Структура суспільної свідомості

Буденна свідомість – це стихійний спосіб усвідомлення людьми свого досвіду повсякденного життя. Індивіди повторюють на рівні буденної свідомості зміст свого повсякденного буття, не використовуючи при цьому засобів і методів спеціальної пізнавальної діяльності.

Теоретична свідомість є більш високим рівнем. Це сукупність ідей, поглядів, вчень, що виникають на основі наукових досліджень суспільних відносин, процесів, інститутів і проникнення в їх сутність, виявлення глибинних взаємозв'язків і суперечностей, закономірностей розвитку. Теоретична свідомість виступає стрижнем ідеології.

Необхідно розрізняти теоретичний і ідеологічний рівні свідомості. Наука дає знання про предмети або явища дійсності, будучи абсолютно неупередженою, об'єктивною. Ідеологія, даючи знання, разом з тим виражає певне відношення до предмету знання. Це обумовлено соціальними інтересами класів, з позицій яких в ідеології відображається дійсність.

В науково-політичній літературі нерідко можна зустріти термін “масова свідомість”. Це сукупність, поєднання самих різних духовних утворень на рівнях психології і ідеології, емоцій і логіки, буденного і теоретичного знання, раціональних і далеких від науки уявлень. На думку вчених, поява масової політичної свідомості пов'язана із зростанням маси людей, що беруть участь в політичному житті, з неоднорідним складом учасників.

Суспільна психологія – це емоційно-переживаюче відношення людей до свого положення в суспільстві, яке виражене у формі відповідних почуттів і емоцій. Як і буденна свідомість, суспільна психологія формується стихійно в процесі повсякденного життя.

Слід підкреслити велику роль суспільної психології у сфері національних відносин. «Своє» сприймається як добре, а «чуже» як погане. Без врахування загальнолюдських цінностей емоційне сприй­няття своєї національної приналежності веде до етноцентризму, опозиції «ми — вони», в межах якої всім чужинцям припису­ються негативні якості. Народжується агресивний націоналізм.

Форми суспільної свідомості:

- правова,

- політична,

- моральна,

- естетична,

- релігійна,

- наукова,

- історична,

- економічна.

4. Структура свідомості:

Структура свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та похідних від них (чи результативних) форм прояву. Враховуючи це, структуру свідомості можна унаочнити в таких її складових: за рівнями - свідомість функціонує в єдності самосвідомості, свідомого та підсвідомого, за складовими - власне свідомість складається із мислення, емоцій і почуттів та волі.

1. компонентна:

- когнітивна – знання, що набуваються завдяки пізнавальним процесам: відчуття, сприйняття, уява, увага, пам'ять, мислення;

- мотиваційна – цінності, потреби, інтереси, стійкі емоційні стани – форми вияву ставлення;

- нормативно-проективна – норми, цілі, плани, програми.

2. за типом суб’єкта:

- індивідуальна,

- групова,

- етнічна,

- класова,

- масова,

- суспільна,

- загальнолюдська;

3. рівнева:

- надсвідоме,

- свідоме,

- несвідоме.

Індивідуальна свідомість:

§самосвідомість – усвідомлення «Я»;

§емоції та почуття – інтелектуальні, моральні, естетичні, афекти;

§знання – емпіричні, теоретичні;

§воля – цілепокладання, вибір засобів діяльності;

§мислення – образне, операціональне, раціональне;

§пам’ять – моторна, сенсорна, довготривала, короткочасна, словесно-логічна, емоційна, образна.

Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість – це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина (на основі ідеальних еталонів) здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків та ін. Самосвідомість є обов'язковим елементом свідомості; без неї людина не змогла б зрозуміти себе, визначити своє місце у світі та вдосконалюватись. Іншими словами, самосвідомість - це діяльність душі людини, її спрямованість на свою внутрішню сутність, діалог " Я" з самим собою. В основі самосвідомості лежить рефлексія - специфічний спосіб мислення, що його можна назвати " подвійним баченням", тобто це розуміння самого розуміння, мислення самого мислення, сприйняття своїх внутрішніх станів, знань, уявлень, цінностей і, відповідно, умова конструктивної діяльності свідомості.