Нормативно-правова база України та міжнародні угоди, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуального бізнесу

Існують дві, взаємопов’язані причини, які спонукають уряди країн розробляти, приймати і удосконалювати закони, спрямовані на охорону об’єктів інтелектуальної власності. Одна з них - необхідність законним чином забезпечити моральні та економічні права авторів на результати їх інтелектуальної діяльності, інша - прагнення стимулювати в рамках держави творчу активність людей, поширення, застосування та заохочення чесної торгівлі інтелектуальними продуктами, що сприяє економічному і соціальному розвитку країн.

Наприклад, право на отримання патенту на винахід стимулює вкладання коштів і зосередження інтелектуальних здібностей людських ресурсів в галузі досліджень і розробок; надання патенту стимулює вкладання коштів в промислове застосування інтелектуального продукту - винаходу; офіційна публікація патенту розширює всесвітній фонд патентної інформації, її збереження і передачу наступним поколінням.

Сфера суспільних відносин, що складаються у сфері інтелектуальної власності, урегульована величезною кількістю нормативно-правових актів, які поділяються на:

- міжнародні акти;

- вітчизняні закони;

- підзаконні нормативно-правові акти;

- документи судової практики.

Розвиток виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та обміну досягненнями науки і техніки вимагали більш високого ступеня правового регулювання міжнародних відносин у сфері інтелектуальної власності. Завдяки цьому, на початку ХХ століття у світі склалася певна система міжнародних угод у сфері охорони авторських та патентних прав.

Сьогодні основою міжнародної системи інтелектуальної власності є 22 угоди, 16 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності, а 6 - у сфері авторського права.

Приведемо найбільш важливі з цих угод, назви яких пояснюють їх призначення.

Паризька конвенція з охорони промислової власності 1883 року, учасниками якої є 136 країн, стала першою найважливішою подією у створенні загальної системи охорони інтелектуальної власності.

Бернська конвенція з охорони літературних і художніх творів 1886 року, до якої приєдналося 117 країн.

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 року, число учасників якої налічує 46 країн.

Вашингтонський договір про патентну кооперацію (Договір РСТ) 1970 року.

Всесвітня конвенція з авторського права 1952 року.

Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1947 року, яка об’єднувала 128 членів, а з 1994 року увійшла до СОТ.

Договір ВОІВ з авторського права 1996 року.

Женевська конвенція 1971 року з охорони інтересів виробників фонограм від незаконного відтворювання їхніх фонограм.

Женевський договір 1999 року про закони щодо товарних знаків.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

Адмініструє ці угоди Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), заснована у 1967 році у Стокгольмі як спеціалізована установа ООН, яка об’єднує майже 180 держав та займається:

- розробкою міжнародних угод і проектів з гармонізації національних законодавств

- забезпеченням міжнародної реєстрації об'єктів інтелектуальної власності

- збиранням і поширенням інформації про об'єкти інтелектуальної власності різних країн

На сьогоднішній день Україною ратифіковані 18 угод з 22-х.

Переваги від запровадження і дотримання міжнародних домовленостей продемонструємо наступним прикладом. Якщо патентовласник бажає отримати правову охорону в декількох країнах, він повинен отримувати патенти в кожній із них окремо. Однак, завдяки ВОІВ, з цього правила існують і винятки, а саме:

- у сфері охорони прав на винаходи діє європейський патент, що видається Європейським патентним відомством (м. Мюнхен) і охоплює 17 країн;

- у сфері охорони товарних знаків існує міжнародна реєстрація товарів та послуг, яка поширюється на 34 країни;

- у сфері охорони промислових зразків діє міжнародне депонування їх зразків, яке поширюється на 21 країну.

Світова організація торгівлі (СОТ) є міжнародною організацією, яка утворена у 1994 році і діє за 28 угодами. Членами цієї організації є 160 країн. Головна мета СОТ полягає в розробці системи правових норм міжнародної торгівлі та контроль за її дотриманням.

Країни-члени СОТ взаємодіють у рамках торгівельної системи, згідно з якою кожна країна-учасник отримує гарантії справедливого відношення до експорту її товарів і послуг на ринки інших країн. При цьому, вона зобов'язується забезпечувати такі ж умови для імпорту на своїх ринках для інших країн-учасників.

Справедливе відношення реалізується шляхом застосування, так званого „режиму найбільшого сприяння”, згідно з яким країна забезпечує однакові умови торгівлі всім учасникам, а імпорт не може піддаватися дискримінації на внутрішньому ринку на користь вітчизняних товарів. Окрім застосування такого режиму, більш вільний доступ на внутрішні ринки забезпечується шляхом скасування обмежень на імпорт (квот).

Основні правила і принципи СОТ відображені в багатосторонніх торгівельних угодах, якими врегульовані суперечки щодо торгівельної політики. Правова структура СОТ ґрунтується на трьох угодах, які визначають її базові принципи: ГАТТ (товари), ГАТС (послуги) і ТРІПС (інтелектуальна власність).

Як бачимо, завдання щодо гармонізації національного законодавства з інтелектуальної власності до міжнародних стандартів, захисту прав власників інтелектуальних продуктів є дуже актуальними та потребують негайного вирішення.

Україна вступили до ВОІВ з моменту її заснування - у 1967 році. Однак “Закон про власність” з'явився тільки через довгі 23 роки. Сьогодні ж в Україні сформована певна законодавча база з охорони інтелектуальної власності та відбувається процес поступової гармонізації останньої з діючим європейським законодавством.

Низка правових актів України у сфері інтелектуальної власності, які складають основу діючого комплексу законів, включає:

Цивільний кодекс України. Книга 4 “Право інтелектуальної власності” Закон України “Про авторське право і суміжні права”

Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі“

Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг“ Закон України “Про охорону прав на промислові зразки“

Закон України “Про наукову та науково-технічну експертизу “

Закон України “Про інноваційну діяльність”

Закон України “Про інвестиції”

Закон України “Про підприємництво”

Утвердження інноваційної моделі економічного зростання та інтеграція України в європейське співтовариство потребують суттєвого піднесення ролі та значення національного інтелектуального капіталу, активізації процесів входження держави у міжнародні структури, які регулюють відносини інтелектуальної власності, здобуття членства у Світовій організації торгівлі, забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) тощо.

Аналіз свідчить, що на сьогодні в Україні зроблено важливі кроки на шляху формування та розвитку інституту інтелектуальної власності, створення відповідного законодавчого поля, гармонізованого з міжнародними вимогами. У ст. 41 Конституції України проголошується право кожного громадянина " володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності" 20. Фіксація права інтелектуальної власності в Конституції України означає, що держава бере на себе зобов'язання забезпечити своїм громадянам ефективний захист цього права, підтримку та охорону будь-яких видів творчої інтелектуальної діяльності. Водночас ст. 54 Конституції України гарантує захист не лише моральних, а й матеріальних інтересів авторів, проголошуючи, що ніхто не може використовувати або розповсюджувати твори без згоди автора, за винятком випадків, установлених законом.

Аналіз ситуації, яка склалась у сфері інтелектуальної власності показує, що в Україні створено відповідне законодавче середовище, достатньою мірою гармонізоване з міжнародними вимогами. Чинне на сьогодні законодавство України включає значний перелік нормативних актів у сфері інтелектуальної власності, в тому числі закони України " Про авторське право і суміжні права" (1993), " Про поширення екземплярів аудіовізуальних творів і фонограм" (2000), " Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (1992), " Про видавничу справу" (1997), " Про телебачення і радіомовлення" (1993), " Про охорону прав на промислові зразки" (1993), " Про науково-технічну інформацію" (1993), " Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996), " Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" (1993), " Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (1993), " Про охорону прав на вказівки походження товарів" (1999), " Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (1997), " Про охорону прав на сорти рослин" (1993), " Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" (2000). 16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс, який містить окрему книгу " Право інтелектуальної власності", положення якої покликані врегулювати основоположні відносини у сфері інтелектуальної власності відповідно до сучасних міжнародних стандартів. Водночас, на думку багатьох вітчизняних фахівців, законодавство України з питань інтелектуальної власності лише продекларувало перетворення інтелектуальних продуктів на товари, що мають споживну вартість та суспільну потребу, але не запровадило ефективного механізму комерціалізації " відносин інтелектуальної власності, чітких " правил гри" у цій сфері, що робить встановлені на сьогодні норми фактично недієздатними. На думку вітчизняних фахівців, серйозною проблемою, яка гальмує інноваційний розвиток нашої держави та входження її до Світової організації торгівлі, є відсутність дійового захисту майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності та належної виконавчої інфраструктури щодо реалізації наявного законодавства.

Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності, затверджена урядом України у червні 2002 р., передбачає вирішення питань удосконалення науково-методичного та нормативно-правового забезпечення ідентифікації та оцінки об'єктів права інтелектуальної власності; створення дієвого механізму боротьби з порушенням прав у сфері інтелектуальної власності, виготовлення і розповсюдження контрафактної продукції; підвищення відповідальності осіб, винних у порушенні цих прав, удосконалення оціночної діяльності у сфері інтелектуальної власності; розвиток системи взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій щодо захисту прав інтелектуальної власності; покращення інформаційного забезпечення діяльності у цій сфері; розвиток міжнародного співробітництва тощо.

Україна є членом Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів, членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та учасником 15 із 26 універсальних міжнародних конвенцій та договорів у цій сфері. Згідно з довгостроковою програмою ВОІВ щодо створення глобальної інформаційної мережі WIPOnet з метою задоволення потреб вітчизняних та зарубіжних споживачів у патентній інформації, та відповідно до " Програми розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001—2004 роки" у 2002 р. у країні створено спеціальну базу даних " Винаходи в Україні", яка охоплює патентну інформацію з 1993 р.

Питаннями розвитку інституту інтелектуальної власності в Україні займаються такі громадські організації, як Всеукраїнська асоціація патентних повірених, Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності; Всеукраїнська асоціація авторських і суміжних прав, Товариство винахідників і раціоналізаторів України, Українська асоціація власників товарних знаків України тощо.

У книзі 4 Цивільного кодексу України, присвяченій проблемам регулювання відносин інтелектуальної власності, право інтелектуальної власності трактується як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт інтелектуальної власності. Згідно зі ст. 420 цього Кодексу до об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні позначення; комерційні таємниці.