Вимоги до змісту роботи

Титульний аркуш роботи містить найменування міністерства, якому підпорядкований навчальний заклад (Міністерство освіти і науки України); назву вищого навчального закладу (Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського); назву кафедри, де виконана робота (кафедра теорії та методики фізичного виховання); курс, групу, факультет, прізвище, ім'я, по батькові автора; науковий ступінь, вчене звання, прізвище та ініціали наукового керівника, місто і рік виконання роботи (див. додаток А).

Зміст подається на початку роботи. Він має містити всі складові частини роботи: вступ, найменування та номери початкових сторінок усіх розділів (глав), підпунктів (параграфів) (якщо останні є), висновки, список використаних джерел та літератури, додатки (див. додаток Б). Розділи (глави) змісту, як правило, відображають певний період розвитку досліджуваного явища, підрозділи та підпункти – етапи (складові частини) цього періоду або певні компоненти досліджуваного явища в певний період.

Вступ – це початкова змістова частина роботи. Обсяг не повинен перевищувати 10% дослідження. У вступі зазначають актуальність теми, зміст основних термінів, огляд літератури, історію питання, предмет та об’єкт дослідження, мету, завдання, методи та прийоми, теоретичне та практичне значення роботи, указують структуру роботи.

Актуальність – це суть проблеми, яка виникає тоді, коли попередні дослідники не змогли пояснити щойно виявлені факти.

Зміст основних термінів – тлумачення ключових термінів за допомогою посилань на конкретні словники чи наукові праці.

Ступінь вивчення теми – огляд літератури, критичний її аналіз, виділення суттєвого, оцінювання того, що привернуло увагу дослідників, але не стало об’єктом їхнього аналізу.

Предмет дослідження – це явище, обране для вивчення, яке зумовлює проблемну ситуацію.

Об’єкт дослідження – це матеріал, який безпосередньо аналізують, систематизують, опрацьовують у роботі і на основі опису якого роблять відповідні висновки.

Мета – це запланований кінцевий результат, якого прагне досягти дослідник у процесі виконання дослідження.

Завдання – це проміжний результат, якого планує досягти дослідник на конкретних етапах виконання роботи. Кожному із завдань може відповідати певна змістова частина – розділ, параграф.

Методи дослідження – це основні шляхи, прийоми розв’язання проблеми.

Теоретичне та практичне значення роботи – спроба осмислити, систематизувати певні явища, дослідити закономірності і тенденції їх функціонування, можливості використати здобуті результати в практичній діяльності.

Джерельна база – це носії фактичного матеріалу, який послужив базою для дослідження.

Обов’язковим компонентом вступу є критичний огляд літератури з обраної теми, в якому дається аналіз наукових праць попередників, визначаються основні напрями й проблематика у вивченні теми. Критичний огляд можна продовжити в основній частині. Необхідно дбати, щоб опис не був суто описовим, студент повинен вміти вступати в дискусії з іншими дослідниками, виробивши свою власну концепцію.

Наприкінці вступу бажано вказати структуру роботи, тобто перелік її основних змістових частин.

Основна частина роботи складається з розділів (підрозділів, пунктів, підпунктів, якщо потрібно). Кожний розділ починається з нової сторінки і має заголовок.

У розділах викладається зміст теми, результати досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розкриття теми чи розробку проблеми.

У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки роботи від другорядних подробиць. Для підтвердження висловлених думок у тексті основної частини широко використовують цитати, посилання на праці науковців. Велика кількість посилань на праці інших дослідників – позитивна риса наукової роботи, хоча їх обсяг не повинен перевищувати 30% загального обсягу текстової частини. Використані цитати можна оформити так: Науковець Філатов стверджує: «», Як зауважує науковець Філатов: «», Науковець Філатов зауважує, що…

При цитуванні слід дотримуватись таких правил:

1. Цитату не скорочувати, а подавати повністю.

2. Цитату беруть у лапки і відповідно нумерують згідно з правилами бібліографічного опису друкованих праць.

3. Повторно цитуючи цитату можна подати – Там само – С. 25. Скорочення у цитатах позначають за допомогою трьох крапок.

В основному тексті курсової роботи обов’язково повинні бути посилання на опрацьовані літературні джерела. Цитати можуть бути двох видів: прямі (дослівний виклад уривка оригінального тексту, який береться в лапки) і непрямі (переказ думок автора своїми словами, який в лапки не береться). У кожному випадку після цитати у квадратних дужках слід вказати, звідки її взято: [2, c. 45], де 2 – номер книги у списку літератури, а 45 – номер сторінки у цій книзі, з якої було переписано цитату.

Наприклад:

Герман Літц вбачав мету виховання в тому, щоб «зробити з довіреної нам молоді людей здорових та сильних тілом і душею, з урівноваженим самостійним характером, ясним, точним і бистрим мисленням, теплим почуттям, енергійною й мужньою волею і з ґрунтовною практичною і художньою підготовкою до життя» [2, с. 234]. Натомість Роберт Зейдель, визначаючи мету виховання, не наводить конкретних рис особистості, а робить акцент на гармонійному поєднанні природних обдарувань і нахилів людини [1, с. 281].

Висновки – це завершальна частина курсової роботи, в якій узагальнено викладають результати наукового дослідження – 10% від загального обсягу роботи. У висновках коротко оцінюють стан вивчення питання (проблеми), підбивають підсумки дослідження (які нумеруються, або виділяються абзацами), висловлюють рекомендації щодо подальшої розробки теми чи впровадження результатів дослідження в практику. Найважливіша вимога до висновків – їх стислість і ґрунтовність, у них не варто повторювати зміст вступу, основних частин. У висновках не повинно бути цитат і посилань на праці науковців, бо це ж узагальнення.

Висновки мають містити основні узагальнення теоретичної та практичної складових курсової роботи та відповідати меті та завданням дослідження, визначеним у вступі (показати, чи досягнуто мету, які завдання виконано, які ні і чому).

Список використаних джерел та літератури. Бібліографічний апарат роботи повинен бути виконаний згідно з останніми вимогами Держстандарту (приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел та літератури подано у додатку В).

Список використаних джерел та літератури повинен складатися не менше ніж з 15 джерел, повинен бути складений у алфавітному порядку відповідно до загальних вимог (зразок додається).

Додатки оформляють як продовження роботи на наступних її сторінках. Додатки можуть містити:

- анкети, за якими проводилося письмове опитування;

- перелік питань, за якими проводилися бесіда чи інтерв’ю;

- учнівські роботи;

- плани-конспекти уроків чи сценарії виховних заходів відповідно до теми дослідження;

- таблиці допоміжних цифрових даних;

- ілюстрації, малюнки, фотографії тощо.

Додаток повинен мати заголовок, надрукований у верхньому рядку сторінки. Над заголовком посередині рядка друкується слово «Додаток_» і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, І, Й, 0, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т. ін.

2. Захист та критерії оцінювання курсових робіт. При оцінці змісту виступу студента беруться до уваги переконливість його тверджень, логічність викладу, мовлення, ґрунтовність відповідей на запитання присутніх і зауваження наукового керівника.

За результатами захисту курсової роботи виставляється оцінка, яка заноситься до екзаменаційної відомості та залікової книжки (див. додаток Г).

Оцінка “відмінно” виставляється за умови:

- відповідності змісту роботи темі дослідження;

- правильного оформлення наукового апарату дослідження;

- глибокого аналізу наукової літератури та авторських висновків;

- якісно підготовлених практичних розробок; - успішного виконання дослідницьких завдань;

- дотримання всіх вимог щодо технічного й естетичного оформлення роботи орфографічному стандарту;

- вдалої презентації роботи при захисті.

Оцінка “добре” виставляється при наявності незначних недоліків у виконанні теоретичних і практичних завдань роботи та її оформленні.

Оцінка “задовільно” виставляється при наявності суттєвих недоліків у виконанні теоретичних і практичних частин роботи, окремих недоліків у її оформленні.

Оцінка “незадовільно” виставляється при повній невідповідності вимогам щодо обсягу, оформлення та викладу змісту роботи. Захищена курсова робота зберігається на кафедрі протягом одного року.

3. Методика написання курсових робіт. Передусім слід ознайомитися з тематикою курсових робіт, запропонованою кафедрою, і обрати тему майбутньої роботи. Студент може запропонувати тему, не включену в цю тематику. Після затвердження теми й наукового керівника, студент консультується з керівником з питань написання роботи і приступає до її підготовки.

Перш за все необхідно скласти попередній план майбутньої роботи. З цією метою слід провести бібліографічний пошук, виявити опубліковані праці, які стосуються обраної теми. Починати бібліографічний пошук раціонально з бібліотечних каталогів. Для тематичного пошуку використовуються систематичні каталоги, в яких опис книг розміщується у відповідності з їхнім змістом за галузями знань.

В алфавітному каталозі, який має кожна бібліотека, легко виявляються праці наукових колективів і авторів, відомих своїм внеском у розробку теми, а також видання їм присвячені.

Після попереднього знайомства з літературою складають план роботи, тобто перелік найважливіших питань, які будуть розкриватися автором. Складання плану є важливим моментом, оскільки вдало складений план значною мірою полегшує дослідження і написання роботи.

Підготовлений студентом план обговорюється з науковим керівником, уточнюється і є для студента ніби компасом, який не дозволяє йому заплутатись у матеріалі, «потонути» в ньому. В подальшому план може удосконалюватись, оскільки в ході написання роботи виникають певні корективи, пов'язані з розширенням чи скороченням матеріалу, з приведенням його до оптимальних пропорцій, уточненням формулювань тощо.

Після цього приступають до опрацювання літератури, збору і оформлення матеріалу. Працюючи над літературою слід особливо уважно відбирати ті розділи, параграфи, сторінки, які безпосередньо стосуються обраної теми. Важливо їх глибоко опрацювати, зробити відповідні виписки з них. Робити виписки можна різними способами: виписки в зошиті, виписки на картках або окремих листах (з одного боку). Кожна виписка повинна супроводжуватись ясними і точними відомостями про джерело, з якого вона взята, якщо це книга – про автора, її заголовок, рік і місце видання, сторінки. Якщо виписується матеріал із журнальної або газетної статті, необхідно вказати номер і рік видання журналу, сторінку, а для газети – дату. Зверху картки слід коротко вказати, про що йде мова в цьому тексті. Виписані цитати слід брати в лапки, щоб відрізнити їх від власного викладення прочитаного тексту. Якщо в книгах зустрічається компактний матеріал, який значною мірою може бути використаний у роботі, тоді, по можливості, роблять ксерокопії окремих сторінок. На ксерокопії зазначаються відомості про автора, заголовок книги, при необхідності – розділу. Виписки на картках або окремих листах (з одного боку) відкривають широкі можливості сортування, класифікації, розміщення зібраного матеріалу.

Таким чином, сукупність ксерокопій, виписок на картках або окремих листках з конкретної теми дає дослідникові первинний, чорновий варіант задуманої роботи. Далі потрібно тільки приступити до літературного оформлення цього розрізненого матеріалу, зробити плавні переходи між окремими його частинами. При літературному оформленні праці одночасно використовуються як ксерокопії, виписки, так і текст книг з закладками. Щоб писати таким способом, потрібно попередньо добре оволодіти літературою і джерелами, постійно пам'ятати їх загальний зміст.

Окрім виписок та ксерокопій дуже корисними є вирізки із газет, які слід зберігати в теках, розподіляючи за відповідними тематичними розділами. На кожній вирізці вказувати назву газети, її дату і сторінку.

Збір і оформлення матеріалу з обраної теми – це є не механічний, а творчий процес, в ході якого уже відбувається початковий етап створення праці, її контури все ясніше вимальовуються в уяві автора. Наступним етапом роботи над обраною темою є літературне оформлення дослідження (написання тексту роботи). На етапі написання роботи слід чітко розподіляти намічений її обсяг по окремих підрозділах робочого плану. Розподіл обсягу праці по підрозділах значною мірою залежить від самої теми, її значення, вивченості і наявності відповідних матеріалів. При написанні роботи автор повинен давати системний виклад теми, пропорційно розкривати її компоненти. Зібраний матеріал, навіть згрупований по окремих питаннях, підрозділах необхідно викласти в одному стилі, послідовно, переконливо. До того ж потрібно звернути увагу на науковість стилю викладення матеріалу. Часто молоді дослідники, використовуючи науково-популярну літературу, запозичують популярний стиль викладення матеріалу.

Слід мати на увазі, що курсова робота є різновидом наукової праці, відповідно й стиль викладення має бути науковим, а не популярним. Розкриття теми повинно бути чітким, послідовним, цілеспрямованим. Слід остерігатися введення у виклад матеріалу дрібниць і навіть значних фактів, якщо вони не стосуються теми, хоча й можуть бути вельми цікавими. Дослідження має бути самостійним і завершеним. Завершальним етапом роботи є підбиття підсумків дослідження, формулювання висновків, узагальнення і пояснення фактичного матеріалу, винесення рекомендацій.

Виконану роботу (чорновий варіант) подають науковому керівнику. Потім її доопрацьовують, враховуючи зауваження і побажання. Після доопрацювання текст передруковують і подають на кафедру науковому керівнику.