грецького алфавіту. Сучасний алфавіт давно втратив смисл образних асоціацій своїх знаків, став умовною графічною схемою.

На відміну від графем характер рисунку знаків різних алфавітів створюється певними знаряддями писцем або художником шрифту (німецькою schrift – письмо. Рисунок знаків з часом змінювався.

Головними етапами в історії шрифту є:

· IVст.до н.е. – створення закінченої графічної форми звуко-буквеного алфавіту Древньої Греції;

· I ст.до н.е. – створення досконалого за своїми художньо-графічними якостями маюскула – римського капітального шрифту;

· VIIIст н.е. – повне завершення формування графіки рядкових букв – каролінгського мінускула;

· кінець IX - початок Xст. – створення алфавіту славяно – руської системи письма – кирилиці;

· XIV - XVст. – відродження у Західній Європі каролінгського мінускулу і античної писемності – квадрата; створення гуманістичної писемності – антикви;

· XV - XVIст. – створення печатних шрифтів типа ренесанс-антикви;

· початок XVIIIст. – створення нової графіки руського шрифту – цивільного – перехід на латинську графічну основу;

· кінець XVIII - початок XIXст. –утворення класичної антикви – нової – як у Західній Європі, так і в Росії;

· XIXст. – виникнення нових рисунків шрифтів: типа гротеск (рублений), типа єгипетський (брусковий) та його підвидів;

· XXст. – подальший розвиток шрифтів типа гротеск, створення стрічкової антикви, антикви-гротеск та ін.

Етапи розвитку графіки алфавітів можна представити як рух маюскульного письма к мінускульному і далі до типографських рисунків шрифтів. Типографські шрифти вмістили в собі всі досягнення мистецтва рукописного, рисованого та гравірованого шрифтів.

В практиці художників різних напрямів прийнято класифікувати сучасні шрифти по групах в історичній послідовності на прикладі створення типографських шрифтів, починаючи з епохи Відродження.

Класифікація шрифтів в історичній послідовності зручна для сприйняття, і вже підчас вивчення різних стилів письма і типів шрифту стає зрозумілою природа виникнення всіх графічних особливостей, які пізніше були закріплені в рисунках типографських шрифтів. У художньо - оформлювальних шрифтів інші задачі у порівнянні з типографськими.

Для кращого розуміння термінології, яка застосовується в практиці художників шрифту необхідно знати елементи шрифту та шрифтового напису.

Рис. 6 Класифікація письма в історичній послідовності. Розходження шрифтів по співвідношенню штрихів, наявністю і формі зарубок:

1. гуманістична антиква (ренесанс антиква);

2. перехідна антиква (бароко-антиква);

3. нова антиква (класична антиква);

4. брусковий шрифт (типу єгипетського і його підвидів);

5. рубаний шрифт (типа гротеск);

6. шрифт антиква-гротеск;

7. стрічкова антиква;

8. шрифт антиква, написаний пером;

9. вільний шрифт (декоративний, каліграфічний та ін.).

Рис.7 Розходження шрифтів по накресленню:

а) по характеру накреслення – прямий, похилий, курсивний;

б) по щільності – нормальний, широкий, вузький;

в) по насиченості – світлий, напівжирний, жирний.

Рис.8 Елементи букв і напису.

Елементи букв: 1) основний штрих; 2) додаткові штрихи (допоміжний та сполучний); 3) зарубки (сериф); 4) округлий елемент з напливом; 5) виносні елементи (верхній та нижній); 6) внутрибуквений просвіт; 7) кінцевий елемент; 8) висота прописних букв (великих); 9) висота малих букв; 10) оптичне поле букви (заштриховане); Надстрокові диакретичні знаки мають букви «Й», «Ї».

Елементи напису: 11) між буквений пробіл; 12) міжстрочна відстань; 13) довжина строки.