Варіант 6

1) Реформи Японії кінця 60-х – перша половина 70-х рр.

Після повалення режиму Токугава в Японії починається епоха перетворень- комплекс політичних, військових і соціально-економічних реформ в Японії 1868-1889 років, що перетворив відсталу аграрну країну на одну з провідних держав світу:

· З 15 серпня 1869 року уряд поділявся на три палати: головну, ліву і праву.

· Адміністративна (указ 1871 р) Ліквідація князівств, запровадження префектур

· Аграрна (1872-73) Передання землі у власність селян, впровадження приватної власності на землю

· Військова (1872) Запровадження загальної військової повинності, створення імператорської гвардії

· Освітня Запровадження загальної обов’язкової освіти, відкриття університету

· Судова Створення єдиного законодавства та судів

· Релігійна Припинення переслідування християн, запровадження віротерпимості

· Податкова Введення єдиного державного податку на землю

· Фінансова Запровадження нової грошової одиниці – єни

2) Діяльність Сунь Ятсена

Сунь Ятсен – китайський революціонер-демократ, що активно виступав проти правління манджурської династії. В 1894 р. ним була створена антиманджурська організація «Сянджунхой», після декількох збройних виступів (1895 р.) він змушений емігрувати в Японію, США, Зх. Європу, де він розробляв плани повстань проти влади. Улітку 1905 р. в Токіо (Японія) під керівництвом Сунь Ятсена відбулось об'єднання різних китайських революційних гуртків демократичного й націоналістичного спрямування – створюється революційна організація «Тунменхой» її програмою стали розроблені ним три народні принципи", які, власне, й визначали мету перетворень у Китаї:

· націоналізм, себто повалення Маньчжурської династії та відновлення суто китайського правління;

· народовладдя, тобто ліквідація монархії та встановлення республіки;

· народний добробут - проведення поступової націоналізації земельної власності та встановлення прогресивного податку на землю.

У 1907 р. " Об'єднаний союз" здійснив декілька спроб підняти повстання проти Маньчжурської династії, але невдало. В період військової диктатури Ян Шикая, Ятсен емігрував, де створює китайську революційну партію.

Сунь Ятсена було висунуто на пост тимчасового президента. 1 січня 1912 Сунь Ятсен урочисто прибув до Нанкін і приступив до виконання обов'язків президента (після зречення влади імператором, 12 лютого 1912 р. Сун Ятсен йде у відставку). Заслуга Ятсена ще й в тому, що під його керівництвом розроблялась китайська Конституція.

3) Коммуналізм – це релігійний націоналізм, що ототожнює націю і релігійну громаду в полірелігійній країні. На території індійського субконтиненту термін «коммуналізм» придбав зміст, інший ніж описаний вище, а саме релігійний, заснований на етнічному грунті місцевого сектантства виправдовувало насильство підтримуване багатьма політичними рухами

4) «Батьком» турецької Конституції був Мідхат-паша

5) Контрреволюційний переворот в Тегерані стався 1908
VII варіант

1). У зв'язку зі спробою провести судову реформу, що обмежує владу духовних суддів, виник гострий конфлікт між шиїтським духовенством і шахом. Духовенство активно брало участь у політичних подіях наступних років. Така позиція частини іранського духівництва пояснюється рядом причин. Вище духовенство прагнуло зберегти і розширити свої позиції в управлінні країною, досить численні верстви духовенства були тісно пов'язані з купецтвом, а інші мали безпосереднє відношення до торгівлі. Що стосується нижчого духовенства, то воно перебувало у важкому матеріальному становищі, а його окремі представники нерідко відбивали настрої селянства та міського населення.А з цим духовенство миритися не могло, та й не бажало.

· Фактично революція починається з подій зв’язаних з духовенством. 12 грудня 1905 в Тегерані були заарештовані і побиті кілька купців, які виражали невдоволення існуючими порядками. У мечеті відбувся мітинг. На другий день група вищих духовних осіб покинула столицю, попрямувавши у відому мечеть. Їх від'їзд був сприйнятий населенням як антиурядова демонстрація. Незабаром зібралося близько 2 тис. людей, що почали бест (використання заснованого на старовинному звичаї права недоторканності притулку на знак протесту проти дій влади. Влада не могли заарештувати або застосувати силу проти людей, яким вдалося сховатися в такому притулок (сісти в бест). Учасники бестів вимагали відставки прем'єр-міністра, арешту найбільш ненависних чиновників, відкриття «Будинку справедливості» для розбору скарг населення на основі справедлівого і рівного для всіх закону, усунення з поста міністра митниць бельгійця. Злякавшись народного руху шах змушений був піти на поступки. Він змістив губернаторів Тегерана і Кермана, видав указ про майбутній створенні «Будинку справедливості».

· Влітку настав новий підйом революційного руху. Солдати відкрили вогонь. Кілька демонстрантів було поранено, убитим виявився Сеїд. Під час демонстрацій, що тривали 12 липня, війська стріляли в народ. 15 липня 200 представників вищого духовенства демонстративно виїхали з Тегерана в Кум. Сівші в бест виділили керівну комісія, яка діяла з духовенством. Вона пред'являла шахові свої вимоги, які поряд з висунутими раніше пунктами про зміщення прем'єр-міністра включали і нові - про введеня конституції і скликання меджлісу. Духовенство, що знаходилося в Кумі, заявило, що, якщо вимоги, висунуті учасниками тегеранського беста, не будуть виконані, воно залишить межі Ірану. Ця заява не могло не призвести сильного враження на віруючих. Шаху довелося прийняти вимоги народу. 9 вересня 1906 Мозаффари од-Дін-шах затвердив положення про вибори в меджліс, а 30 грудня - підписав першу іранську конституцію.

· Також представники нищого духовенства входили до муджахідських організації, які вимагали введення загального рівного виборчого права з таємним голосуванням; здійснення свободи слова, страйків; конфіскації шахських та викупу поміщицьких земель для передачі їх селянам і т. п.

· Великий вплив на населення, саме в мечеті в бесті невдоволені могли сховатись від переслідувань.

2). Селянське повстання 1893—1894 в Кореї, один з найбільших антифеодальних і антиколоніальних виступів в історії корейського народу. Причиною повстання стало погіршення становища селянства після Канхваського договору 1876 між Японією і Кореєю, який поклав початок колоніальному закабаленню країни японською буржуазією. Воно розпочалося під керівництвом релігійної секти Тонхак («східне вчення»). Ідея рівності.

У південних районах в січні 1893 у зв'язку з неврожаями почалися стихійні селянські виступи проти поміщиків і японських купців. Центром повстання був повіт Чхонджу До весни 1893 хвилювання селян поширилися на центральні і північні провінції. Почали формуватися збройні загони повстанців. 23 травня 1893 уряд направив в ці райони війська. Повстання було розгромлене, чому сприяла капітулянтська позиція його керівництва з релігійної секти Тонхак. Керівники Тонхак висували на перший план вимоги релігійного характеру, але їм доводилося враховувати і антифеодальні устремління селянства. Положення повстанців, виснажених голодом, походами та хворобами, було важким, і Керівникам секти вдалося вмовити їх розійтися.

Але в січні 1894 почався новий підйом повстання в провінції Чолладо (Південна Корея). Сформувалась повстанська армія, керована Чон Бон Чжуном. Командування селянської армії звернулося до народу із закликом вигнати з країни іноземців, повалити гніт поміщиків і чиновників, передати селянам землю, звільнити рабів. Знову піднялися селяни різних районів країни. Повстанці створили штаб (на горі Пексан) і регулярну армію (декілька тис. чоловік). До кінця травня повсталими було зайнято 9 південних повітів провінції Чолладо. Уряд направив в Чолладо війська. 31 травня повстанці штурм опанували центром провінції — р. Чонджу; тут вони виявилися блокованими урядовими військами, що змусило повсталих укласти перемир'я з урядом. У умови перемир'я входили наступні пункти народних вимог: рівномірний розподіл землі між населенням, реформа місцевої самоврядності, відміна носіння що так званими зневажаються особливого головного убору і т. д. Власті здійснили лише реформу місцевої самоврядності. Вони створили нові місцеві органи управління — повіти самоврядності (чипкансо), куди увійшли представники повсталих; останні перевіряли документи на володіння землею, відкривали склади і роздавали їх вміст селянам, звільняли укладених за несплату боргів.

Корейський уряд заявивши про прийняття деяких вимог повстанців і підписавши з ними перемир'я на початку червня 1894 звернувся за допомогою до Китаю, який направив в район повстання загін своїх військ. Японія, скориставшись цим як привід, направила до Кореї крупні військові сили і за сприяння США і Англії в серпні 1894 розв'язала війну з Китаєм. Корея була окупована яп-ми військами.

Тепер метою повстанського руху стала боротьба за національну незалежність країни, тоді як правителі феодальної Кореї капітулювали перед іноземними інтервентами. У цей період до повст-в прилучилися всі патріотичні сили (дрібне і середнє чиновництво, купецтво, конфуціанські учені, збіднілі дворяни). У ряді битв повстанці завдали поразки військам противника, створивши в жовтні 1894 безпосередню загрозу Сеулу, зайнятому японцями. Яп-кі інтервенти спішно перекидали з Японії нові війська. 23 листопада 1894 яп-х частини, об'єднавшись з урядовими і добровольчими каральними загонами, що складалися з поміщиків і чиновників, завдали поразки повстанцям. Ост-м опорним пунктом повсталих був р. Нонсан, який вони героїчно утримували 11 днів. У грудні яп-кі війська, що володіли військово-стратегічною перевагою, подавили повст. Але окремі озброєні виступи селян продовжувалися до кінця 1895. Чон Бон Чжун потрапив у полон і був страчений. В деяких районах продовжували ще діяти окремі партизанські загони. На півночі країни вони стали називати себе «Ийбен» («Армія справедливості»).

Стихійне селянське повстання не могло здолати об'єднаних сил іноземних колонізаторів і корейських поміщиків. Поразці повстання сприяли обмеженість його вождів, непослідовність, а часто і пряме зрадництво керівників секти Тонхак, особливо тоді, коли повстання вийшло за рамки релігійного руху. Воно відіграло надзвичайно важливу роль у пробудженні національної самосвідомості корейського народу.

3). Свадешський рух – одна з форм антиімперіалістичного руху в Індії, направлена на заохочення розвитку національної промисловості. Зародилося в останній чверті 19 ст. Одним з ініціаторів був М. Р. Ранаде. Під патріотичним гаслом свадеші (букв. своя земля) проходивойкот анг. товарів під час індійської революції 1905-08 рр., що дав назву руху. Головна вимога руху - розвиток свого, національного індійського виробництва. Закликали вживати вироби вітчизняного виробництва і утримуватися від вживання іноземних виробів. Ініціатори руху закликали збирати кошти для розвитку національного виробництва, влаштовували виставки індійських товарів. Патріоти пікетували магазини, що торгували англійськими товарами. Тилак говорив, що свадеші означає національну єдність і патріотизм, взяті разом.

В)1915

5.А)Абдул-ХамідІІ
VIIІ варіант