Економічна природа, причини виникнення та фази розвитку транснаціональних компаній

Геоцентричи політика ряду країн і компаній минулого століття привела до створення великих міжнародних об’єднань у підприємницькій сфери – створенню транснаціональних корпорацій (ТНК) та транснаціональних альянсів (ТНА).

Транснаціоналізація являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій, які проводяться ТНК і ТНА. Цей об’єктивний процес, зумовлений міжнародним одиничним поділом праці, породжує транснаціональні форми кооперації. Транснаціоналізація якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створення транснаціонального капіталу.

Транснаціональна корпорація – це міжнародна фірма, яка має свої господарські підрозділи у двох або більше країнах і керує цими підрозділами з одного чи декількох центрів на основі такого механізму прийняття рішень, який дозволяє проводити узгоджену політику й загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології і відповідальність для досягнення найвищого результату-прибутку.

Транснаціональні корпорації мають високий ступень концентрації капіталу і виробництва. За даними ООН, у світі нараховується близько 200 тис. ТНК, яким належить більш як 250 тис. підрозділів за кордоном. Під безпосереднім їх контролем перебуває переважна більшість усіх виробничих активів світу й 80 % нових технологій та 50 % всього обсягу закордонних інвестицій. Найвищі поверхні господарської структури посідають ТНК. Так, 60 % американських і японських ТНК діють у сфері обробної промисловості, 37 % – у галузях промисловості й тільки 3 % – у добувної промисловості. Також ТНК займають провідні позиції у світовому виробництві, зокрема в галузях, електроніки, автомобілебудуванні, у хімічній і фармацевтичній промисловості [56].

Існують різні типи транснаціональних корпоративних об’єднань. Найпоширенішим серед них є АТ, що мобілізує капітал шляхом випуску цінних паперів – акцій та облігацій. Транснаціональна корпорація як АТ належить акціонерам, однак вони рідко залучаються до управління нею. Управлінський вплив акціонерів обмежується участю у виборах керівних органів корпорації та розробці стратегії господарської діяльності. Тому реальна влада зосереджується в руках керівників, що повсякденно здійснюють управління корпорацією.

Характерною особливістю ТНК є також те, що вони мають наднаціональний наддержавний характер. Це в свою чергу веде до створення наддержавних зв’язків, тобто до глобалізації процесів у світі.

До причин виникнення ТНК слід віднести:

поглиблення міжнародного розподілу праці та міжнародної спеціалізації економіки країн; існування обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі; надмірно монопольну владу виробників; валютний контроль; транспортні витрати; відмінності в податковому законодавстві у країнах.

Транснаціональні корпорації як форма міжнародного бізнесу мають значні переваги перед національними компаніями. Передусім зарубіжні підрозділи ТНК відіграють винятково важливу роль у забезпеченні її доступу до іноземних ринків, зниження витрат виробництва, підвищення прибутку.

Розширення за рахунок іноземних підрозділів сфери обігу та виробництва й зростання ефективності їх функціонування сприяє посиленню фінансової стійкості ТНК, зокрема у періоди економічних криз.

До переваг транснаціональних перед національними корпораціями відносяться також такі: можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності через доступ до ресурсів іноземних держав;

недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий та інші " невідчутні" активи, насамперед управлінський і маркетинговий досвід;

близькість до споживачів продукції іноземної філії ТНК і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм країни, що приймає;

можливість використання у власних інтересах особливостей державної, зокрема податкової, політики в різних країнах, різниця в курсах валют тощо;

здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції;

за допомогою прямих іноземних інвестицій ТНК одержує можливість уникнути бар’єрів при входженні на ринки окремих країн через експорт товарів та/або послуг.

У процесі свого становлення й розвитку ТНК пройшли й проходять певні фази. Їх визначили американські дослідники Дж. Стопфород і А. Уелс під час вивчення організаційних змін у структурі фірм при перетворенні їх в ТНК [35].

1. Невеликий розмір фірми; управління здійснює один менеджер. Зі зростанням фірми на ній створюються функціональні відділи: з виробництва продукції, продажу, фінансів тощо. Така структурна зміна розглядається як початок другої фази розвитку фірми.

2. Внутрішня структура фірми в другій фазі дає їй змогу забезпечити значне зростання за рахунок збільшення виробництва продукції та організації збуту в межах внутрішнього ринку. Розвиток структури зумовлює поділ кожного функціонального відділу на декілька підвідділів або груп. Менеджер фірми й функціональні відділи і надалі є основними елементами схеми управління. Часто фірми виробляють продукцію однієї номенклатури й тому зберігають стабільність операцій. Зростання фірми відбувається завдяки вертикальній інтеграції.

3. Збільшення кількості нових видів продукції або на нові ринки порушує рівновагу внутрішньої структури, що склалася в другій фазі. Рішення фірми про запровадження нової структури розглядається як початок третьої фази розвитку фірми. Відмінності між другою і третьою фазами такі:

організація виробничих відділів у третій фазі ніби копіює структуру всієї фірми у другій фазі;

у третій фазі кожен відділ розглядається як центр прибутків незалежно від діяльності інших відділів;

функції президента в третій фазі істотно змінюються – він зосереджує свою увагу на стратегії розвитку корпорації та на досягненні балансу між різними відділами;

визначальною рисою другої фази є відмінність у функціях між структурними елементами схеми корпорації, третьої фази – відмінність у продукції, що випускається;

структура фірми в третій фазі передбачає наявність у центральній конторі декількох відділів і груп, які здійснюють функції планування, контролю, а також інформаційні та консультативні функції, що стосуються діяльності всієї корпорації. Звідси випливає, що структура фірми в третій фазі дає їй можливість ефективно функціонувати за кордоном.