Групова взаємодія в спортивній команді

Подібно будь-якій малій групі, спортивна команда характеризується міжособистісними стосунками її членів. Ці стосунки можуть бути формально чітко реґламентовані контрактом з клубом або бути практично несуттєвими, на-приклад, в командах, які створюються з гравців під час відпочинку на пляжі. Варто виділити хоча б три види формальних стосунків: жорсткого членства, помірно структурованого членства та вільного членства. Прикладом першого є професійні команди, прикладом другого - шкільні команди, прикладом третього - команди з тих, що відпочивають на пляжі, групи випадкових людей під час масових культурних заходів.
З іншого боку, між членами команд можуть бути неформальні, дружні, товариські стосунки та прекрасне ігрове розуміння, яке вироблене роками тренувань, і саме ці стосунки будуть складати основу взаємодії під час гри.
У даному випадку критерієм взаємодії може бути прояв симпатій або антипатій, ступінь реалізації суб'єктивних, неформальних стосунків, емоційного переживання спортивних ситуацій.
Симпатія - це стійке схвалене емоційне ставлення та відповідна поведінка на основі збігу поглядів, інтересів, моральних ідеалів.
Антипатія - це стійке неприязне, несхвальне емоційне ставлення та відповідна поведінка на основі незбігання поглядів, інтересів, моральних ідеалів.
Специфіка виду спорту або змагальної вправи може вимагати від учасників змагань або співробітництва, внесення свого вкладу в успіх команди (як у стрільбі, метаннях, стрибках, естафетах), або взаємодії (як в баскетболі, хокеї, футболі, волейболі). При цьому головною умовою взаємодії стає відповідна ступінь організованості команди. Якщо для перемоги в лижній естафеті досить проявити індивідуальну майстерність та бажання успішного виступу усіх членів команди, то для перемоги у більшості спортивних ігор або з інших видів змагань в екіпажах цих факторів може бути недостатньо. Для цього потрібно оволодіти прийомами сумісних дій. У багатьох видах спорту можливий вибір між співробітництвом та взаємодією, Наприклад, в тенісі, бадмінтоні відомо чимало гравців, які не можуть похвалитись індивідуальними перемогами, але успішно виступають у парах, мають перемоги над прославленими чемпіонами в одиночних розрядах.
Нарешті, певна залежність взаємодії в командах визначається чисельністю команд. По суті, цей зв'язок характеризує необхідну для спортсмена долю участі в перемозі, є відображенням його власного внеску в неї. Очевидно, що малочисленні команди об'єднують тих хто бажає побачити в кінцевому результаті велику долю свого внеску, а гравці багаточисельних команд згідні з меншою долею. Їх задовольняє перспектива сумісного колективного переживання перемоги більше, ніж поділеного з одним партнером.
Незважаючи на значну умовність прийнятих аналітичних варіантів оцінки взаємодією в командах, є нагода назвати хоча б головні відправні пункти, основні критерії управління сумісною діяльністю спортсменів в командах. До їх числа належать: рівень домагань, потреба в досягненні, групова згуртованість, потреба у спілкуванні, стійкість складу груп та їх чисельність, внутрігрупове та міжгрупове змагання, фізична взаємодія.
Рівень домагань - це одна з важливих характеристик особистості, яка визначає відносно стійкий рівень надії на успіх в діяльності. При цьому не завжди для надії на успіх є реальні передумови, або навпаки, низький рівень домагань поєднується із слабкою впевненістю в успіхові, незважаючи на реальний шанс перемоги. Оптимальним для спорту слід визнати трохи підвищений рівень домагань, на межі адекватного та високого.
Потреба у досягненні характеризує залежність спортсмена та команди від умов, які пов'язані із спортивними досягненнями. Є команди, які згідні брати участь у змаганнях заради простої участі (але не всі бажають з ними змагатись), є команди, які готові заради перемоги майже на все (але з ними теж мало хто бажає зустрічатись), є команди, які можуть реально поставити посильне, але цікаве для себе завдання, враховуючи реальну підготовку суперника та свої можливості, ставлячи собі цілі та діючи в зоні найближчого розвитку (за Л.С. Виготським). Більш оптимальними для спортивної взаємодії слід визнати останній варіант, хоча його здійснення на практиці є досить складним, оскільки не завжди потреба в досягненні рівномірно розподіляється між членами команди, у кожного може знайтись причина для більшої або меншої цінності перемоги в конкретному змаганні. Проте досвідчені наставники команд знаходять навіть певний сенс у таких відмінностях потреби в досягненні, в різному внеску кожного спортсмена в загальний успіх.
Групова згуртованість - термін, який запозичений із соціометричної концепції, означає ступінь збігу думок групи з причини міжособистісних стосунків. Повторюючи ці виміри через деякий час, можна визначити динаміку групової згуртованості. Важливим моментом діагностики групової згуртова-ності є формулювання питання про переваги того чи іншого спортсмена. Некоректно сформульоване питання може навіть погіршити реальні стосунки, вплинути на групову згуртова-ність, особливо якщо бесіда з приводу діагностики буде проходити в образливій для когось формі.
Потреба у спілкуванні, як правило, розглядається паралельно з вивченням потреби у досягненні, оскільки не завжди сприятливий для спілкування клімат у команді супроводжується успіхом діяльності, і навпаки, не завжди конфлікт у команді, практично мінімальне спілкування призводять до неуспіху. Динаміка спілкування та досягнень виглядає іноді парадоксально. Як правило, команди які більш або менш успішно виступають (зазнають помірних стресів), намагаються уникнути подальшого зниження рівня в досягнутому і тому схильні до зближення, до згуртованості та більш інтенсивного спілкування. Успішні команди під час серії змагань посилюють взаємні симпатії, соціальну взаємодію та спілкування один з одним, проте, після закінчення сезону або серії змагань підвищений " соціальний шум", " озвучений побут" починають заважати діловим думкам, роботі над тактикою, зосередженості на розв'язанні індивідуальних завдань. Проте команда буде намагатись повернути незадоволених таким становищем у лоно посиленого спілкування, що призведе до конфліктів та погіршить взаємодію, оскільки " несимпатичні" будуть рідше одержувати передачі і не одержать звичайної підтримки при помилках під час гри.
Стійкість складу груп та їх чисельність, як фактори взаємодії, були перевірені спеціальними дослідженнями з перетягування канату. Було встановлено, що приєднання зусиль кожного нового додаткового учасника не тільки не підвищує сукупне зусилля, але і понижує його на 10 %. Не раз доводилось бачити, як десяток хлопчиків морщачись від ваги несли невелику яхту вагою біля 40 кг. Зрозуміло, що лише незначна частина з них дійсно несла з останніх сил, але гримаси неймовірної важкості показували майже всі. Аналогічні процеси супроводжують будь-яку появу нового гравця або учасника команди, оскільки появляється можливість у справі придивитись до нього, " списати" на нього причину невдачі, " розтанути" в загальній масі (особливо при великій чисельності команд). Таке ніколи не трапляється, якщо робота виконана удвох. Експериментально встановлено, що існує висока кореляційна залежність між постійністю складу та успішністю виступів команд. У цих же командах частіше до складу включались ветерани та рідше - лінії та ланки нових гравців.
Внутрігрупове та міжгрупове змагання - соціально-психологічні феномени, які виявляються в групах, що створюють-ся для співробітництва. Змагання переважно має прилюдний характер і виникає між членами групи, які сприймають партнерів, як рівних за здібностями (в межах 25 - 30 %). Змагання виникає навіть тоді, коли ситуація вимагає співробітництва. Змагання, суперництво може приносити задоволення навіть у випадку програшу. Змагання сприяє встановленню хороших міжособистісних стосунків. Особи, які чітко сприймаються як більш здібні, як правило, намагаються підвищити компетентність інших, а ті, у свою чергу, охоче навчаються. В умовах змагання погано засвоєні навички виконуються гірше, а добре засвоєні - краще. Велика кількість виступів у змаганні або притуплює інтерес до суперництва, або призводить до погіршення діяльності. За деякими даними чоловіки краще реагують на умови змагань, ніж жінки.
Фізична взаємодія передбачає необхідність узгоджених за часом та інтенсивністю фізичних зусиль між учасниками команди. Дослідження показали, що цей фактор взаємодії мало залежить від рівня володіння навичками, які використовуються в сумісній дії. У видах спорту, які вимагають моторної взаємодії, потрібна спеціальна перевірка здатності координування своїх дій з діями партнерів. Успішна фізична взаємодія залежить від симпатій до партнерів та психічної напруги в ситуації взаємодії.