Принципи.

Автономія з відповідальністю.

Розвиток потребує, аби європейські університети забезпечували можливість діяти відповідно до керівного принципу автономії у поєднанні з відповідальністю. Як автономні і відповідальні юридичні, освітні та соціальні об'єкти, вони підтверджують свою відданість принципам Ма§па СНагіа ІІпіуегзіїаіит 1988 року і, зокрема, академічній свободі, тому університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати власні пріоритети в навчанні та провадженні наукових досліджень, витрачати ресурси, профілювати свої програми і встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів. Європейські вищі навчальні заклади готові до конкуренції вдома, в Європі й у світі, але для цього вони мають потребу у необхідній організаційній свободі, чітких і доброзичливих рамках регулювання й достатньому фінансуванні. За протилежного випадку вони не матимуть можливості для співпраці та змагання. Плани завершення створення Зони європейської вищої освіти залишаться невиконаними або спричинять нерівноправність конкуренції, якщо в багатьох країнах здійснюватимуться безпосереднє регулювання, детальний адміністративний і фінансовий контроль стосовно вищої освіти.

Конкуренція, що підтримує якість вищої освіти, не відкидає співробітництва і не може бути зведена до концепції комерції. Університети в деяких країнах Європи сьогодні не здатні конкурувати на рівних, перебуваючи, зокрема, віч-на-віч із небажаним відпливом інтелекту у межах Європи.

Освіта як відповідальність перед суспільством.

Зона європейської вищої освіти повинна будуватися на європейських традиціях відповідальності освіти перед суспільством; на широкому й відкритому доступі як до доступеневого, так і післяступеневого навчання; на освіті для розвитку особистості та навчанні протягом усього життя; на громадянстві як короткочасної, гак і тривалої соціальної доцільності.

Вища освіта, ґрунтована на наукових дослідженнях.

Оскільки наукові дослідження є рушійною силою вищої освіти, то й створення Зони європейської вищої освіти має відбуватися одночасно й паралельно зі створенням Зони європейських наукових досліджень.

Організація диверсифікації.

Європейська вища освіта завжди була різноманітною у частині мов, національних систем, типів інститутів, орієнтації профілів підготовки та навчальних планів. Водночас її майбутнє залежить від спроможності організувати те цінне розмаїття так ефективно, щоби мати позитивні результати, а не труднощі, гнучкість, а не непрозорість. Вищі навчальні заклади хочуть користуватися конвергенцією, зокрема, у загальних поняттях, загальнодоступних у цій предметній галузі поза кордонами - і мати справу з розмаїтістю як з активом, а не як причиною для невизнання або винятку. Вони задіяні у створенні достатнього саморегулювання для гарантії мінімального рівня об'єднання таким чином, щоб їхні прагнення до відповідності не були підірвані занадто великою дисперсією у визначенні та застосуванні кредитів, в основних категоріях ступенів і в критеріях якості.

II. Ключові питання: Якість як наріжний камінь формування. Формування довіри. Відповідність. Мобільність. Порівняльні кваліфікації на доступеневаму і післяступеневому рівнях. Привабливість.

Європейські вищі навчальні заклади визнають, що їхні студенти потребують і вимагають кваліфікацій, які вони можуть ефективно використовувати для свого навчання та кар'єри по всій Європі. Інститути, їхні мережі й організації підтверджують свою роль і відповідальність у цьому плані і засвідчують про свою готовність належним чином організувати себе в рамках автономії.

Вищі навчальні заклади звертаються до урядів із проханням полегшувати і заохочувати зміни, забезпечувати рамки для координації та керівництва зближенням з урахуванням національних і європейських особливостей. Вони підтверджують свою здатність і готовність ініціювати та підтримувати прогрес спільними зусиллями:

- здійснити переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;

- реорганізувати вищу освіту в цілому і поновити програми зокрема;

- розвивати й базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;

- виробити взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії та підтвердження якості;

- послуговуватися загальними термінами європейського виміру і забезпечувати відповідність різних інститутів, програм, ступенів;

- сприяти мобільності студентів, персоналу та можливості працевлаштування випускників у Європі;

- підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують значні проблеми щодо входження в Зону європейської вищої освіти;

- провадити зміни, аби бути відкритими, привабливими, конкурентоспроможними вдома, в Європі й у світі;

- дотримуватися позиції, що вища освіта має бути відповідальною перед суспільством.