Туризм — це хвороба, або тим, для кого рюкзак — кращий друг

Стадія перша. “ Тю, дурні якісь ”.

Ти подивився фото стомлених, змучених, брудних і невиспаних туристів на фоні гір, що тримають в руках синьо-жовтий стяг і якось дивно посміхаються. Вразився: «І як оце їм хочеться пхатися в ті далекі гори, спати в холодних наметах і тягнути на собі величезні рюкзаки, що важать іноді чи не пів їхньої ваги?»

Стадія друга. Цікавість.

Ти вперше поспілкувався з, так би мовити, “бувалою” у цій справі людиною, послухав розповіді про всі труднощі похідного життя. Все дивувався з яким азартом і блиском у очах цей чоловік розповідає про пригорілий рис зі згущівкою, приготований на вогнищі, грозові ранки в морозних весняних Карпатах, туалет під ялиночками та ванно-банні процедури в холодних гірських річках.

Стадія третя. На межі.

Цього літа у тебе ніяк не виходить поїхати на море. Та й взагалі, на дворі вже травень, а ти ще зовсім не маєш планів на наступні три місяці. І тут ти випадково натрапляєш на оголошення в інтернеті “Набирається група для спільної подорожі по Чорногірському хребту. Охочих просимо звертатись за номером…” Що ж, мабуть варто спробувати.

Стадія четверта. Перший досвід.

Ти набрав із собою подушку, книжку, дві пари шльопанців і набір маленьких розкладних ножиків(а раптом знадобиться?). В поході тобі терли лямки від рюкзака, підйом на “легеньку”, за словами інструкторів, ”гірочку”, виявився пеклом, ти ледве впер ложку з ячкою до рота і все дивувався: “Як ото вони п’ють воду прямо з річки? Фе.” Ти ще зовсім не розумів жарти досвідчених туристів, не знав що таке вібрами і боявся дивного слова “альпінштоки”.
Мабуть, з походами покінчено!

Стадія п’ята. Перші прояви хвороби.

Іноді, взимку, за чашечкою гарячого чаю ти згадуєш світанки, що зустрічав десь там далеко в горах. Переглядаєш фото, де вже ти змучений і брудний стоїш на вершині зі стягом і дикуватою посмішкою. Підйом на гору вже не здається таким смертельним (піднявся ж бо!), та й ячмінна каша, як тепер виявляється, не найгірша твоя біда. То може все й не було так жахливо?

Стадія шоста. Звикання.

Поступово тобі стали смішними жарти з тематичних пабліків. Тепер ти добре знаєш, що вібрами – це такі великі черевики, в яких подорожують туристи, а альпенштоки – довгі палиці, на які ставлять намет, а за потреби б’ють того, хто поцупив найбільший шматок сала. На наступне літо ти вже записаний в похід з весни. Потім подумав і записався в похід на осінь… А краще в два. Задумався куди можна піти взимку.

Стадія сьома. Невиліковна.

Тепер у тебе вже є власні вібрами. Та й взагалі, за всі ці роки ти й не помітив, як накупив стільки спорядження, що за своєю вартістю воно давно перевищило кілька путівок на море. Ти давно вже плануєш свої маршрути, більше не прив’язаний до інструктора, а на поличці лежать красуються з десяток карт туристичних шляхів. В сумні осінні вечори ти думаєш: “Що в місті взагалі забув? ” А сидячи в тісному офісному кабінеті, щиро заздриш тим, хто зараз мокне в холодних палатках, їсть тушонку з кашею і підкорює нові вершини.

А хвороба не спить, вона прогресує. Адже на землі ще так багато місць, де не ступала твоя нога.