Qt MR1 Q

Рис. 9.3. Відносна незалежність ціни та обсягів виробництва від граничних витрат

Якщо кілька фірм у галузі з олігополістичним ринком приблизно однакові за розміром та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяг виробництва, що максимізують економічний прибуток. Спільна цінова політика, яку вони проводять, фактично перетворить ринок олігополістичної конкуренції у ринок чистої монополії. При цьому характер кривих попиту та граничного доходу щодо кожної фірми збігатиметься з галузевими кривими, а ринкова ціна відповідатиме тій, шо максимізує економічний прибуток кожної фірми. Все це підштовхує олігополістів до укладання картельних угод.

Разом з тим, в економіці існує багато факторів, що протидіють укладанню нових картельних угод та руйнують старі. До них, зокрема, належать:

— відмінності у витратах та обсягах продаж фірм-олігополістів. За таких
умов не збігатимуться ціни, що максимізують економічний прибуток кожної
фірми;

— при " м'якій" олігополії кількість фірм у галузі надто велика для
досягнення погоджених дій;

— економічні коливання, насамперед спади ділової активності,
підштовхують фірми до порушення угод та спроби самостійно долати
труднощі;

—економічний прибуток у галузі може приваблювати нових виробників,
які не є учасниками угоди;

—серед учасників угоди може бути шахрайство, тобто таємне зниження
цін для отримання додаткових замовлень;

—державне регулювання економіки через обмеження цін, притягнення
до адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності учасників
цінової змови.

Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так званого " лідерства у цінах". Найвпливовіша фірма у галузі з мовчазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші фірми наслідують її приклад. Оскільки пе­регляд цін пов'язаний з певним ризиком для ініціатора, що пояснюється ламаним характером кривої попиту, то навіть лідер змінює їх не так часто. Як правило, він завчасно попереджає про наступні зміни, щоб, з одного боку, дати можливість партнерам підготуватися до наступного маневру, а з іншого — вивчити їх можливу реакцію. Крім того, лідер не намагається встановити ціни, які максимізують прибуток, щоб зберегти бар'єри для вступу в галузь, які пов'язані з неспроможністю нової фірми забезпечити мінімальний рівень витрат і отримати економічний прибуток.

Для спрощення механізму розрахунку ціни г& тузеві лідери досить часто вдаються до методики під назвою " витрати плюс". У цьому разі для визначення ціни за основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Переваги такого методу полягають у його простоті. Він не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат.

Метод розрахунку ціни " витрати плюс" добре суміщується з таємною змовою олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однакові витрати, то

достатньо погодити відсоток надбавки до них (5 чи 10 %), щоб фактично проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти.