Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Моделей менеджменту. · Поняття менеджменту та управління
|
|
План
· Поняття менеджменту та управління. Значення менеджменту.
· Етапи становлення менеджменту як соціально-економічного вчення.
· Порівняльна характеристика японської та американської моделей менеджменту.
· Принципи менеджменту.
· Менеджер і підприємець.
6. Процес управління. Рівні управління. Сучасні підходи до управління.
7. Управління фармацевтичною службою на сучасному етапі.
1. Поняття менеджменту та управління. Значення менеджменту.
У процесі ринкових перетворень в Україні в різних галузях народного господарства,
в тому числі і у фармацевтичній галузі, активно почали використосувати термін
“ менеджмент”. Разом з тим широко використовується також поняття “управління” і дуже часто їх ототожнюють, що призводить до плутанини. Управління є цілеспрямованою дією на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин.
Управляти можна технічними системами, комп’ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління та означає управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією та ін.).
Менеджмент - це цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.
На сьогодні у світі існує понад п’ятдесят визначень поняття “менеджмент”. В його
основі лежить англійське дієслово “ to manage” - керувати, яке походить від латинського
“manus” - рука.
Так, фундаментальний Оксфордський словник англійської мови, вперше виданий ще у 1933 p., дає такі тлумачення:
♦ менеджмент - це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками);
♦ менеджмент — це влада та мистецтво керівництва;
♦ менеджмент — це вміння і адміністративні навички організовувати ефективну
роботу апарату (служб працівників);
♦ менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, служби і
підрозділи.
З функціональних позицій менеджмент - це процес планування, організування,
мотивування, контролювання та регулювання, необхідний для формування та досягнення
цілей організації. Під організаціями розуміють підприємства, товариства, банки, асоціації
тощо, їх відділи, бюро, сектори, цехи та ін.
Широка розповсюдженість у світі терміну “менеджмент” викликає необхідність його застосування і в Україні у розумінні управління людьми, колективами працівників,
організаціями. Разом з тим у менеджменті буде використовуватись і термін “управління”,
але з обов’язковою орієнтацією на певний об’єкт (процес). Наприклад, управління відділом маркетингу фармацевтичної фірми, управління виробництвом, управління зовнішньоекономічною діяльністю.
Співвідношення
між понятями
«управління» та
«менеджмент»
Серед напрямків здійснення менеджменту виділяють виробничий та фінансовий менеджмент.
Виробничий менеджмент – сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, яка має на меті підвищення його ефективності та збільшення прибутку. Він має 5 складових: формування і функціонування виробничих систем, менеджмент виробничого процесу, менеджмент виробничих фондів, менеджмент якості, менеджмент створення й освоєння нової продукції.
Фінансовий менеджмент – це система принципів, засобів і форма організації грошових відносин підприємства, спрямована на управління його фінансово-господарською діяльністю, в яку входять: розроблення та реалізація фінансової політики підприємства; інформаційне забезпечення (складання й аналіз фінансової звітності); оцінювання інвестиційних проектів, поточне фінансове планування та контролювання.
Мета менеджменту – забезпечення прибутковості чи дохідності діяльності організації на основі раціонального налагодження виробничого процесу управління, розвитку матеріально-технічної і технологічної бази, ефективного використання кадрового потенціалу та залучення коштів.
Прибутковість організації свідчить про ефективність її виробничо-збутової діяльності, яка досягається
внаслідок мінімізації витрат (на сировину, матеріали, оплату праці та ін.)
і максимізації доходів від результатів виробництва – випуску продукції та подання послуг.
Завдання менеджменту – конкретизований у просторі і часі зміст мети менеджменту для окремих структурних підрозділів виконавців відповідно до їх функціонального призначення.
Найважливішим завданням менеджменту стосовно фармації є
створення,
організація виробництва ЛП i ВМП,
надання послуг з урахуванням потреб споживачів на основі наявних матеріальних та людських ресурсів
і забезпечення рентабельної діяльності організації, її стабільного становища на ринку.
До основних категорій менеджменту належать поняття
організацій,
функцій менеджменту,
рівнів управління,
методів менеджменту,
стилів керівництва,
комунікацій,
управлінських рішень тощо.
Менеджмент як наука систематизує знання в галузі управління діяльністю організацій. Використання цих знань сприяє підвищенню ефективності управлінської діяльності, розвитку економіки підприємств, спонукає працівників на творчу і продуктивну працю для досягнення цілей організації.
2. Етапи становлення менеджменту як соціально-економічного вчення.
Виділяють шість основних етапів розвитку менеджменту:
1 етап. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва.
Перший етап розвитку менеджменту базується на підвищенні ефективності організації на засадах удосконалення виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів насамперед хвилюють підходи, які включають не лише машини, станки, обладнання, різні види технологій, але й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування, способи розробки робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили.
Цей етап характеризується розвитком шкіл:
- наукового управління,
- “фордизму "
- та класичної (адміністративної) школи управління.
1) Школа наукового управління (1885-1920 pp.). Найтісніше пов’язана з роботами Фредеріка Тейлора, Френка і Ліліан Гілбрейт, Генрі Ганта. Вони займались дослідженнями на рівні організації, продукуванням виробничого менеджменту. Тейлор виділив принципи наукового управління. Спостерігаючи за тим, що він називав “ухилянням від виконання службових обов’язків” (працівники навмисно працювали повільніше, ніж могли б, він вивчив і захронометрував кожний елемент праці робітників, визначив, що кожен робітник повинен виробляти, а тоді відшукував найефективніший метод для виконання кожної частини загального завдання. Крім того, Тейлор запровадив відрядну систему оплати праці, тобто почав збільшувати заробітну платню кожного працівника, який виконував або перевиконував плановий рівень випуску продукції.
Отже, головна заслуга Тейлора полягає в тому, що він як засновник школи “наукового управління” (наукового менеджменту) розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові підходи до підбору, розстановки і стимулювання працівників.
2) Школа “фордизму” (1899-1945 pp.). Її засновник Генрі Форд розробив теорію, в основу якої покладено ідею потокового масового виробництва.
3) Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950 pp.) започаткована французьким промисловцем Анрі Файолем. На думку американських істориків менеджменту, А. Файоль був найвидатнішою особою, яку Європа дала науці управління в першій половині XX століття.
Файоль першим сформулював універсальні управлінські функції:
планування, організування, мотивування та контролювання.
Промисловець був переконаний, що ці функції точно відображають сутність процесу менеджменту. Більшість сучасних підручників з менеджменту (включаючи і цей) досі використовують цю основу, і менеджери-практики погоджуються, що ці функції є найважливішою частиною їхньої роботи.
На засадах розробок Файоля у 20-х. pp. XX ст. було сформульовано поняття організаційної структури управління підприємством.
2 етап. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків (1930-1950). Засновники школи Мері паркер омлет та Ельтон Мейо акцентували увагу на турботу про людину і вважали, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність праці.
При цьому основна увага приділяється соціальним аспектам: моральному та матеріальному стимулюванню працівників, стилю управління, участі працівників у процесі прийняття управлінських рішень, організаційній культурі, можливостям кар’єри та просування за службовою ієрархією.
На цьому етапі сформувались дві основні школи: людських стосунків та поведінських наук.
Школу людських стосунків (1930-1950 pp.) заснували Мері Паркер Фоллет та Елтон Мейо. Фоллет вперше визначила менеджмент як “забезпечення виконанняробіт з допомогою інших осіб”. Школа рекомендувала використовувати прийомуправління людськими стосунками шляхом впливу безпосередніх керівників напрацівників, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостейспілкування на роботі. Ідея полягає в тому, що уважне ставлення до людей значнопідвищує продуктивність праці. На відміну від попередніх шкіл, де переважалатурбота про виробництво, тут акцентується увага на турботу про людину. Тобтомова йде про покращення діяльності організації за рахунок підвищення ефективності
її трудових ресурсів.
Школа поведінських наук (з 1950 р. до наших часів) формувалась Крісом Анджирисом, Ренсоном Лайкертом, Дугласом Мак-Грегором, Фредеріком Герцбергом та іншими вченими - біхевіористами (від англ. behavior - поведінка). Воснові лежать методи налагодження міжособистісних стосунків.
3 етап. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок (з другої половини XX ст.)
Третій етап розвитку менеджменту пов’язаний із виникненням на підприємствах
проблем перевиробництва, що викликані незабезпеченим попитом. На цьому етапі були
створені ринковоорієнтовані управлінські школи, що базуються на маркетингових концепціях. Маркетинг доцільно розглядати як інтегративну функцію менеджменту, яка ставить за мету якнайкраще задовольнити потреби споживача з вигодою для підприємства.
Для цього необхідно змінити структури управління, врахувати потреби споживачів, підвищувати конкурентоспроможність, тощо відповідно до вимог ринку.
Ця система управління спрямована на виявлення та врахування попиту і вимог ринку для
більш обґрунтованої орієнтації виробничої діяльності підприємств на створення
конкурентоспроможних видів продукції у завчасно встановлених обсягах та відповідно
до визначених техніко-економічних характеристик. Тобто виробник повинен виготовляти
таку продукцію, якій завчасно забезпечено збут, а отже і отримання підприємством
запланованого рівня рентабельності та прибутку. Споживач висуває свої вимоги до лікарських засобів, їх характеристик, кількості, термінів доставки і тим самим створює передумови для розподілу ринку між виробниками.
Зростає значення конкуренції, боротьби за споживача. Це спонукає виробника ґрунтовно вивчати конкретних потенційних споживачів і запити ринку, який висуває певні вимоги до якості та конкурентоспроможності продукції.
Вимоги до продукції, що диктуються споживачем, зумовлюють необхідність використання
найбільш оптимальних структур управління.
Виникає і розвивається логістика – упорядкована сукупність знань, цілеспрямовані дослідження процесів формування і розвитку наскрізних (інтегрованих) потоків. Кінцева її мета має назву
«7 правил логістики»: необхідний товар необхідної якості в необхідній кількості доставлений у необхідне місце відповідному споживачеві з мінімальними витратами.
4 етап. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення.
Четвертий етап характеризується широким застосуванням у менеджменті математики.
Яскравим представником цього етапу є школа науки управління (кількісного підходу) (з 1950 р. і до наших днів). Виникла в Англії під час другої світової війни як наслідок пошуку шляхів боротьби з, німецькими масовими повітряними ударами, підводним німецьким флотом. Основою школи є дослідження моделей, тобто форм відображення реальності, і операцій.
Найбільш відомими представниками цієї школи є Д. Марч, Т. Саймон, С, Бір,
М. Месарович, Р. Акофф, І. Чечмен та інші, які сформували основні положення кількісного підходу, вперше почали розглядати організацію як відкриту систему, що врешті-решт зумовило виникнення системного підходу.
5 етап. Формування системних та ситуаційних підходів.
П’ятий етап розвитку менеджменту пов’язаний з розглядом організації як системи, діяльність якої постійно залежить від змінного набору обставин.
Системний підхід базується на використанні теорії систем у менеджменті з кінця 50-х pp. минулого століття.
Система - це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, що визначають її характер. Усі організації (об’єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів: структура, завдання, технологія, люди, цілі, ресурси. Існують закриті (мають фіксовані жорсткі умови, не залежать від оточуючого середовища) та відкриті (взаємодіють із зовнішнім середовищем) системи. Усі організації є відкритими системами.
Найбільший внесок у розвиток системного підходу належить Честеру Бернарду(розглядав організацію як соціальну систему), Пітеру Друкеру (виключна роль професіоналізму менеджера, велике значення самоуправління, організаційна націленість тощо), Р. Девісу, JI. Ньюмену,
Д. Міллеру та іншим дослідникам.
_______________________________________________________________________________
В основу ситуаційного підходу (розроблений в 60-х pp. XX ст.) покладено
поняття ситуації як конкретного набору обставин, що впливають на організацію протягом певного часу. Він спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв’язання конкретних управлінських ситуацій з метою найбільш ефективного досягнення цілей організації.
При цьому менеджер повинен:
♦ розуміти процес управління, аспекти індивідуальної та групової поведінки,
процедури системного аналізу, методи планування, мотивування і контролю,
кількісні методи прийняття рішень;
♦ вміти оцінювати сильні та слабкі сторони використовуваних методик;
♦ правильно оцінювати фактори, які відіграють найважливішу роль в даній ситуації,
і ефект від змінних величин;
♦ знаходити прийоми менеджменту, які будуть мати найменший негативний ефект.
Ситуаційна теорія управління найбільше відображена в роботах Д. Вудворт,
Д. Томпсона, Н. Лоуренса, Д. Лорша, Дж. Гелбрейта, Бернса, Сталкера та інших науковців, які заклали підвалини ідеям “дослідження операцій”, “моделювання”, “організаційної
поведінки”.
6 етап. Комп’ютеризація управлінських процесів.
У 80-х pp. минулого століття започаткований шостий етап розвитку менеджменту,
пов’язаний з інформаційними та комп’ютерними системами. Він характеризується високими темпами розвитку інформаційних технологій. Характерною особливістю використання сучасних засобів обчислювальної техніки є перехід до мережевої обробки даних. Ця технологія забезпечує ефективне колективне використання обчислювальних та інформаційних ресурсів, поліпшення комунікацій, процесів обміну інформацією, створює умови для функціонування розподілених систем обробки даних.
3. Порівняльна характеристика японської та американської
моделей менеджменту
Теорія та практика менеджменту демонструють чітко сформовані підходи в
управлінні –
японську та американську моделі менеджменту.
При збігу загальних, стратегічних напрямів боротьби за лідерство існують і особливості в підходах провідних японських та американських компаній до того, як забезпечити свої переваги в економічному суперництві на світовому ринку.
Принциповою відмінністю двох названих моделей менеджменту є те, що
японська побудована на колективізмі,
а
американська - на індивідуалізмі та конкуренції між людьми.
Всі інші відмінності є похідними від неї.
Необхідно зазначити, що сьогодні відбувається взаємне збагачення систем менеджменту.
Багато чого з японського досвіду управління використовується, наприклад,
у США та Західній Європі.
Для створення та реалізації ’’власної” моделі менеджменту, яка надасть можливості
у конкретних умовах економічного розвитку України для отримання найвищого результату,
доцільно:
♦ вивчати теорію прогресивної управлінської практики вітчизняних підприємств.
При цьому особливу увагу слід приділяти культурним і соціально-історичним
факторам, що зумовили або вплинули на розвиток ефективних управлінських
систем;
♦ вивчати передову управлінську практику за кордоном. Головне при цьому зрозуміти
принципи, покладені в основу систем управління компаніями, ефективність
управління якими безсумнівна;
♦ на основі сказаного вище - створити системи управління конкретним об’єктом.
Тут важливо підкреслити саме створення, а не запозичення; необхідно прагнути до систем, які переважають вже існуючі за переліком параметрів, а також систем, що передбачають очікувані зміни у світовому бізнес-середовищі. Практика свідчить, що японська промисловість нічого не запозичила у Заходу в цілісному та незмінному вигляді.
Все цінне вона переймає, вдосконалює і лише після цього впроваджує.
Порівняльна характеристика японської та американської
|
|