Тема: оцінка якості сіна

Мета заняття: 1. Навчитися проводити якісну оцінку сіна за зовнішніми ознаками (органолептичний аналіз), визначати ботанічну склад і класність сіна.

2. Навчитися робити загальний висновок про якість сіна.

3. На підставі оцінки сіна вказувати головних споживачів і норми згодовування його для окремих видів і статево-вікових груп тварин.

Посібник: 1.

Якість сіна визначається за кольором, запахом, часом збирання, запиленістю, недоброякісністю, ураженості грибками, % вологості, ботанічним складом і кількістю неїстівних домішок.

Колір. Сіно повинне бути зеленого кольору (від ясно-зеленого до темно-зеленого), бобове сіно має буро-зелений колір. Темно-бурий чи коричневий колір буває в сіна, зібраного в дощову погоду. Пересушене і сіно, що довго зберігалося, втрачає нормальний зелений колір.

Запах. Запах сіна повинний бути приємний, ароматний. Він залежить від віку трав, погодних умов, часу збирання, способу сушіння і зберігання. Сіно з огрубілих рослин, а також таких, що довго лежало в покосах, втрачає запах. Сіно, що зберігалося без провітрювання, має затхлий запах.

Час збирання. Час збирання визначають за фазою розвитку рослин при їхньому скошуванні. Сіно вважається зібраним вчасно, якщо в колосках злаків немає зрілих насінин, а є тільки квіти, і зібраним у фазі початку дозрівання насіння, якщо насінини зустрічаються лише в нижніх колосках суцвіття. При своєчасному збиранні сіна стебла злакових — зелені, при запізненні зі збиранням — нижні частини, стебла пожовтілі. Сіно з бобових трав вважається зібраним вчасно, якщо насінини зустрічаються тільки в двох-трьох нижніх суцвіттях. При пізнім збиранні в потертому сіні багато насінин.

Запиленість. Запиленість визначають шляхом струшування пучка сіна. Курне сіно при цьому дає хмарину пилу.

Недоброякісність. Недоброякісність сіна встановлюють по присутності горілого, пліснявого, гнилого і забрудненого сіна. Горілість характеризується потемнінням кольору сіна і медовим запахом. Загнивання і пліснявіння сіна встановлюють по наявності білуватих, сірувато-бурих і чорних плям на листах і стеблах. Загниле й уражене цвіллю сіно непридатне для згодовування твариною. Ураженість сіна іржею визначають шляхом огляду сіна (іноді через лупу). Іржаві грибки виявляють по червоних, чорних і жовтуватих плямах і смужках на листах і стеблах. Уражене іржею сіно не можна згодовувати тваринам.

Неїстівні домішки визначаються як сума відсотків огрубілих частин рослин, зіпсованого сіна і бур'янистої домішки. До бур'янистої домішки відносять дрібні мінеральні частинки (мул, пісок) і частинки рослин. При вмісті бур'янистих домішок більш 10 відсотків від ваги сіна воно непридатне для згодовування.

Вологість сіна визначають шляхом зоотехнічного аналізу. За стандартом вологість сіна повинна бути не більш 17 %, у зимовий період допускається вологість до 20 %. Сухе сіно вологістю до 15 відсотків на дотик тверде, при скручуванні в джгут переламується із шурхотом і тріском. Вологе сіно (17—20 відсотків) легко скручується в джгут, на дотик м'яке, при стискуванні пучка в руці відчувається свіжість.

За ботанічним складом, структурі трав, умовах вирощування встановлюють тип і підтип сіна. Відповідно до технічних вимог Державного стандарту (ДСТУ 4808-95), усе сіно підрозділяють на два типи: I—сіно сіяних трав і II—сіно природних косовиць.

Сіяні трави підрозділяються на чотири, а сіно природних косовиць — на вісім підтипів.

Типи і підтипи сіна (витяг із ДстУ 4808-95)

Сіно кожного типу в залежності від складу рослинності, часу і якості збирання поділяють на 2 класи — I і II.

Сіно I класу повинно бути зеленого кольору, заготовлено з трав, скошених не пізніше початку цвітіння бобових і злакових чи початку виколошування злакових. Основних трав повинно бути не менше 60 відсотків, неїстівних домішок не більше 5 відсотків.

Сіно II класу може бути жовто-зеленим, зелено-бурим чи бурим (у різнотрав'я); заготовлено з трав не пізніше фази повного цвітіння чи кінця цвітіння. Основних трав у ньому повинно бути не менше 45 відсотків, а неїстівних і домішок не більше 10 відсотків.

У виробничих умовах оцінку якості сіна проводять за ботанічними шкалами. По цій оцінці на підставі ботанічного аналізу зі зразка сіна виділяють п'ять груп рослин: високопоживні, середні, погані, отруйні і підозрілі на отруйність. Після того, як буде знайдений відсоток кожної з п'яти груп рослин, встановлюють бали: за кожен відсоток трав високої якості ставиться 1 бал, середньої якості — 0, 6 бала, поганої — 0, 2. У групу рослин поганої якості входять рослини грубі, котрі худоба з'їдає тільки частково, чи рослини, що поїдаються в невеликій кількості через гіркоту чи інші особливості.

Оцінивши рослини за ботанічним складом і з'єднавши всі бали разом, із суми їх скидають відповідний відсоток у залежності від фази рослин під час збирання, кольору і запаху, вмісту грубих стебел, вмісту отруйних і підозрілих по отруйності трав.

Сумарна оцінка: сіно дуже добре 80—100 балів, добре— 60—80, середнє — 40—60, погане — 20—40 і дуже погане — нижче 20 балів.