Лікування

Дані реєстрів свідчать, що пацієнти з ГКС без елевації сегмента ST і супутнім цукровим діабетом гірше лікуються порівняно із пацієнтами без діабету. В європейських реєстрах пацієнтам із діабетом рідше призначали реваскуляризацію, тієнопіридини, або інгібітори ГП рецепторів IIb/IІIa, ніж хворим без діабету, що мало значний вплив на лікарняну летальність та результати тривалого спостереження (5, 9 % проти 3, 2 % протягом 1 місяця, і 15, 2 % проти 7, 6 % протягом 1 року). [248, 250].

Хворі з цукровим діабетом – це пацієнти із високим ризиком, і тому потребують агресивного фармакологічного та інвазивного лікування. Крім того, комплексний підхід до вторинної профілактики має включати фармакологічну терапію і зміни у способі життя [252].

Відомості про контроль глікемії при гострому ІМ не є остаточними [251]. У пацієнтів з ІМ з елевацією сегмента ST жорсткий контроль глікемії, із застосуванням інсуліну внутрішньовенно, у DIGAMІ зменшував ризик смерті протягом 1 року на 30 %, але ці результати не мали підтвердження у DIGAMI-2. Дослідження останніх років навпаки показали збільшення несприятливих серцево-судинних подій при жорсткому контролі глікемії у стабільних пацієнтів із діабетом, які знаходяться у відділеннях інтенсивної терапії, що пов’язано із епізодами гіпоглікемії [253].На сьогодні метою лікування має бути уникнення тяжкої гіперглікемії [концентрація глюкози > 10–11 ммоль/л (> 180–200 мг/дл)] та також гіпоглікемії [< 5 ммоль/л (< 90 мг/дл)]. Доказів того, що глюкозо-інсуліно-калієва суміш покращує результати лікування немає і, навпаки, вона може бути шкідливою [254].

Реваскуляризація у хворих на цукровий діабет може викликати особливі проблеми. Коронарний атеросклероз у цієї категорії хворих, як правило, дифузний та розповсюджений, а кількість рестенозів та оклюзій після ЧКВ і АКШ значно вищі, ніж в загальній групі хворих. Втім, ранній інвазивний підхід є більш ефективним у хворих з цукровим діабетом, ніж для тих, хто не хворіє на діабет [255].

В загальній популяції хворих на цукровий діабет з багатосудинним ураженням АКШ має переваги перед ЧКВ. У мета-аналізі, що охоплював 7812 пацієнтів з 10 рандомізованих досліджень, АКШ було пов’язане із значно нижчим ризиком смерті протягом 5, 9 років у хворих на цукровий діабет, ніж ЧКВ [256]. У дослідженні BARI-2D хворі на цукровий діабет із стабільною стенокардією були рандомізовані на дві групи: інтенсивної медичної терапії, або інтенсивної медичної терапії і реваскуляризації шляхом АКШ або ЧКВ (вибір лікаря). Протягом 5 років спостереження ризик смерті від будь-якої причини був значно нижчим у групі АКШ порівняно із групою медичної терапії (21, 1 % проти 29, 2 %; P< 0, 010), так само як і кількість серцевих смертей або ІМ (15, 8 % проти 21, 9 %, Р< 0, 03) та ІМ (10 % проти 17, 6 %; P< 0, 003). Значної різниці в результатах інтенсивної медикаментозної терапії та інтенсивної медикаментозної терапії плюс ЧКВ не спостерігали [257, 258]. У дослідженні SYNTAX, в якому порівнювали АКШ і ЧКВ із встановленням елютінг-стента у пацієнтів з ураженням ствола ЛКА або багатосудинним ураженням, частота розвитку несприятливих серцевих і мозкових подій протягом 1 року спостереження серед пацієнтів з діабетом була вдвічі більшою при проведенні ЧКВ, в основному за рахунок повторної реваскуляризації [259]. Однак суттєвої різниці у кількості випадків смерті або ІМ не було. У Нью-Йоркському реєстрі у пацієнтів із діабетом також була виявлена тенденція до покращення результатів при проведенні АКШ порівняно з ЧКВ із застосуванням елютінг-стентів (ВР для смертності або ІМ протягом 18 місяців; 0, 84; 95 % ДІ 0, 69 - 1, 01) [260].

Усі ці дослідження свідчать, що у хворих на цукровий діабет АКШ демонструє кращий результат порівняно з ЧКВ. Тим не менше, треба зазначити, що у ці дослідження включали переважно стабільних хворих, і не зовсім зрозуміло, чи можуть ці дані бути узагальнені для пацієнтів з ГКС без елевації сегмента ST.

Що стосується вибору стента, в мета-аналізі елютінг-стенти виявилися принаймні настільки ж безпечним, що і прості металеві стенти, якщо ПАТТ триватиме більше 6 місяців (у хворих з ГКС без елевації ST рекомендована протягом щонайменше 12 місяців) [261]. Частота проведення повторної реваскуляризації була значно нижчою при використанні елютінг-стента порівняно із простим металевим стентом (ВР 0, 29 елютінг-сиролімус-стент; 0, 38 елютінг-паклітаксел-стент). Можна припустити, що ситуація у хворих з ГКС і супутнім цукровим діабетом схожа. При проведенні АКШ спостереження свідчать, що артеріальні шунти дозволяють отримати кращих результатів, аніж венозні.

Антитромботична терапія у пацієнтів з цукровим діабетом при розвитку ГКС повинна проводитись за загальними принципами. Хоча у більш ранніх мета-аналізах при застосуванні інгібіторів ГП рецепторів IIb/IІIa (без супутнього прийому тієнопіридинів) було відмічено більш сприятливий влив на результати лікування у пацієнтів з діабетом [264], у більш пізньому дослідженні EARLY-ACS рутинне призначення до проведення ангіографії (upstream) препаратів цієї групи у хворих з супутнім цукровим діабетом не виявило додаткових переваг [151].

Запобігання контраст-індукованій нефропатії особливо важливо у хворих на цукровий діабет, яким потрібно здійснити ангіографію та/або ЧКВ (див. 5.5.4). Ниркова функція повинна бути під пильним контролем після введення контрасту.