Завдання № 2

Тестовий контроль знань:

1. Скільки напрямків психічного розвитку виділяють у психологічних теоріях?

А. 2

Б. 4

В. 3

Г. 6

1. Скільки етапів формування особистості виділяв Е.Еріксон?

А. 6

Б. 10

В. 8

Г. 14

1. Хто запропонував цілісну схему періодизації розвитку особистості впродовж усього її життя? (декілька відповідей)

А. Л.І.Божович

Б. Л.С.Виготьский

В. В.Ф.Моргун

Г. Н.Ю.Ткачова

1. Скільки основних періодів психічного розвитку визначає вітчизняна вікова психологія?

А. 8

Б. 14

В. 10

Г. 16

1. Провідною діяльністю в немовлячому періоді є:

А. безпосереднє емоційне спілкування з дорослими

Б. предметно-маніпуляційна діяльність

В. ігрова діяльність

Г. сюжетно-рольова гра

1. Провідною діяльністю у ранньому віці є:

А. предметна діяльність

Б. ігрова діяльність

В. предметно-творча діяльність

Г. емоційне спілкування з дорослими

1. Сюжетно-рольова гра є провідною діяльністю в такому віковому періоді:

А. дошкільний період

Б. немовлячий період

В. молодший шкільний вік

Г. підлітковий період

Д. раннє дитинство

1. Пряма хода, мова, гіпобулічні реакції є основними характеристиками кризи:

А. трьох років

Б. першого року життя

В. семи років

Г. новонародженості

Д. п’яти років

1. Норовливість, Я-сам, впертість, деспотизм, протест-бунт, обезцінювання, важковиховуваністю є основними характеристиками кризи:

А. першого року життя

Б. семи років

В. трьох років

Г. п’яти років

1. Ефект групування, ефект захоплень, важковиховуваність, протестна поведінка є основними характеристиками кризи:

А. юнацького віку

Б. першого року життя

В. семи років

Г. підліткового віку

1. Втрата дитячої безпосередності, ефект «гіркої цукерки» є основними характеристиками кризи:

А. трьох років

Б. семи років

В. підліткового віку

Г. юнацького віку

Д. першого року життя

1. Побудова життєвого плану є основною характеристикою кризи:

А. підліткового віку

Б. п’ятнадцяти років

В. юнацького віку

Г. семи років

Д. трьох років

1. Поняття «зона актуального розвитку» (за Л.С.Виготським) в період дошкільного дитинства визначається як:

А. рівень складності завдань, які дитина здатна на сьогодні виконувати самостійно

Б. завдання, які дитина виконує за допомогою дорослого

В. завдання, що лежать поза нинішніми можливостями дитини

Г. завдання, які дитина не здатна виконувати самостійно

Д. рівень складності завдань, які дорослий повинен пояснити дитині чи виконати замість неї

1. Поняття «зона найближчого розвитку» (за Л.С.Виготським) в період дошкільного дитинства визначається як:

А. завдання, які дитина виконує без допомоги дорослого

Б. рівень складності завдань, які дитина на сьогодні виконує за допомогою дорослого, а потім починає виконувати самостійно

В. завдання, що лежать поза можливостями дитини

Г. завдання, які дитина здатна виконувати самостійно

Д. рівень складності завдань, які дорослий повинен пояснити дитині чи виконати замість неї

1. Найважливіші якісні зміни, що відбуваються в структурі, діяльності та самосвідомості особистості на кожному віковому етапі у віковій психології розглядаються як:

А. перетворення особистості

Б. навички особистості

В. вікові новоутворення

Г. досвід особистості

Д. знання особистості

1. Визначте, що відноситься до індивідуальних особливостей особистості?

А. природжені, набуті за життя

Б. психічні стани, дії, слова

В. переживання, розумові здібності

Г. воля, самосвідомість

Контроль знань: на практичному заняття № 1, на заліку

САМОСТІЙНА РОБОТА № 5

ТЕМА: Роль темпераменту в діяльності людини. Формування характеру

Актуальність

На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні відмінності, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності. Індивідуально-типологічні відмінності – темперамент та характер неповторна своєрідність психіки кожної людини. Знання темпераменту дозволяє людині обирати той вид діяльності до якої в неї означений тип темпераменту. Успішному формуванню характеру сприяє розкриття кращих рис особистості через взаємодію з колективом. Професійна компетентність медичного працівника передбачає глибоке знання й розуміння особистості як цілісної системи, її структурних компонентів, видів та особливостей індивідуально-типологічних відмінностей.

Мета:

Знати важливість впливу темпераменту на діяльність людини; розкрити значення процесу формування в діяльності людини;

Вміти визначати важливість формування характеру;

Література

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія: Навч. посіб. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2001. – С. 226-227; 249-250

Завдання:

Ознайомившись із значенням темпераменту в діяльності людини та особливостями формування характеру на практичному занятті вміти коротко охарактеризувати роль темпераменту та характеру в формуванні особистості

Теоретичні відомості

Роль темпераменту в діяльності людини

Діяльність – трудова, навчальна, ігрова – висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини.

Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляють по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити витриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють боязкість, нерішучість, перешкоджає встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності знижує активність у діяльності, постійно викликає потяг до нового, модного.

Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності – силу дій, у неврівноваженого – врівноваженість, у інертного – жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістового боку діяльності. Шляхом вправляння можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії – сила, врівноваженість, рухливість – не усувають повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності. В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці потрібно зважати на особливості темпераменту.

Формування характеру

Формування характеру – це процес становлення стійких психологічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру. Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в дитячих садках, досить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близько стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці – фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати на увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці і це відіграє значну роль у формуванні їхнього характеру. Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Успішне формування рис характеру потребує єдності виховних заходів сім'ї, школи та соціального середовища, громадськості.

Контрольні запитання

1. Яку роль у діяльності фахівця в системі суб’єкт-суб’єктивних стосунків відіграє знання темпераменту людини?
2. Чи можна стверджувати, що темперамент безпосередньо впливає на формування рис характеру людини?
3. Якими є умови формування характеру?
4. Чи можна вважати, що соціальний чинник справляє вирішальний вплив на формування характеру?
5. Якими є психологічні умови формування сильного характеру?
6. Що характерного можна виділити для формування характеру медичного працівника?

Контроль знань: на практичному заняття № 3, на заліку

САМОСТІЙНА РОБОТА № 6

ТЕМА: Нейрофізіологічні механізми відчуттів та сприймання

Актуальність

Роль відчуттів та сприймання в нашому житті настільки значна, що існує потреба у підтриманні інформаційного балансу з середовищем, порушення якого веде до дезорганізації особистості та розладів у функціонуванні організму.

Мета:

З’ясувати особливості розвитку та формування нейрофізіологічних механізмів відчуттів та сприймання

Література

1. Психологія: Підручник / Під ред. Ю.Л.Трофімов. – К.: Либідь, 2003. – С. 187-191.

Завдання:

Ознайомившись з процесом формування нейрофізіологічних механізмів відчуття та сприймання на практичному занятті вміти коротко охарактеризувати головні чинники формування відчуттів та сприймання

Теоретичні відомості

Анатомо-фізіологічною структурою, в якій відбувається виникнення відчуття, є аналізатор. Він являє собою складний нервовий механізм, що здійснює тонкий аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища, виділяючи з нього окремі стимули, що відображаються людиною як властивості предметів і явищ.

В організмі функціонує система аналізаторів, кожен з яких забезпечує формування відчуттів певної якості – зорових, слухових, температурних, больових, м'язових. Будь-який аналізатор складається з периферійної частини – рецепторів, провідникових нервових шляхів – та центральної частини в корі та підкірці головного мозку. В рецепторах відбувається перетворення енергії фізичних і хімічних подразників, що діють на організм, у нервове збудження. Провідникові шляхи складаються з нейронів, розміщених на різних рівнях нервової системи, які поєднують рецепторну периферію з мозковим центром. У центральній частині аналізатора здійснюється основна обробка нервових імпульсів, що надходять з периферії.

У багатьох аналізаторів є специфічні допоміжні структури, які оптимізують дію подразників на рецептори. Це рогівка, зіниця та кришталик ока, барабанна перетинка та слухові кісточки вуха. Разом із рецепторами вони складають органи чуття. В органах чуття відбуваються фільтрація і перетворення того чи іншого виду енергії. З безлічі фізичних та хімічних факторів середовища органи чуття виділяють такі, для сприймання яких у їхній рецепторній частині є відповідні механізми. Наприклад, око та його рецепторна частина – сітківка – тонко реагує на електромагнітне випромінення у видимій частиш спектра, вухо з рецепторним апаратом кортієвого органа сприймає механічні коливання повітря певної амплітуди й частоти, температурні рецептори шкіри реагують на теплову енергію тощо. З усього діапазону можливих впливів енергії орган чуття виділяє дуже незначну частину стимулів, які мають життєво важливе значення. Так, електромагнітні хвилі, що можуть викликати зорове відчуття, становлять лише одну десятиквадрильйонну частину всього спектра електромагнітного випромінення. Хвилі, що знаходяться всередині цього невеликого діапазону і розрізняються за своєю довжиною, породжують відчуття різного кольору. Слухові рецептори реагують на коливання повітря лише в межах від 15 до 20 тис. герц.

Крім фільтрації подразників, органи чуття та окремі рецепторні системи здійснюють перетворення енергії подразника у процес нервового збудження, змінюючи при цьому свій фізично-хімічний стан. Наприклад, рецептори сітківки ока (палички та колбочки) переводять електромагнітну енергію світла в хімічну енергію, а останню в енергію електричних імпульсів.

Механізми трансформації енергії рецепторами різних органів чуття дуже відрізняються, але всі вони ведуть до частотно-амплітудних змін електричної активності рецепторів. Такі зміни копіюють зміни у дії подразників. Отже, якщо рецепторні «входи» пристосовані до прийому різних видів енергії, то їхні «виходи» надсилають сигнали, що за своїй природою є універсальними для всієї нервової системи. Такі сигнали, зазнавши певної обробки у висхідних аферентних шляхах, передаються до головного мозку.

Мозкова, центральна, частина аналізатора складається з ядра та розсіяних по корі окремих спеціалізованих клітин. Ядро, утворене з маси нервових клітин, міститься у тій частині кори, куди входять провідникові шляхи від рецептора. Так, ядро зорового аналізатора розташоване у потилицевих долях, слухового – у скроневих долях кори. Розсіяні елементи кожного аналізатора входять до ділянок, суміжних з ядрами інших аналізаторів, завдяки чому аналізатори перебувають у постійній взаємодії. Проявляється вона, наприклад, у тому, що в людини під впливом звуків можуть виникнути відчуття кольору, а деякі кольори можуть викликати відчуття тепла чи холоду. Це явище має назву синестезії. Явище синестезії поширюється на всі відчуття. Це виражається у мові, у поширених словосполученнях: теплий колір, пронизливий звук, гострий смак.

Ядра аналізаторів здійснюють найтонший аналіз зовнішніх і внутрішніх впливів. Руйнування ядра зорового аналізатора призводить до втрати цілісного предметного сприймання. Якщо зруйноване ядро слухового аналізатора, людина не розпізнає мелодії. Однак при цьому здатність розрізняти світло та окремі звуки не втрачається, що пояснюється збереженням розсіяних елементів.

Мозковий кінець аналізатора є проміжною ланкою нервових імпульсів, що виникають у рецепторі. Досягнувши кори та зазнавши обробки, перетворені імпульси знову повертаються до рецепторних систем. Завдяки цьому функціонування рецепторів змінюється під дією не лише зовнішніх впливів, а й імпульсів, які йдуть від мозкового кінця аналізатора. Аналізатор є частиною рефлекторного апарату, до якого входять також виконавчий механізм як система мотонейронів, іннервуючих м'язи, суглоби та інші «робочі» органи, і спеціальні нейрони-модулятори, що змінюють збудження інших нейронів.

Відображення світу не завершується аналітичними процесами, які несуть інформацію про окремі якості та властивості предметів. У нервовій системі існують структури, що забезпечують синтез елементарних процесів і відображення предметів навколишнього світу в їхній цілісності. Такі структури являють собою нейрофізіологічний механізм сприймання.

Нормування образу забезпечується злагодженою роботою багатьох рецептивних полів, які в свою чергу об'єднані у клітинні ансамблі. Кожен такий ансамбль містить багато взаємопов’язаних рецептивних полів різного рівня, що реагують на одну ознаку, виділяючи її з багатьох інших. Такою ознакою можуть бути кут чи нахил лінії для зору, фонема для слуху, але за своєю структурою вона набагато складніша, ніж елементарний подразник, що збуджує один рецептор. Знайдено, наприклад, зорові нейрони, які збуджуються при стимулюванні всього поля рецепторів сітківки складною геометричною конфігурацією і не збуджуються, якщо сітківка ока стимулюється простим мигтінням світла. Чим вищий рівень, на якому розташовані нейрони, тим складнішими стають ознаки, що виділяються.

Але процесів прийняття та переробки навіть найскладніших сигналів для формування образу недостатньо. На вищих рівнях нервової системи функціонують елементи, які порівнюють периферійну інформацію з еталонами, що зберігаються в пам'яті. Це свідчить про використання індивідуального досвіду в процесі сприймання. Так, людина не зможе адекватно сприйняти комп'ютер, якщо вперше його побачила, незважаючи на наявність інформації, що надходить від органів чуття. Тому сприймання треба розглядати як інтелектуальний процес, пов'язаний з накопичення досвіду взаємодії з різними предметами та явищами навколишнього світу.

Вивчення нейрофізіологічних механізмів сприймання підтверджує припущення спеціалістів з комп'ютерного моделювання психічних явищ про деяку схожість процесів прийому та переробки інформації в людини та в сучасних комп’ютерних системах і дає змогу використовувати раціональніші схеми моделювання процесів сприймання, ніж у 50-60-х роках, коли їхні фізіологічні основи були практично не відомі. Моделювання сприймання базується на принципі поетапної обробки інформації людиною та комп'ютером у разі сприймання знайомих предметів – так званого розпізнавання образів. Етапи обробки інформації, що збігаються, включають процеси її реєстрації, виділення властивостей об'єктів завдяки роботі спеціалізованих каналів чи детекторів, порівняння стимулу з тією інформацією, котра отримана раніше і зберігається у тривалій пам'яті, прийняття рішення – вибір із багатьох актуалізованих кодів такого, який найбільше відповідає даному стимулу. Моделювання процесів сприймання має велике практичне значення, бо в перспективі допоможе вирішити проблему швидкого введення інформації за допомогою мовних команд чи з письмового тексту, що значно розширить можливості використання комп'ютерної техніки.

Контрольні запитання:

1. Що являє собою аналізатор? Значення аналізатора для розвитку відчуттів та сприймання особистості
2. Яке явище називається синестезією? У чому її особливість
3. Яку роль грає мозковий аналізатор?
4. Що свідчить про використання індивідуального досвіду процесу сприймання?
5. Що дає вивчення нейрофізіологічних механізмів сприймання?
6. Чому моделювання процесів сприймання має велике практичне значення?

Контроль знань: на практичному заняття № 4, на заліку

САМОСТІЙНА РОБОТА № 7

ТЕМА: Індивідуальні особливості та розлад мислення

Актуальність

Знання індивідуальних особливостей мислення та можливі розлади, які можуть спостерігатися у людей різного віку для медичного працівника важливі, тому що це допоможе знайти до кожного пацієнта індивідуальний підхід.

Мета:

З’ясувати індивідуальні особливості мислення; види розладів мислення, вміти характеризувати індивідуальні особливості та розлади мислення

Література

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія: Навч. посіб. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2001. – С. 167-168
2. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. Основи психології. Видання друге, перероблене і доповнене. – Вінниця: НОВА КНГА, 2008. – С. 196-197.

Завдання:

Ознайомившись з індивідуальними особливостями та розладом мислення на практичному занятті вміти коротко охарактеризувати найістотніші якості мислення та форми розладів мислення особистості

Теоретичні відомості

Розумова діяльність різних людей, підлягаючи загальним психологічним закономірностям, водночас характеризується індивідуальними особливостями. Відмітності в розумовій діяльності виявляються в різноманітних якостях мислення. Індивідуальні відмітності мислення людей зумовлені передусім особливостями їхнього життя, характером діяльності, навчанням. Певний вплив на особливості мислення справляють тип вищої нервової діяльності, співвідношення першої та другої сигнальних систем.

Заповніть таблицю:

Найістотнішими якостями,

в яких виявляються індивідуальні відмітності мислення, є:

Усі якості мислення людини формуються й розвиваються в діяльності. Змістовна й відповідно організована діяльність сприяє всебічному розвитку цінних якостей мислення особистості.