Гнучке автоматизоване виробництво;

інтеграція великої кількості різноманітних операцій та часткових трудових процесів у високоефективні малоопераційні технологічні сис­теми;

ресурсозбереження (зниження енерго- та матеріалоємності продукції);

впровадження технологій, що не забруднюють природу.

Прискоренню розвитку вітчизняних підприємств та національної економіки сприятиме удосконалення систем управління інноваційними проце­сами у сфері виробництва.

Інновації групуються за певними ознаками:

технічними ( продукти з новими або поліпшеними властивостями);

технологічними (прогресивні способи виготовлення продукції);

організаційно-управлінськими (новітні форми та методи організації виробництва, транспорту, збуту і постачання);

інформаційними (вирішення проблем організації раціональних інфор­маційних потоків у сфері науково-технічної й інноваційної діяльності, під­вищення вірогідності й оперативності одержання релевантної інформації);

соціальними (заходи щодо поліпшення умов праці, вирішення про­блем охорони здоров’я, підвищення рівня організаційної культури).

Інноваційний процес – це сукупність науково-технічних, технологіч­них і організаційних змін, що відбуваються в процесі реалізації нововве­день. Головна його риса – обов’язкове завершення інновацій, тобто оде­ржання результату, придатного для практичної реалізації. Для опису внутрішньої структури інноваційного процесу найбільш широко застосо­вується специфічна модель – " інноваційний ланцюг", сутність якої поля­гає у логічному розчленовуванні цього процесу на функціональні та структурні етапи: розробка концепції товару – науково дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) – підготовка виробництва (конструкторська, технологічна, економічна, організаційна, соціально-психологічна) – виробництво – збут.

Інноваційна діяльність – це соціально-технічний і економічний про­цес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів і технологій. Необ­хідність підвищення результативності інноваційної діяльності господарської організації у сфері міжнародного бізнесу вимагає безперервного підви­щення якості відповідного інноваційного менеджменту – управ­ління інноваційною діяльністю за принципами міжнародного маркетингу та на основі світових досягнень НТП.

Управління інноваційним процесом розглядається як функція соці­ально-технологічної системи (господарської організації), що орієнтована на збереження її основної якості в умовах зміни середовища або на ви­конання нової програми, метою якої є забезпечення стійкості функціону­вання та розвитку цієї системи.

Поширення результатів інноваційного процесу відбувається шля­хом трансферу технологій, що здійснюється в одній із двох форм: комер­ціалізація технологій, дифузія знань.

Трансфертом технологій називається процес передачі (продажу, обміну) належним чином структурованих, достатньо повних знань, що має на меті організацію виробництва конкурентоспроможної продукції, яка від­повідає ринковим потребам. Комерціалізація технологій – це елемент трансферту, при якому споживач (покупець) виплачує винагороду власникові (який може бути, а може і не бути автором) технології в тій або іншій формі і розмірах, обу­мовлених договорами.

Об’єктами комерційного трансферту технологій є:

об’єкти промислової власності (патенти на винаходи, свідчення на промислові зразки);

ноу-хау і технічний досвід у формі техніко-економічних обґрунту­вань, моделей, зразків, інструкцій, креслень, сертифікації, технологічного оснащення й інструмента, консультаційних послуг, підготовки кадрів; технічні й технологічні знання.

Основними видами передачі об’єктів інноваційної діяльності є: пе­редача ліцензій, інжиніринг, промислова кооперація, технічна допомога.

Дифузія науково-технічних знань, на відміну від комерціалізації технологій, є некомерційним елементом трансферту науково-технічних досягнень. Цей спосіб реалізується або в тих випадках, коли власник на­уково-технічного знання не усвідомлює, не має можливості або не заці­кавлений в його комерціалізації, або у випадках, коли саме знання є фун­даментальним, базовим засобом п оширення результатів інноваційного процесу, не підлягає комерціалізації. Процес дифузії знань має двоїсту природу. З одного боку, він виступає як елемент промислового шпигунства, з іншого, — це невід’ємний елемент міжнародного наукового обміну, що сприяє взаємозбагаченню різних наукових шкіл і, в остаточ­ному підсумку, удосконаленню технологій.

Некомерційний трансферт технологій звичайно супроводжується не­великими витратами (особливо валютними) і може підтримуватися на основі державних програм, контактів особистих та між фірмами.

Об’єктами некомерційного трансферу технологій є:

вільна науково-технічна інформація (науково-технічна і навчальна література, довідники, огляди, описи патентів, каталоги, проспекти і т.д.);

міжнародні конференції, симпозіуми, виставки і т.д.;

навчання і стажування вчених і фахівців на безоплатній основі або на умовах паритетного відшкодування витрат.

Науково-технічна політика промислової фірми є засобом реалізації її загальної політики та має вирішувати такі основні завдання:

адаптація виробництва до умов зовнішніх та внутрішніх ринків, що швидко змінюються;

внесення відповідних коректив у довгострокові, середньострокові та поточні плани фірми;

мінімізація витрат, пов’язаних з такими змінами.

Розробка науково-технічної політики передбачає обґрунтоване ви­рішення комплексу питань:

1) випуск принципово нової продукції, яка не має на ринку аналогів;

2) випуск нових для даної фірми видів продукції, яка має аналоги та комерційний успіх на ринку;

3) орієнтація виробництва на технічне оновлення продукції, що ви­пускається;

4) орієнтація виробництва на випуск традиційних товарів, які є за­старілими, але користуються попитом на окремих ринках.

Найважливішою складовою науково-технічної політики фірми є асор­тиментна політика, основне завдання якої – оптимізація номенклатури продукції та визначення структури виробництва.

Необхідною умовою підвищення ефективності інноваційної діяльності є застосування прогресивних форм та методів управління цією діяльністю. Сучасним методом здійснення науково-технічної політики фірми є інноваційний менеджмент – система управління інноваційною діяльністю господарської організації за концепцією маркетингу. Основними функціями інноваційного менеджменту у сфері міжнародної економічної діяльності є: планування, організація, мотивація, контроль інноваційної діяльності міжнародної фірми.

8.2. Організація розробки та просування інноваційних бізнес-проектів

Інноваційний бізнес-проект (ІП) – це документ, в якому суб’єкт під­приємництва чітко формулює свою інноваційну бізнес-ідею та місію, на­водить результати аналізу ситуації на міжнародному ринку та обґрунто­вує свою здатність діяти в інтересах клієнтів більш ефективно, ніж його конкуренти, визначає стратегію (цілі та засоби) розвитку свого підприєм­ства, тактику управління його функціонуванням та оперативні заходи для досягнення бажаних результатів.

Інноваційний бізнес-проект є одним з ключових елементів та завер­шальним етапом стратегічного планування в системі міжнародного ме­неджменту. Найважливішою умовою підвищення якості ІП є створення його індивідуальності, дотримання принципів тотального управління якістю (TQM) в процесі його розробки та реалізації. ІП будується на основі кон­цепцій маркетингу з орієнтацією на стратегії міжнародної фірми та охоп­лює достатньо довгий період, 3-5 років, іноді більше. Він має забезпечити гнучкість системи управління фірмою, сприяти розвитку її адаптивних властивостей.

Головна мета інноваційного бізнес-проекту – підвищення ринкової ціни бізнесу та рівня його прибутковості.

Основні завдання ІП: 1) привернути увагу потрібних людей та орга­нізацій до нової підприємницької ідеї, одержати гарантії щодо сприяння її здійсненню, залучити необхідні інвестиції, отримати кредити; 2) довести програму виробничої та комерційної діяльності у вибраній сфері бізнесу до власників фірми, керівників усіх його підрозділів та виконавців. Необ­хідною умовою для успішного просування ІП на ринок інтелектуальної власності та його реалізації є урахування інтересів потенційних спожива­чів до запропонованої продукції (послуг), власників (засновників) фірми, її менеджерів, спеціалістів, робітників та інших працівників, партнерів, ін­весторів чи кредиторів, розробників інноваційного бізнес-проекту, органів влади.

Стадії процесу інноваційного бізнес-проектування: підготовка до розробки ІП, його складання та просування на ринок інтелектуальної власності, контроль та коректування ІП в процесі його реалізації.

Першоосновою проектування є формулювання підприємцем своєї бізнес-ідеї – концепції (загального замислу) вибраного бізнесу. Основні джерела бізнес-ідей: знання, вміння, навички, амбіції підприємця, потреби споживачів, дії конкурентів на ринку та особливості їх продукції, думка працівників торгівлі, рекомендації спеціалістів з маркетингу, результати наукових досліджень, запатентовані ідеї, закони та нормативно-законо­давчі акти країни базування та приймаючої країни. Для прийняття обґрун­тованого рішення щодо доцільності розпочинати розробку конкретного ІП підприємці та міжнародні менеджери мусять насамперед провести ана­ліз бізнес-ідеї та оцінити її розумність, реалістичність та перспективність.

Вимоги до змісту та форми бізнес-плану: привабливість, визначе­ність стверджень, стислість, ємність та чіткість інформації, об’єктивна оцінка труднощів та розкриття ризиків при реалізації ІП, точність фінан­сових розрахунків, урахування вимог і стандартів організацій та осіб, яким пропонується ІП, простота його викладання.

Рекомендується широко застосовувати економіко-математичні ме­тоди та комп’ютерні програми в процесі складання ІП. Найбільш відоми­ми програмними продуктами, які використовуються при підготовці ІП є пакети COMFAP і PRORSPIN, що створено при UNIDO (Організація об’єднаних націй з промислового розвитку).

Вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду бізнес-проектування та безпосередня участь в цьому процесі на практиці дали змогу запро­понувати узагальнену структуру ІП, що наведено нижче за текстом.

На титульному аркуші ІП рекомендується розмістити меморандум про конфіденційність документа.

Резюме є основною рекламою та найбільш скороченою версією ІП. Цей розділ складається на заключному етапі розробки ІП та містить ви­кладання його сутності, наміри задовольняти певні потреби споживачів, очікуваний попит на запропоновані товари (послуги), основні положення, показники та вартість проекту, обґрунтування необхідності у залученні певних додаткових фінансових коштів для розвитку свого бізнесу. За­вдання цього розділу полягає в тому, щоб підкреслити високий імідж фір­ми, довести його спроможність досягти конкурентних переваг, зацікавити кредиторів та інвесторів (в тому числі іноземних), взяти участь у здійсненні бізнес-ідеї. Опис підприємства включає основні дані про підприємство: етапи розвитку, місцезнаходження, основні правові аспекти, розрахунковий рахунок у визначеному банку, зв’язки із зовнішнім середовищем, провідних менеджерів та спеціалістів, загальну та за категоріями чисе­льність персоналу, основну характеристику технології, показники діяль­ності фірми, які не є комерційною таємницею, ключові фактори успіху.

Характеристика галузі має відбивати такі її риси: поточну ситуацію, масштаби та тенденцію розвитку галузі в своїй країні та за кордоном, стадію її життєвого циклу, місце та роль фірми в галузі.

У розділі " Характеристика продукції та послуг " дається опис проду­кції (послуг) фірми, її комплексна оцінка з позицій споживача, наводяться такі дані: обґрунтування спроможності продукції задовольняти потреби цільового ринку, її конкурентні переваги, показники якості, наявність сер­тифікатів, в тому числі за вимогами стандартів ISO, економічні показники, експлуатаційні характеристики, зовнішнє оформлення, патентна захище­ність, ноу-хау, експортна здатність, авторські права на її виготовлення та продаж, поточний та прогнозований стан товару у відповідності зі стадією його життєвого циклу, стратегії оновлення продукції, рівень дослідниць­ких та проектно-конструкторських робіт, додаткові продукти та послуги, субститути. Є доцільним показати такі фактори привабливості товару: імідж, марка, можливість придбання, строк служби, екологічність.

В розділі " Аналіз ринку збуту продукції (послуг)" необхідно навести певні дані про цільові ринки (внутрішні та зовнішні), результати їх ком­плексного дослідження: географічна зона розташування, ємність, структура, демографічні, кліматичні, та сезонні (циклічні) особливості, кон’юнктура, та тенденції розвитку ринку, кількість і характеристика потенційних спо­живачів продукції фірми та її конкурентів на цільовому ринку, можливості залучення нових клієнтів та утримання традиційних, визначення спожи­вачів та засоби впливу на них в інтересах товаровиробника, про­гнозована сума продажу товарів(послуг), дані його тестування (презен­тація нових продуктів та послуг, відповідна реакція потенційних спожива­чів та контракти, які з ними укладено).

Метою розділу " Аналіз конкуренції та способи досягнення конкурентних переваг фірми на цільовому ринку" є обґрунтування вибору конкурентної стратегії і тактики фірми. Зміст розділу в значній мірі ґрунтується на до­слідженні діяльності конкурентів та порівнянні її з діяльністю фірми – розробника ІП. Найважливішим напрямком дослідження діяльності кон­курентів є бенчмаркетинг, який можна визначити як вивчення технологій, методів організації виробництва та збуту продукції в кращих компаніях, як вітчизняних, так і зарубіжних, з метою підвищення ефективності влас­ної фірми. Структура розділу може бути такою: рівень конкуренції на ринку, аналіз сильних і слабких сторін фірми та його конкурентів, їх можливос­тей та ризиків з урахуванням впливу факторів зовнішнього середовища у міжнародному бізнесі, оцінка конкурентоспроможності фірми, її продукції та послуг, фактори конкурентних переваг фірми.

При розробці розділу " План маркетингу" необхідно забезпечити мак­симальне пристосування видів діяльності до потреб внутрішніх та зовніш­ніх ринків, активний вплив фірми на ринок і споживачів за допомогою усіх доступних засобів (висока якість товару, обґрунтований рівень цін, куль­тура обслуговування, дотримання принципу " just in time" та інше). Структура цього розділу може бути такою: стратегія маркетингу, товарна, сер­вісна та цінова політика, політика розподілу та просування товару, бюд­жет маркетингу, функція та завдання відділу маркетингу.

Головне завдання розділу " План виробництва (діяльності)" полягає в тому, щоб показати, що фірма спроможна виробляти необхідну кіль­кість продукції (надавати послуги) у визначені строки та потрібної якості, має реальні шанси на повернення позики. Структура цього розділу може бути такою: стратегія розвитку господарської діяльності та її показники, кооперація, потреба у довгострокових активах та в обігових коштах, про­гноз витрат, контроль за ходом виробничого процесу та за використан­ням ресурсів, система охорони навколишнього середовища.

В розділі " Організаційний план " розглядаються такі питання: кален­дарний план розробки та реалізації проекту, кадрова політика, органі­заційно-технологічна структура фірми, функції її підрозділів, склад дочірніх фірм та філій, кооперація з партнерами, організаційна структура управ­ління та її відповідність стратегіям фірми, наукова організація праці, сис­тема стимулювання працівників та підвищення їх кваліфікації, застосу­вання прогресивних технологій управління.

Фінансовий план є найважливішим інструментом управління фінан­сами фірми. В цьому розділі ІП узагальнюють усі попередні матеріали ІП та подають їх у вигляді фінансових формулювань і вартісних показників. У фінансовій політиці фірми та в процесі ІП важливе місце займає роз­поділ використання одержаного прибутку як основного джерела фінан­сування інвестиційних потреб фірми та задоволення економічних інтере­сів її власників. Перед менеджерами виникає фінансова проблема опти­мального розподілу прибутку на виплату дивідендів та на інвестування.

Розділ " План зниження ризику " призначений для того, щоб об’єк­тивно оцінити ризик можливого невиконання показників ІП, своєчасно розробити варіанти стратегій та заходи щодо їх реалізації на випадок виникнення небезпечних ситуацій у зовнішньому чи внутрішньому сере­довищі фірми. Даний розділ вміщує такі складові частини: класифікація, аналіз, оцінка ризиків підприємства, виявлення його сильних та слабких сторін; визначення можливих втрат від найбільш значущих ризиків; розробка за­ходів щодо профілактики та нейтралізації ризиків з використанням мето­дів: диверсифікації, страхування та самострахування, лімітування, роз­поділу ризиків; оптимізація асортименту виробів з метою зниження ризику падіння попиту на продукцію фірми. В цьому розділі вказуються органі­заційні заходи щодо профілактики та нейтралізації ризиків. Для найбільш значимих ризиків проекту детально розглядаються методи компенсації та зниження ризику (диверсифікація, страхування, лімітування, самостра­хування, розподіл ризику).

Для досягнення бажаних результатів підприємці та міжнародні ме­неджери мусять не тільки розробити гарний ІП, але й уміти його вдало просувати на ринках інтелектуальної власності. При цьому треба врахо­вувати, що практика просування підприємницьких проектів на зовнішні ринки інтелектуальних продуктів вимагає дотримання принципів та пра­вил, прийнятих у сфері міжнародного бізнесу.

Основні форми просування ІП: презентація ІП; участь у конкурсах та виставках, які проводяться спеціалізованими біржами; переговори з потенційними партнерами; реклама ІП.

8.3. Маркетинговий та технологічний підходи до розробки кон­курентоспроможних товарів

З метою забезпечення успіху на ринку підприємство має створити конкурентоспроможний товар. Основні підходи до управління розробками товарів такі:

1) ставка на технологію;