Політика як суспільне явище.

Термін " політика" — грецького походження. У своєму первісному (давньогрецькому) розумінні воно означало важливі справи для великих груп людей, мистецтво управління державою. Особливість політичної сфери суспільного життя випливає ще з боротьби родів і племен за існування. У рамках цих основоположних соціальних структур непросто окреслити власне політичну діяльність. Елементи політики виникають, коли член суспільства починає усвідомлювати джерела свого існування.

Відомо, що стимул до вдосконалення різних форм суспільного життя, співвідносний із впровадженням нових знарядь праці, виник у людському колективі за певних обставин. І саме вплив навколишнього природного середовища був особливо відчутним для людського суспільства. З метою матеріального забезпечення свого існування групи людей були змушені адекватно реагувати на виклик зовнішніх чинників, оптимально використовуючи засоби політики для впорядкування обставин свого буття в економічній, соціальній, духовно-культурній сферах. Це й спричинило виникнення історично перших осередків цивілізації у долинах Нілу, Тигру та Євфрату, Жовтої ріки, Дніпра тощо.

Отже, набуваючи практичних знань, збагачуючись матеріально й духовно, людина почала усвідомлювати себе суб'єктом суспільної дії. Природна потреба у спілкуванні з однодумцями, колективному русі зумовлювала створення суспільних груп із визначеними професійними (релігійними, військовими, комерційними, землеробськими, ремісничими, навчальними, мистецькими тощо) інтересами.

Структуроване так суспільство розуміло себе штучним, а не природним, формуванням, яке, започаткувавши розвиток міської цивілізації, історично визначилося у географічних межах районів прирічкового землеробства. Перші міста-держави визначають оригінальний спосіб існування і, водночас, формальні межі нової, політичної форми організації життя людей, призначеної узгодити професійні інтереси мікро- і макрогруп, які з'являються на цьому вищому етапі розвитку людського суспільства.

Тому політика і політична діяльність випливають з необхідності узгодити, підпорядкувати інтереси окремих груп населення головному інтересові: збереженню єдності та цілісності розшарованого суспільства, яке без централізованого управління та охорони правопорядку приречене на самознищення, або — у кращому випадку — на повернення до стану примітивного (неполітичного) животіння. За цих умов політика — це мистецтво (ще не наука) задоволення інтересів станів, класів, релігійних громад, зрештою, держави; політика — це діяльність великих груп людей

Політика — багатофункціональний соціальний феномен. Витоки функціональності політики беруть свій початок у всіх сегментах та інститутах суспільства, хоча найбільш помітною є діяльність держави. Тому політика слугує універсальним засобом залучення членів суспільства до процесів організації, визначення мети, мобілізації та комунікації.

Вказані функції політики становлять найважливіші напрями її впливу на суспільство. До них належать:

— забезпечення інтегративної якості суспільства;

— визначення цільових настанов і орієнтирів;

— авторитарний, обов'язковий для всіх, розподіл дефіцитних цінностей і благ;

— підтримання громадського порядку;

— попередження і регулювання соціальних конфліктів.

Крім цих, притаманних для будь-якого суспільства завдань, політика виконує специфічні для певних типів соціальних систем функції: підтримання класового панування, захист основоположних прав людини, забезпечення соціальної справедливості, залучення громадян до управління тощо. Багатофункціональність політики свідчить про її глибоке проникнення в суспільство, що закономірно висуває проблему меж поширення політики, або моральності політики. Це засвідчує взаємозв'язок духовно-морального, а також соціального чинників у створенні політичних форм та інститутів, які регулюють життєдіяльність суспільства (рис. 2.8).

Основні елементи структури політики такі:

а) політична організація;

б) політичні відносини;

в) політична свідомість.

Організаційну структуру політики формують різноманітні інститути публічної влади (держава, партії, рухи, керівні посадові особи різних рівнів; політичні та правові норми, програми партій тощо), які надають їй стійкості, стабільності й дозволяють свідомо регулювати поведінку людей у цій сфері суспільного буття.

Релігія

Культура

Право

Економіка

Мораль

Ідеологія