Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Особливості провадження у справах за участю іноземних осіб






Спори, що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарювання у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України (ст. 38 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”).

Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду:

– в суді України, якщо одна із сторін у справі – фізична особа та/або держава;

– в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.

Міждержавні спори, які можуть виникнути в результаті дій України при застосуванні цього Закону, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права (ст. 39 Закону).

Відповідно до ст.74 Закону України “Про міжнародне приватне право”, процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.

На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити документ, що є доказом правосуб’єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). Згідно з ст. 13 Закону “Про міжнародне приватне право”, документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Консули України легалізують іноземні документи, що подаються до офіційних органів України, відповідно до ст. 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 №127/94. Посвідчення консулами зазначених документів означає встановлення і засвідчення справжності підписів на цих документах і відповідності їх законам держави перебування.

Україна бере участь у Гаазькій конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 р., у силу якої офіційні документи держав-учасниць Конвенції, які представляються на території України, не підлягають консульській легалізації, а натомість мають бути засвідчені апостилем, що проставляє компетентний орган відповідної держави[72]. Надання іноземних офіційних документів без консульської легалізації може передбачатися і міжнародними договорами України про правову допомогу. Зокрема, без будь-якого спеціального засвідчення приймаються на території інших держав –учасниць СНД документи, які видано або засвідчено установою чи спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою та скріплено офіційною печаткою на території однієї з держав – учасниць СНД (ст. 6 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності (Київ, 1992 р.).

Суд України приймає документи, складені мовами іноземних держав, за умови супроводження їх нотаріально засвідченим перекладом на українську або російську мову з урахуванням вимог ст. 21 Закону України “Про мови в Українській РСР”.

Згідно з ст. 75 Закону “Про міжнародне приватне право”, підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у ст. 76 цього Закону.

Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, коли має місце виключна підсудність справ;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач – фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа – відповідач – місцезнаходження в Україні;

5) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

6) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

7) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України (ст. 76 Закону).

Підсудність судам є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

2) якщо спір пов’язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

3) якщо спір пов’язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців;

4) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

5) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;

6) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

7) в інших випадках, визначених законами України (ст. 77 Закону).

Так, усі справи та питання щодо визначення відповідальності, які виникають при застосуванні Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” та пов’язаних з ним законів України, підсудні судам України (ч. 5 ст. 32 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”).

Відповідно до ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств і організацій. Підвідомчість і підсудність справ за участю іноземних підприємств і організацій визначається за правилами, встановленими статтями 12-17 цього Кодексу.

Господарські суди мають право також розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо:

1) місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України;

2) іноземне підприємство чи організація має на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір.

Оскільки в ГПК відсутній інститут договірної підсудності, заінтересована сторона може звернутись до місцевого господарського суду лише у відповідності з вимогами ГПК про територіальну та виключну підсудність справ, що підлягають розгляду у першій інстанції.

Місцеві господарські суди вправі вирішувати спори і у тих випадках, коли міжнародним договором передбачено можливість укладення письмової пророгаційної угоди між суб’єктом ЗЕД України та іноземним суб’єктом господарювання (угода про договірну підсудність) (п. 1 роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 р. № 04-5/608 “Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій”).

Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (п. 3 ст. 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.)).

Господарський суд може не визнати арбітражну угоду і прийняти позов до розгляду у разі, коли відповідний спір не може бути предметом вирішення третейського суду (ч. 2 підпункту “с” п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р.).

Ст. 79 Закону “Про міжнародне приватне право” визначає випадки судового імунітету. Так, пред’явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України (аналогічні приписи містить ст.125 ГПК України).

Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.

У разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України або міжнародним договором України.

Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від них доказів на території іноземної держави можуть бути виконані консульською посадовою особою України відповідно до міжнародних договорів України або в іншому порядку, що не суперечить законодавству держави перебування (ст. 80 Закону).

Взаємодія судів України з судовими органами інших держав з цього питання, а також щодо виконання за кордоном інших процесуальних дій регулюються Конвенцією з питань цивільного процесу (Гаага, 1954 р.) і угодами про взаємну правову допомогу, укладеними Україною з іншими державами. Відповідно до Законів України від 19 жовтня 2000 р. № 2051-III та № 2052-III, з 26 листопада 2000 р. набрали чинності для України Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1965 р.) і Конвенція про отримання за кордоном доказів з цивільних і торгових справ (Гаага, 1970 р.) із заявами та застереженнями. Цими заявами і застереженнями передбачено, зокрема, що названим у конвенціях центральним органом в Україні є Міністерство юстиції України, яке складає підтвердження про вручення документів і забезпечує передачу документів у цивільних або комерційних справах центральному органу юстиції іншої держави.

Особливий порядок надання правової допомоги встановлено Угодою про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, ст. 5 якої передбачено, зокрема, що у разі надання правової допомоги компетентні суди та інші органи держав – учасниць СНД зносяться один з одним безпосередньо. У разі звернення господарського суду з приводу надання правової допомоги документи, викладені українською або російською мовою, направляються поштовим зв’язком безпосередньо до суду, до компетенції якого належить вирішення господарських спорів на території відповідної держави – учасниці СНД, чи іншого органу цієї держави. При виконанні доручення про надання правової допомоги компетентні суди застосовують законодавство своєї країни.

В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (ст. 81 Закону “Про міжнародне приватне право”).

Питання визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні урегульовані розділом VIII Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК).

Так, рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувача розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника (статті 390 – 392 ЦПК).

У разі, якщо суд (господарський суд) України прийняв рішення, яке підлягає виконанню на території іншої держави, стягувач може звернутися до компетентного органу цієї держави з клопотанням про примусове виконання такого рішення.

Порядок визнання і примусового виконання іноземного судового рішення визначено Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Мінськ, 1993 р.), Угодою про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, двосторонніми договорами України про взаємну правову допомогу, укладеними з Монголією, Китайською Народною Республікою, Латвійською Республікою, Естонською Республікою, Литовською Республікою, Республікою Грузія та іншими державами.

 

 

Питання на закріплення вивченого:

1. Якими є загальні засади відповідальності за порушення законодавства про ЗЕД?

2. Охарактеризуйте відповідальність України як держави у сфері ЗЕД.

3. Назвіть форми відповідальності суб’єктів ЗЕД за порушення законодавства про ЗЕД.

4. Що таке спеціальні санкції за порушення законодавства про ЗЕД?

5. За яких умов та в якому порядку застосовується режим індивідуального ліцензування до суб’єктів ЗЕД?

6. Що являє собою тимчасове зупинення ЗЕД?

7. Яким чином доводиться правосуб’єктність іноземної юридичної особи в суді України?

8. Визначте правила підсудності справ з іноземним елементом судам України.

9. У якому порядку виконуються судові доручення у справах з іноземним елементом?

10. Чи можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів в Україні?

 







© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.