Луганськ 2009 р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ЩОДО СКЛАДАННЯ ОКРЕМИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ З ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ.

Склали: доцент кафедри Афанасьєва Л.В.

викладачі Ковальова І.О. Щукіна О.Е.

Луганськ 2009 р.

Для порушення цивільного судочинства необхідно, щоб зацікавлена особа звернулося в суд з вимогою про захист порушеного чи оспорюваного права, або охоронюваного законом інтересу. Це вимога повинна бути пред'явлена в суд особисто або за допомогою представника шляхом подачі позовної заяви, заяви у порядку наказного або окремого провадження, апеляційної, касаційної скарги.

Складанню позовної заяви передує вивчення наявних по справі доказів. При цьому необхідно вичерпне уточнення фактів, що обґрунтовують вимоги позивача, заперечення відповідача, а також інших даних, що мають значення для правильного вирішення справи, з'ясування кола осіб, чиїх інтересів торкається виниклий спор, вирішення питань, зв'язаних із залученням цих осіб до участі в справі і визначення їхнього процесуального положення.

Одержавши інформацію про фактичні обставини справи, слід, насамперед, визначити наявність у фізичної чи юридичної особи права на пред'явлення позову. Зокрема, необхідно вирішити, чи підвідомча та підсудна справа суду, чи не має рішення або ухвали суду, що вступили в законну силу по тому ж спору між тими ж сторонами, про той же предмет і по тим же чи підставам, ухвали суду про прийняття відмови позивача від позову, або про прийняття мирової угоди сторін, що виключають розгляд даного спору та інших обставин, що перешкоджають прийняттю заяви. При цьому варто мати на увазі, що в розвитку положень ст. 124 Конституції України Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 1 листопада 1996 м, «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначив, що «суд не в праві відмовити особі в прийнятті позовної заяви, заяви чи скарги тільки на той підставі, що його вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку».

Для визначення підвідомчості справи суду необхідно виходити з загальних правил, встановлених ст. ст. 1, 3, 15 ЦПК України, в основу яких покладений характер спірних правовідносин і суб’єктний склад сторін, що беруть участь у справі. У залежності від суб'єктного складу суду підвідомчі справи, у яких однієї зі сторін виступає громадянин, іноземний громадянин, або особа без громадянства, державні та іноземні підприємства, установи та організації.

Важливим моментом, що визначає право на пред'явлення позову, є також вирішення питання про цивільну правоздатність і дієздатність особи, що звертається до суду (ст. ст. 28, 29 ЦПК України).

Установивши процесуальні правомочності на пред'явлення позову, необхідно визначити правову природу суперечки і матеріально-правову норму, що регулює спірні правовідносини. З цією метою варто не тільки ознайомитися з відповідними нормами права, але і чітко усвідомити суть цієї норми, звернувшись до коментарю закону, підзаконним нормативним актам (Положенням, Статутам, Інструкціям і т.п.), що конкретизують правову норму, а також до керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України якщо вони маються за даними правовідносинам.

Не слід забувати, так само, про можливість застосування в цивільному праві закону за аналогією, тобто правової норми, що регулює подібні правовідносини, чи аналогії права, коли виниклий спор, у зв'язку з відсутністю в чинному законодавстві такого закону, зважується відповідно до загальних початків і змісту діючого законодавства України (ч. 7 ст.8 ЦПК).

Найбільш відповідальним моментом при підготовці до складання позовної заяви є чітке визначення предмету позову, як необхідної умови правильного вирішення спору. Визначаючи предмет позову, необхідно виходити з того, що ним є та його частина, що характеризує вимоги позивача стосовно примусового визнання права, щодо якого він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову полягає в матеріально-правових вимогах позивача до відповідача. Наприклад, у позові про визнання права власності на будинок, предметом будуть такі спірні правовідносини як право володіння, користування і розпорядження будинком. Варто пам'ятати, що предмет позову, зазначений у позовній заяві визначає межі судового дослідження. Суд не вправі при вирішенні справи змінити предмет позову навіть якщо він визначений позивачем неправильно.

Не менш важливою частиною підготовки до складання позовної заяви є визначення підстави позову - обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п.5 ст. 119 ЦПК). У зв'язку з цим у процесі роботи з кожною конкретною справою необхідно установити обставини, що обґрунтовують вимоги позивача і з'ясувати наявність доказів, що підтверджують позов (п.5, 6 ст, 119 ЦПК). Не можна забувати, що сторони повинні доводити обставини, на які вони посилаються як на підстави своїх вимог і заперечень (ст. 10 ЦПК).

Предмет доказування складають юридичні факти (явища, події, дії, іноді бездіяльності), з якими закон зв'язує виникнення, зміну або припинення спірного правовідносини.

З урахуванням вимог економічності цивільного процесу, скорочення термінів розгляду справ, мінімальної витрати часу і засобів учасниками процесу, до складання позовної заяви повинні бути визначені не тільки обставини позовні вимоги, що її обґрунтовують, але і засоби їхнього доказування.

При вирішенні питань про докази і засоби доказування необхідно виходити з положень ст. ст. 10, 57, 60 ЦПК. Початковий збір необхідних і достатніх доказів - обов'язок позивача (його представника). При підборі доказів необхідно керуватися ст.58, 59 ЦПК стосовно належності доказів і допустимості засобів доказування.

У визначених випадках для підтвердження деяких угод і інших дій, що мають юридичне значення, закон вимагає використовувати засоби доказування лише встановленої форми (припустимі докази) і забороняє використання інших засобів доказування. Так, якщо за законом угоду варто укладати в письмовій формі (нотаріальній чи простій), то наявність, а іноді і дійсність угоди потрібно встановлювати письмовими доказами,

Виключення з загального правила про допустимість засобів доказування передбачені ч. 1 ст. 61 ЦПК. Наприклад, у випадку, якщо відповідач визнав у суді факт, на який посилається позивач, правила про допустимість засобів доказування на цей факт не поширюються і позивач звільняється від надання доказів, крім випадків, коли факт повинний бути підтверджений нотаріально засвідченим документом.

Не слід забруднювати позовну заяву даними, що не мають відношення до предмету доказування.

Згідно ст. 151 ЦПК допускається забезпечення позову в будь-якій стадії процесу, якщо неприйняття мір забезпечення може ускладнити або унеможливлювати виконання рішення суду. Тому в заяві повинні бути відбиті конкретні обставини, що можуть або утруднити або зробити не можливим виконання рішення суду і приведені докази, що їх підтверджують.

Перед складанням заяви необхідно також вирішити питання про підсудність виниклого спору. При визначенні підсудності необхідно керуватися ст. 109 ЦПК. Як виключення з загального правила, закріпленого в зазначеній статті закон передбачає, що в окремих випадках підсудність справ визначається по інших ознаках. Ці виключення складають окремі види підсудності: альтернативна (ст. 110 ЦПК), договірна (ст.112ЦПК), виняткова (ст. 114 ЦПК) і підсудність декількох зв'язаних між собою справ (ст. 113 ЦПК).

Вивчивши наявні матеріали і виконавши підготовчу роботу, можна приступати до складання позовної заяви. У позовній заяві варто відбити всі елементи позову й інші дані, необхідні для правильного і швидкого вирішення справи, послідовно і повно викласти обставини справи. Вона повинна бути написана переконливо і грамотно, з використанням юридичних категорій, визначених цивільним процесуальним законодавством, судовою практикою і теорією цивільного процесу і складатися з чотирьох частин: вступної, описовий, мотивувальної і заключної.

В вступній частині містяться: найменування суду, у який подається заява, зміст і ціна позову.

Правильність викладу зазначених зведень має важливе значення для визначення підвідомчості і підсудності позову, а в наступному і місце виконання судового рішення.

Ціна позову обумовлює розмір державного збору, розподіл судових витрат між сторонами і дає можливість порушення процесу в справі, оскільки недоцільно пред'явлення позову з ціною менше судових витрат по провадженню справи в суді.

Виражаючи майновий інтерес позивача, ціна позову визначається за правилами ст. 80 ЦПК.

При обчисленні державного збору варто керуватися Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 м, у редакції від 11 липня 1995 р. " Про державний збір".

В описовій частині позовної заяви необхідно розкрити характер існуючих між сторонами правовідносин, сутність спору між ними і зміст позовних вимог.

Мотивувальна частина повинна містити виклад фактичних обставин справи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і перерахування доказів, що підтверджують наявність цих обставин. Посилаючись на показання свідків варто вказати їх прізвище, ім'я, по батькові й обставини, що він може підтвердити.

У заключній частині міститься підсумок викладеного з посиланням на норми матеріального і цивільного процесуального права, коротко формулюється зміст позову (що конкретно просить позивач), а при необхідності - окремі вимоги про відновлення пропущеного строку пред’явлення позову, про забезпечення доказів, позову, про виклик свідків із указівкою їхнього місця проживання, про призначення експертизи, про залучення до участі до справи інших осіб.

Після цього в заяві дається інформація про прикладені до неї документах. Заява підписується позивачем (представником) із вказівкою часу подачі заяви. Запропонована схема позовної заяви носить загальний характер. Зміст позовної заяви залежить від виду позову, характеру спірних правовідносин і їхніх особливостей.

Найменування суду

і юридична адреса

Позивач: __________ _ ______________

Відповідач: ______________________

________________________

ціна позову