Визначення витрат, віднесених до собівартості продукції

У випадках, коли конкретні поточні затрати в обліку не визначалися, їх величина обчислюється розрахунковим шляхом, виходячи із встановлених чи реально існуючих норм, цін, тарифів і т. ін.

Відзначимо, що розрахунок зниження собівартості продукції повинен врахувати тільки ті затрати, які змінюються у зв’язку з використанням винаходу чи раціоналізаторської продукції. При цьому накладні витрати (цехові, загальнозаводські та ін.) мають бути скориговані прямим рахунком за статтями затрат, що змінюються.

Затрати на сировину і матеріали визначають за формулою прямим рахунком, виходячи з норм витрат матеріалів на одиницю продукції та цін, що склалися, з урахуванням транспортно-заготівельних затрат:

См = Нм. Цм. Ктр — Вм. Цвм, (15.6)

де См — затрати на сировину і матеріали;

Нм— норма витрат матеріалу на одиницю продукції; Цм — оптова ціна одиниці матеріалу;

Ктр — коефіцієнт, який враховує транспортно-заготівельні витрати;

Вм — кількість реалізованого відходу матеріалу при виготовленні одиниці виробу;

Цвм — ціна одиниці відходу матеріалу.

Затрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, напівфабрикати, що виготовляються самим підприємством, визначаються шляхом калькуляції собівартості цих затрат.

Відзначимо також, що затрати на закупні вироби і напівфабрикати визначаються шляхом прямого розрахунку і залежать від кількості придбаних виробів і напівфабрикатів, їх вартості з урахуванням транспортно- заготівельних витрат. Склад коштів, які включаються в собівартість продукції з витратами, передбачено інструкціями та постановами «Про зміни у складі затрат, що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг) на підприємствах України», — Міністерство економіки, Міністерство праці, Міністерство фінансів, Міністерство статистики України від 28 жовтня 1991 р. № № 57-64/132, 18-03, 02/02-5/80, листами Міністерства економіки, Міністерства праці, Міністерства фінансів, Міністерства статистики України від 12 червня 1992 р. № № 27-50/77, 04-2161, 07-302, 04-2-7/97 «Про механізм регулювання витрат на оплату праці», іншими змінами й доповненнями, внесеними економічними органами України.

Сума витрат на оплату праці у складі собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) визначається розрахунково як собівартість реалізованої продукції, помножена на частку витрат на оплату праці в затратах на виробництво (собівартості) товарної продукції (робіт, послуг) упродовж розрахункового періоду.

Затрати на основну і додаткову заробітну плату при відрядній оплаті праці визначають за формулою (15.7):

Сзв=То. Зг. Кдод. Кдзп. Ксс, (15.7)

де Сзв — затрати на заробітну плату при відрядній оплаті праці;

То — трудомісткість виконання операції;

Зг — погодинна тарифна ставка робітника, який виконує операцію;

Кдод — коефіцієнт, який враховує додаткову заробітну плату;

Кдзп — коефіцієнт, який враховує доплати до заробітної плати;

Ксс — коефіцієнт, який враховує відрахування на соціальне страхування.

Затрати на основну і додаткову заробітну плату працівників при погодинній оплаті праці визначають за формулою (15.8):

Сзп = Чр. Зп. Фр. Кдод. Кдзп. Ксс, (15.8)

де Сзп — затрати на заробітну плату при погодинній оплаті праці;

Чр — кількість робітників;

Зп — погодинна тарифна ставка робітника;

Фр — фонд робочого часу в розрахунковому періоді.

Затрати на електроенергію для приведення в рух верстатів, пресів та інших механізмів визначають за формулою (15.9):

Се = Пм. Фр. Це. Кц.Кп Ккд, (15.9)

де Се — затрати на електроенергію;

Пм — встановлена потужність механізму;

Фр — фонд часу роботи механізму в розрахунковому періоді;

Це — ціна 1 кВт/год електроенергії; Кц — коефіцієнт використання механізму за часом;

Кп — коефіцієнт корисної дії механізму за паспортом.

Затрати на стиснене повітря визначають за формулою (15.10):

Ссп = Чпр. Рп. Фо. Цп. Ко, (15.10) де Ссп — затрати на стиснене повітря;

Чпр — кількість приймачів стисненого повітря при безперервному витіканні через один приймач;

Фо — фонд часу роботи обладнання в розрахунковому періоді;

Цп — ціна 1 000 м3 повітря;

Ко — коефіцієнт використання обладнання.

Затрати на газ, що використовується для технологічних цілей (підтримання необхідної температури в печах), визначають за формулою (15.11):

Сг = Рг. Фр. Цг. Кч. Кп, (15.11) де Сг — затрати на газ;

Рг — питома погодинна витрата газу устаткуванням при безперервній роботі;

Фр — фонд часу роботи устаткування в розрахунковому періоді;

Цг — ціна 1 м3 газу;

Кч — коефіцієнт використання устаткування за часом;

Кп — коефіцієнт використання устаткування за потужністю. Затрати на пару визначають за формулою (15.12):

Сп = Вп. Фр. Цп. Кп, (15.12) де Сп — затрати на пару;

Вп — питома витрата пари устаткуванням;

Фр — фонд часу роботи устаткування в розрахунковому періоді;

Цп — ціна 1 т пари;

Кп — коефіцієнт, який враховує втрати пари в мережі.

Розрахунок затрат на знос малоцінного та швидкозношуваного інструменту на одиницю продукції по окремій операції визначають за формулою (15.13):

Сі = Ві. Ці, (15.13)

де Сі — затрати на знос інструменту;

Ві — витрата інструменту на виконання операції;

Ці — оптова ціна чи затрати на виготовлення інструменту.

Витрата інструменту на виготовлення операції становить (ф-ла 15.14):

Ві = Чм Іс. (І + Чп), (15.14)

де Чм — машинний час на виконання операції;

Іс — стійкість інструменту;

Чп — кількість правок інструменту.

Знос малоцінних та швидкозношуваних пристроїв, що застосовуються при виконанні даної операції на виготовлення одиниці продукції, визначають за формулою (15.15):

Спр = Цпр.Чо Чс, (15.15)

де Спр — знос пристрою;

Цпр — оптова ціна чи затрати на виготовлення пристрою;

Чо — час виконання операції з використанням пристрою;

Чс — строк служби пристрою.

До затрат за статтею «Втрати через брак» відносять витрати через остаточно забраковану продукцію та втрати через низьку якість продукції.

Втрати через остаточно забраковану продукцію з розрахунку на одиницю виготовленої продукції визначають за формулою (15.16):

Соб = Доб. (Сп — Цб), (15.16)

де Соб — втрати через остаточно забраковану продукцію;

Доб — частка забракованої продукції в загальному обсязі виготовленої продукції;

Сп — собівартість одиниці продукції;

Цб — вартість одиниці продукції за ціною її можливого використання.

Затрати, що припадають на виправлення одиниці забракованої продукції, визначають за формулою (15.17):

Свб = Двб. Звб, (15.17)

де Свб — затрати на виправлення забракованої продукції;

Двб — частка виправленої забракованої продукції в загальному обсязі виготовленої продукції;

Звб — затрати на виправлення одиниці забракованої продукції.

Втрати через зниження якості продукції, що припадають на одиницю виготовленої продукції, визначають за формулою (15.18):

Сзя = Дзя. (Цп — Цзя), (15.18)

де Сзя — втрати через зниження якості продукції;

Дзя — частка продукції зниженої якості в загальному обсязі виготовленої продукції;

Цп — ціна одиниці продукції;

Цзя — ціна одиниці продукції зниженої якості.

Розглянуті затрати собівартості продукції охоплюють майже всі випадки, які можуть бути пов’язані з винаходами і раціоналізаторськими пропозиціями.

Наведена методика може використовуватись у більшості галузей народного господарства, але трапляються випадки, які, можливо, і залишилися поза нашою увагою. Уся відповідальність за правильність розрахунку покладається на планову службу (підрозділ) підприємства.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА