Методи оцінки проектів капітальних вкладень

Серед методів оцінки проектів капітальних вкладень найбільш поширеним є:

1) визначення чистої теперішньої (приведеної, дисконтованої) вартості;

2) розрахунок внутрішньої норми рентабельності (норми рентабельності дисконтованих грошових надходжень);

3) термін самоокупності інвестицій;

4) термін дисконтованої самоокупності інвестицій;

5) розрахунок облікової норми рентабельності (метод некоригованого повернення на інвестиції);

6) раціонування капіталу (розрахунок індексу прибутковості).

Як вказувалося раніше, методи оцінки проектів капіталовкладень можна поділити на дві групи:

– методи дисконтування грошових потоків;

– методи, що не враховують зміну вартості грошей з часом (рис. 6.1).

Розглянемо коротко порядок застосування найбільш поширених методів.

Облікова норма прибутку (ОНП) – це середній обліковий прибуток, який буде одержано від інвестицій, у процентному відношенні до середньої суми інвестицій протягом життєвого циклу проекту

Період окупності інвестицій (ПО) – це час, необхідний для того, щоб первинні інвестиції були відшкодовані з притоку чистих грошових коштів, одержаних від інвестиційного проекту. Якщо надходження від проекту щороку одинакові, то

ПО=.

Період (термін) окупності визначається роками або місяцями, необхідними для відшкодування чистими грошовими надходженнями суми первинних інвестицій. Цей показник, як ОНП, не враховує зміну вартості грошей з часом. ПО не приймає до уваги також чисті потоки грошових коштів, що виникають після закінчення терміну окупності, а вони інколи можуть бути досить значними. У цьому недоліки даного показника.

Чиста теперішня (приведена) вартість (ЧТВ) – це метод оцінки, що дає можливість врахувати усі витрати та вигоди кожної інвестиційної можливості, а також раціонально врахувати розподіл у часі цих витрат і надходжень.

Рисунок 6.1. Класифікація методів оцінки проектів капітальних вкладень

Відомо, що гроші, які будуть отримані через рік і більше, нееквівалентні за вартістю грошам, які необхідно витратити сьогодні. Цьому є три основні причини:

– втрата відсотків за час використання інвестицій;

– ризик втратити гроші взагалі;

– вплив інфляційних процесів.

Тому прибуток від інвестицій повинен забезпечити рівень звичайної відсоткової ставки + надбавку за інфляцію + премію за ризик.

ЧТВ – це теперішня (приведена, дисконтована) вартість чистих грошових надходжень за мінусом суми первинних інвестицій. Якщо ЧТВ ³ 0, то проект прибутковий, він заслуговує на впровадження, бо забезпечує одержання бажаної норми прибутку, вираженої ставкою дисконту (рис. 6.2).

Внутрішня норма рентабельності (ВНР) конкретного інвестиційного проекту – це дисконтна ставка, яка при її застосуванні до майбутніх потоків грошових коштів, дає значення ЧТВ, що дорівнює нулю.

ВНР показує рівень прибутковості проекту. При розрахунку ЧТВ береться “умовна” дисконтна ставка, виходячи з наведених нижче факторів: банківського відсотка, рівня інфляції, плати за ризик тощо. При такій дисконтній ставці ЧТВ може бути більше або менше нуля. Це лише дає загальне уявлення про ефективність проекту, тоді як ВНР показує рівень його прибутковості по відношенню до первісних (початкових) інвестицій.

Збільшуючи (або зменшуючи) дисконтну ставку ми зменшуємо (або збільшуємо) суму ЧТВ, доводячи її до нуля. Дисконтна ставка, при якій ЧТВ = 0, і буде ВНР.

Для визначення ВНР частіше за інші використовують метод ітерації (проб і помилок), підбираючи таку дисконтну ставку, при якій ЧТВ наближається до нуля.

Рисунок 6.2.Алгоритм розрахунку та інтерпретації чистої теперішньої вартості проекту капітальних вкладень

Для розрахунку ВНР в умовах ануїтету можна скористатися такою методикою:

1) визначити фактор дисконту (дисконтний множник)

Фактор дисконту = Чисті первинні інвестиції: Щорічна сума чистих грошових надходжень;

2) за “Таблицею теперішньої вартості ануїтету” визначити ставку дисконту, враховуючи термін, на який розрахована інвестиція (показник n). Визначена таким чином ставка дисконту і буде дорівнювати ВНР.

Для оцінки рівня ВНР його бажано порівняти з можливими витратами на фінансування, тобто з середньою вартістю капіталу. При порівнянні декількох інвестиційних проектів, вибирають той, ВНР якого більша.

Дисконтований період окупності (ДПО) – це період часу, необхідний для відшкодування вартості первинної інвестиції за рахунок теперішньої (дисконтованої) вартості майбутніх грошових надходжень від цієї інвестиції.

Раціонування капіталу – це метод, який застосовують для вибору кращого з декількох прибуткових інвестиційних проектів. При цьому виходять з того, що проекти можуть мати різні грошові потоки, різну тривалість, по-різному впливати на загальний інвестиційний портфель підприємства. Для порівняння таких проектів доцільно розрахувати і порівняти індекси прибутковості, тобто відношення дисконтованих грошових надходжень до суми чистих первинних інвестицій.

При аналізі інвестиційних проектів виключно важливе значення має оцінка рівня ризику, тобто вірогідності того, що заплановані події не відбудуться, або відбудуться не так, як ми розраховуємо. Ризик зумовлено:

1) відносно тривалим періодом часу, на який ведуться розрахунки (більше часу для несприятливого розвитку подій);

2) значними розмірами одночасних інвестицій (великі вкладення можуть привести до великих витрат).

Одним із поширених способів оцінки рівня ризику є аналіз чутливості інвестиційного проекту, який передбачає визначення основних чинників, що впливають на показники ефективності з метою оцінки їх впливу на життєздатність проекту. Суть цього аналізу полягає в тому, що визначають “запас міцності” окремих показників, які впливають на ЧТВ проекту. Тобто, визначають, на скільки може знизитися кожен показник зокрема (при незмінних інших складових), щоб ЧТВ досягла нуля (не стала від’ємною). Основні фактори, що впливають на чуттєвість розрахунків ЧТВ, наведені на рисунку 6.3.

Рисунок 6.3. Фактори, що впливають на чуттєвість розрахунків ЧТВ

Зміна кожного з наведених факторів, може суттєво вплинути на значення ЧТВ, а відтак, і на оцінку самого проекту.

Для такого аналізу досить ефективним є використання електронних таблиць, до яких можна вносити різні значення окремих складових і визначати їх вплив на відхилення результативного показника. Вручну такий аналіз виконується шляхом порівняння різних варіантів розвитку подій (варіантний метод аналізу).

Другим способом оцінки ризику є метод статистичних ймовірностей, за допомогою якого визначають очікувану чисту приведену вартість проекту (ОЧПВ). Для цього виділяють ряд допустимих значень кожного пункту вихідних даних та визначають вірогідність (ймовірність) виникнення кожного з цих значень (що є найбільш складним у цій методиці). На підставі цих даних визначають середньозважене значення ймовірних результатів, використовуючи показники ймовірності в якості вагових коефіцієнтів.

Одним із способів реагування на ризик може бути збільшення дисконтної ставки, адже відомо, що чим ризикованіший проект, тим більшу суму премії за ризик вимагають інвестори, тобто більшу суму очікуваного прибутку (аналогічно більш високим відсоткам за ризикові кредити банку).

Премія за ризик, як правило, додається до звичайної дисконтної ставки, яка встановлюється на рівні ставки по цінних паперах державної позики (або на рівні середньої вартості капіталу + втрати від інфляції + премія за “звичайний” ризик).

На жаль, більшість з показників, якими визначається рівень ризику та розмір премії за ризик, залежить від суб’єктивної оцінки менеджерів і не завжди співпадають з думкою власників (акціонерів, засновників).

Крім того, треба мати на увазі, що позитивне значення ЧТВ, визначене до початку освоєння проекту, не гарантує такої ж оцінки і протягом використання проекту. Тому періодично доцільно визначати ЧТВ по вже освоєних проектах на залишковий період їх використання, тобто перевіряти, чи збереглося позитивне значення ЧТВ на залишковий період, враховуючи зміни в умовах діяльності.

Важливим елементом управління інвестиційним процесом є аудит після закінчення проекту з метою визначення, чи виправдали фактичні результати очікування та які відхилення мали місце (термін освоєння інвестиційних ресурсів та використання проектів, його первісна оцінка, одержані фінансові та нефінансові результати і т. ін.).

Додаток А

Таблиця приведеної вартості майбутніх грошових потоків

Приведена вартість 1, тобто 1 / (1 + і)ⁿ, де і = дисконтна ставка, n = кількість періодів формування потоку грошових коштів

Продовження додатку А

Тема 7. Бюджетне планування і контроль

7.1. Суть бюджетного планування і види бюджетів

Метою діяльності комерційного підприємства в умовах ринкових відносин є збільшення прибутку. Досягти цього можна збільшенням виробництва та реалізації продукції, утриманням лідируючого положення на ринку, систематичним оновленням асортименту продукції, поліпшенням технології виробництва і т. ін. Мета діяльності підприємства та шляхи її досягнення визначаються у процесі стратегічного планування, результатом якого може бути план розвитку підприємства на тривалий час та стратегія досягнення визначеної мети.

Деталізація перспективного планування здійснюється шляхом бюджетування, тобто визначення короткострокових (поточних) завдань в межах загальної довгострокової стратегії.

Бюджетування – це процес планування майбутніх операцій підприємства та оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів.

Бюджет підприємства – це план його майбутньої діяльності, виражений системою кількісних і вартісних показників.

Бюджетний період – це термін, для якого підготовлено і протягом якого використовується бюджет (як правило, це господарський рік, в межах якого можуть бути виділені і проміжні періоди – місяць, квартал тощо).

Мета і завдання бюджетування:

1) здійснення періодичного планування;

2) забезпечення координації, кооперації та комунікації в діяльності окремих підрозділів підприємства;

3) залучення менеджерів до кількісного обґрунтування планів роботи їх підрозділів;

4) визначення та усвідомлення майбутніх витрат діяльності окремих підрозділів та підприємства в цілому, необхідних ресурсів для забезпечення цієї діяльності;

5) мотивація працівників та їх орієнтація на досягнення конкретної мети в межах загальної стратегії підприємства;

6) створення бази для контролю діяльності окремих колективів та їх керівників, оцінки результатів діяльності;

7) забезпечення виконання вимог законодавства та умов господарських договорів, контрактів і т. ін.

Бюджетування націлене на уникнення анархії в діяльності окремих підрозділів, узгодження цілей та інтересів різних членів організації, передбачення майбутніх проблем (“вузьких місць”) та визначення найкращих шляхів для досягнення стратегічної мети підприємства.

У процесі бюджетування менеджери мають можливість усвідомити вартість своїх рішень. Бюджетування змушує їх краще уявити, чого варті певні дії, та знайти узгоджене рішення при оцінці запропонованих проектів, порівняти витрати і вигоди альтернативних варіантів дій, визначити найефективніший спосіб використання ресурсів.

У деяких випадках бюджетування є обов’язковим за законодавством або за умовами контрактів (наприклад, при одержанні фінансування з державного або місцевого бюджетів, при одержані позик банку і т. ін).

Бюджетування здійснюється у двох напрямках:

1) підготовка бюджетів окремих підрозділів підприємства (функціональних бюджетів);

2) розробка стандартів витрат на окремі види діяльності.

Між цими двома напрямками бюджетування існує досить тісний взаємний зв’язок: на підставі стандартів витрат складають бюджети підрозділів, а на підставі останніх планують ставки (нормативи) розподілу накладних витрат, що є базою для визначення нормативної собівартості продукції у тих же бюджетах підрозділів.

На підставі бюджетів підрозділів готують зведений (генеральний) бюджет підприємства.

Зведений бюджет – це сукупність бюджетів, що узагальнюють майбутні операції усіх підрозділів підприємства. Він включає дві групи бюджетів: операційні та фінансові (рис. 7.1).

Операційні бюджети – це сукупність бюджетів витрат і доходів, що забезпечують складання бюджетного звіту про фінансові результати діяльності.

Фінансові бюджети – це сукупність бюджетів, що відображають запланований рух грошових коштів та очікуваний фінансовий стан підприємства.

Процес бюджетування складається із таких стадій:

1) доведення основних цілей діяльності підприємства та політики керівництва до осіб, що відповідають за розробку бюджетів;

2) визначення обмежувальних чинників (попит на продукцію, виробничі потужності підприємства, дефіцит сировини, обладнання, інших ресурсів тощо);

3) підготовка бюджету продаж, як основи для розробки інших операційних і фінансових бюджетів;

4) попереднє складання бюджетів підрозділів та їх обговорення з вищим керівництвом підприємства;

5) складання операційних та фінансових бюджетів підприємства в цілому, їх обговорення, узгодження та аналіз;

6) затвердження бюджетів та організація їх виконання.

Існують два підходи до складання бюджетів:

1) бюджетування через прирощення;

2) бюджетування “від нуля”.

Бюджетування через прирощення – це складання бюджетів на основі аналізу результатів діяльності у попередніх періодах, їх коригування з урахуванням змін у технології та організації виробництва, цінової політики та ін. Перевагою цього методу є його простота і прив’язка до існуючої практики діяльності. Але він має і суттєві вади: недоліки звітного періоду можуть автоматично переноситися на новий бюджетний період, втрати передбачатися в нормах і т. ін.

Рисунок 7.1. Склад і послідовність розробки основного (загального) бюджету підприємства

Бюджетування “від нуля” – це такий метод складання бюджетів, при якому менеджери повинні щоразу обґрунтувати свої витрати так, ніби діяльність здійснюється вперше. Таке бюджетування вимагає більше часу і зусиль, але воно допомагає виявити проблеми і розв’язати їх на стадії планування. Воно базується на технічних нормах і нормативах, особливостях технології, кваліфікації працівників, нормуванні витрат праці тощо.

Складання бюджетів вимагає зусиль та участі керівників усіх підрозділів підприємства, виконання великої кількості розрахунків, узагальнення і узгодження різних показників. Тому на великих підприємствах для координації цієї роботи створюють бюджетний комітет, який координує розробку і узгодження бюджетів.

До складу бюджетного комітету входять представники вищого керівництва, виробничих підрозділів, відділів управління підприємства (постачання, збуту, бухгалтерії тощо).

Функції бюджетного комітету:

– визначення бюджетної політики;

– вивчення бюджетних оцінок, наданих керівниками підрозділів;

– перегляд бюджетних оцінок (при необхідності);

– схвалення бюджетних оцінок (при необхідності);

– аналіз поданих бюджетів і підготовка рекомендацій.

Існують три підходи до організації процесу бюджетування:

1) згори – вниз (домінує вплив вищої адміністрації підприємства);

2) знизу – вгору (складання бюджетів починається у підрозділах);

3) комбінований: знизу – вгору / згори – вниз (поєднує перші два підходи в різних комбінаціях).

Бюджетування може бути статичним, коли бюджет складається на певний період часу (як правило, на рік з деталізацією по місяцях або по кварталах), і динамічним (безперервним), коли після завершення кожного проміжного періоду (місяця, кварталу) бюджетування буде продовжено на такий же період в майбутньому. У такому разі у підприємства завжди буде підготовленим річний (ковзкий) бюджет на майбутні 12 місяців.

Після затвердження загального бюджету вищим керівництвом функціональні бюджети спрямовують у підрозділи і вони є підставою для організації їх діяльності, базою для контролю, аналізу та оцінки роботи підрозділів і їх керівників.