Класична кількісна теорія грошей

Перші спроби теоретично осмислити суть грошей та їх місце у господарському житті суспільства були зроблені античними мислителями Ксенофонтом, Платоном, а особливо Арістотелем.

Ідеї Арістотеля щодо визначення суті й функцій грошей, їхнього місця в системі економічних зв'язків, пройшовши довгий еволюційний шлях, набули подальшого розвитку в одній із найдавніших економічних теорій, що сформувалася ще у ХУІ-ХУП ст., - кількісній теорії грошей. Слід зазначити, що методологічні принципи вказаної теорії впродовж понад трьох століть домінують у системі наукових знань з питань грошових відносин. Вони багато в чому визначають зміст історичного розвитку теорії грошових відносин, у т.ч. і її сучасних напрямків.

Найбільш детально вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст. англійським ученим Д. Юмом у його трактаті " Про гроші", опублікованому 1752 р. Одна з причин довголіття теоретичних обґрунтувань Д. Юма - їх гранична простота і доступність. Теорія, про яку йдеться, встановлює функціональну залежність та взаємозв'язок між двома економічними величинами - рівнем товарних цін і кількістю грошей в обігу. її основним постулатом є твердження про те, що будь-яка зміна кількості грошей веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг, а відтак - до зміни номінального вираження валового національного продукту.

Аргументуючи свої теоретичні погляди, Д. Юм спирався на широко відомий в економічній історії факт підвищення у XVI- XVII ст. загального рівня цін, або так званої революції цін, вик­ликаної відкриттям багатих родовищ золота і срібла у Північній Америці. Приплив до Європи коштовних металів значно збільшив пропозицію грошового товару, що, за Д. Юмом, стало визначаль­ною причиною різкого зростання цін.

Кількісна теорія Д. Юма створювала відповідну методологіч­ну основу і для характеристики принципів формування вартості грошей. У його концепції поняття вартості грошей є суто умов­ним. Як інструмент обігу вони не мають власної вартісної осно­ви. Гроші, за Д. Юмом, входять у структуру обігу без вартості, отримуючи останню лише в процесі обміну. Йдеться про пред­ставницький характер вартості грошей або про фіктивну вартість, яка визначається через кількісне співвідношення товарів, що обер­таються, і грошову масу, яка обслуговує цей обіг. Представниць­ка вартість грошей, що обслуговує товарний обіг, залежить від їхньої кількості. Вона визначається співвідношенням суми цін товарів до числа обертів грошової одиниці.

Таким чином, кількісна теорія грошей - це загально-методо­логічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші вплива­ють на економіку лише своєю кількістю, і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв'язку зі зміною маси грошей в обороті. Класична кількісна теорія грошей пояснює зміну цін лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямопропорційним і загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів. Самого ме­ханізму впливу кількості грошей на ціни та наслідків зміни цін у сфері виробництва ця теорія не вивчає.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. ідеї кількісної теорії гро­шей отримали новий імпульс у своєму розвитку у зв'язку з мето­дологічною перебудовою всієї системи економічної науки, пов'я­заної з так званою маржиналістською революцією і швидким про­гресом неокласичної політичної економії. У структурі останньої сформувалося два різновиди кількісної теорії: трансакційний ва­ріант І. Фішера та кембриджський варіант.

Найвідомішим прибічником і захисником класичної кількісної теорії грошей був американський економіст І. Фішер. Він здобув визнання у західній економічній теорії завдяки своїй праці " Купі­вельна спроможність грошей". У книзі даєть­ся математичне обґрунтування залежності рівня цін від маси гро­шових засобів, що використовуються при здійсненні товарообі­гу (трансакційних операцій). Ідеться про рівняння обміну вира­жене формулою

МV = РQ,

де, М - статистична кількість грошей (або грошова маса);

V- швидкість обігу (середньорічне число разів використання грошо­вої одиниці на придбання необхідних товарів і послуг);

Р - рівень цін (середньостатистичне значення (індекс) цін товарів і послуг;

Q - реальний національний продукт (рівень фактичного обсягу виробництва).

Добуток рівня цін на реальний національний продукт РQ- визначає обсяг номінального національного продукту. Йдеться про грошове вираження сукупної вартості всіх кінцевих товарів і послуг, що їх вироблено економічною системою за визначений відтинок часу.

Формула Фішера отримала широке застосування в західній економічній літературі. Однак необхідно враховувати, що рівнян­ня, яке розглядається, виражає лише загальнотеоретичний прин­цип кількісної теорії грошей. Мова йде про те, що у процесі роз­гляду низки конкретних ситуацій виявляються специфічні обста­вини, не охоплювані її змістом. З урахуванням цього формулу І. Фішера називають " простим", " послабленим" вираженням кількісної теорії грошей. Абсолютизація І. Фішером одно спрямо­ваної лінії впливу «гроші-ціни» закріпила традиційний розрив між грошовою і загальноекономічною теоріями.

Кембриджський варіант кількісної теорії грошей - більш гнуч­кий. Він відрізняється від трансакційного новими методологічни­ми підходами, що можуть розглядатися як його доповнення. Зміст цих доповнень:

> по-перше, якщо в рівнянні Фішера розглядається динаміка грошових потоків на макроекономічному рівні функціонування економіки, то науковці кембриджської школи зосереджують ува­гу на мотивах нагромадження грошей конкретними суб'єктами ринкової економіки. Як наслідок - макроекономічний аналіз до­повнюється мікроекономічним;

> по-друге, рівняння Фішера базується на методологічній пе­редумові про те, що гроші за своєю суттю є засобом обігу. На противагу цьому у кембриджському варіанті сутність грошей розглядається не лише в названій функції, а й у ролі засобу збе­реження вартості та нагромадження;

> по-третє, у кембриджському варіанті увага теорії акцен­тується не лише на об'єктивних аспектах обігу грошей, а й на визначенні його суб'єктивних засад, на характеристиці психоло­гічної реакції господарських суб'єктів щодо використання гро­шової готівки;

> по-четверте, представники англійської школи економістів докладніше розглядають і проблему забезпечення грошової рівно­ваги. Якщо в концепції Фішера йдеться лише про пропозицію грошей (М_s), то в новому варіанті кількісної теорії грошей цент­ральною проблемою стає проблема попиту на гроші (Мd), визна­чення мотивів їх нагромадження у касах та на рахунках окремих господарських суб'єктів ринку. Відповідно до цього кембриджсь­кий варіант отримав у західній літературі назву теорії касових залишків.

Зміст цієї теорії виражено широко відомою формулою Л. Пігу, або кембриджським рівнянням:

Мd = k PY,

де, Мd - попит на наявні касові залишки, або реальна потреба у грошах;

k - кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей;

Р - ціна про­дукції (товарів і послуг), що реалізується;

Y - обсяг виробницт­ва у фізичному вираженні.

За умов постійності k і Р виникає обернено пропорційний зв'я­зок між вартістю (купівельною силою) грошової одиниці і вели­чиною наявних у господарстві касових залишків. Саме в цьому і полягає основний висновок кількісної теорії.

" Кон'юнктурний" варіант М. І. Туган-Барановського.

Одним із перших, хто піддав суттєвій ревізії основи теорії гро­шей, у тому числі кількісну теорію, був український економіст М.І. Туган-Барановський. Найбільш повно й аргументовано свої погляди з основних монетарних проблем він виклав у праці " Па­перові гроші і метал", що була опублікована в 1916 р.

Багато уваги М. І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Туган-Барановський виз­нав за правильну формулу " рівняння обміну", проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише " вдало завершив роботу і дав точний і стислий вираз кількісної теорії в математичній формі'''. Критика класичної кількісної теорії зовсім не означала відкидання цієї теорії як такої. Навпаки, вона підштовхнула Туган-Барановського до її вдоско­налення, і він зробив істотний внесок у її розвиток.

По-перше, український економіст доводить, усупереч І. Фішеру, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в " рівнянні обміну": кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Оскільки всі ці чинники швид­коплинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не тільки теоретичну значущість, а й практичну цінність, бо розши­рював фронт пошуків у дослідженні таких явищ, як інфляція, монетарна політика, інструменти впливу на рівень цін тощо.

По-друге, Туган-Барановський довів, що вплив кількості гро­шей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, яким його визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами:

> через зміну суспільного попиту на товари; У через зміну дисконтного процента;

> через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (пізніше цей фактор дістав назву інфляційних очікувань).

У першому випадку значне збільшення кількості грошей прямо зумовлює зростання цін через зростання доходів і попиту на товари. У другому випадку збільшення кількості грошей приво­дить до збільшення вкладів у банках, що викликає зниження об­лікового процента, розширення кредитування економіки і збіль­шення попиту на ринках. Унаслідок цього ціни зростають, але одночасно стимулюється підприємництво і розширення виробницт­ва. У третьому випадку тривале і добре помітне зростання кількості грошей викликає зниження оцінки грошей їх власника­ми і вони почнуть їх швидше витрачати, збільшиться попит на товари і ціни теж зростуть. Ці три фактори можуть діяти одно­часно, проте потужність їх впливу на ціни неоднакова. Тому і зміни цін не будуть пропорційними змінам кількості грошей. Отже, Туган-Барановський не задовольнився простою констатацією залежності цін від кількості грошей, а розкрив досить складний механізм реалізації цієї залежності.

По-третє, Туган-Барановський довів, що вплив кількості гро­шей на ціни здійснюється диференційовано залежно від трива­лості та обсягів збільшення кількості грошей. Так, короткочасні чи незначні зростання їх кількості можуть взагалі не мати по­мітного впливу на ціни і вартість грошей. А значне збільшення кількості грошей реалізує свій вплив на ціни протягом тривало­го часу, і тому здійснюється він нерівномірно і не пропорційно щодо окремих товарів. Цим він, по суті, спростував постулат пропорційності, довів, що гроші не є простим посередником об­міну, і підготував базу для відмови від постулату нейтральності грошей.

По-четверте, Туган-Барановський розкрив механізм взаємоза­лежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю гро­шей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей; довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у зворотному відносно дії фактора кількості напряму, нейтралі­зуючи дію останнього.

Кон'юнктурну теорію грошей М. І. Туган-Барановський ви­будував на критиці класичної кількісної теорії як її альтернати­ву. Уведення у сферу наукового дослідження попиту на гроші означало докорінну зміну спрямування самої кількісної теорії. Замість суто макроекономічного аналізу зв'язку " гроші-ціни" кількісна теорія повернулася обличчям до мікроекономічних ас­пектів формування попиту на гроші, який поступово став її клю­човим об'єктом. Так, М.Фрідман зазначив: «Сучасна кількісна теорія - це передусім наука про попит та гроші».

Передатний механізм впливу грошей на реальну економіку на підставі '" кон'юнктурної теорії" Туган-Барановського можна по­дати у такому вигляді:

де, М - кількість грошей; К - кон'юнктура ринку; Р- ціни; В - виробництво.