Та кормові ресурси лісу

План

1.Основи садівництва в системі лісового господарства (1).

2.Теорія годування тварин (2).

3.Умови утримання і вирощування коней, великої рогатої худоби та свиней (2)

Література: Гордієко М.І. Лісові культури ст.288-324

Дебринюк Ю.М. Лісовирощування в західному регіоні України ст.265-315, конспект

1-е питання з електронного конспекту лісових культур (теми 24-26).

2.Перегляд презентації Основи годівлі

ЕНЕРГЕТИЧНА КОРМОВА ОДИНИЦЯ

-одиниця виміру енергетичної поживності кормів. Основою такої оцінки кормів або раціонів є вміст у них доступної для використання енергії. ВАСГНІЛ 1963 запропонувала прийняти за Е. к. о. 2500 ккал, або 10 500 кДж обмінної енергії, для всіх тварин. Кормова одиниця умовно означає поживність кормів і дорівнює енергетичній цінності 1 кг вівса

БВД – білково-вітамінна добавка

3. 1 Утримання коней (конспект + відео Козаки та коні)

Передусім потрібно розібратися з місцем конюшні. Доцільно пам’ятати, що стайня повинна знаходитися на сухій рівній місцевості, не на височині і не в низині. Якщо ж приміщення все-таки будуватиметься на вологих ґрунтах, перед цим слід провести дренаж і насипати піску. Грунт, на якому побудована стайня та облаштоване пасовище, має велике значення для здоров'я коней. Крім того, приміщення повинне бути розташоване торцевою стіною до вітру. Вона має знаходитися на відстані не менш ніж 150 м від житлового сектору та великих доріг. Маленьку конюшню (на 1-2 голови) можна звести поряд з будинком.

При виборі місцевості для будівництва стайні слід ураховувати, що болотяні пасовища негативно позначаються на здоров’ї ніг, копит і суглобів.

Влітку коня можна утримувати в загоні заввишки понад 2 м з навісом або сараєм. З настанням холоду тварину переводять до приміщення. Найкраща стайня -- дерев'яна, вона тепла і суха. У цегляної конюшні стіни повинні бути збудовані в 1, 5-2 цегли (товщина стіни -- 40-45 см). У теплому регіоні (південні області) можна будувати приміщення для коней із саману (необпалена цегла з глини та різаної соломи). Бетонно-блокові стайні варто уникати, оскільки вони погано тримають тепло, не пропускають повітря; каркасно-засипні -- теж вважаються несприятливими, позаяк керамзит у них часто обсипається, а у стінах заводяться гризуни.

Утримання у стайнях буває денне (невелике відокремлене місце у стайні для кожного коня), стійлове (коні прив'язані в ряд і розділені бічними перегородками), зальне (групове утримання у просторих конюшнях -- залах). Розмір денника для дорослого коня становить не менш як 3х3 м.

Дедалі частіше на сьогодні практикується популярне за кордоном боксове утримання (в індивідуальних приміщеннях з дверима назовні),

Утримуючись у денниках та боксах, коні швидко звикають до свого місця і сусідів. Тому важливо пам’ятати, що тварин небажано міняти місцями, оскільки незнайома ситуація змушує їх нервувати.

Висота стелі у стайні сягає 3 м, дверей у денниках -- 2, 4 м (див. рис. 2), перегородки (див. рис. 3) знизу до 1, 4 м, зроблені з суцільних з дощок товщиною 50 мм, вище -- металеві гратчасті з шириною отворів не більш ніж 6 см.

У денниках встановлюються індивідуальні годівниці, зазвичай цементовані або дерев'яні Двері денників та ворота стайні повинні відкриватися назовні. Вікна розташовують на висоті 1, 5-2, 1 м від підлоги, з подвійним склом. Вони мають бути захищені решітками на висоту 2, 2 м від рівня підлоги. Співвідношення площі вікон до площі підлоги для спортивних і племінних коней має сягати 1: 10, для робітників -- 1: 15.

Підлога в стайні повинна бути з ухилом до проходу, найкраще глинобитна або клінкерна (із покладеної на спеціальну подушку ребром обпаленої цегли, з’єднаної цементом). Перша робиться із трамбованої жирної, добре вимішаної глини шаром 150 мм. Така підлога сприятлива для ніг коней, проте вона не зовсім практична, оскільки швидко вибивається копитами, тому вимагає періодичного оновлення. Підлоги, виготовлені з дощок, теплі, проте теж недовговічні, позаяк швидко гниють, у них розвивається грибок, з’являються гризуни, окрім цього, вони ще й слизькі. Найкраще ладнати підлогу з міцного дубового бруса, вона буде міцною і теплою, стійкою до грибка та гниття.

Конюшня повинна вентилюватися природним способом (витяжна вентиляція) або примусовим, при цьому слід уникати протягів. Для обігріву стаєнь в холодну пору року можна використовувати парове опалення або електричні обігрівачі.

Температура повітря у стайні повинна бути не вище +23°С і не нижче +4°С, відносна вологість -- 45-50%.

Коней у стайні утримують на підстилці з соломи чи тирси, яку щодня змінюють. Підстилка для коней повинна бути чистою, добре вбирати вологу, без пилу, гнилі і цвілі. Найкраще використовувати пшеничну солому, оскільки вівсяну і ячмінну коні охоче поїдають. Можна також застосовувати тирсу, але слід ураховувати, що нею забиваються шерсть, грива і хвіст коней, що ускладнює їхнє чищення. Для одного денника потрібно понад 4 кг соломи або 15 кг тирси. У зарубіжній практиці використовуються гумові та синтетичні мати з теплою пружною поверхнею, які можна стелити на будь-який тип підлоги або прямо на грунт, а зверху -- солому.

При зальному утриманні підстилка глибока -- 40-50 см і змінюється двічі на рік. Забруднену підстилку і гній потрібно вивозити в місця, недоступні для коней, найкраще в поле або город як добриво, щоб уникнути гельмінтозів та розвитку правцевої палички.

Бажано провести в стайню водопровід -- це полегшує напування і дає можливість мити коней після роботи або обмивати ноги, що зміцнює і загартовує сухожилля і зв'язки. У разі відсутності водопроводу воду зберігають біля стайні в закритій тарі з добовим запасом в розрахунку 40-60 л на одного коня.

У стайні слід облаштувати окремі приміщення для збруї, інвентарю та для зберігання невеликої кількості корму. Тамбури довжиною до 3 м, розміщені у торцях стайні, закінчуються воротами, що відкриваються назовні. Висота воріт становить 2, 4 м, ширина -- не менш ніж 2, 7 м.

3.2 Корівник, утримання корови (конспект + відео “Сварог вест груп” – український агробізнес)

Продуктивність тварин у великій мірі залежить від умов їх утримання. В індивідуальному тваринництві при будівництві тваринницьких будівель часто не дотримуються елементарних вимозі зоогігієни. Як правило, в таких приміщеннях відсутня вентиляція та каналізація. В результаті тут душно і сиро, в повітрі накопичується багато шкідливих газів.

Типовий корівник будівля площею 6 на 4 і висотою 2, 2-2, 4 м. Внутрішня кубатура на корову повинна становити не менше 20 м3, а на теля-10 м3. Усередині хліва зводять полегшену перегородку з дверним прорізом, меншу частину приміщення відводять для утримання теляти. Приміщення будують з різних матеріалів - саману, цегли, черепашнику, застосовують шлакоблоки.

Стіни корівника повинні бути сухими і добре зберігати тепло всередині приміщення. Якщо стіни не володіють теплозахисними властивостями, то в холодну пору вони «потіють» і промерзають. Найкраще робити стіни з саманного цегли, який є найдешевшим будівельним матеріалом (його виготовляють із суміші глини, соломи і піску). Саманні та глиняні стіни необхідно обкладати внизу цеглою. Приміщення з саману тепле і сухе. Стіни з обпаленої цегли міцні, довговічні і при достатній товщині (не менше 1, 5 цегли) цілком зберігають тепло. Якщо стіни зводять з пустотілої (дірчастої) цегли, то їх можна робити більш тонкими (в одну цеглину). Досить теплі стіни з черепашнику. Чим більше пористість черепашнику, тим більше перебуває в ньому повітря і тим тепліше стіна. Стіни з будь-якого матеріалу всередині гладко обштукатурюють і білять. Білі стіни краще відображають світлові промені, і тому в корівнику стає світліше.

Настилають підлоги на утрамбований грунт з прокладкою з шлаку або толю. Підлога повинна мати ухил для стоку води і сечі в межах 1-2 см на погонний метр. Наприкінці ухилу в підлозі влаштовують цементовані або бетоновану гнойову канавку з плоским і гладким дном (лоток) глибиною 10-15 см і шириною 25 - 30 см з таким розрахунком, щоб у неї вільно могла пройти совкова лопата. При виготовленні лотків з дощок їх слід добре просмолити, щільно збити і укласти на шар глини.

Стійло для корови в приміщенні роблять просторе з площею підлоги 2, 5-2 м.кв., щоб зручно було обслуговувати тварину. Годівниця (ясла) повинна вміщати 5-7 кг грубого корму (сіна або соломи). Висота ясел 60-70 см, ширина -70-80 см, а довжина не менше одного метра. Роблять їх звичайно з гладко обструганих дощок товщиною 3-4 см або з цегли (стінка в половину цегли). Прив'язь повинна бути достатньо міцною, зручною для використання і не повинна травмувати тварин. Одним кінцем ланцюг фіксують у кільце, вбите в стійку біля годівниці або в її стінку. Загальна довжина прив'язі 1 -1, 1 м. Прив'язують корову за шию.

У корівнику завжди повинно бути достатньо світла і свіжого повітря. Оптимальна температура в приміщенні для великої рогатої худоби 8-10 ° С з коливаннями від 4 до 20 ° С. При зазначених, температурах тварина менше витрачає енергії і кормів на обігрівання власного організму і підтримка постійної температури тіла. Отже, більша частина поживних речовин кормів використовується для утворення молока або ж на приріст живої маси у молодняку. Корівник необхідно періодично провітрювати, але при цьому потрібно уникати протягів. Для вентиляції в стелі обладнають витяжну трубу перетином 15х15 см з дощок з регулюючої заслінкою і насадкою зверху для захисту від опадів. Трубу виводять вище коника даху. Щоб запобігти надмірне охолодження хліва, в холодну погоду заслінку прикривають.

Для попередження заносу інфекції біля входу в корівник рекомендується розмістити дезінфекційний килимок (спеціальний ящик з тирсою, який періодично змочують розчином каустичної соди, креоліну, формаліну або інших дезинфікуючих засобів). У корівнику повинен бути ручний інвентар - вила, совкова лопата, мітла, кошики, відра, щітка.

Корову щоденно чистять досить жорсткою щіткою, а сильно забруднені частини тіла обмивають теплою водою. Чищення і масаж сприяють посиленню снабжнія шкіри тварини кров'ю, поліпшенню роботи потових і сальних залоз, підвищенню апетиту у корови і збільшення її молочної продуктивності. Чистити корову треба після доїння або за годину до нього, так як запорошене повітря містить багато мікробів, які потрапляють в молоко. Не рекомендується чистити корову під час годування - це турбує її і призводить до поганого поїдання корму.

Підстилка в стійлі повинна бути досить вологоємність, без домішки отруйних рослин та насіння бур'янів, без цвілі. З усіх підстилкових матеріалів кращою вважається солома озимих культур.

Якість гною, як добрива, залежить від дотримання правил його зберігання. Гній складають у штабелі на спеціально відведеній ділянці біля корівника або ж на городі. Щоб зробити цю ділянку водонепроникним, його зазвичай утрамбовують жирною глиною. Основна умова правильного зберігання гною - ретельне його ущільнення. При недостатньому ущільненні гній починає «горіти» (у ньому сильно підвищується температура). Щоб обмежити потрапляння повітря всередину штабеля, бажано підтримувати його у вологому стані (поливати гнойової рідиною або водою). При такому способі в гної зберігаються органічні речовини і азот. Не можна звалювати гній в безладді, так як він служить джерелом забруднення навколишнього середовища, місцем розплоду мух і розсадником інфекції.

При хліві влаштовують невеликий загін площею 15-20 м.кв. для прогулювання корови і теляти в зимовий час. Прогулянки припиняють за 2-3 дні до отелення.

3.3. Годівля та утримання свиней.(конспект + відео Добробут свиней)

Свинина є одним із найпоширеніших та найпопулярніших видів м’яса в Україні. Навіть сьогодні, в умовах затяжної споживчої кризи, свинина хоча б двічі на рік, на основні християнські свята — Паску та Різдво — потрапляє на стіл майже кожної української родини. Можна стверджувати, що свинина є не лише невід’ємним елементом української кухні, особливо сільського населення, а й частиною нашої культури. Зрештою, один із базових в українській практиці продуктів свинарства — сало — не без підстав майже перетворився на національний символ Сучасна сільськогосподарська наука розробила чимало систем і способів утримання свиней у великих і середніх господарствах та підприємствах. У домашніх господарствах зазвичай утримують від 1–2 до 3–4 дорослих свиней, у тому числі свиноматку з відповідним шлейфом приплоду. Тому за цільовим призначенням домашні господарства можна поділити на три групи: для отримання м’яса для власних потреб; для отримання м’яса для власних потреб і продажу; для отримання м’яса і приплоду для власних потреб і продажу. Свиней зазвичай утримують стійлово, у спеціальних клітках у хліву, влітку інколи на вулиці, доволі часто — поруч з іншими господарськими тваринами і птицею. Лише в окремих місцевостях практикують своєрідний випас і вигул свиней. У клітці утримують 1–2 тварини (молодняк — більшими групами) — аж до їх підростання або реалізації. На відгодівлі господарі здебільшого тримають “пару” тварин — свинку та кастрованого кабанчика. Як відомо, свині — всеїдні тварини з порівняно невеликим об’ємом травних органів. Тому раціон їх має відрізнятися високою поживністю, збалансованістю та сконцентрованістю. Найповніше цим вимогам відповідають концентровані корми (зерно, дерть, висівки, шроти тощо) та окремі різновиди інших кормів — картопля, коренеплоди, високоякісний комбінований силос. Доволі корисними можуть бути високоякісне подрібнене молоде сіно, свіжа молода зелена маса, харчові відходи. Інтенсивний ріст тварин породжує гостру потребу в мінеральних речовинах, тому до раціону свиней вводять кухонну сіль (дещо обережніше, ніж для великої рогатої худоби), деревне вугілля, кормову глину, трикальційфосфат тощо. Доволі популярним стає сухий підтип концентрованої годівлі, за якого корм для згодовування подається в бункер воронкоподібної форми з гумовим наконечником-дозатором. Такі нехитрі пристрої поширені в Польщі, західному регіоні України та в зоні Степу. Виробництво їх нескладне і освоєне вже кількома підприємствами. За такого типу годівлі у бункер засипають подрібнені концкорми або, що набагато ефективніше, — кормові суміші: ячмінну дерть з додаванням пшеничних, кукурудзяних висівок, шротів олійних культур і обов’язково преміксів (про це трохи далі). Одночасно встановлюється напувалка з водою із гумовим соском. Тварина самостійно дозує собі корм і воду. За такої схеми догляд (у тому числі й прибирання гною) можна здійснювати з періодичністю 1–3 рази на тиждень. Такий тип годівлі й утримання свиней особливо зручний для родин, де всі дорослі щодня працюють. Послідовники такого методу на Львівщині кажуть: “Дві свині на відгодівлі дають безкоштовно третю”. Фахівці стверджують, що свинина, одержана в результаті змішаної годівлі, смачніша й соковитіша. Зрештою змішана годівля дає змогу з користю використовувати значний масив відходів та некондиційної сільськогосподарської продукції. Більшість соковитих кормів згодовують сирими (винятком є картопля, яку слід зварити й розім’яти). У селянських господарствах для годівлі свиней використовують молоду кропиву (тоді м’ясо стає особливо смачним), гичку буряків, гарбузи, топінамбур. Зелень, особливо бобових культур, слід згодовувати обережно, аби не спричинити захворювання тварин. Її треба трохи пров’ялити й обов’язково подрібнити, привчаючи до неї дорослих тварин поступово. В окремі роки для годівлі свиней використовують відходи овочів, фруктів, навіть — дубові жолуді. Господарства, що розташовані поблизу цукрових заводів, використовують жом і мелясу, спиртових заводів — брагу. Фантазії та розмаїття технологічних підходів не бракує. Сьогодні загальновизнано, що без преміксів сучасне свинарство не може бути конкурентоспроможним, а щодо їхньої якості немає жодних застережень. Одним із напрямів удосконалення технології вирощування свиней може бути перехід на суху концентровану годівлю з використанням преміксів.

Утримують тварин в теплих, сухих, просторих і світлих свинарниках. Повітря в приміщенні повино бути свіжим і помірно вологим. Для будівлі використовують цеглу, камінь, саман, дошки, шлакоблоки, глину та ін. Стіни ставлять на фундамент з одним-двома влагоізоляціоннимі шарами з руберойду або толю. Усередині стіни (крім дерев'яних) оббивають дошками висотою до 1, 2 м, краще з дерева твердих порід, що оберігає їх від псування свинями.

Висота свинарника повинна бути не менше 2 м, щоб не ускладнювати роботу з догляду за тваринами. Якщо свиней містять у загальних сараях для зберігання палива, інвентарю, утримання птиці і худоби, для них відгороджують дошками частину приміщення.

Свинарники будують значно більшими за площею, ніж потрібно для наявного поголів'я, і влаштовують верстати для тварин, а частину, що залишилася приміщення використовують для зберігання інвентарю, сухий підстилки, і т. д. Площа підлоги на одну свиноматку повинна бути не менше 5 м.кв., а для молодняку на відгодівлі - 3-4 м.кв. Підлога може бути з асфальту, бетону, керамзитового плитки, цегли, покладеного у вигляді ялинки. Кращим вважають дерев'яну підлогу. Вона міцна і тепла.

З ухилом боку підлоги роблять дерев'яну канавку, яка також повинна мати ухил до однієї зі стін свинарника. У цій стіні роблять отвір, проти якого на деякій відстані від свинарника риють яму для збору рідини. Яму можна облицьовувати будь-яким підручним матеріалом, а зверху накрити щитком.

У передньої стінки встановлюють годівницю, місткістю не менш ніж на два відра корми, бажано щоб поруч була дверцята. Годівниця може бути металевою або дерев'яною, але в будь-якому випадку водонепроникною. Дерев'яну годівницю потрібно оббити по краях листовим залізом, так як свині часто гризуть її стінки. Годівницю щільно прикріплюють до підлоги і стінці, з тим, щоб свині її не перевертали і не пересували по всьому приміщенні. Якщо в приміщенні міститься свиноматка з приплодом, необхідно передбачити підкормових відділення для поросят. З цією метою відгороджують дошками 1, 5 м.кв. найбільш освітленій частині хліва

Якщо в зимовий період у приміщенні для свиней холодно, його можна утеплити, обклавши зовні соломою, очеретом, стеблами кукурудзи і т. д.

Для того, щоб повітря в приміщенні завжди був чистим і свіжим, влаштовують припливно-витяжну вентиляцію.

Тема 2.2.: Основи бджільництва

У життєдіяльності людини велике значення мають продукти бджільництва – мед, пилок, маточне молоко, бджолина отрута та прополіс. Для багатьох галузей промисловості важливою сировиною є віск. Істотна також роль бджільництва у підвищенні врожайності рослин, в тому числі врожайності деревних рослин, що є для нас, в лісовому господарстві, дуже важливо. Так що розташування пасік на землях лісового фонду є доречним. І як ми вже знаємо, що види побічного користування в лісі є прибутковою справою. Виявлено, що зі зникненням бджіл, зникло б понад 100 тис. видів вищих рослин.

ПЛАН

2.2.1.Бджільництво в лісовому господарстві

2.2.2.Організація пасік

2.2.3.Склад бджолиної сім’ї

2.2.4.Кормова база бджільництва, медозбір, його типи і особливості використання

2.2.5. Сезонні роботи, які проводяться на пасіці

2.2.6.Продукція бджільництва

2.2.7. Хвороби бджіл

2.2.1. Ліс з давніх-давен був природним місцем поселення бджіл. Ранньою весною в лісі цвітуть рослини, квіти яких дають взяток бджолам тоді, коли його ще немає в інших місцях. Створене лісом затишшя дозволяє їм збирати нектар і пилок в той час, коли поза лісом їхній роботі перешкоджають холодні вітри.

Лісові господарства володіють великими можливостями для розвитку бджільництва і на протязі літньо-осіннього періоду. Використовуючи багату медофлору (липу, малину, крушину, вереск і ін.), можна шороку отримувати велику кількість товарного меду і іншої продукції бджільництва. Ліс має великі запаси продуктів бджільництва, які люди повинні не тільки раціонально використовувати, але й дбати про їх постійне збільшення.

2.2.2. Найбільш придатними для розміщення пасік є мішані ліси з наявністю медоносів: липи, клена, верби, горобини, жимолості, крушини, глоду, чорниці, малини, вересу, калини, терну тощо. Період розміщення вуликів і пасік визначається залежно від календарних термінів цвітіння медоносів.

Місця розташування вуликів і пасік визначаються постійними користувачами земельних ділянок лісового господарства та спеціального використання лісових ресурсів.

З метою раціонального використання медоносів лісу і лучного різнотрав’я ділянки для розміщення вуликів і пасік виділяються переважно на узліссях, галявинах та інших не вкритих лісовою рослинністю землях.

На ділянках для розміщення вуликів і пасік дозволяється спорудження тимчасових (не капітальних) будівель без права вирубування дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок лісового фонду.

Розміщення пасік у місцях масового відпочинку людей забороняється.

Пасіки повинні розміщатися не ближче 3км. одна від іншої в сухих, кращих для медозбору і добре захищених від вітру місцях. При визначенні місця для них необхідно враховувати наявність кормової бази в радіусі польоту бджіл (до 2-2, 5км.). Забезпеченість нектаром повинна складати не менше 120-130кг. на бджолину сім’ю. Отже, пасіка складається із земельної ділянки, вуликів з бджолиними сім’ями, будівель, інвентаря, устаткування (поїлки, контрольного вулика та інші). Існує три способи розташування вуликів на пасіці:

- Шаховий – вулики ставлять на відстані 3-4м. один від одного і 4-6м. між рядами в шаховому порядку. На один вулик потрібно приблизно 20м² площі;

- Груповий – ставлять по 2-3 вулики вічками в різні сторони на відстані 5м. між групами;

- Групово-шаховий – групи із 3-4 вуликів розташовують у шаховому порядку, відстань між групами 5-8м. У групах між вуликами 0, 5м.

Вулики ставлять на забиті в землю кілки з невеликим нахилом вперед для запобігання попадання дощової води.

Іноді житла бджіл монтують у павільйонах на колесах: стаціонарний тип павільйону і пересувний.

Існує також бортьове бджільництво – це старий спосіб бджільництва – розведення бджіл у бортях (дуплах дерев). Борть видовбують у старих деревах, переважно соснах, глибино до 1м. і діаметром 30см. Для приваблювання бджіл стінки дупла натирають гілками вільхи або осики. Термін служби бортів до 150 років.

Вулики для бджіл поділяють на вулики-стояки і вулики-лежаки. В свою чергу вулики-стояки можуть бути двох - та багатокорпусні. Останні вважають тепер найбільш зручними, бо в них всі роботи виконуються не за допомогою окремих рамок, а цілими корпусами. Сім'ї у них добре розвиваються і дають більший медозбір. Однак такі вулики важко обслуговувати одному бджоляру - заповнений медом вулик важить 30-60кг.

Основою будь-якої системи вулика є рамки. їх розміри в будь-якому вулику повинні відповідати біологічним особливостям бджіл: товщина верхніх брусків 22 і ширина - 25мм.; бокові планки завжди виготовляють завширшки 25 мм. і завтовшки 10мм.

Інвентар по догляду за бджолами:

- димар пасічний, застосовують для заспокоєння бджіл;

- стамеска пасічна, застосовують для роз'єднання складових частин вулика;

- ніж пасічний, служить для зрізування кришок трутневих чашок, розпечатування медових щільників і вирізування кусочків щільників;

- сітка для обличчя, захищає голову і шию бджоляра від укусів;

- ковпачок, призначений для тимчасової ізоляції матки;

- маточна кліточка, застосовується для відокремлення матки від бджіл;

- годівниці, необхідні для годування бджіл, при нестачі меду у вулику;

- рійниці, необхідні для знімання та не тривалого зберігання роїв;

- щітка для змітання бджіл із щільників, підмітання дна вуликів;

- переносний ящик для перенесення рамок на пасіці;

- дірокол пасічний, для проколювання отворів у планках рамок;

- медогонки для відкачування меду з щільників. Вони бувають хордіальні та радіальні (щільники розташовані по радіусах);

- воскотопки, для переробки воскової сировини. їх поділяють на сонячні та парові.

Розміщення вуликів і пасік без оформлення лісового квитка забороняється. Термін лісового квитка встановлюється на один сезон медозбору.

2.2.3. Бджолина сім'я складається із багатьох тисяч робочих бджіл, декількох сотні трутнів і однієї матки. Кожна сім'я діє за принципом єдиного біологічного організму. Найменша кількість особин буває на весні 10-30 тисяч, найбільша - посеред літа перед головним медозбором 60-80 тисяч і більше; на початку зими кількість бджіл зменшується до 25 - 40 тисяч.

Матка - жіноча особина у бджолині сім'ї, яка здатна утворювати потомство, майже в два рази довше від робочої бджоли, повноцінна плідна матка відкладає за добу 1-2 тисячі за сезон 150 тисяч яєць. Молоді матки відкладають яйця більшої маси ніж арі. Звичайно матка живе в сім'ї до 3-5 років, але господарсько-ірисні вони бувають тільки 2 роки. Чим плодючіша і молодша матка, тим сильніша сім'я і вищий рівень медозбору. Для вирощування матки бджоли будують ройові маточники, що за формою подібні до жолудя. На третій день матка вилітає з вулика для ознайомлення з місцевістю, на п'ятий - для спарювання з трутнями. Під час 2-3 шлюбних вильотів матку запліднюють 4-10 трутнів. Після запліднення матка починає відкладати у бджолині чашечки запліднені яйця, а у трутовинові - не заплідненні.

Бджоли - жіночі особини з недорозвиненими статевими органами. На третій день після виходу бджіл з яєчок вони починають чистити вулик, полірувати чашечки, годувати дорослих личинок; на сьомий день вони приступають до годівлі молодих личинок і матки. З 3-5 дня життя бджоли починають здійснювати короткочасні очисні вильоти з вулика. На 12 день у них розвиваються соковидільні залози; на 15-18 день бджоли виконують у вулику багато робіт: підтримують чистоту, запечатають кришечками чашечки щільників, оберігають гнізда від проникнення інших комах... На 21-24 день вилітають з вулика для збирання нектару та пилку. Тривалість життя кожної робочої бджоли залежить від виду роботи. У літні місяці бджоли живуть 35-40 днів. Недовго також живуть бджоли, які займаються виведенням розплоду.

Трутні - особини чоловічої статі. Вони з'являються у травні-червні, а статевозрілими стають на 8-10 добу після виходу з чашечки. Вважають, що на кожну тисячу трутнів за сезон витрачається 1кг. меду, тому необхідно зменшувати їх кількість. Трутні беруть участь у передачі спадкових властивостей потомству.

Після закінчення медозбору бджоли перестають годувати трутнів, відштовхуючи їх від меду. Пізніше викидають з вулику. По наявності мертвих трутнів поблизу прольотної дошки судять про добробут бджолиної сім'ї.

Породи бджіл. У минулому в Європі та Азії була широко розповсюджена темна європейська лісова бджола. Її різновидністю є середньорускі, уральські, алтайські та башкирські бджоли.

Середньоруські бджоли пристосувались до суворих тривалих зим, більш стійкі до захворювань. При медозборі збирають багато меду, але характеризуються рійливістю, агресивністю.

Українські степові - відрізняються великою рійливістю і помірною агресивністю, добре засвоюють сильний медозбір.

Карпатські - миролюбні, зимостійкі, слаборійливі, висока медпродуктивність.

Сіра гірська кавказька - легко переключається з одного виду медозбору на інший та винахідливі у відшукуванні нових джерел медозбору. Погано переносять зиму.

Жовті кавказькі - пристосовані до умов м'якого клімату, рійливі, не злобні, схильні до крадіжок.

Країнська бджола або карника - спокійна і миролюбна, легко переключається з ройового стану у робочий, з гіршого джерела на ліпше.

Італійська бджола - найбільш розповсюджена у світі, стійка до багатьох захворювань, рійливості помірної, миролюбна, винахідлива, злодійкувата, але своє гніздо добре захищає від інших бджіл злодійок.